ОСТАННІ НОВИНИ
Протягом тисячоліть тірський пурпур був найціннішим кольором на планеті. Потім рецепт його приготування втратили, нагадують BBC.
Якось команда археологів працювала в Катні – руїнах палацу на краю сирійської пустелі, на березі давно зниклого озера. Вони отримали дозвіл на дослідження через три тисячоліття після того, як палац закинули – і почали полювати на царську гробницю.
Всередині був цілий стародавній скарб – 2000 предметів, серед яких були ювелірні вироби та велика золота рука. Але також на землі були загадкові темні плями. Зрештою дослідникам вдалося відокремити від пилу та бруду яскравий пурпурний шар і відправити зразок до лабораторії на тестування.
Вони знайшли один із найлегендарніших товарів стародавнього світу. Цей дорогоцінний продукт створював імперії, скидав королів і зміцнював владу поколінь світових правителів. Єгипетська цариця Клеопатра була настільки одержима ним, що навіть використовувала його для вітрил свого човна, а деякі римські імператори постановили, що будь-кого, хто буде його носити – крім них – засудять до смерті.
Тірський пурпур, також відомий як фінікійський або королівський пурпур – благородний пігмент, який був найдорожчим продуктом у давнину, згідно з римським едиктом, виданим у 301 році нашої ери, його ціна втричі перевищувала золото, – сьогодні ніхто не знає, як його виготовити. У 15 столітті складні рецепти добування та обробки барвника були втрачені.
У маленькій хатині на північному сході Тунісу, недалеко від місця, колись було розташоване фінікійське місто Карфаген, один чоловік протягом минулих 16 років трощив морських равликів у спробі перетворити їхні нутрощі на щось схоже на тірський пурпур.
Тисячоліттями найпривілейованіші верстви суспільства носили тірський пурпур – символ сили, суверенітету та грошей. Стародавні автори описують точний відтінок, гідний цієї назви: насичений червонувато-багряний, як у згорнутої крові, з чорним відтінком. Пліній Старший писав, що він “сяяв, якщо його піднести до світла”.
Завдяки унікальному насиченому кольору та стійкості до вицвітання тірський пурпур обожнювали стародавні цивілізації Південної Європи, Північної Африки та Західної Азії. Він також мав величезне значення для фінікійців – його назвали на честь їхнього міста-держави Тір, і вони стали відомі як “пурпурний народ”. Цей колір можна було побачити скрізь – від плащів до вітрил, картин, меблів, настінних розписів, коштовностей і навіть похоронних саванів.
У 40 році нашої ери в Римі за наказом імператора несподівано убили короля Мавританії. Попри те, що він був другом римлян, нещасний король завдав смертельної образи, коли зайшов до амфітеатру на перегляд гладіаторського поєдинку… у пурпуровому вбранні. Ревниву, невгамовну хіть, яку викликав цей колір, іноді порівнювали з якимось божевіллям.
Як не дивно, але найвідоміший пігмент у світі походив не від прекрасного ультрамаринового дорогоцінного каменю, як його сучасник ляпіс-лазурит, або яскравих коралово-рожевих коренів, як червона марена.
Натомість він народився із прозорої рідини, яку виробляли морські равлики сімейства Murex. А точніше – з їхнього слизу.
Тірський пурпур можна було отримати з виділень трьох видів морських равликів, кожен з яких мав різний колір: Hexaplex trunculus (блакитно-пурпуровий), Bolinus brandaris (червонувато-пурпуровий) і Stramonita haemastoma (червоний).
Равликів збирали вручну вздовж скелястого узбережжя або за допомогою пасток з іншими равликами (морські равлики Murex є хижаками), а потім видобували з них слиз. У деяких місцях слизову залозу вирізали спеціальним ножем. Один римський автор писав, як кров равлика потім сочиться з його ран – “тече, як сльози” – а потім її збирають в ступку. Тим часом менші види подрібнювали цілими.
На цьому подробиці закінчуються. Розповіді про те, як безбарвний слиз равликів перетворювався на легендарний барвник, розпливчасті, суперечливі, а іноді й явно помилкові – Арістотель казав, що слизові залози походили з горла “пурпурової риби”. Ще більше ускладнює справу те, що фарбувальна промисловість була дуже засекреченою – кожен виробник мав власний рецепт, і ці складні, багатоступеневі формули ретельно охороняли.
Проблема в тому, що люди не записали важливі підказки, – каже Марія Мело, професорка природоохоронної науки в Лісабонському університеті NOVA, Португалія.
Докладний запис зробив Пліній, який пояснив процес створення барвника у І столітті нашої ери. Це виглядало приблизно так: після виділення слизових залоз їх солили і залишали бродити на три дні. Далі йшло приготування в олов’яних або, можливо, свинцевих горщиках на “помірному” вогні. Воно тривало доти, поки вся суміш сильно не зменшувалася в об’ємі. На десятий день барвник перевіряли, занурюючи у нього тканину – якщо на тканині лишався потрібний відтінок, барвник був готовий.
Враховуючи, що кожен равлик містить лише малу кількість слизу, для виготовлення лише одного грама барвника може знадобитися близько 10 000 молюсків. Лишилися повідомлення про насипи мільярдів викинутих раковин морських равликів у районах, де колись виготовляли барвник. Насправді виробництво тірського пурпуру можна вважати першою хімічною промисловістю – і це стосується не лише масштабу операцій, але й їхнього вимогливого характеру.
Отримати колір нелегко, – каже Іоанніс Карапанагіотіс, професор консерваційної хімії в Університеті Арістотеля в Салоніках, Греція.
Він пояснює, що тірський пурпур абсолютно не схожий на інші барвники, де сировина, наприклад листя, вже містить пігмент. Натомість слизова оболонка морського равлика містить хімічні речовини, які можна перетворити на барвник, але лише за правильних умов.
Це справді дивовижно, – каже він. Однак багато важливих деталей процесу давно забуті.
29 травня 1453 року візантійське місто Константинополь захопили османи. Це був кінець Східної Римської імперії – і вона забрала з собою тірський пурпур.
У той час центром промисловості були фарбувальні підприємства міста. Цей колір став глибоко пов’язаним з католицизмом – його носили кардинали та використовували для фарбування сторінок релігійних рукописів. Але він вже потерпав від низки надмірних податків. Тепер же церква повністю втратила контроль над виробництвом пігменту. Тому незабаром Папа вирішив, що новим символом християнської сили стане червоний колір. Його можна було легко і дешево зробити з комах-щитівок.
Однак, можливо, був іще один фактор, який вплинув на занепад тірського пурпуру. У 2003 році вчені натрапили на купу раковин морських равликів на місці стародавнього порту Андріаке на півдні Туреччини. Загалом вони підрахували, що ця купа, датована VI століттям нашої ери, містила близько 300 кубічних метрів їхніх решток, тобто 60 мільйонів особин.
Інтригує те, що у нижній частині купи – там, де були старіші мушлі, – знайшли великі дорослі екземпляри, однак зверху були мушлі від значно менших та молодших равликів. Одне з пояснень полягає в тому, що морських равликів надмірно виловлювали, і врешті-решт там просто не залишилося дорослих особин. Дослідники припускають, що це могло призвести до зникнення виробництва барвників у цьому районі.
Але лише через кілька років після цього відкриття нова знахідка породила надію на відродження цього стародавнього кольору.
Плани відродження
Одного вересневого дня 2007 року Мохаммед Гассен Нуїра пішов на звичну обідню прогулянку пляжем на околиці міста Туніс.
Минулої ночі був жахливий шторм, тож на піску було багато мертвих істот, таких як медузи, водорості, маленькі краби, молюски, – каже він. Аж раптом він помітив кольорову пляму – з тріснутого морського равлика сочилася яскрава червонувато-пурпурова рідина.
Нуїра, який працює менеджером-консультантом, одразу згадав історію, яку їм розказували у школі, – легенду про тірський пурпур. Він помчав до місцевої гавані, де знайшов ще багато равликів, точнісінько таких самих, як і на пляжі. Їхні маленькі спіралеподібні тіла вкриті шипами, тому вони часто потрапляють у пастку рибальських сіток.
Один чоловік виривав їх зі своєї сітки та клав у стару банку, яку Нуїра пізніше забрав додому.
Перший експеримент Нуїри став розчаруванням. Тієї ночі він розкрив равликів і шукав яскраво-фіолетові нутрощі, які бачив на березі. Але там не було нічого, крім блідої плоті. Він поклав їх у пакет, щоб викинути, та й ліг спати. Наступного дня вміст пакета змінився.
Тоді я навіть не підозрював, що пурпур спочатку був прозорим – він схожий на воду, – каже Нуїра.
Тепер вчені знають, що для того, щоб хімічні речовини в равликах Murex змінили свій колір з безбарвного, вони мають зазнати впливу світла. Спочатку їхній слиз стає жовтим, потім зеленим, бірюзовим, синім і, зрештою, пурпуровим, залежно від виду равликів.
Якщо робити це у сонячний день, увесь процес займе менше п’яти хвилин, – каже Карапанагіотіс.
Але це не буде миттєвий тірський пурпур. Цей відтінок насправді складається з багатьох різних молекул пігменту, поєднаних разом. Мело пояснює, що є індиго, яке є синім, “бромоване” індиго, яке є пурпуровим, та індірубін, який є червоним.
Залежно від обробки вашого екстракту та процесу фарбування, ви можете отримати дуже різні кольори, – каже вона.
Навіть після того, як вдасться досягти бажаного кольору, потрібно провести ще більше маніпуляцій, щоб перетворити пігменти на барвник – тобто надати їм такої форми, щоб вони залишалися на тканині.
Для Нуїри це стало початком 16-річної одержимості віднайденням втраченого методу виготовлення тірського пурпуру. Хоча схожі дослідження вже проводили раніше – зокрема, один вчений перетворив 12 000 равликів на 1,4 г чистого порошкоподібного пігменту за допомогою промислових методів – Нуїра хотів зробити це по-старому та відродити автентичний відтінок, який шанували тисячоліттями.
Коли він вперше приніс равликів додому 2007 року, минув лише тиждень після його медового місяця.
Моя дружина була нажахана запахом, вона мало не вигнала мене з дому… Але я мав продовжувати, – каже Нуїра.
Нуїрі знадобилися роки, щоб створити свій перший порошкоподібний барвник – однак він мав колір блідого індиго, зовсім не схожий на тірський пурпур. Протягом багатьох років проб і помилок Нуїра поступово відкрив прийоми, які, як він підозрює, могли використовуватися в давнину: змішування виділень усіх трьох видів морських равликів, згаданих у розповіді Плінія, регулювання кислотності суміші, чергування сонячного світла з темрявою під час приготування, й готування суміші протягом різного часу.
За зразок Нуїра здебільшого використовував візантійську мозаїку із зображенням Юстиніана I та його дружини Теодори, хоча пізніше він також порівнював свої результати з уцілілими фрагментами тканини. Зрештою він отримав чисті пігменти та барвники, які, на його думку, дуже близькі до справжнього тірського пурпуру – і виправдовують стародавні очікування.
Після десятиліть експериментів у своєму сараї, Нуїру запрошували продемонструвати його пігменти та фарбовані вироби на виставках по всьому світу, зокрема до Британського музею у Лондоні та Музею образотворчих мистецтв Бостона.
Але тірський пурпур знову опинився під загрозою. Й тепер це загроза – не іноземне вторгнення чи секретність методів – хоча Нуїра, як і його стародавні колеги, не розкриває деталі своїх методів – а вимирання.
Морські равлики Murex потерпають від впливу людини, зокрема забруднення та зміни клімату. Stramonita haemastoma, яка надає кольору червонуватий відтінок, уже зникла зі східного Середземномор’я. Отже, незалежно від того, чи буде відроджений справжній тірський пурпур, одне можна сказати напевно: його можна легко втратити знову.
Нагадаємо, згідно з дослідженням Університету штату Мічиган, кількість токсинів, які виробляє грибок у кукурудзі, зросте протягом наступних кількох років через глобальне потепління.
Сполучені Штати прагнуть розправитися з екологічними злочинцями, які стоять за стрімким вирубуванням лісів у бразильській Амазонії, використовуючи такі покарання, як санкції Магнітського, щоб більш агресивно боротися зі зміною клімату, повідомили американські джерела та офіційні особи.
Зміна клімату, шкідники та хвороби створюють тиск на врожай. Старі сорти пшениці зберігаються в архівах Музею природної історії, в сотнях старих картонних папок, акуратно вишикуваних, ряд за рядом, у музейних сховищах. Кожна з них містить висушене листя, стебла, колоски багатовікової давнини. Там налічується 12 тис. зразків.
Команда старшокурсників з Дартмутського коледжу (штат Нью-Гемпшир, США) розробила проект, який дозволить астронавтам вирощувати овочі на Марсі.
Організація Об’єднаних Націй попередила світ про посуху.
Анна Лиса
Підписуйся на наш Telegram. Стеж за новинами у зручному форматі!
