Висока врожайність, прибуткове тваринництво, розмаїта сівозміна, найкращі технології — нечасто доводиться побувати у такій агрокомпанії, як «Перлина Турії». 13 років тому засновник господарства Володимир Яренчук почав відроджувати аграрний бізнес у селі, яке вважалося неперспективним. Сьогодні «Перлина Турії» є справжньою візитівкою Волинської області та прикладом того, яким може бути сучасне сільськогосподарське підприємство. Разом із гостинним господарем ми побували в його офісі, оглянули ферми, проїхалися полями та отримали дійсно найкращі враження від побаченого.
А ще — від щирого спілкування з людьми, які створили справжній куточок Європи у волинському селі, разом втіливши мрію Володимира Арсентійовича про сучасне високотехнологічне агропідприємство.
Це його розповідь.
Перші кроки
Багато років я пропрацював водієм, і мені завжди було цікаво, як функціонує сільськогосподарське підприємство. Відчував, що ця ключова для України галузь може і повинна бути успішною.
Свого часу поїхав до Німеччини, а також ознайомився з тим, як працюють фермери у багатьох інших країнах Європи. Паралельно займався продажами сільгосптехніки. Хоча справи йшли непогано, за кордоном лишатися не планував. Мав трохи зароблених грошей і прагнув займатися аграрною справою на батьківщині.
Починати було дуже непросто — село вважалося неперспективним, молодь тут не хотіла лишатися, роботи не було, соціальна інфраструктура занепадала, люди жили бідно. Тому зараз, озираючись на пройдений від заснування господарства «Перлина Турії» шлях, я переконуюся, що ми спільно з колективом зробили важливу справу. Село повернулося життя. Хоча до кордону в нас дві години велосипедом, молоді люди вже не рвуться виїхати. У селі зводяться нові будинки, люди купують автомобілі, оскільки є можливість гідно заробляти вдома.
Я заснував господарство у 2007 році. І майже одразу в нашому регіоні пройшов страшний буревій, що наробив багато біди. Попервах у мене була справжня апатія — мовляв, ще не почав як слід працювати, а вже таке…
Утім, рук ми не опускали. Поїздили по Європі, побачили, як там розвивають молочне скотарство, і зрозуміли, що на цьому можна заробляти гроші. Привезли сучасне обладнання, перейшли на передові на той час технології утримання великої рогатої худоби. Вже за декілька років до нас почали їздити делегації переймати досвід, проводити семінари. Адже у нас була перша на Волині доїльна зала. Помітно зросли надої — від 15–17 л на день від корови до 23–24 л. Це на той час — зараз отримуємо значно більше.
Тваринництво має бути прибутковим
Технології не стоять на місці. У 2018 році, проїхавши Європу від країн Балтії до Данії, я побачив, що у нас все застаріле, треба оновлювати виробництво. Вибравши все найкраще, що було в Європі, ми вирішили збудувати комплекс на 1800 голів загального стада, з них 600 голів — дійних корів.
Сьогодні у нас лишився корівник з радянських часів — ми вирішили зробити з нього щось на кшталт музейного експонату. Привезли з Німеччини найсучаснішу доїльну залу типу «карусель» виробництва DeLaval. Працювати стало ще зручніше та швидше, причому значно покращилися умови не тільки для корів, але й для людей. Чисто, комфортно, взимку опалення під ногами, свіже вентильоване повітря. Двоє працівників зараз обслуговують 500 корів дійного стада за три години. Усе це ми зробили власними руками за європейським проєктом із нашими вдосконаленнями.
Корів завозимо з Данії, Німеччини та Польщі. На жаль, у зв’язку з карантинними обмеженнями нині стикаємося з різноманітними перепонами при завезенні елітних тварин. Водночас це дуже важливо і для нашого бізнесу, і для держави, бо ми вирощуємо нетелей та експортуємо за валюту до Узбекистану.
Щоб давати високі надої, корова повинна мати три речі: відмінну генетику, раціон і чисте повітря. Ці три компоненти — запорука успіху. Зараз отримуємо 33 л молока на день на корову — виходить приблизно 10 500 л на корову на рік. При цьому наше молоко йде винятково на виготовлення елітної продукції — сирів. 90% молока, що виробляється у фермерському господарстві «Перлина Турії», належить до категорії екстра, все інше має вищий ґатунок.
Побічний продукт тваринництва — це гній. Ґрунти у нашому районі бідні, і завдяки тому, що ми щороку розкидаємо на площі 500 га по 50–70 т/га органіки, маємо додаткову перевагу. На таких полях можна вносити удвічі менше мінеральних добрив. Згодом спробуємо взагалі обійтися без них.
Як заохотити людину працювати
Попередні роки, як я вже казав, було дуже складно. Молоді майже не було, та ще й кордон близько. Я вже думав, що працівників доведеться шукати по сусідніх районах. Люди їхали за кордон, щоб працювати в нелюдських умовах по 12 і більше годин на добу. І добре, якщо за це заплатять $800–1000. Тому ми від початку мусили відповідним чином відкорегувати зарплату.
Нині не маємо жодних проблем із кадрами, люди самі рвуться до нас. Перш ніж взяти людину на роботу, тиждень-два придивляємося до неї. Усі працевлаштовані офіційно, і зарплати, я вважаю, гідні. В середньому — 12 000 гривень, і якщо не брати до уваги ставки сторожів тощо, то у спеціалістів виходять дуже непогані заробітки. Маємо власну будівельну бригаду — і там у нас суцільна молодь. Усі хочуть працювати тут і заробляти, а не поневірятися в Польщі. Таке явище, як плинність кадрів, відсутнє взагалі.
Особливих секретів тут немає: забезпеч людині нормальні умови праці та гідну зарплатню — і вона нікуди не поїде, буде працювати вдома. Роботи ж у нас не бракує. Мені самому доводиться працювати по 16 годин на добу. Навіщо це мені? Хочу, щоб після мене залишилося щось справді добре та вартісне.
В основі всього — порядність
Довіра у нашій справі має визначальне значення. Доводилося працювати з різними людьми. Так, ми років п’ять мали справу з однією колись відомою компанією. Усе ніби було гаразд, ми перерахували чергову передоплату — 3 млн гривень, і… вони банкрути. Куди я тільки не звертався, аби повернути ці гроші. Зате її колишній власник має тепер нову фірму…
Тож я особливо ціную наші партнерські стосунки з «UKRAVIT». Ми використовуємо продукцію компанії з 2014 року і жодного разу не мали проблем. Два роки тому керівник «UKRAVIT» Віталій Володимирович Ільченко несподівано нас відвідав, ми разом оглядали наші поля і чудово провели день. Віталій Володимирович запросив мене до себе, наш агроном Петро Іванович був у них на заводі. Я побачив, що можу цілковито довіряти цій відкритій і порядній людині.
Особистий контакт має величезне значення, адже між собою завжди легше та швидше домовитися, ніж без кінця обмінюватися офіційними паперами. Так, якщо ціна на молоко падає до таких меж, що нам стає нерентабельно працювати, я прошу обласне керівництво: зведіть мене із власником переробного підприємства, ми обговоримо з ним становище, що склалося. І розумна людина завжди піде назустріч, бо сьогодні вона допоможе тобі, а завтра — ти їй.
Мені особливо приємно, що «UKRAVIT» — вітчизняний виробник. Я бачу, що вони піклуються про нашу державу не на словах, а на ділі. Так, я як депутат облради просив «UKRAVIT» допомогти з дезінфекторами. Не всі можуть їх придбати, у школах теж майже нічого не було, тому допомога нашого стратегічного партнера була дуже доречною.
Робочі моменти
Завдяки тваринництву маємо чудову сівозміну. Вирощуємо все, що може рости на Волині. Окрім традиційних культур це жито, тритикале, просо, бобові, гречка, кормові культури. Вирощували й картоплю, але наразі попит на цю культуру різко знизився. Свого часу планували разом із поляками створити серйозну лабораторію по картоплі та йти до супереліти. Але на заваді стали економічні розрахунки. Коли долар був по 8 гривень, кілограм картоплі коштував 2 гривні. Долар став по 28 гривень — картопля лишилася на позначці 2 гривні. Єдиний виняток — минулий сезон.
Раніше сіяли багато буряка і вирощували до 90–100 т/га. Нині площі під цією культурою у нас суттєво скоротилися. Як може бути, що 1 кг цукру купують по 10,7 гривні, а ріпака — по 13 гривень? Що дешевше за собівартістю вирощування: тонна цукру чи тонна ріпака? Виходить, що 1 кг цукру дорівнює за ціною 2 кг пшениці… Та ще й завод розташований аж за 70 км.
Вирощувати соняшник почали роки три тому. Для нашого регіону це відносно нова культура. У нас тут Поліська перехідна зона, по 10 разів на сезон витягуємо комбайни з болота в полі. Скрізь піски, торфовища — там згорить, а тут закисне… Проте збираємо по 3,5 т/га соняшника. Є поля, які дають і по 5 т/га. Це дуже прибуткова культура.
Врожайність пшениці озимої цього року дещо нижча — 6,5 т/га. Зазвичай менше ніж 7 т/га не збираємо. Ячмінь озимий цьогоріч дав по 6 т/га, ярий — 5,6 т/га. Кукурудзи збирали до 12 т/га, цього року, гадаю, буде понад 10 т/га. Особливо хочу відзначити роботу наших агрономів по ріпаку озимому — цього року виростили по 4,2 т/га. Як ви знаєте, багато де цю культуру через кліматичні негаразди мусили просто передискувати.
Дуже ретельно ставимося до екологічних моментів. Адже частина вирощеного нами врожаю йде на корм худобі. Тому намагаємося обирати максимально безпечні для живої природи препарати. По можливості застосовуємо біологічні методи боротьби, наприклад вносимо трихограму на кукурудзі. В цьому аспекті для нас особливо важливою є співпраця із компанією «UKRAVIT», яка зробила екологічну безпеку одним із головних своїх пріоритетів.
Для зберігання фуражної кукурудзи використовуємо відносно нову технологію — 120-тонні поліетиленові рукави. До них ми завантажуємо зерно з вологістю 40–42% разом із консервантами. Таким чином ми зберігаємо до 2000 т кукурудзи і забезпечуємо свою худобу дешевим кормом.
Соціальна сфера
Життя господарства невіддільно пов’язане із життям мешканців довколишніх сіл. Так, ми забезпечуємо подарунками всі школи та садочки, бо в держави на це бракує коштів. Допомагаємо фінансувати дитячі табори, які у нас переважно організовують священники. Також щодня з особистими питаннями до нас звертається дуже багато людей. Наприклад, вчора приходила людина, якій потрібні кошти на лікування онкологічного захворювання. Скільки було своїх — усі віддав… Ніхто не вийде звідси без допомоги.
Як я вже казав, ми створили власну будівельну бригаду. Будемо брати участь у державних тендерах, хоча це непросто. Адже дуже часто їх виграють, скажімо так, не дуже певні організації. Вони спочатку пропонують найдешевше, а коли доходить до справи… І тут потрібно дуже ретельно стежити за цим. Так, нещодавно змушував одну організацію двічі переробляти дорогу. Тож прагнемо по можливості усі ці речі робити самі, навіть без заробітку, адже це наш край, і ми тут живемо.
Український фермер не бачить завтрашнього дня. У нас по п’ять разів на рік оголошують різні державні програми для виробників, організовують семінари і закликають нас: долучайтеся! Ми включаємося, починаємо працювати, аж раптом все міняється. Потрібна одна чітка стратегія хоча б на три роки поспіль.
Доступні кредити дають змогу вигідно продати продукцію
Анна Степанівна Саюк, як зізнається Володимир Арсентійович, — справжній мозковий фінансовий центр компанії. У віданні Анни Степанівни щодня безліч справ, які вона вирішує із притаманними їй наполегливістю та увагою. Звісно, що головний бухгалтер господарства «Перлина Турії» детально проаналізувала всі умови угоди по «UKRAVIT Finance».
Ми створили зручний для клієнта кобрендинговий продукт
— Аграрний напрям є одним з важливих для ОТП Банку — традиційно на сільськогосподарський бізнес припадає 30–40% нашого кредитного портфелю. Ми починали зі співпраці з великими агрохолдингами, які мали банк землі 100 000 га та більше, і поступово охоплювали компанії, що обробляли менші площі — від 20 000 га. Приблизно п’ять років тому банк налагодив стосунки з усіма агровиробниками вказаної категорії й ми звернули увагу, що ОТП майже не охоплює менші господарства, на частку яких припадає понад 30% усіх площ, що обробляються.
Вітчизняні препарати відповідають світовому рівню
Петро Іванович Якимович — надзвичайно цілісна натура, агроном від бога, який ніколи не робитиме поспішних висновків. Як нам вдалося зрозуміти, один із ключових життєвих принципів Петра Івановича — «вір, але перевір». Тому нам було особливо цікаво поспілкуватися з цим непересічним спеціалістом.
Ми цілковито відповідаємо
за результат на полі
генеральний директор компанії «UKRAVIT»
— У 2019 році ми перейшли на прямі продажі продукції «UKRAVIT». Зокрема, це означає, що ми беремо на себе повну відповідальність за те, що виробляємо, та цілковито відповідаємо за результат. І до того ж завдяки прямим продажам повністю виключається ймовірність придбання аграріями фальсифікованої продукції.
Волинь — один із наших стратегічних регіонів розвитку. Раніше ми працювали тут через дистриб’юторів, однак тепер створили окрему філію на Волинську і Рівненську області. У структурі наших продажів регіон займає 5%. Якщо говорити загалом по Україні, то нині 80% нашої продукції реалізовується напряму. Також до нашої лінійки входять посівний матеріал, основні мінеральні добрива та в короткій перспективі — якісне пальне. Ми прагнемо забезпечити наших клієнтів повним комплексом послуг.