Сушені гроші

Одним із перших в Україні сушінням овочів і фруктів зайнявся кооператив «Агродвір».
У квітні 2003 року Агентство США з міжнародного розвитку затвердило для України новий проект, діяльність якого була спрямована на підвищення ефективності маркетингу сільськогосподарської продукції невеликих фермерських господарств. Тоді проект виграв кооператив «Агродвір», який запропонував реалізувати технологію сушіння овочів та фруктів.

Господарство закупило сушильне обладнання — чотири машини потужністю 70 кг за зміну та чотири вентиляційних пристрої фірми «Феруза» вартістю близько 84 000 гривень.

Через два роки у селі Зіболки Жовківського району урочисто відкрилося виробництво. Очікувалося, що завдяки сушінню овочів та фруктів члени кооперативу щороку отримуватимуть до 500 000 гривень додаткового виторгу. «Сушіння овочів і фруктів (моркви, капусти, столового буряка, зелені, цибулі, яблук та ягоди) сприятиме їх якіснішому використанню, оскільки відсутність такої переробки означає щорічну втрату від 5 до 25% вирощеного врожаю», — казав голова кооперативу Петро Федина на урочистому відкритті проекту.

Але тоді українці ще не були готові до споживання сушених овочів та фруктів, тому компанії довелося згорнути виробництво. Із розвитком переробної промисловості попит на сушену продукцію почав зростати.

В Україні сушінням овочів та фруктів здебільшого займаються невеликі фермерські господарства. Великі агропідприємства переробляти власну продукцію не хочуть. Встановлення потужностей для переробки фруктів чи ягід потребує суттєвих інвестицій, а агропідприємства значно обмежені в коштах. По‑перше, через складну економічну ситуацію в країні та несприятливий інвестиційний клімат дуже важко залучити інвесторів та фінансові ресурси. З іншого боку, садівничі господарства — це переважно малий та середній бізнес, для якого залучення кредитних коштів через високі річні ставки може стати зашморгом на шиї. Звісно, є приклади фермерських господарств, які мають потужності з виготовлення соків — це основний напрям переробки у галузі. Але такі випадки поодинокі, при цьому створення переробки було вибором меншого лиха, оскільки підприємства не мають потужностей зі зберігання свіжої продукції.

Найочевидніший шлях — об’єднання для створення відповідних інфраструктурних об’єктів, що дозволять розвиватися галузі в цілому і виробляти продукти з доданою вартістю. «Цього року держава повернула садівникам борг, що утворився ще до 2013 року за бюджетною програмою підтримки галузі, — це сотні мільйонів гривень, які можуть бути спрямовані саме на створення необхідних інфраструктурних об’єктів, у тому числі й на встановлення ліній переробки фруктів і ягід. Але це буде залежати від кон’юнктури ринку», — коментує ситуацію голова Асоціації «Укрсадпром» Дмитро Крошка.

Звіт американської консалтингової компанії Zion Market Research показав, що світовий ринок все більше потребує фруктів та овочів, які пройшли глибоку переробку. У 2020 році очікується ріст галузі до $319,9 млрд. Вітчизняні виробники продуктів швидкого приготування та кетчупів через відсутність місцевої пропозиції змушені купувати сушені овочі за кордоном. На конференції із вирощування часнику у 2016‑му зазначалося, що в рік Україна імпортує 10 000 т часнику, $8 млн йде до Китаю, Єгипту. Ціна на сушену продукцію майже в 10 разів вища, ніж на свіжу або морожену. Так, в Україні сушена малина продається від 600 грн/кг, суниця — 800 грн/кг, а сушений гранульований часник можна купити за 250 грн/кг, тоді як китайський — від 50 грн/кг.
«Зараз чимало великих фірм цікавиться такою продукцією, зокрема Nestlé, — зауважує Федина. — Українці готові до споживання сухофруктів, і я знову шукаю інвесторів, але тепер добре розумію: не потрібно чекати прибутку одразу, окупність підприємства настане не раніше ніж через три роки».

Сушіння овочів — досить складний процес, який вимагає специфічного обладнання та приміщення. Інвестиції в нього можуть становити від $20 000.

Зараз у вітчизняних фермерів є можливість придбати необхідне обладнання як за кордоном, так і в Україні. Наприклад, на Івано‑Франківщині успішно працює підприємство з виготовлення ІЧ‑опалення нового покоління, блоки якого використовують для модернізації застарілих сушильних технологій та енергозберігаючого високотехнологічного виробництва сушильних камер і технологічних ліній.

Генеральний директор компанії «Індуктор» Ігор Волошинюк зазначає, що сушильне устаткування ділиться на три основних типи: конвекційні сушарки, сублімаційні й інфрачервоні. Підприємство виробляє ІЧ‑елементи, які випромінюють у тому ж ІЧ‑діапазоні, що і Сонце, — від 5 до 15 мікрон, тобто сушать продукти сонячними тепловими променями штучного походження. «Сонячне теплове випромінювання нагріває не повітря, а поверхню твердих тіл. І тому наше обладнання успішно випаровує воду з біологічної сировини вже за температури 37 °С», — пояснює Волошинюк.

«Індуктор» серійно виробляє сушарки стаціонарного типу продуктивністю до 200 кг/год або барабанні сушарки до 1 т/год для попередньо подрібненої сировини.
Досвід поляків свідчить: щоб отримувати високу рентабельність та швидше повернути інвестиції, фермерам краще кооперуватися, ніж працювати поодинці. Це дозволяє не тільки спільно будувати холодильні сховища, купувати сортувальні й переробні машини, а й допомагає завантажити обладнання сировиною, адже навіть невелика сушарка переробляє не менше 1–2 т сировини на годину.

«Одна сушарка повинна працювати безперервно весь сезон, починаючи з сушіння зелені, потім переходячи на ягоди, фрукти й закінчуючи пізніми овочами», — каже фермер з Вінниччини Анатолій Миколайович. — А такої кількості та різноманітності сировини одне господарство забезпечити не може».

У ритмі еко

Зробити сушені овочі та фрукти ще більш прибутковими вирішили молоді підприємці Оксана Тимченко та Ілля Третніков, які з Києва переїхали до села Шевченкове Черкаської області. Виготовленням сухофруктів вони займаються на своїй екофермі Shanti Fruits.

Попит на органічну продукцію зростає в усьому світі, коштують екосухофрукти істотно дорожче за звичайні, наприклад сушена екодиня 150 г коштує 45 гривень, а звичайну можна купити від 30 гривень. За рік така ферма може заробити чимало, все залежить від бажання та сил.

Основний принцип господарювання власників екоферми Shanti Fruits — мінімум втручання в природу і, звичайно, ніякої хімії. Сировину частково вирощують самі, частково закуповують у односельців. У екофермерів 45 соток малини, 6 соток суниці, кущі чорної смородини та яблуневий сад.

Сушать ягоди, овочі, фрукти, навіть дині та кавуни. Сушіння проходить за температури до 40 °С без використання оксиду сірки (Е220), саме так ензими не руйнуються, і сухофрукти не поступаються свіжим у користі, а навіть навпаки: у них концентрація корисних вітамінів і ферментів як мінімум в 10 разів більша. Адже 100 г сухофруктів — це в середньому 1 кг свіжих.

Підприємці розпочинали з невеликих обсягів: сушили фрукти у сушарці Ezidri завантаженістю всього 5 кг, потім почали працювати із сушильними шафами власного виробництва. Завантаженість однієї становила 13 кг, другої — 40 кг. «Інколи влітку витрати на електроенергію при одноразовому завантаженні у 53 кг сягали близько 800 гривень, — згадує Тимченко. — Але незважаючи на це, сушіння все одно було рентабельним».

Свою продукцію Оксана та Ілля продають через власний інтернет‑магазин. Пакують її тільки в екоматеріали — підприємці повністю відмовилися від пластику. «Сушіння фруктів — це велика праця, — зазначає Тимченко. — Уявіть, щоб отримати 1 кг сушеної малини, необхідно висушити до 12 кг свіжої. Зрозуміло, чому сухі фрукти та овочі так дорого коштують. Але попит на них зростає».