Останні новини
Український ринок виробництва і переробки лікарської рослинної сировини (ЛРС) називають замкненим простором. На цьому майданчику більшість гравців знайомі між собою, знають, хто скільки виробляє та споживає, яку репутацію має. Компанії «Агрофіт», що займається вирощуванням та первинною переробкою ЛРС на Дніпропетровщині, не потрібно доводити своє лідерство. Співзасновник та директор «Агрофіту» Вадим Вершинін, інвестувавши на першому етапі у підприємство близько $20 000, зумів крок за кроком витіснити з ринку польських постачальників.
Щороку компанія виготовляє 200 т сухої сировини. На 80 га висаджує та засіває крім м’яти алтей, мелісу, шавлію, ромашку, чебрець, подорожник, пустирник (кропиву собачу), материнку. Господарство співпрацює з усіма великими переробниками, і пул їх практично не змінюється вже понад 15 років, деяким замовникам продає і зовсім дрібні партії – від кількох кілограмів. А от з фірмами, які намагаються в одному місці дешевше купити, в іншому дорожче продати, партнерські стосунки в «Агрофіту» не складаються.
Проби та помилки
До 2000 року компанія спеціалізувалася на вирощуванні соняшника, а після введення в 1999‑му експортного мита на його насіння переорієнтовувалася на інші культури. «Того року ми зібрали непоганий урожай, – згадує господар. – Але після введення мита ціна зі $150 обвалилася до $80 за 1 тонну, і ми зазнали значних збитків».
У пошуках більш ефективного, рентабельного виду сільського господарства розглядали вирощування малини, полуниці, яблук. У результаті вирішили зайнятися виробництвом лікарських трав. «Ніхто з нас про їх вирощування ні сном ні духом не знав, інформацію збирали по крихтах. Знайшли перелік компаній, які займалися переробкою, і почали дзвонити всім підряд, аби зрозуміти, на які рослини є попит», – розповідає Вершинін. По телефону познайомилися і з фахівцями Всесоюзного інституту лікарських рослин (ВІЛАР) та підприємства «Ліктрави». Перші розповіли про ази технології вирощування та спецтехніку, дали спеціальну літературу, другі зорієнтували щодо попиту на культури.
На перший рік із трьох посіяних культур найкраще вродила м’ята, тому й вирішили акцент зробити саме на ній. Оскільки підприємство стало першопрохідцем на цьому шляху, помилок припускалися багато, а реальні результати були далекі від того, що написано у книгах. «Той, хто хоче культивувати лікарські трави, має знати, що в Україні нема жодних передумов, щоб цим займатися», – вважає Вершинін.
Перш за все, на його думку, відсутня наукова підтримка, а умови вирощування на невеликих дослідних ділянках землі не мають нічого спільного з реальними. «Ми схожі на саперів. Бувають фатальні помилки, майже 100% втрати урожаю. За 19 років я не раз хотів усе покинути», – зізнається господар. Два співзасновники «Агрофіту» так і зробили – вийшли зі справи ще на початках.
Вершинін вчився помилки сприймати як досвід, постійно експериментував і доходив висновків, що суперечили рекомендаціям профільних фахівців. Наприклад, науковці вважають, що м’яту неможливо розмножувати восени, бо вона може вимерзнути. «Весною в нашій зоні величезний дефіцит вологи, тому результати посадки в цей період нічого доброго не показують. Ми на свій страх і ризик вирішили посадити восени і отримали кращі результати. З тих пір садимо лише так», – ділиться досвідом Вершинін.
Крок за кроком
Перші п’ять років існування в «Агрофіті» не говорили про прибутки, лише про перспективи господарства. Поступово компанія збільшила урожайність м’яти до 2 т з гектара, придбала техніку та обладнання в українських виробників, лише поливальні системи з Італії.
А от комбайни у господарстві ще радянського виробництва, їх перебрали та налаштували під збір лікарських культур. «Іноземці, що приїжджають у гості, полюбляють фотографуватися біля цих раритетів. Коли питають, чому не купую нові німецькі чи американські, пояснюю, що через дорогі короткі кредити не техніка буде працювати на мене, а я на неї», – каже Вершинін.
Проте, частка ручної праці в господарстві залишається досить високою – близько 40%. Усього в «Агрофіті» 20 постійних працівників, у сезон наймають додаткову робочу силу.
Свого часу директор компанії провів чимало наукових дискусій із практиками, фахівцями у цій сфері, доводячи, що вирощувати ефективно лікарські рослини на сотнях і тисячах гектарів неможливо. «Лікарські трави – дуже делікатна сфера, у посадках не повинно бути домішок інших рослин. Оскільки застосування гербіцидів лише частково вирішує проблему бур’янів, чотири‑п’ять разів на рік поля з м’ятою ми прополюємо вручну, – розповідає Вершинін. – На великих ділянках працювати за такою технологією нереально».
З легкої руки
Перший урожай «Агрофіту» був досить скромним: продали близько 2 т сухої сировини. Покупців Вершинін шукав особисто – дзвонив до переробників, цікавився про потреби та ціни, зустрічався і пропонував свою продукцію. З самого початку налагодив вирощування лікарської сировини під замовлення, тому завжди вдавалося збувати її повністю і не працювати на склад.
На третій рік компанія вже мала 20 т сировини. «Завезли їх двома великими машинами на подвір’я підприємства «Ліктрави», назустріч нам вийшов Юрій Рудьковський, який працював керівником служби закупівлі сировини підприємства, і кричить: «Дивіться, 20 тонн української м’яти привезли!» Вийшли інші співробітники, почали вітати», – згадує Вершинін.
Це дійсно стало значною подією на ринку, адже на той період вирощування лікарських трав практично призупинилося, традиційну для України м’яту ніхто не культивував, а ринок заповнила польська сировина.
«Ліктрави» відіграли в історії «Агрофіту» значну роль. З першого дня знайомства Рудьковський давав фермеру практичні поради, підбадьорював, розвіював міфи та допомагав знайти вихід у складних ситуаціях.
З легкої руки «Ліктрав» перелік партнерів «Агрофіту» швидко розширявся, додалися фармацевтичні підприємства «Ключі здоров’я», «ЕЙМ» і «Здоров’я», виробники чаїв «Мономах» та «Екопродукт» та інші. Вершинін старається працювати безпосередньо з виробниками, які зайняті у харчовій та фармакологічній галузі. З усіма спочатку налагоджує особисті стосунки, і, не зважаючи на сучасні засоби комунікації, віддає перевагу спілкуванню телефоном. «З багатьма ми вже більше ніж партнери», – каже він. Серед партнерів набереться десяток потужних переробників, що закуповують великими партіями. А є і дрібні, які беруть 400-500 кг, виробники ексклюзивних чаїв, ароматичних масл. «Я ніколи нікому не відмовляю й усім приділяю увагу, бо впевнений, що, якби 20 років тому зі мною не ділилися досвідом і не підтримували, я би цим уже не займався», – підкреслює Вершинін.
З усіма покупцями укладають контракти, з багатьма довгострокові. Замовлення на рік починають формувати у лютому, корегують плани залежно від залишків сировини у замовника, падіння чи росту виробництва, розширення лінійки продукції тощо. За необхідності з весни щось підсівають, восени – підсаджують, аби виростити обсяг продукції, який зможуть продати. Дехто із замовників авансує майбутній урожай, інші навпаки просять відстрочку на купівлю сировини.
«Агрофіт» розуміє, що через складне фінансове становище багатьом доводиться боротися за виживання, завжди йде на поступки. Ціни усі споживачі ЛРС платять майже однакові, бо всі в них орієнтуються і ніхто переплачувати не буде, стверджує Вершинін. Хоча ціни можуть трошки коливатися залежно від умов поставки. Наприклад, цілісний листок дорожчий, ніж м’ята певної фракції, бо в першому випадку застосовується ручна праця, а в другому усе робиться механізовано. Рентабельність вирощування могла б бути і кращою, зізнається Вершинін. Минулого сезону найкращу рентабельність показала меліса – 30%, але це за тривалий період на неї піднялася ціна.
Якщо перші роки «Агрофіт» працював на репутацію, зараз вона працює на нього. «Можливо, треба відчиняти нові двері, виходити на європейський ринок…», – розмірковує Вершинін.
ТЕКСТ: ЛАРИСА СТЕПАНУШКО
