Модернізувати застарілий елеватор дешевше, ніж побудувати сучасний.

СУПЕР СТАРИЙ

В Україні на вторинному ринку елеваторів досить жваво. Тут можна придбати як сучасну «банку» віком один–п’ять років, так і працюючі чи напіврозвалені елеваторні потужності, збудовані ще нашими батьками чи дідами. Зазвичай такі об’єкти виставляють на продаж холдинги, які змінюють свою концепцію — наприклад, вирішують працювати лише в регіоні, де мають землю для обробітку, або ж віддають перевагу будівництву нових елеваторів, як компанія «Кернел» чи група «Агротрейд».

Але те, що одні вважають зайвим тягарем, інші вміють перетворити на курку, що несе золоті яйці. Так, один із власників мережі елеваторів робить ставку лише на старі елеватори підлогового зберігання. Перший об’єкт він придбав ще 13 років тому, зараз має вісім, які розташовані у різних регіонах країни. Усі елеватори реконструйовані та оснащені сучасними агрегатами та комплексами — сушарки, норії, здатні працювати за новими технологіями, можна придбати у виробників та імпортерів елеваторного обладнання. Сьогодні власник цих елеваторів надає послуги зі зберігання зерна сусіднім фермерам, при цьому прибутковість його бізнесу — одна з найвищих у сегменті. На наданні послуг зі зберігання його компанія заробляє близько $7 на тонні, що вдвічі більше, ніж в середньому по ринку. «Коли два роки тому ми купили елеватор у Полтавській області й оголосили, що співпрацюємо з усіма учасниками ринку, сільгоспвиробники були здивовані та раді, що можна комусь завозити збіжжя», — розповідає бізнесмен. У регіоні близько 30% земель розподілені між дрібними фермерами. Власних елеваторних потужностей фермерам не вистачає. Тому вони готові віддати власнику елеватора частину маржі, яку отримають від продажу зерна навесні за цінами на 10–12% вищими, ніж після збору врожаю.

Свою прихильність до раритетних елеваторів бізнесмен пояснює просто. Вартість будівництва сучасної «банки» становить $120–170 за тонну зберігання залежно від потужності кінцевого об’єкту, місця його розташування, наявності комунікацій, залізничної гілки тощо. У той же час старі елеватори — підлогового зберігання, залізо‑бетонні конструкції чи цегляні склади — колишні власники готові продавати по $50–70 за тонну зберігання, а старий елеватор у поганому стані — взагалі за ціною металу, з якого складаються його конструкції. І навіть з урахуванням «реанімаційних» робіт старі бетонні сховища обійшлися бізнесмену в два‑три рази дешевше, ніж якби він будував нові.

Ставку на елеваторні потужності, що були у використанні, зробив і Рафаель Гороян, власник групи компаній «Прометей». Починав бізнесмен із закупівлі зерна, але згодом зрозумів, що сама по собі торгівля не дає повноцінного прибутку. Тоді й придбав свій перший елеватор — у селі Лоцкине Баштанського району на Миколаївщині. Новий власник відремонтував елеватор, оснастив його зерносушаркою та зерноочисним комплексом, ділянкою вивантаження, електронними автомобільними вагами та системою механізації, поступово наростив обсяг максимального одноразового завантаження сховищ з 50 000 до 100 000 т.

То був перший позитивний досвід компанії. Із того часу географія роботи «Прометея» з постачальниками постійно розширювалася, як і перелік сільгоспкультур, які компанія закуповувала чи брала на зберігання у фермерів. За 16 років «Прометей» придбав 17 старих елеваторних комплексів у шести областях. Більшість із них дісталася Горояну за низькими цінами, оскільки попередні власники прагнули позбутися збиткового для них баласту. Модернізація складських потужностей і вдале управління дозволили скоротити щомісячну вартість обслуговування елеваторів до 100 000–300 000 гривень залежно від розміру елеватора та сезону. Це у два‑чотири рази менше, ніж витрачали попередні власники. Загальна накопичувальна ємність зерносховищ досягла 1 млн т.

Але головне те, що Гороян вибудував нову систему елеваторного бізнесу, пропонуючи сільгоспвиробникам комплексний сервіс. Будувати свою систему він почав з того, що крок за кроком зв’язував фермерів, які не хотіли мати клопіт із доставкою свого збіжжя на елеватор чи в порт, та покупців, яким потрібно було вчасно заповнити трюми зерном. «Елеваторний бізнес може існувати успішно тільки за умови, що у цього ланцюжка потужні усі ланки — торгівля, логістика, зберігання, недороге фінансування. На кожному етапі ми зберігаємо невелику маржу, а в комплексі отримуємо прибуток», — розповідає Гороян.

Внутрішні покупці компанії налагоджують контакти з сільгосп виробниками, особливо з дрібними та середніми фермерами, домовляються про закупку зерна. Далі до фермера направляється автомобіль, обладнаний міні‑лабораторією, щоб провести експрес‑аналіз зерна. Від результатів цієї перевірки залежить, на який елеватор зерно краще відвезти, вартість логістичного плеча та кінцева ціна зерна. Фермер може прослідкувати за проведенням аналізу продукції, об’єктивно оцінити якість свого товару і розрахувати власну виручку. Інформацію про закупівельні ціни можна дізнатися як у працівника компанії, так і на її сайті. Після узгодження ціни зерно перевантажується у транспорт «Прометея» і перевозиться на один з елеваторів компанії. Усі етапи супроводжує менеджер. Таким чином вибудовується чітка система поставок сільгосппродукції від виробника до крупних експортерів сировини і переробних підприємств.

Як зазначає Гороян, останніми роками тема спекуляції — коли закупляли зерно в розпал сезону збору врожаю дешевше, а продавали на піку ціни — вже не актуальна. Зараз старт соняшника і зернових починається і закінчується приблизно в одну ціну. Але з’явилася інша тема: прибуток елеваторного бізнесу напряму залежить від завантаженості, оборотності елеваторів, об’єму: компанія купує великі обсяги і великі обсяги відвантажує. А отже, успіх залежить від кожного учасника ланцюжка: від того, який сервіс покупець компанії надасть фермеру і як швидко зможе максимально завантажити елеватор, як чітко спрацює лаборант, а працівник елеватора на основні його висновків допрацює зерно та збереже, наскільки вчасно зерно буде транспортоване.

Як підкреслює керівник «Прометею», для великого бізнесу дуже важливий облік — товару, маржі. На своєму підприємстві Гороян, за його словами, створив ідеальну систему обліку, аналізуючи кожен із сегментів бізнес‑процесу окремо. Так, кожен елеватор і автопарк розглядаються як окремі структури, вираховується їх прибуток, аби відділити прибутковий елеватор від неприбуткового. Такий саме підхід до кожного трейдера, і навіть до кожної автівки. У компанії діє система рейтингу та існує конкуренція, всередині компанії проводяться тендери при продажі та закупівлі. «Цю систему я вибудував сам. Елеваторний бізнес — дуже складний, аби збудувати його, ми йшли понад 20 років, — каже Гороян. — Але ця система дозволяє маленьким бізнесам всередині компанії існувати автономно».

ТЕКСТ: ЛАРИСА СТЕПАНУШКО

Сподобався цей матеріал?
Підтримайте його автора!

Підтримати