Не буде перебільшенням сказати, що на таких господарствах, як ФГ «Врожайне», наразі тримається українське село. Його засновник та керівник Анатолій Дідик, розпочавши із 3,5 га ріллі, сьогодні обробляє декілька тисяч гектарів, постійно нарощуючи земельний банк. У селі Слобода-Шаргородська, що на Вінниччині, створено сучасне високопродуктивне підприємство із власними ремонтними потужностями і зернозберігальним комплексом.

При цьому фермерське господарство «Врожайне» не просто створило понад 100 високооплачуваних робочих місць, але й постійно турбується про соціальну інфраструктуру регіону. Тут буяє життя і постійно створюється щось нове. Анатолій Павлович зізнається, що і досі з приємністю згадує той жнивний хлібний дух, який він відчув, працюючи у 16-річному віці помічником комбайнера.

Анатолію Дідику вдалося зберегти дружню сімейну атмосферу традиційного українського села, зберегти все найкраще, доповнивши його сучасними технологіями та підходами до організації праці.

Батьки прищепили нам любов до землі

«Мій шлях у сільському господарстві, мабуть, розпочався ще тоді, коли я пас гусей у рідному селі Політанки. Батько Павло Степанович все життя пропрацював водієм у колгоспі, а мати Марія Павлівна — у городній бригаді. У родині було четверо дітей: старша Оксана, я і молодші двійнята Сергій та Людмила. Звісно, нас змалку привчали працювати на землі. Батьки вирощували великий урожай ранньої картоплі — із цього можна було мати певний зиск. Пригадую, як щороку ми витягували бульби із льоху на Явдохи, акуратно, щоб не пошкодити вічок, і дуже рано висаджували. У нас завжди був гарний врожай, який потім відвозили до Кишинева, аби продати за вигідною ціною», — починає розповідь Анатолій Дідик.

Бути агрономом Анатолій вирішив вже у сьомому класі. У Політанках тоді була школа-восьмирічка, і він склав життєвий план: закінчити 10 класів у сусідньому селі та вступати до сільгоспінституту.

«Ще у старших класах працював у жнива помічником комбайнера, вивчив і відчув, що таке жнива. Тоді на все життя перейнявся духом жнивного поля, і до сьогодні у мене найкращі спогади про ті часи», — ділиться він. Тоді правило було просте: той краще працює, хто краще догляне свою техніку. Комбайни перед жнивами потрібно було повністю перебрати, поміняти підшипники… Досвідчені механізатори, які досконало знали свій комбайн, завжди посідали перші місця у змаганнях.

Анатолій Дідик закінчив школу зі срібною медаллю і вступив до Вінницької філії сільгоспакадемії за фахом «агрономія» й у 1992 році отримав диплом. «Я людина з характером. Потрібно було пройти все під час перших років на роботі. Мені дали направлення в Шаргородський район головним агрономом в інше село. Після того — перейшов у Слободу-Шаргородську. Тут працював головним агрономом Володимир Станіславович Матвієць. Саме тоді я побачив, що таке агрономія, почав працювати зі справжніми професіоналами, хліборобами з діда-прадіда — Петром Трачуком, Анатолієм Стратієм, Олексієм Младаневичем, Володимиром Обуховським. У них, може, не було вищої освіти, але вони були фахівцями своєї справи», — наголошує Анатолій Павлович.

Сім гектарів та «жигулі»

Коли колгоспи почали розпадатися, Анатолій Дідик написав заяву на розрахунок і у 1998 році створив фермерське господарство, спершу на 7 га разом з товаришем, потім розширилися до 25 га.

Спочатку, як каже герой, з усієї техніки були тільки «жигулі», але господарство почало потроху розвиватися й у 1999 році придбало перший новий трактор — МТЗ. До фермера почали тягнутися люди, які побачили, що тут і на 10–15% вища орендна плата, і на 15–20% вищі заробітки. «Ми зарплату виплачували цілковито починаючи зі жнив і повністю закриваючи свої зобов’язання до кінця року. Тоді це була рідкість, і люди у сільському господарстві могли роками не отримувати ані копійки. Це абсолютна заслуга моєї дружини Тетяни Василівни, яка працювала бухгалтером і відразу розробила програму з виплати заробітної плати. Люди бачили, що ми завжди поводимося порядно по відношенню до всіх, із ким працюємо. Тому ми мали величезний кредит довіри», — пояснює пан Дідик.

Він пригадує випадок: «Колись до мене прийшли будівельники на чолі з Сергієм Фротером зі словами: «Пенсії не вистачає, є бажання працювати. Давайте будемо вам будувати господарські приміщення». Я їм чесно пояснив, що не маю коштів для будівництва. А вони кажуть: «Ми почекаємо». Завдяки тому що ми ніколи нікого не обманювали і завжди розраховувалися наприкінці кожного року, вони для нас п’ять років працювали авансом».

Тому господарство постійно щось будувало і реконструювало, викупило територію збанкрутілого комбікормового заводу — пощастило отримали готові приміщення і не брати кредит на будівництво.

Період становлення господарства був дуже важким, бо потрібно було все і відразу — пан Анатолій разом з головним інженером Ігорем Дубенком вирішили, що треба мати все своє, нехай навіть і застарілої конструкції.

Трохи ставши на ноги у фінансовому плані, «Врожайне» почало викуповувати техніку — фактично кожного року купували вживаний комбайн «Нива», повністю його реставрували та вводили в експлуатацію.

Технологія понад усе

«Мій життєвий принцип — не обдурити людей, не обдурити землю. Коли ставилися до землі принципово за технологією, то вона завжди давала результат і ми мали змогу підвищити орендну плату за паї та заробітну плату працівникам. І досі у нас вони найвищі у районі», — ділиться Анатолій Павлович.

Ще з перших кроків господарства до нього приєднався брат, Сергій Павлович Дідик, з яким пан Анатолій почав впроваджувати найсучасніші на той час технології. У господарстві діяв принцип: ніколи не купувати техніку, якщо немає коштів на технологію, якої вона вимагає, не намагатися «обдурити поле».

«Висівали найкращий на той час посівний матеріал, вносили необхідну норму добрив і застосовували якісні препарати відомих компаній. Я навіть сьогодні точно пам’ятаю, коли з’являлися нові препарати, — це був надзвичайно цікавий період. Тоді дуже інтенсивно працювали управління сільського господарства. Тільки-но щось вийшло нове (нові добрива, препарати, техніка), нас відразу возили на семінари і показували, як покращити технологію агровиробництва», — пригадує Анатолій Дідик.

Але після 2000 року фінансування управлінь скоротилося, і такі провідні міжнародні виробники, як «Сингента», ефективно посіли нішу консультаційної допомоги агровиробникам. Вони не просто рекламували свою продукцію, але й навчали новим технологіям, що й зробило аграрний сектор України успішним, дало можливість встановлювати щорічно рекорди з валового збору зерна.

«Ми істотно покращили технологію захисту рослин. Зокрема, придбали самохідний обприскувач із примусовим повітряним осадженням крапель робочого розчину. Старалися купити обприскувач із максимальною шириною штанги — 36 м. На такій площі, як наша, препарати треба вносити в точно розраховану фазу розвитку і якомога менше пошкоджуючи рослини. Якщо рослинка виросла навіть на 5–6 мм, на листочок потрапляє крапелька і згори, і знизу. Так само під час десикації обробляється абсолютно все стебло. Як наслідок препарат працює на 10% ефективніше», — пояснює керівник «Врожайного».

За його словами, у господарстві сформувався колектив професіоналів: агрономів, механізаторів, інженерів, будівельників. Фаховість головного агронома — ключове питання. Від цього залежить надзвичайно багато. А ще діє принцип: не економити на тому, на чому не економиться. Господарство самостійно досліджує гібриди різних культур, має власні уявлення про різні сорти, гібриди, препарати, добрива. Але кваліфікована підтримка з боку таких компаній, як «Сингента», сьогодні надважлива, підкреслює Анатолій Дідик.

Амістар Голд: від 3 до 5 ц/га прибавки на соняшнику

Як продовжує пан Анатолій, «Сингента» не просто демонструє переваги свого посівного матеріалу та своїх препаратів. Її представники постійно приїздять до господарства і супроводжують вирощування культур.

«У нас працюють дуже кваліфіковані досвідчені агрономи, але рік на рік не схожий. Потрібно пристосовуватися до зміни погодних умов, бо вже по-різному розвивається і соняшник, і кукурудза, і озима пшениця. По-різному потрібно застосовувати препарати і вносити добрива», — каже господар.

Менеджери компанії «Сингента» у «Врожайному» — часті гості, працюють разом з аграріями. «Ми давні добрі друзі та партнери. Вони знають наші можливості. Наприклад, з’явився новий гібрид, і вони кажуть: «Анатолію Павловичу, спробуйте його, він ідеально підійде саме для вашого господарства», — розповідає пан Дідик.

Кожен новий гібрид спочатку висівається на площі 10–20 га. Якщо є переваги, то площа збільшується. При цьому генерики «Врожайне» не купує, бо тут переконалися: завдяки використанню оригінальних препаратів можна отримати набагато кращі результати.

У господарстві випробовували різні препарати, щоб оцінити їх післядію. Гербіциди «Сингента», виконавши своє завдання, розпадаються, і після кожної культури можна спокійно сіяти наступну, наприклад сидерати. А от із генериком після пшениці гірчицю не посієш.

«Ми застосовуємо широкий спектр препаратів компанії «Сингента». Фактично всі вони демонструють високу ефективність після внесення. Так, серед свіжих прикладів можу назвати регулятор росту Моддус, який забезпечив нам зростання врожайності на 20%. Зараз ми почали застосовувати його на всіх площах. Так само завдяки відмінним результатам почали ширше використовувати на соняшнику пестициди», — перелічує господар.

Соняшник, до речі, разом із «Сингента» господарство вирощує багато років поспіль. Висівали різні гібриди — Неома, Суміко, Тутті. Зараз перейшли на високоолеїнові гібриди, і вже п’ять років практично усі площі під культурою зайняті високоолеїновим гібридом СИ Експерто. Як відомо, посівний матеріал якісних високоолеїнових гібридів дістати непросто, тому у «Врожайному» намагаються працювати по максимуму, застосовувати інтенсивну ефективну технологію вирощування. Проте й збирають від 40 до 50 ц/га.

«Ми вносимо повну норму мінеральних добрив під соняшник навесні. Це 250 кг/га аміачної селітри під передпосівну культивацію та 150 кг/га NPK 8:24:24 під час сівби. Згодом провадимо додатковий обробіток рослин сумішшю мікроелементів — борвмісними добривами, сульфатом магнію та карбамідом. Вже три роки поспіль обов’язково вносимо фунгіциди на соняшнику. Взяли препарат на випробування, внесли на площі 10 га — і потім приймаємо рішення», — каже Анатолій Дідик.

Так, Амістар Голд використовується у господарстві вже два роки поспіль (до цього був звичайний Амістар). Проводиться одноразове внесення у нормі 0,75 л/га на початку цвітіння разом з інсектицидом. Його ефективність після внесення можна оцінити у порівнянні з контрольними посівами. Останні, за спостереженнями господарства, серйозно вражаються такими хворобами, як альтернаріоз, фомоз, біла гниль тощо. «Ми буквально через п’ять днів побачили результат — рослини набагато краще почуваються після внесення Амістар Голд. Він виступає у ролі стимулятора рослин, посилюючи їх стійкість до стресових факторів», — підкреслює пан Дідик.

Однак найбільш красномовно про ефективність препарату свідчить прибавка врожайності — від 3 до 5 ц/га. Це, як каже керівник, якісні зміни у технології вирощування соняшника — достатньо помножити ці цифри на 600 га під культурою.

Bonfanti: я знаю, яку сушарку придбаю наступною

«Ми постійно вивчаємо, які гібриди кукурудзи будуть віддавати максимум вологи, оскільки кожен зайвий відсоток вологості помітно відображається на фінальній рентабельності вирощування культури. Нам потрібен великий і якомога більш сухий врожай. Таким чином ми досягаємо прийнятних фінансових результатів роботи. Так, свого часу ми встановили нашим агрономам планку, що треба збирати кукурудзу із вологістю 14%, вчилися правильно десикувати посіви», — ділиться Анатолій Павлович.

І пригадує: після того як господарство викупило колишній комбікормовий завод, то отримало у спадок стару кукурудзяну сушарку барабанного типу. Вона могла забрати щонайбільше 4% вологості. Доводилося двічі пропускати через неї одну й ту саму порцію зерна, причому не завжди вдавалося досушити кукурудзу до 14%.

«З часом, вдосконаливши технологію вирощування, ми побачили, що можемо вирощувати гібриди кукурудзи з вищою врожайністю, але при цьому — з вищою вологістю. Тому ми поставили агрономам завдання, що орієнтуємося на максимальну врожайність кукурудзи із допустимою вологістю зерна 18–19%», — продовжує він.

Наразі фермерське господарство має автоматизовану зерносушарку і вже не потрібно нічого розраховувати на око — у 2015 році була запущена перша шахтова зернова сушарка Bonfanti 110 LE з продуктивністю на кукурудзі 350–400 т/доба.

Придбання та запуск зерносушарки стали ключовим елементом створення потужного зернозберігального комплексу в селі Політанки — було збудовано два хопери для вологого зерна і перероблено зерноочисний комплекс. Поряд із сушаркою спочатку встановили два силоси по 3000 т одночасного зберігання, пізніше додали ще два таких самих.

У результаті «Врожайне» отримало можливість якісно сушити зерно та зберігати його у металевих силосах загальним обсягом 12 600 т (на додачу до складів підлогового зберігання приблизно на 30 000 т зерна).

Анатолій Дідик довго підшуковував оптимальну модель зерносушарки — їздив по виставках, спілкувалися з колегами, продавцями. Звісно, кожен з виробників або дилерів намагався продати саме свою модель. Тоді будівельники сформулювали, що точно не потрібно купувати. У результаті вибір зупинився на італійському обладнанні компанії Bonfanti, про що у господарстві жодного разу не пошкодували.

«Остаточно я переконався у перевагах сушарки Bonfanti завдяки особистій зустрічі з керівником компанії Джанлукою Бонфанті. Він розповів багато цікавої та корисної інформації про цю модель. Наприклад: якщо вологість зерна перебуває в межах 16%, а температура надворі вища 15 °C, то сушарка не потребує жодного палива. За рахунок транспірації, руху повітря вона знижує вологість зерна до 14%», — ділиться Анатолій Дідик.

Спочатку сушарка працювала на зрідженому газі, але «Врожайне» постійно шукало способи зниження витрат на пальне. Й інженери Bonfanti пішли назустріч — у 2018 році сушарка була модернізована для використання як палива соняшникових пелет, що закуповуються на олійно-жировому комбінаті.

Економія сушіння зерна тепер становить 500% (!) у порівнянні зі зрідженим газом. Сушаться пшениця, горох, кукурудза і соняшник (перші дві культури — тільки коли волога погода припадає на жнива). Наприклад, у 2018 горох (білковий) сушили повністю, інакше не врятували б врожай.

«Хочу особливо відзначити якість сервісного обслуговування Bonfanti. Воно здійснюється напряму: фахівці телефонують, приїжджають, все оглядають. Це для нас дуже корисно, бо ми водночас вчимося в них, а вони якщо бачать проблемні моменти, то виправляють. Завжди тримають руку на пульсі», — каже пан Анатолій.

Та господарство розвивається, земельний банк збільшується. Тому, як ділиться планами Анатолій Дідик, можливо, доведеться будувати ще один зерносушильний комплекс і у Слободі-Шаргородській, щоб не возити далеко зерно з поля. І, як підкреслив господар, вибір сушарки вже відомий — це буде Bonfanti.

«Елеватор ми будували з племінником Романом Зайцем, разом вивчали цю тему. Але саме Роман Вікторович приймав рішення та здійснював контроль. При будівництві треба вибрати правильного партнера і все виставити згідно з будівельними нормами, щоб все було по нівеліру, зроблено як слід. Щоб вкластися у терміни, ми спланували: щойно перший фундамент залитий, вже привозять обладнання. Там працюють бетонники, а тут вже встановлюють обладнання. Дуже важливо знайти таких підрядників, які працюватимуть відповідально і будуть виконувати план будівництва день за днем», — продовжує господар.

Тату, я на роботі!

«Мої діти самі обирають шлях у житті. Ми їх змалку вчили працювати. Дочка з 14 років працювала на вагах і все чітко розподіляла. Їй це подобалося. Коли прийшов час обирати майбутню професію, не могла визначитися. Я вирішив допомогти розібратися. Запитую: «Лікар?» — «Ні!» — «Вчитель?» — «Ні!» — «Залізничний інститут?» — «Ні!» — «Тоді ти сама знаєш, чого хочеш!» Тож дочка пішла за покликанням душі — на економічний. Однак ще в університеті сказала, що працюватиме у сільському господарстві», — розповідає про родину Анатолій Дідик.

Його син вперше почав працювати на комбайні у 13 років — зібрав ріпак, але зізнався, що поки не готовий до співпраці з дорослими чоловіками. Попросив дати йому легковий автомобіль, і він три роки поспіль на літніх канікулах самостійно розвозив обіди по полях. «Буває, зателефоную йому, щоб кудись поїхати, а він мені: «Тату, я не можу зараз, я ж на роботі!» І професію обрав сам свідомо — сказав, що піде на агронома. Так і повинно бути, кожна людина має навчитися самостійно заробляти гроші, а потім їх правильно вкладати, — ділиться пан Анатолій та продовжує згадувати: — Робили якось вишняк — усе чітко за технологією. Син і каже: «Тату, який у нас вийшов чудовий вишняк. Давай посадимо соток п’ять вишень і створимо власну торгову марку». Я питаю: «Чому ж так мало, лише п’ять соток? Може, п’ять гектарів?» А він посміхається: «Тоді ми втратимо ексклюзивність продукції!»

Ми тут живемо

Із самого початку своєї роботи господарство пропонує найвищі в регіоні виплати за паї, однак цим не обмежується. До всього підходять з позиції: це наша земля і ми робимо все, щоб люди тут жили нормальним життям.

«Ми активно будуємо різні об’єкти, зокрема сучасні автобусні зупинки. Робимо дороги там, де це особливо потрібно. Реконструювали будинок культури, впорядковуємо території в селі, допомагаємо дитсадкам, ФАПам. Виділяємо кошти на подарунки дітям, пенсіонерам, оплачували харчування», — перелічує керівник.

Разом з іншими агровиробниками району «Врожайне» робить все, щоб не допустити закриття лікарні в Шаргороді, яка не потрапила до числа опорних. Зібрали кошти, щоб придбати унікальний прилад — лапароскоп, закупили і постійно тримають у наявності запас препаратів для наданні допомоги при інсульті. «Ми слідкуємо, щоб найважливіші медикаменти були в запасі. Адже ми тут живемо. Підтримуємо і пологовий будинок. Він також під загрозою закриття, хоча в районі щороку народжується 500 дітей», — ділиться Анатолій Дідик.

про авто

— Автомобіль для керівника господарства повинен відповідати низці важливих вимог. Доводиться мотатися і по полях, по бездоріжжю, і долати багато сотень кілометрів за день по трасі. Автомобіль має бути безпечним, надійним та комфортним— інакше неможливо нормально працювати за таких навантажень», — говорить аграрій.

Перший автомобіль, на якому я навчився їздити, — ГАЗ-51. Коли почав працювати і трохи заробляти, придбав ВАЗ 2107, пізніше «дев’ятку». З повагою ставлюся до кожного автомобіля, бо він коштує грошей. Але у керівника господарства має бути відповідне авто, бо це може вплинути на результат ділових перемовин.

Mitsubishi — улюблений бренд автомобілів моєї дружини. Вона навіть чути не хоче про інші авто.

Це автомобіль м’який, комфортабельний, в салоні багато місця. Якби я не придбав раніше новий автомобіль, то обов’язково б розглянув купівлю цієї моделі. Mitsubishi, на мою думку, гарна надійна марка. У нашій родині і досі є Mitsubishi Outlander, якому вже багато років. Потрібно було б його продати, але поки рука не піднімається. Зараз на ній їздить син.

Мені подобається те, що новий Mitsubishi Pajero Sport обладнаний низкою попереджувальних систем, які сигналізують про перешкоди і запобігають потенційним аварійним ситуаціям. Відчувається відмінна керованість і водночас автомобіль їде дуже м’яко. Шкода, що я не звернув на нього увагу раніше.

Плани на майбутнє

Саме з цього і будують у «Врожайному» плани: не втрачати позицій, залучати всі передові технології, які будуть використовуватися в Україні.

«Вирішувати свою долю, заробити і правильно вкласти — це надзвичайно цікаво. Ми ж працюємо не так, як великі холдинги. Ті можуть за один рік взяти 30 тракторів. Не сподобалися — ці віддамо, наберемо інших. Ми ж відслідковуємо і продумуємо кожне наступне придбання», — розповідає Анатолій Дідик.

Наприклад, у господарстві придбали розкидачі міндобрив, які вносять добрива за принципом дощування у посіви озимих культур навесні, активно випробовують технології застосування рідких стартових добрив, внесення мікродобрив при сівбі та сучасні легкорозчинні добрива. Придбали американський аплікатор для підживлення кукурудзи рідкими добривами у міжряддях.

Потроху оновлюється машинний парк — господарство має плани замінити КамАЗи та перейти на зерновози західного виробництва, які витрачають менше пального та набагато комфортніші. Також почали для збирання врожаю працювати із польовими бункерами-перевантажувачами, для чого було потрібно розширити дороги до 8 м. Тепер машини стають у чергу і зерно до них довозять із поля.

І, нарешті, господарство має плани поступового переходу до точного землеробства.