Три дні у полях із Toyota

Руслан Трояченко, власник господарства «Жерм», що у Житомирській області, своїм прикладом демонструє, що нестандартний підхід та сміливість — це вдала суміш для досягнення результатів.

Можливо, його підхід у бізнесі стане корисним не тільки для сільського господарства, а й інших видів діяльності.

За словами підприємця, людина може бути без досвіду або вищої освіти — головне мати правильне мислення та звичайне розуміння процесу.

Як все починалося

На відміну від багатьох працівників сільськогосподарської галузі Трояченко не мав вищої освіти на старті своєї справи у 2010 році. До аграрного університету вирішив вступити відносно нещодавно — два роки тому здобув вищу аграрну освіту, а зараз вже навчається в аспірантурі.

«Я розпочав займатися сільським господарством без освіти. Все вивчав одразу на практиці. Навчання в університеті — виключно моє бажання, та й, може, буде надбавка до пенсії», — жартує підприємець.

До того як заснувати власне господарство «Жерм», Трояченко займався постачанням картоплі до Криму, Луганської, Харківської та інших областей України. Тоді підприємець купував картоплю у дрібних фермерів та селян на продаж. Він зізнається, що мав можливість і раніше зайнятися сільським господарством, адже товариш неодноразово пропонував взятися до справи. Та купуючи картоплю у фермерів, Трояченко бачив, наскільки важка ця праця. «Сільське господарство для мене здавалося дуже складною галуззю на той час, але так було перш за все через брак знань», — згадує підприємець.

Усе змінилося, коли Руслан відчув дефіцит продукції. «Сільське господарство тоді було на підйомі, тож вирішили теж зайнятися цією справою. Розпочали з 50 гектарів картоплі, у 2011–2012 роках дійшли до 250 гектарів», — розповідає він. У 2010 році Трояченко і заснував власне підприємство «Жерм».

Зараз земельний банк господарства дійшов до 5000 га. У «Жермі» наразі не концентруються на якійсь окремій культурі — вирощують соняшник, пшеницю, сою, гречку, кукурудзу та ріпак і суворо дотримуються порядку сівозмінної технології, коментує господар.

Три роки тому Трояченко вирішив спробувати себе ще й у тварин­ництві. Як пілотний проект звели ферму на 600 голів свиней. У 2019-му пла­нують збудувати маточник на 140 голів, що дасть можливість довести поголів’я до 3000 свиней.

З розповіді фермера стає зрозумілим, що він не любить стояти на місці, а бачить майбутнє у розвитку. Свинарством підприємець не обмежився — нещодавно у господарстві почали розводити овець. Наразі у «Жермі» нараховується 300 голів маточного поголів’я німецької породи Меріноландшаф. Трояченко і про це заняття розповідає як про спробу. Та судячи з його досвіду, здається, у підприємця все вийде.

На запитання, чи збирається він експортувати свою продукцію за кордон, фермер відповідає, що не проти, але зараз бракує можливостей.

«Для України нам цілком вистачає нашого обсягу продукції. Експорт саме картоплі нам нецікавий, та й до того ж попит на цю культуру важко передбачити. А експортувати до Європи напряму немає можливості через сертифікацію», — коментує власник господарства «Жерм».

Щоправда, як і в кожній історії успіху, були й помилки та невдачі. Але Трояченко про це розповідає як про корисний досвід. Одним з таких переломних моментів для фермера став 2014 рік. Господар вирішив збільшити площу під посів картоплі на 300 га, з подальшим продажем врожаю до Криму. Водночас посадку кукурудзи та соняшника було затягнуто. У 2014-му Крим анексували, і весь врожай картоплі ніде було подіти, а кукурудза та соняшник не зійшли. Господар втратив тоді півтора мільйони євро. Розповідаючи про це, наш герой залишається спокійним та невимушеним у притаманній йому манері.

«Це робочі моменти, які загарто­вують і дають безцінний досвід. Після цього випадку ми намагаємося ретельніше продумувати ризики. Звісно, більшості помилок ми припустилися ще на початку діяльності, — ділиться підприємець. — Але у сільському господарстві завжди є ризики, фактори, на які ніхто вплинути не може, наприклад погодні або непередбачувані ринкові умови».

У знаннях сила

Трояченко не боїться зізнатися, що може чогось не знати, та одразу намагається розібратися у «невідомій проблемі».

Так було і на початку його сільськогосподарської діяльності, коли без особливих знань та досвіду він розпочинав займатися господарством. Фермер вирішив вчитися у кращих, тож їздив до іноземних колег до Німеччини, Нідерландів, Франції та Америки вивчати успішні кейси. «Такі речі дають інколи набагато більше знань та результатів. Без такого досвіду в мене б тоді нічого не вийшло», — переконаний підприємець. Він одразу вирішив використовувати досвід кращих. Тож на самому початку став працювати з компанією «Ерідон».

«Я ціную розумних людей. Так вийшло і з «Ерідон». До мене приїхав представник компанії, ми разом розбиралися, що, коли і в якій кількості вносити, відтоді розпочалася наша співпраця, — згадує Трояченко. — Зараз на ринку багато підробок, а «Ерідон» з цим бореться. Ми давно купуємо у них продукцію, адже впевнені в якості».

Ретельно господар підходить і до вибору техніки. Він розповідає, що починали діяльність лише з одним трактором МТЗ-892, українським культиватором, десь могли позичити сівалку, яка залишилася з радянських часів.

На сьогодні ж у господарстві користуються тільки сучасною новою технікою провідних світових брендів.

«Уся наша техніка виключно нова. Рішення купувати саме нову, а не вживану техніку, ми прийняли ще чотири роки тому. Нам потрібна техніка, що працює, а не стоїть у ремонті», — підкреслює господар «Жерму».

Довіряй та перевіряй

Власний підхід у керівника і в підборі фахівців. У нашій розмові підприємець не раз акцентував увагу на тому, що йому не так важливий досвід людини, як те, яким чином вона розмірковує та які вчинки робить. У господарстві «Жерм» на ключових керівних посадах пра­цюють фахівці до 30 років.

«У нас були агрономи мого віку (зараз Руслану Трояченку 45 років. — Landlord), але всі вони діяли шаблонно, грубо кажучи, з підручника. Зараз же нашому головному агроному 27 років, керівнику тваринницького напряму — 30», — розповідає Трояченко. Майбутніх співробітників він нама­гається шукати ще в університетах. «Для мене краще щоб вони вчилися на практиці», — пояснює господар.

На запитання, чи відчуває він складнощі з кадрами, підприємець відповідає, що надає гарні умови праці, тож особливих труднощів немає. На підприємстві був випадок, коли троє фахівців поїхали до Польщі на заробітки, але через деякий час повернулися у «Жерм». Та похитнувши раз довіру керівника, її потрібно знову заслужити. Тож у випадку коли працівник повертається до підприємства, він розпочинає свій шлях заново — з початкової зарплатні, графіку тощо.

Та власник підприємства не схвалює, коли працівник орієнтується лише на фінансовий статок, — потрібно орієнтуватися на результат, вважає він. На думку господаря, пристойно заробляти можна і в Україні — потрібне лише бажання працювати. «На початку своєї діяльності я не ставив за мету заробити мільйон, наприклад. Я хотів організувати справу, що в першу чергу буде приносити мені задоволення, а вже потім прибуток», — пояснює керівник.

Як зауважує Трояченко, для нього найважливіше в людині — побачити розуміння процесу. «Мене ніхто не вчив організовувати підприємства. Людина має бути з розумом, а далі в неї все вийде», — підсумовує власник господарства.

Залишаючи у спадок

Як не дивно, поняття результативності у господаря зовсім не полягає у дохідності або врожайності на гектар. Як зізнається Трояченко, найголовніше надбання для нього — якщо через 100 років згадають про такого фермера, який не тільки організував велике підприємство, а й для села робив добрі справі.

А згадати дійсно буде що. Підприємець заснував у своєму селі дитячий футбольний клуб «Жерм», в якому вже нараховується 115 дітлахів. Сам підприємець ще у 1980-х роках грав у футбол. Футбольний клуб організований на досить серйозному рівні, і Трояченко з гордістю розповідає, що учасники його клубу — чемпіони області.

Про себе господар говорить, що він справжній трудоголік. Перші чотири-­п’ять років своєї діяльності весь час був у полях і тільки зараз починає трохи легше ставитися до справи. Хоча, як зізнається підприємець, під час посівної всі процеси на полі все одно намагається контролювати самотужки. «Моє хобі — це робота. Мене надихає, коли я бачу результат праці, коли сходять перші паростки у полі. Тоді розумію: так, я це зробив», — ділиться Трояченко. Та водночас зізнається, що колись мріяв у 50 років піти на пенсію. Зараз вже розуміє: цього не буде. Адже у фермера ще багато нереалізованих планів.

Господар розмірковує про розвиток переробки сої чи соняшника. У найближчих планах — зведення великого маточника на 1000 голів. Фермера цікавить також будівництво теплиць за технологіями, які він бачив у Нідерландах. А одне з головних завдань, які підприємець ставить перед собою, — навчитися знаходити баланс між роботою та особистим життям.

Наостанок запитуємо, яким проектом господар пишається найбільше, і Руслан, декілька хвилин розмірковуючи, відповідає: «Моє підприємство ще тільки розвивається, футбольний клуб також тільки набирає обертів. У мене є донька — ось своєю дитиною я насправді пишаюся».

Текст: Дар’я Герман

Фото: Олександр Ларичкін

Приватне підприємство «Макарів-­Агробуд» у Київській області, яким керує Ігор Чумак, не відрізняється чимось надзвичайним від інших українських сільськогосподарських компаній аналогічного розміру. В обробітку господарства близько 6000 га орної землі, на якій вирощують традиційні для цієї зони культури.

Та є одна відмінність — «Макарів-­Агробуд» входить до великого бізнесу разом із кластером у Миколаївській області з 18 000 га і кластером у Черкаській області з 2000 га, що спеціалізується на м’ясному і молочному напрямі. За структурою, розмірами і різноплановими видами діяльності така конгломерація цілком «потягне» на холдингову компанію невеликого розміру.

Але це не так — усі перелічені підприємства входять до сімейного бізнесу великої родини Чумаків. Саме так — бізнес не об’єднаний в одне підприємство або холдинг, не має єдиної вертикалі управління, окрім самої родини.

Взагалі, такі бізнеси є природними і найдавнішими формами підприємницької діяльності, вони поширені по всьому світі та сприймаються як звичайне явище. В Україні існує Асоціація власників сімейних компаній (FBN Україна). Щоправда, представників аграрного сектора в ній немає, хоча саме ця галузь є найбільш сприятливою для розвитку родинних справ. Можливо, причиною стало те, що у країні досі не сформований ринок землі, можливо, справа у надмірно короткому строку, який було відведено підприємцям, — родинні бізнеси формуються поколіннями.

Але саме така незвична форма господарювання накладає відбиток на всі дії власників.

Як все починалося

А починалося все, як розповідає господар «Макарів-Агробуд», майже 25 років тому, на уламках колгоспної системи. Родина почала потроху збирати землі, які стояли покинутими, та ставити їх в обробіток — працювали на старій техніці, що залишалася у господарствах. Так і був започаткований Південний кластер бізнесу, який зараз є найпотужнішим.

Потім до родинної справи були залучені господарства у Черкаській області, а декілька років тому Чумаки набули корпоративних прав на «Макарів-­Агробуд», активним розвитком якого і взявся займатися Ігор. Основний напрям — вирощування кукурудзи, пшениці, сої та соняшника.

Бізнес починався майже 25 років тому, на землях, що стояли покинутими, настарій техніці

Запитання, скільки ж підприємств об’єднала родина, Чумака дещо збентежило — за його словами, зараз сімейний бізнес поєднав більше 20 юридичних осіб, серед яких далеко не всі належать до аграрної сфери. Наприклад, спільно з дружиною створили й інший напрям діяльності — у сфері легкої промисловості.

Думку про зміну форми підприємства Чумак відкидає — для цього потрібно вибудовувати принципово інші процеси, створювати окрему управлінську вертикаль. Поки родину цілком влаштовує спільно вести всі справи і покладатися лише на себе.

Господарювати по коштах

А ось що таке покладатися лише на себе, Чумак пояснює дуже просто: будь-який розвиток кожного підрозділу планується виключно за результатами попереднього періоду. Тобто, якщо заробив гроші — можеш закладати інвестиції у розвиток. У компанії прийняли рішення не залучати позики. Якщо є підстави для збільшення земельного банку, то робиться це виключно з власних коштів. «Причиною стала, мабуть, загальна ситуація у країні — ніколи не знаєш, що буде після чергової зміни влади, — зауважує господар. — Через відсутність можливості довгостроково планувати ми для себе прийняли таку стратегію розвитку і навчилися дуже ефективно використовувати той ресурс, який у нас є, мінімізували ризики і стали максимально ефективним підприємством».

З іншого боку, додає Чумак, немає тиску кредитних зобов’язань і можна дозволити собі, зібравши урожай, скласти його на складах і почекати гарної ціни.

Усе, за його словами, зводиться до двох питань: для банків першим фактором при прийнятті рішення про кредитування є обігові кошти позичальника, а другим — наявність серйозних активів. А сучасний український агробізнес не можна оцінити як актив — його цінність є майже абстрактною величиною. Є розпайована земля, яка орендується певними господарствами, але це не є активом з точки зору банку. Те, що земля обробляється і приносить доходи, теж неможливо оцінити як актив — адже ніхто не може гарантувати тривалість терміну договору оренди. Теоретично надавати паї в оренду власники повинні мінімум на сім років. На практиці — договори доводиться переукладати щорічно, причому пайовики усіляко уникають офіційного оформлення. «Я розумію банкірів: пройшли часи, коли кредити роздавали на всі боки. Тепер у нас сотня банків просто банкрути і величезний портфель грошей, які вже ніхто не поверне. Тому і вартість всіх кредитних продуктів в Україні надвисока. У нас немає мети нарощувати капіталізацію, щоб комусь показати зовнішню оболонку — кредиторам, інвесторам, банкам…» — продовжує підприємець.

Кредитні продукти на зовнішніх ринках позик дешевші, але для них треба ретельно підготуватися — треба щонайменше три роки проходити євроаудити, робити аналіз діяльності підприємства, щоб стати зрозумілою та прозорою структурою, довести свою надійність.

Земельне питання

Щоправда, є одне питання, де Чумак — випускник Університету імені Шевченка за фахом «економіка підприємства», який він закінчив у 2004 році, виглядає трохи розгубленим. Це проблема майбутнього ринку землі.

За його словами, багато пайовиків вже казали, що продаватимуть свою землю. «Для людей це останній актив, вони вже начиталися, що у Швейцарії земля коштує 63 000 євро за гектар, і називають мені ціну свого паю у $10 000 за гектар. Щоб викупити землі, які зараз орендуються «Макарів-Агробуд», мені потрібно $60 млн, — розмірковує підприємець. — Навіть, якщо ми залучимо ці кошти і будемо весь заробіток віддавати, потрібно 20 років. У реальності навіть більше».

Ось і виходить, що для таких підприємств, як «Макарів-Агробуд», шлях на ринок землі майже перекритий — окупати оборудку доведеться двом поколінням власників.

Економічна доцільність

Господарювання на власних коштах мало ще один наслідок — у підприємстві закуповують лише вживану закордонну сільськогосподарську техніку, за виключенням хіба що найпростіших причіпних агрегатів (вони вітчизняного виробництва).

Пояснення цьому у Чумака просте — за кордоном працюють програми, які стимулюють фермерів оновлювати парк раз на три-п’ять років, надають кредити під 1% річних. Як наслідок — п’ятирічні трактори і комбайни продаються за цінами на 40% меншими, ніж нові. Тобто за ціною двох нових комбайнів є можливість придбати три. Бізнес, який представляє Чумак, формує замовлення, а менеджери компаній, що спеціалізуються на продажі вживаної техніки, підбирають необхідне у США та Європі.

Усі комбайни, трактори й обприскувачі «Макарів-Агробуд» — американського бренду Case, саме йому у підприємству віддають перевагу. Поки що застосовуються барабанні та роторні комбайни, але вже прийнято рішення про повний перехід на ротор. Трактори використовують двох типів — потужні 500-сильні для обробітку ґрунту і трактори на 250–270 к. с. для всіх інших видів робіт. Для посіву за кордоном обирають сівалки John Deere та Horsch, причіпна техніка для обробітку ґрунту — системи LEMKEN.

Для «Макарів-­Агробуд», розташованого на легких підзолистих ґрунтах, доміную­чою культурою стала кукурудза, потім — пшениця, соняшник, соя. Є у господарстві також горох і багаторічні трави.

Не вважає перспективною Чумак і ідею власної переробки сировини. Принаймні для таких господарств, як те, що він очолює. Наприклад, у переробки зерна на борошно дуже «специфічна» економіка — підприємство потрапляє у залежність від одного типу покупця, який «обмежений соціальними сортами хліба» і буде будь-що знижувати ціну.

Тому підприємство напряму працює з великими зерновими трейдерами — Toepfer («АДМ Трейдинг»), Bunge, була спроба працювати із ДПЗКУ.

Партнер — це надовго

Втім, як погоджується господар, за такої економічно доцільної сівозміни значно посилюється роль обробітку ґрунту. Адже системи ощадливого обробітку No-Till, Mini-Till та інші через низку причин в Україні можуть використовуватися обмежено. Найбільший ефект у плані врожайності дає саме оранка. Тобто аграріям потрібно дуже прискіпливо підходити до питання підживлення ґрунту, внесення засобів захисту рослин та вибору насіння.

«Ми на рівні всього бізнесу, для всіх кластерів, формуємо єдине замовлення, і нам зручно працювати з однією компанією, яка буде повністю його забезпечувати. Років сім тому нашим стратегічним партнером стала компанія «Ерідон». Вони розуміють нас і наші потреби, знають специфіку роботи і знімають з нас значну частину організаційних питань, — ділиться Чумак. — Коли у Макарові з’явився наш новий кластер, «Ерідон» оперативно відреагував і забезпечив підприємство всім необхідним. Плюс партнери допомагають з логістикою — наприклад, можуть деякий час зберігати насіння на власних складах».

Такі справжні партнерські відносини не з’явилися на порожньому місці — родинний бізнес Чумаків напрацьовував репутацію надійного контрагента. Зараз «Ерідон» вже може запропонувати для партнера приємний бонус у вигляді часткового розрахунку врожаєм, пропонує відстрочку платежу тощо.

Підприємство з міркувань економії купує вживану техніку — від комбайнів до сівалок

«Ми намагаємося не зловживати цими перевагами і розуміємо, що кращий спосіб підтримувати гарні відносини — сплачувати за все день у день. Але добре знати, що є партнери, які у скрутному становищі допоможуть», — пояснює Чумак.

За його словами, до підприємства звертаються й інші дистриб’ютори, намагаються запропонувати більш привабливі пропозиції. Та припиняти партнерство з «Ерідон» Чумак не збирається: «Ми граємо вдовгу, такий у нас бізнес».

Власне рішення

Гордістю підприємства став новий комплекс з прийому і сушіння зерна — він є унікальним для України, бо працює на соломі.

Як пояснює господар, офіційно це називається «Зерносушарний комплекс з можливістю зберігання зерна на місці». Це не елеватор — сушарки-силоси поєднані з твердопаливним котлом, в якому спалюється солома, і складами підлогового зберігання. Тобто комплекс виконує роль перевалочної бази — зерно привозять, висушують до кондиції та зберігають на нетривалий час перед продажем або переміщенням на елеватор.

У Чумака була ідея зробити зерносушарний комплекс, який працює на альтернативному паливі, що є у рослинницькому господарстві. Перше, що спало на думку, — це солома. При спалюванні вона дає дуже високу тепловіддачу, але й відрізняється великою зольністю.

І тут з’ясувалося, що виробництвом таких котлів промислової потужності в Україні ніхто не займається. Рішення довелося складати буквально на ходу, хоча досвід вже був.

«Перший такий котел ми зробили років шість тому у Миколаївській області. Потім був період проб і помилок — одного разу ми так «перегріли» солому, що зола перетворилася на справжню лаву. Довелося гасити котел, все чистити», — згадує Чумак.

Тому, коли постало питання зібрати зерносушарку у Макарівському районі, врахували попередні помилки. Підприємство знайшло сушарки, виготовлені ще за радянських часів у Кропивницькому і Хмельницькому. Обладнання було у стані металобрухту, тож довелося все лагодити, змінювати деякі частини і збирати на місці.

Проте тепер «Макарів-Агробуд» може не використовувати дорогоцінний природний газ для сушіння зерна. За розрахунками Чумака, коли комплекс буде повністю добудований (зараз ще бракує двох складів), його вартість у перерахунку на 1 т обробітку і зберігання зерна буде на рівні приблизно $80. Це у три-­чотири рази дешевше, ніж в аналогічних існуючих комплексах на традиційному паливі.

Коли ми вже прощаємося з господарем, він ще раз повертається до наболілого: «Без вирішення питання із землею ми зайдемо у глухий кут. Весь розвиток аграрної сфери зараз гальмується щорічними продовженнями мораторію, господарства не можуть закладати довгострокові плани, бо не знають, чи залишаться вони на землі, чи ні».

Досвід за кермом автомобіля Toyota у власника господарства вже є, та навіть більше!

Як зізнався Володимир, на його підприємстві для виїздів у поля вже більше п’яти років використовуються тільки Toyota Land Cruiser 200 і Prado. «Я завжди готовий до експериментів у роботі, але не в цьому випадку. Ми спробували використовувати авто інших марок, але не були задоволені»,  — ділиться Семенюк.

Також власник розповів, що вже має досвід керування мінівеном, хоча в повсякденному житті та на далекі відстані вважає за краще їздити на престижному позашляховику.

Читайте: Надійність, економність та комфорт – Руслан Троянченко розповів про найкращу службову машину для аграрія

Щодо власного господарства, Володимир розповів, що розпочав працювати у Житомирській області у 2005 році із земельним банком у 1500 га. «Коли я сюди приїхав, уся техніка була ще з радянських часів, — пояснює господар. — Ми взяли кредит у банку та одразу придбали імпортну техніку. Першу посівну з нею провели у 2007 році, й врожайність зросла в рази».

Зараз у господарстві 3000 га землі. Основні культури для вирощування кукурудза, озимий ріпак та озима пшениця, соя, соняшник. Ще у господарстві «Батьківщина» є корівник, де нараховується 750 голів великої рогатої худоби. Дорогою до тракторної бригади, Володимир Семенюк відмічає, що Toyota Proace Verso велика машина і вимагає звички, іншої траєкторії.

«Але відчуття від посадки, керованості, роботи підвіски цього авто у мене найпозитивніші, — коментує Toyota Proace Verso підприємець. — Люблю, щоб був запас потужності. Але вважаю за краще дизельні мотори через їх економічність. Цей мінівен розганяється до сотні за 12,2 секунди, що дуже непогано» — зауважує власник.

Нагадаємо, що з повним, трьохденним тест-драйвом Toyota Proace Verso, можна ознайомитися у спецпроекті Landlord — три дні в полях із Toyota. Три вітчизняні фермери тестують новинку від Toyota та діляться своїми враженнями.

У другий день драйвінгу Toyota Proace Verso, який проходив у рамках спецпроекту «Три дні в полях із Toyota», прийняв участь власник господарства з Житомирської області «Жерм» Руслан Троянченко. Через примхи погоди, які супроводжувалися сильним снігопадом та ожеледицею, фермеру довелося керувати фургоном у непростих умовах. Та це не стало перешкодою для нашого героя – навпаки! За кермом Троянченко поводився дуже впевнено і по-максимальному випробував можливості Toyota Proace Verso.

Підприємець вже давно віддає перевагу японському бренду Toyota, користуючись автомобілями даної марки 9 років. Відтак про всі плюси і мінуси «японця» знає з власного досвіду.

Читайте: Офіс на колесах: Ігор Чумак назвав 6 переваг авто для аграрія

«Кілька років тому пересів із легкової Toyota Camry на позашляховик Land Cruiser 200.За майже п’ять років я вже проїхав на ньому 350 000 км. Не думаю, що інший автомобіль стільки б витримав такими шляхми. Жодного разу не було такого, щоб десь поламався або зупинився. Тому на сервіс заїжджаю тільки на планове ТО і для заміни витратних деталей. Загалом, останні 15 років їжджу виключно на нових машинах, і 9 із них — на Toyota», — розповідає Троянченко.

За його словами, автомобілі Toyota практичні, надійні та повністю виконують свої функції.

«Для мене авто — це передусім засіб пересування, і при виборі я в першу чергу звертаю увагу на комфорт, адже більшу частину часу проводжу саме в машині. Потім — швидкість руху, — ділиться Трояченко. — І звичайно, я повинен бути впевнений в автомобілі. Вважаю Toyota однією з найнадійніших машин».

Подолавши шлях із Житомира до села Очеретянка Черняхівського району (близько 40 км), де, власне, й знаходиться його господарство, підприємець відзначив, що Toyota Proace найкраще підійшла б у якості службового авто.

«Якраз останнім часом виникла необхідність у машині, що може перевозити велику кількість юдей. Toyota мене влаштовує за співвідношенням ціни, якості та комплектації. Ця машина може використовуватися і для службових поїздок, і слугувати кабінетом на колесах».

В Україні Toyota Proace Verso пропонується тільки з одним мотором — 2-літровим турбодизелем потужністю 150 к. с. і крутним моментом 370 Нм. Більш ніж за 1200 км пробігу наша витрата палива становила менше 8,5 л на 100 км. Почувши цифри, Трояченко зауважує, що це відмінна альтернатива німецьким конкурентам: «Мені подобаються більше агресивні автомобілі, але це сімейна або службова машина, і потужності для неї цілком достатньо».

Господарства «Жерм» має в обробітку до 5000 га землі. Основні культури для вирощування — картопля, соняшник, кукурудза, ріпак, жито, пшениця, соя та гречка. Окрім цього, підприємство займається свинарством. Три роки тому звели ферму на 600 голів, цьогоріч у планах збудувати маточник на 140 голів, що дозволить отримувати приплід до 3000 свиней. Також у господарстві розводять овець німецької породи Меріноландшаф, наразі маточного поголів’я тут 300 голів.

Відзначимо, що з повним, трьохденним тест-драйвом Toyota Proace Verso, можна ознайомитися у нашому спецпроекті – три дні в полях із Toyota. Там ви знайдете 3 фахові неупереджені думки про новий фургон Toyota Proace Verso від вітчизняних фермерів.

Першопрохідцем став співвласник приватного підприємства «Макарів-Агробуд» Ігор Чумак, який на власному досвіді перевірив можливості фургону, оцінив його зручність та прохідність. Об’їжджаючи околиці господарства по сільській дорозі, Ігор Чумак відразу відзначив легкість у керуванні авто:

«У цій машині дуже легкі посадка і висадка, це додає комфорту. На невисоких оборотах мотор не відгукується відразу після натискання педалі. Але на авто такого класу і не потрібно форсувати події».

Toyota Proace Verso, незважаючи на 2 літровий дизельний двигун, є достатньо економною автівкою. «Для спокійної їзди 2-літровий мотор — підходящий варіант, а оптимальна витрата палива не повинна в результаті перевищувати 7 л на сотню кілометрів», – ділиться думкою Чумак.

І дійсно, для цієї машини з автоматичною коробкою передач виробник якраз і заявляє показники від 5,6 до 7 л.

Економічність — один із факторів, чому Чумак вважає за краще дизельні мотори. «Займаючись агробізнесом, я купую дизель за гуртовими цінами. І для мене це домінуючий фактор. Для інженерів і людей, які виїжджають у поле, ми теж вибираємо авто тільки з дизельними двигунами», — розповідає Ігор.

Читайте: Депутати пропонують обмежити фінансову підтримку агрохолдингів до 150 млн грн

Підприємець за роки своєї бізнес-діяльності не з чуток знає про істинне значення поняття «рентабельності». Тож як і в ділових справах, так і життя, віддає перевагу якісному за адекватну ціну: «Можливо, тут немає wow-ефекту та особливого оздоблення, але ж Toyota Proace Verso практично вдвічі дешевший за німецькі аналоги у дорогих комплектаціях. Таку машину вибираєш тоді, коли потрібен великий салон і багато місць — як альтернатива офісу на колесах або щоб подорожувати великою родиною. Як службовий транспорт, для виїздів топ-менеджерів, для відрядження я б однозначно розглядав Toyota», — виносить свій вердикт господар після прогулянки околицями декількох сіл поблизу Макарова.

Господарство «Макарів-Агробуд» обробляє 6000 га і є частиною великого родинного бізнесу. До нього входять ще кластер у Миколаївській області з площею 18 000 га і підприємство з 2000 га у Черкаській області. Останнє спеціалізується на скотарстві. Поблизу Макарова розміщено основний напрям – вирощування кукурудзи, пшениці, сої та соняшника. А гордістю підприємства вважається новий комплекс із приймання і сушіння зерна, який працює на соломі і унікальним для України.

Відзначимо, що з повним, трьохденним тест-драйвом Toyota Proace Verso, можна ознайомитися у нашому спецпроекті – три дні в полях із Toyota. Там ви знайдете 3 фахові неупереджені думки про новий фургон Toyota Proace Verso від вітчизняних фермерів.