ОСТАННІ НОВИНИ
Одна з провідних міжнародних організацій у галузі сільського господарства харчового виробництва — FAO — спільно з Організацією економічного співробітництва і розвитку (OECD) розробили прогноз глобальних трендів, які визначать картину, як світового аграрного ринку, так і можливого сценарію розвитку для основних країн-продуцентів сільськогосподарської продукції.
Загалом, наступне аграрне десятиріччя для аграріїв за прогнозом OECD-FAO буде у порівнянні з періодом 2007-2017 рр. більш несприятливим внаслідок значного скорочення темпів росту попиту на сільськогосподарську продукцію на платоспроможних ринках.
До найбільш визначальних факторів у доповіді «Сільськогосподарський прогноз OECD-FAO на 2018-2027 роки» віднесені уповільнення темпів росту населення планети, слабкий ріст світової економіки і помірне збільшення котирувань цін на нафту (в середньому до $76,1 за барель у 2017 р). Крім того, значний вплив буде мати скорочення темпів зростання попиту на продовольчу сировину з боку Китаю, який став головним підтримуючим фактором світових сільськогосподарських цін під час останньої глобальної фінансової кризи.
Деяку підтримку цінам надасть збільшення попиту з боку Індії, але, внаслідок низьких доходів населення країни, для підвищення цін цього буде недостатньо.
Стабілізація виробництва
Звісно, мова йде про визначальні тренди — конкретна ситуація у регіонах планети буде різнитися.
Зокрема, як сказано у доповіді, темпи росту попиту і виробництва сільгосппродукції у попереднє десятиріччя досягли своїх історичних максимумів і період 2018-2027 рр. буде спостерігатися «ослаблення зростання глобального попиту на сільськогосподарські товари і продукти харчування, уповільнення темпів зростання в найбільших країнах з економікою, що розвивається, стагнація споживання основних продуктів харчування на душу населення. Очікується, що ціни на основні сільськогосподарські товари залишаться на низькому рівні».
Як наслідок — світове аграрне виробництво до 2027 р. буде розвиватися уже повільними темпами і сумарне зростання у порівнянні з 2017 р. складе приблизно 20%.
Певним чином ці процеси почали проявлятися вже зараз — після рекордного за виробництвом 2015/2016 маркетингового року і накопичення надвеликих перехідних запасів зернових. Вже минулого МР почалось уповільнення виробництва пшениці і кукурудзи. Зниження продовжується і у 2018/2019 маркетинговому році — тепер, за прогнозами Agricultural Market Information System (AMIS) воно вже охопить всю групу зернових культур.
Додатковим фактором, який буде впливати на рослинницьку галузь, стане уповільнення попиту на м’ясні продукти, що буде стримувати зростання виробництва зерна і білкової їжі, які використовуються в якості кормів.
І, нарешті, останню крапку на високих темпах росту зернового виробництва поставить кінець біопаливного буму.
Очікується, що попит на зернові і рослинне масло для виробництва біопалива залишиться майже незмінним, на відміну від періоду 2007-2017 рр., коли розширення виробництва біопалива призвело до підвищення попиту на кукурудзу більш ніж на 120 млн. т на рік.
Зараз розвинені країни (насамперед ЄС) зробили ставку на розвиток електротранспорту і фактично згорнули програми збільшення вмісту етанолу у бензинах і подальшого розширення використання біодизелю.
Тому збільшення сировинної бази для біопалива буде відбуватися за рахунок цукрової тростини у країнах, які запровадили політику максимального сприяння розвитку цього напряму (безперечним лідером тут є Бразилія).
На південь від Сахари
Втім, окрім вже згаданої Індії, великі темпи росту споживання продуктів харчування збережуться на Африканському континенті і Близькому Сході, що буде природньо пов’язано зі збільшенням населення у цих регіонах. Але тут попит на продовольство буде мати свої особливості.
Фахівці відокремили два регіони, кожен з який матиме свої властивості. Територія Африки на південь від Сахари збереже в якості головного продукту харчування білу кукурудзу, яка складає близько 20% раціону місцевого населення у перерахунку на калорії.
Окремою рисою аграрного ринку цієї частини жаркого континенту є досить сильний розвиток саме регіональної торгівлі. Такі країни як Південна Африка, Замбія, Уганда чи Ефіопія стабільно мають надлишковий продукт, а Малаві, Мозамбік або Танзанія одночасно є і експортерами і імпортерами – в залежності від погодних умов конкретного сезону. Тому значна частина попиту задовольняється на регіональному рівні, за рахунок торгівлі між країнами.
Але, не дивлячись на це, вже у період 2015-2017 рр. Африка на південь від Сахари на 27% залежала від «далекого» експортного постачання продовольства, насамперед, з країн з рясними земельними ресурсами Південної Америки.
У наступні десять років, за прогнозом OECD-FAO ця залежність буде зростати. Наприклад, очікується, що сумарний імпорт кукурудзи за рахунок океанських поставок до 2027 р. зросте на 18,4 млн т у порівнянні з сучасним рівнем. Прогноз базується на стабільно високому попиті з боку таких країн, як Нігерія, Кенія, Зімбабве тощо. Ці країни мають значні темпи збільшення населення і вже відрізняються відносно високими доходами населення.
Регіон MENA
Ще більш суперечливою прогнозується ситуація на сільськогосподарському ринку країн MENA – Північна Африка і Близький Схід. Що є цілком зрозумілим – адже великий географічний регіон поєднує як країни з надвисоким рівнем економіки і життя (Саудівська Аравія, ОАЕ, Бахрейн, Ізраїль тощо), так і політично нестабільні країни охоплені конфліктами – Ірак, Лівія, Сирія.
Але спільною рисою всіх країн регіону MENA є і залишиться високий попит на зернову групу і, часткового, цукор.
Очікується, що протягом десятиріччя сільське господарство в регіоні буде рости на 1,5% на рік, але буде все більшою мірою стикатися з обмеженими земельними і водними ресурсами і страждати від впливу частих екстремальних кліматичних явищ. В результаті залежність від імпорту буде зберігатися на високому рівні по більшості сировинних продовольчих товарів. У доповіді «Сільськогосподарський прогноз OECD-FAO на 2018-2027 роки» є пряма рекомендація для країн регіону щодо повної відмови від політики підтримки культивації злакових культур, що вимагає великої кількості води для зрошування, і переорієнтації сільськогосподарських місцевостей на культивування більш цінних продуктів садівництва та скотарський напрямок.
З одного боку, це дозволить аграрним підприємствам країн MENA вивільни кошти для розвитку більш прибуткових напрямів діяльності і стабілізувати ринок збільшенням пропозиції білкової їжі і продуктів переробки плодоовочевої продукції. До речі, в цьому регіоні є приклад саме такого інтенсивного ведення сільського господарства в умовах вкрай обмежених ресурсів – Ізраїль (який виступає експортером по ряду позицій продукції переробної промисловості).
З іншого боку, така рекомендація означає стійке збільшення попиту MENA на зернову групу, як продовольчого, так і фуражного призначення.
Висновки
Таким чином, звичні експортні канали збуту для світових постачальників сільськогосподарської сировини (до яких належить і Україна), протягом наступних десяти років будуть поступово втрачати привабливість.
Як не прикро це виглядає для експортерів, але стабілізація темпів розвитку споживання зерна і олійних культур відбуватиметься на найбільш платоспроможних і прогнозованих ринках – Китай і ЮВА (всі види зернових і олійних) і, звичайно, ЕС (кукурудза, олійні).
Натомість головними ринками за які будуть сперечатися експортери стануть групи країн азійського регіону і Африки, які «на додачу» до великої кількості постійно зростаючого населення відрізняються економічною і політичною нестабільністю і помірною платоспроможністю населення.
Це певним чином буде гальмувати як розвиток виробництва сільськогосподарської сировини, так і ціни на неї. Можна припустити, що внаслідок перелічених факторів, конкуренція на світовому зерновому ринку у 2018-2027 рр. у порівнянні з попереднім десятиріччям значно зросте, що призведе до введення протекціоністських заходів щодо захисту внутрішніх ринків або підтримки експорту у ряді країн.
Текст: Михайло Дикаленко
Підписуйся на наш Telegram. Стеж за новинами у зручному форматі!
