Новини     6 місяців тому

Як за рахунок переробки збіжжя аграрії підвищують ефективність своїх господарств


Однією з перших переробляти мед почала компанія «Сан Бі Україна». Ще у 1998 році підприємство визначило для себе напрям переробки та фасування пріоритетним, тому основні зусилля спрямувало на відкриття власних переробних потужностей. Зараз підприємство здатне переробити та розфасувати до 200 т меду на місяць, з них 40 т – у дрібну тару до 1 кг. Аргументи на користь організації переробки суттєві: за словами директора «Сан Бі Україна» Андрія Бажина, ціни на перероблений або розфасований мед мінімум удвічі вищі, ніж на мед, який продається з діжки. Так, якщо базова ціна меду з соняшника чи різнотрав’я у діжці близько $2 за кілограм, то мед, розфасований для експорту, продається по долару за баночку 250 г.

При організації поглибленої переробки – виготовлення порошку з молочка, медових напоїв тощо – рентабельність господарства може зрости мінімум у чотири рази. Оскільки загальна тенденція така, що на експорт майже 100% українського меду відправляється як сировина, то усю лінійку переробленої продукції «Сан Бі Україна» реалізує на внутрішньому ринку. Вона представлена у 12 національних і локальних мережах. Працювати з торговельними мережами складно через велику кількість вимог, крім того, продукт виходить набагато дорожчим, ніж його продає виробник. Тому «Сан Бі Україна» створила ще й власний магазин. Бажин звертає увагу на те, що перероблена продукція має розфасовуватися в невелику тару: 100-200‑грамові баночки, аби бути доступною за ціною, або стіки на 10-12 г – у такому випадку виробник отримує додаткову вартість, а покупець – комфорт. Компанія вже придбала стік-автомат і планує розфасовувати в міні‑тару кілька видів меду та реалізовувати їх у закладах HoReCa, фітнес‑центрах. «Чим менша тара, тим більше заробляє компанія», – підкреслює Бажин.

Також виробник тестує медові напої. Зараз в Україні активно відроджується медоваріння, уже кілька підприємств отримали ліцензії для варіння медівки та медяка – міцного напою на меду на кшталт бальзаму для виробництва на експорт. На кожен новий продукт виробник має розробити технічні умови, протестувати його та зареєструвати, останнє стане у 7000 гривень. Сировину «Сан Бі Україна» отримує з власної пасіки, яка нараховує 250 вуликів, купує мед в інших виробників, посприявши створенню кооперативу, що об’єднав близько 1000 вуликів.

Вкладати в переробку необхідно, впевнений Бажин, але у перспективі на найближчі три роки цей напрям, за його словами, «не матиме ефекту бомби» через нерозвинені ринки збуту. Тому радить пасічникам комбінувати роботу: і нарощувати обсяг виробництва меду на експорт (це не дасть високу ціну, але забезпечить вал), і займатися переробкою, експериментуючи із сумішами, напоями і тарою. Господар бачить сенс в організації фасування меду на пасіці від 50 вуликів, зі створенням локального міні‑бренду.

У виборі продуктів переробки радить відштовхуватися або від спеціалізації пасіки, або від затребуваного на ринку продукту, і під нього утворити пасіку. Так, пасіка, що спеціалізується на вирощуванні королев‑маток, може займатися ще виробництвом молочка. Якщо плануєте виготовляти мед із пилком – доведеться купити спеціальні надставки для збору пилка. Ще один тренд, який починає активно розвиватися, – екопасіки. Ціна на сировину від бджіл, які тут працюють, у два рази вища, ніж на звичайній пасіці, відповідно – набагато дорожчі продукти переробки.

Для невеликих пасік немає потреби купувати професійну фасувальну лінію за $20 000. Достатньо фасувального столу з дозатором, який коштує від 50 000 до 200 000 гривень. Для виробництва сумішей знадобиться спеціальна установка, яка дозуватиме добавки. Дрібний виробник програє великому у тому, що не зможе отримати кращу ціну на кришки чи тару, проте у нього не буде додаткових витрат на утримання складів, логістику.

Ефект доданої вартості

Для зміцнення конкурентних позицій на регіональному та міжнародному ринках виробники сільгосппродукції реалізовують різні стратегії, зокрема диверсифікацію шляхом переробки рослинної та тваринної сировини.

Як зазначає керівник служби бізнес‑проектів ІА «АПК‑Інформ» Родіон Рибчинський, при переробці насіння соняшника на олію EBITDA на гектар підвищується на 15-20%, зернових на крупи і борошно – на 10-12%.

За даними підприємства «Укрзовнішекспертиза», глибока переробка зерна на глютен, цукрові сиропи, амінокислоти та органічні кислоти створює до $300 доданої вартості в розрахунку на тонну зерна. А виробництво білкових продуктів із сої – $600 доданої вартості на тонну соєвих бобів.

Щоб визначити ефект від нарощення доданої вартості, науковці Інституту аграрної економіки порівняли ефективність різних варіантів внутрішньої переробки на прикладі соєвих бобів, розповідає завідувач відділу ціноутворення та аграрного ринку установи, доктор економічних наук Ольга Боднар. За результатами досліджень, розмір сукупної доданої вартості при виробництві та перевезенні бобів до порту автотранспортом становитиме близько 5800 гривень на тонну. У випадку переробки соєвих бобів на олію та шрот і подальшого постачання їх на світові ринки сукупна додана вартість з розрахунку на 1 т становитиме 6675 гривень.

У ланцюгу, який передбачає аналогічне виробництво й переробку соєвих бобів, експорт соєвої олії, проте соєвий шрот використовується для годівлі тварин, розмір сукупної доданої вартості сягне 6893 гривень. Ланцюг від виробництва соєвих бобів, їх переробки на біодизель і спрямування соєвого шроту на екс‑ порт акумулює сукупну додану вартість у розмірі 6058 гривень. Ланки четвертого ланцюга аналогічні попередньому, крім того, що соєвий шрот використовується для виробництва свинини. У такому випадку акумулюється 6276 гривень сукупної доданої вартості з розрахунку на 1 т соєвих бобів.

Рожеві щічки

Найбільш ефективною для господарства експерти вважають переробку плодоовочевої продукції, у якої є перспектива як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. При експорті ціна на сушену продукцію майже в 10 разів вища, ніж на свіжу або морожену. За даними американської консалтингової компанії Zion Market Research, світовий ринок все більше потребує фруктів та овочів, які пройшли глибоку переробку. Якщо у 2014 році ця галузь досягла $203,3 млрд, то у 2020‑му очікується ріст до $319,9 млрд. Найбільш популярні такі види обробки, як сушіння, консервування, приготування джемів та соків, оскільки вони продовжують термін реалізації та придатності продуктів, а споживачі отримувати поживну та корисну продукцію протягом всього року.

Згідно з даними митної статистики Україна щорічно імпортує близько 3000 т сушених овочів на суму $10 млн, при цьому внутрішній ринок наповнений максимум на третину. Кілька гравців заявили про наміри запустити заводи із сушіння овочевої продукції – це «Росток‑С», «Вітео» та проект за участю компанії «Грін Тім». Очікується, що основними покупцями будуть виробники харчових продуктів та ритейлери. У структурі споживання найбільша питома вага належить сушеним пряно‑ароматичним травам, цибулі та часнику, овочам борщового набору і болгарському перцю. «Для поставок до країн Європи підійдуть напівфабрикати, що можуть бути використані для подальшого виготовлення високоякісних продуктів харчування», – підкреслює заступник директора компанії ProAgro Марія Колесник. Переробка і торгівля готовим до споживання продуктом підвищує рентабельність господарства мінімум у два‑три рази, додає Рибчинський. Крім того, покращать показники рентабельності виробництва розширення асортименту готової продукції, використання різного фасування, можливість переробки некондиційної сировини, модернізація виробничих ліній і вдосконалення технологічних процесів.

Однак реалізувати масштабний проект із переробки плодоовочевої продукції під силу лише середнім і великим господарствам, оскільки він потребує суттєвих інвестицій, каже експерт «АПК‑Інформ». Натомість окремі ферми інтенсивно та досить успішно займаються вирощуванням ягід, експортують їх в охолодженому та замороженому вигляді. «Попри сезонність ягідництва виробник може рівномірно розподілити прибутки впродовж року, – зазначає Колесник. – У сезон найвищих цін реалізовувати ягоди на зовнішні ринки, а частину пустити на переробку для реалізації взимку». Улітку ягоди дешевші, тоді можна їх переробляти, взимку – дорогі, тоді їх краще продавати, додає вона. Вирощену в теплицях ягоду не варто пускати на переробку, оскільки її собівартість доволі висока. Організувати переробку дрібні фермери можуть, об’єднавшись у кооперативи чи утворивши кластер. Так вони зможуть спільно формувати товарні партії, покривати витрати, пов’язані із сертифікацією та стандартизацією, гуртом купувати добрива, техніку, посадковий матеріал. До того ж при об’єднанні полегшується доступ до фінансування організації переробки через різні програми підтримки фермерів. У Мінагрополітики наголошують, що зосередяться на підтримці кооперативної співпраці фермерів у двох напрямах – плодово‑ягідному та молочному Так, ягідні кооперативи можуть розраховувати на компенсацію до 70% вартості обладнання для шокового заморожування та зберігання ягід, а молочні кооперативи – доїльного та холодильного устаткування. Також селяни отримали можливість повернути до 80% вартості насіння та саджанців української селекції.

Наварити каші

За останні півтора‑два роки чимало міцних господарств із земельним банком 5000-15 000 га землі зайнялися переробкою зерна на борошно та крупи, з’явилося кілька нових млинів, планується нове будівництво. Рибчинський впевнений, що у найближчі півтора роки ці компанії стануть досить помітними на ринку. На його думку, борошномельний напрям перспективний саме для середніх гравців. Ефективність дотягатиметься тоді, коли господарство перероблятиме власне якісне зерно та докуплятиме стільки, щоб заповнити власні потужності переробки. Термін окупності проекту становитиме від чотирьох років і залежатиме від продуктивності млина, вибраної стратегії відносно продажу продукції.

Наразі виробники борошна та круп здебільшого орієнтуються на збут за кордон. Останні чотири роки щорічно експорт борошна зростає на 17-20%. Але вже цього року експерти очікують загострення конкуренції на борошномельному ринку та перенасичення продукцією. Експерти навіть проводять аналогію з олійним сектором, де переробні потужності на 25-30% перевищують обсяги вирощування соняшника у країні. Розширити експорт борошна вдасться, якщо українці вийдуть на такі ринки, як Бразилія, Китай, країни ЄС.

А от вітчизняний круп’яний ринок, за даними компанії Pro‑Consulting, далекий від насичення і має потенціал для подальшого розвитку. Виробникам варто поборотися за вітчизняного споживача з імпортерами гречки і рису. Чимало переробників звертають увагу на іншу нішу, яка набуває популярності серед споживачів, – виробництво продуктів із круп або з їх додаванням у кисломолочні продукти, десерти, хліб. Для малих і середніх господарств власний млин чи пекарня – швидше не інвестиційний, а соціальний проект. На думку Колесник, збувати зерно на експорт їм ефективніше, ніж організовувати переробку.

«Інакше витрати будуть більші, ніж фермер зможе потім отримати у кількісному та якісному виразі цієї продукції», – каже вона. До того ж на обох ринках є досить сильні гравці, з якими буде дуже важко конкурувати, бо фермер не зможе запропонувати продукт, аналогічний за якісними показниками виробленим великими підприємствами з гарним технічним обладнанням та досвідченими спеціалістами. У той же час доцільним для ферм фахівець вважає організацію будь‑якої переробки – молока, м’яса тощо, що суттєво може підвищити прибутковість даного підприємства.

Увага, молочка!

Як зазначає завідувач відділу інвестиційного та матеріально‑технічного забезпечення Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» доктор економічних наук Олександр Захарчук, на ринку молока нині спостерігається висока конкуренція та перевиробництво цільномолочної продукції – йогуртів, кефірів, ряжанки тощо. «Втім, потужності для виробництва молочної продукції звантажені не повністю, оскільки ринок Росії, яка тривалий час була основним імпортером цієї продукції, закритий для наших виробників», – додає експерт. З огляду на це він не радить інвестувати кошти у виробництво цільномолочної продукції.

Наразі вітчизняним молочникам доцільно сфокусуватися на пошуку нових ринків збуту для своєї продукції, хоча внаслідок невідповідності стандартів, умов виробництва, смаків споживачів це доволі тривалий і складний процес. Привабливим у нинішніх умовах є виробництво специфічних молочних продуктів, які користуються попитом у країнах із досить високим рівнем життя населення. Це, зокрема, дитяче та спортивне харчування, продукти глибокої переробки – молочний білок та лактоза, які дуже цінуються за кордоном. Також Україна експортує у великих кількостях вершкове масло і сухе молоко, хоча ціни на останнє на порядок нижчі порівняно з виготовленою в країнах ЄС продукцією через гірші якісні характеристики.

Втім, є багато прикладів успішної організації переробки молока в України. Один із них – фермерське господарство «Парубоче», що випускає якісні продукти від ТМ «Своє».

Друге життя

У розвинених країнах використання відходів сільськогосподарських підприємств поставлено на потік. З відходів рослинної сировини отримують біопаливо, високоякісні органічні добрива, сухі корми для худоби і домашніх тварин тощо. На м’ясопереробних заводах збирають кров’яні згустки і частини кишечника для виробництва кормових продуктів. Перо, шкури, роги і копита використовують для виробництва товарів широкого вжитку, для отримання амінокислотних препаратів. Прогресивних технологій переробки відходів, які зараз спалюються чи закопуються, безліч. Близько 85% пелет для спалювання у камінах, виготовлених в Україні з гречаної та соняшникової лузги, експортуються до Європи. У Первомайську Миколаївській області є спеціальні сушарки зерна, які опалюються соломою. Переробкою соломи на брикети зайнявся, зокрема, директор фермерського господарства «Агро К» Денис Кисельов. Відходів з його полів вистачить, аби обігріти оселі та школи у сусідніх селах.

ТЕКСТ: ЛАРИСА СТЕПАНУШКО

Отримуйте щоранку на пошту свіжі новини та найцікавіше чтиво!



Читайте також

Вас зацікавить