Рейтинги    29 квітня 2018 10:07

Територія сервісу: ТОП-15 регіонів України за співвідношенням наявної великої техніки — тракторів, комбайнів — до кількості сервісних центрів


Необхідність оновлення матеріально‑технічної бази особливо гостро стоїть на порядку денному українських аграріїв останні п’ять років. Парк сільгосптехніки у країні зношений на 85%, але з початком військових дій на Сході країни далеко не всі аграрії наважувалися інвестувати в оновлення своїх технічних парків.

Обсяг продажів сільгосптехніки в Україні почав зростати лише у 2016‑му. І за два роки український ринок знову перетворився на один із найбільш ємних і динамічних ринків сільгосптехніки у світі. Експерти оцінюють його мінімум у $1,3 млрд, а багато світових виробників вважають основним ринком збуту своєї продукції. Звичайно, у позиціонуванні брендів багато що залежить від дилерів. Вони не просто знайомлять аграріїв із технікою, продають, забезпечують сервісне обслуговування — вони роблять техніку доступнішою. Проте поки найбільшим попитом в країні, як і раніше, користується імпортна техніка, причому не тільки нова, але й та, що вже використовувалася. Головними критеріями вибору агрегату залишаються його надійність, висока продуктивність, здатність якісно і швидко вирішувати поставлені завдання. New Holland, John Deere, Class, Case IH, Fendt… Навіть ті, хто не мають стосунку до сільського господарства, знають про ці торгові марки.

Однак у період весняно‑польових робіт важливим стає не стільки питання наявності техніки, скільки можливість оперативно полагодити її у разі несправностей. Редакція журналу Landlord проаналізувала статистичні дані щодо наявності техніки в регіонах, а також дані відкритих джерел про кількість сервісних центрів і обсяг навантаження на них. Чим вище навантаження, тим, відповідно, більше сервісних центрів необхідно, щоб задовольнити споживчий попит. Чим воно нижче, тим більший попит у регіоні на якісне та своєчасне обслуговування сільгосптехніки. У регіоні з більшим навантаженням на сервісні центри більший попит на технічне обслуговування і перспективніша ніша для обслуговуючих компаній.

У розрахунок бралися наявні в регіонах сервісні центри дилерів, магазини запчастин, які часто надають послуги з ремонту, та майстерні сільгосптехніки. Розрахунок навантаження був таким: кількість тракторів та комбайнів у регіоні ділилася на кількість офіційних, зареєстрованих безпосередньо в цих же регіонах сервісних центрів. Чим вище співвідношення техніки до обслуговуючих підприємств, тим менше задоволений попит на обслуговування. А отже, тим більше перспектив і тим ширша ніша для тих, хто бажає інвестувати у розвиток бізнесу з обслуговування сільгосптехніки.

№1 ТЕРНОПІЛЬСЬКА ОБЛАСТЬ

Кількість тракторів (за даними Держстату на кінець 2016 року): 2878

Кількість зернозбиральних комбайнів (за даними Держстату на кінець 2016 року): 681

Кількість сервісних центрів та магазинів запчастин: 3

Співвідношення обсягу техніки до кількості сервісних центрів: 1186

Площа області — 13 824 кв. км. Майже три чверті території займають сільськогосподарські угіддя. Із них під урожай 2018 року озимими культурами засіяні понад 196 000 га. Окрім озимини та ярих культур аграрії регіону роблять ставку на вирощування цукрового буряка. У 2017 році тут його зібрали майже 900 000 т. Місцеві аграрії останнім часом активно нарощують потужності зі зберігання зерна, вводячи в експлуатацію нові елеватори. Також у регіоні активно розвивається садівництво, м’ясне та молочне тваринництво.

Серед сільгоспвиробників регіону є такі потужні гравці, як «Агропродсервіс» та «Мрія». За підтримки останньої три роки тому почали активно формуватися кооперативи. Сьогодні в області вже з десяток різноманітних кооперативів.

№2 КІРОВОГРАДСЬКА ОБЛАСТЬ

Кількість тракторів (за даними Держстату на кінець 2016 року): 9216

Кількість зернозбиральних комбайнів: (за даними Держстату на кінець 2016 року): 2000

Кількість сервісних центрів та магазинів запчастин: 15

Співвідношення обсягу техніки до кількості сервісних центрів: 748

На Кіровоградщині 1 757 900 га ріллі. Площа зрошуваних земель — 51 300 га. У регіоні працюють 3229 сільськогосподарських підприємств, 2550 фермерських господарств та майже 126 000 особи‑ стих селянських господарств. Усього в агропромисловому комплексі регіону задіяні понад 20 000 осіб.

У 2016 році, оновлюючи власну матеріально‑технічну базу, аграрії регіону закупили техніки майже на 250 млн гривень. У 2018‑му місцеві аграрії робитимуть ставку на вирощування сої, гороху та соняшника — принаймні посівні площі під ці культури планується збільшити. У середині лютого цього року на базі кіровоградського господарства «Ритм» за ініціативи компанії

«Агросвіт» відкрився лабораторно‑діагностичний центр з перевірки якості насіння. А у перших числах лютого в регіоні почали діяти аграрні розписки.

№3 ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ОБЛАСТЬ

Кількість тракторів (за даними Держстату на кінець 2016 року): 1664

Кількість зернозбиральних комбайнів (за даними Держстату на кінець 2016 року): 316

Кількість сервісних центрів та магазинів запчастин: 3

Співвідношення обсягу техніки до кількості сервісних центрів: 660

Аграрії регіону обробляють 393 000 га. Восени посів озимих зернових культур під урожай 2018 року проведено на площі 74 800 га, що на 13 500 га більше, ніж у попередньому році. Зокрема, озимою пшеницею засіяні 63 000 га, озимим житом — 2600 га, озимим ячменем — 9000 га. Крім того, 17 800 га засіяні озимим ріпаком.

В обласному бюджеті Івано‑Франківщини для підтримки аграрного сектора Прикарпаття у 2018 році передбачені 2,1 млн гривень.

Сільськогосподарська кооперація — один із пріоритетів роботи обласної влади. На кінець 2017‑го в регіоні нараховувалося 78 різноманітних сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. У рамках їх підтримки та розвитку держава співфінансуватиме проекти, які реалізуються кооперативами у тваринництві, садівництві, будівництві овоче‑ та фруктосховищ, беручи на себе 70% витрат на придбання нового обладнання для них

№4 ЧЕРКАСЬКА ОБЛАСТЬ

Кількість тракторів (за даними Держстату на кінець 2016 року): 6954

Кількість зернозбиральних комбайнів (за даними Держстату на кінець 2016 року): 1200

Кількість сервісних центрів та магазинів запчастин: 13

Співвідношення обсягу техніки до кількості сервісних центрів: 627

У структурі сільськогосподарського виробництва Черкаської області рослинництво займає 62%. Цьогоріч озиминою в регіоні засіяні 222 490 га (що на 1% менше, ніж під урожай 2017‑го), з яких 173 900 га — озимою пшеницею.

Через погодні умови 2017 рік видався для черкаських аграріїв складним і неврожайним. Вони втратили майже третину врожаю не лише плодово-ягідних, а й зернових та кормових культур. Та незважаючи на це, за обсягами виробництва продукції сільського господарства на одну особу

Черкащина посіла п’яте місце, а за обсягом загальнодержавного сільгоспвиробництва — сьоме місце серед областей України. Минулого року від черкаських аграріїв надійшли 38 заявок на відшкодуван‑ ня частини вартості сільськогосподарської техніки. Ще дві — у січні 2018‑го.

У 2017 році в області виростили найбільшу кількість сільгосптварин у живій масі.

№5 КИЇВСЬКА ОБЛАСТЬ

Кількість тракторів (за даними Держстату на кінець 2016 року): 8338

Кількість зернозбиральних комбайнів (за даними Держстату на кінець 2016 року): 1512

Кількість сервісних центрів та магазинів запчастин: 20

Співвідношення обсягу техніки до кількості сервісних центрів: 493

Сільськогосподарські угіддя на Київщині займають більше половини від загальної площі регіону (1 771 000 га). Площа зрошуваних земель становить 122 300 га, осушених — 176 800 га. Найбільша зрошувальна система — Бортницька. На півночі області аграрії вирощують гречку та жито. На півдні — озиму пшеницю та кукурудзу. Великі площі в регіоні відведені під цукровий буряк, соняшник, льон. Поблизу столиці активно розвивається овочівництво.

На весняно‑польові роботи під урожай 2018 року, за підрахунками Департаменту агропромислового розвитку Київської облдержадміністрації, аграрії області витратять понад 6 млрд гривень, що на 20% більше, ніж минулого року. Орієнтовно 7% від цієї суми піде на купівлю запчастин та ремонт техніки.

№6 ЛУГАНСЬКА ОБЛАСТЬ

Кількість тракторів (за даними Держстату на кінець 2016 року): 3945

Кількість зернозбиральних комбайнів (за даними Держстату на кінець 2016 року): 958

Кількість сервісних центрів та магазинів запчастин: 11

Співвідношення обсягу техніки до кількості сервісних центрів: 446

На території області, яку контролює українська влада, знаходиться 1 281 900 га земель сільськогосподарського призначення, із них 70% ріллі (або 897 300 га).

У 2017‑му на Луганщині зібрали рекордний для регіону за останні 10 років врожай — понад 1 млн т пшениці. Хоча майже третина ріллі лишилася на окупованій території.

Минулого року луганські аграрії придбали 688 одиниць сільськогосподарської техніки, що на 258 одиниць більше, ніж у 2016‑му, — у тому числі 132 трактори та 61 зернозбиральний комбайн. Загалом на закупівлю техніки вони витратили майже 700 млн гривень. Бюджетною програмою компенсації вартості сільськогосподарської техніки та обладнання вітчизняного виробництва скористалися 99 господарств, які придбали 168 одиниць техніки на загальну суму 70,8 млн гривень. Часткова компенсація становила 11,8 млн гривень.

№7 ПОЛТАВСЬКА ОБЛАСТЬ

Кількість тракторів (за даними Держстату на кінець 2016 року): 10 215

Кількість зернозбиральних комбайнів (за даними Держстату на кінець 2016 року): 1786

Кількість сервісних центрів та магазинів запчастин: 27

Співвідношення обсягу техніки до кількості сервісних центрів: 444

На Полтавщині аграрії обробляють 1,8 млн га сільськогосподарських угідь, з яких 1,7 млн га ріллі. У 2017 році область посіла третє місце серед регіонів країни за валовим збором зернових культур (4,2 млн т), четверте — за виробництвом сої (315 200 т) та цукрового буряка (1,4 млн т). Місцеві аграрії отримали 2,9 млн т кукурудзи на зерно — це найвищий показник у країні.

Полтавська область — один із п’яти регіонів, де впроваджується найбільша кількість інвестиційних проектів в АПК. Лише у 2017 році були завершені 45 проектів загальною кошторисною вартістю майже 320 млн гривень, у тому числі 18 у галузі рослинництва вартістю 212,5 млн гривень. Також у 2017‑му 72 полтавських господарства, що придбали 89 одиниць техніки вітчизняного виробництва майже на 31 млн гривень, отримали понад 5 млн гривень часткової компенсації.

№8 ДОНЕЦЬКА ОБЛАСТЬ

Кількість тракторів (за даними Держстату на кінець 2016 року): 4635

Кількість зернозбиральних комбайнів (за даними Держстату на кінець 2016 року): 1064

Кількість сервісних центрів та магазинів запчастин: 18

Співвідношення обсягу техніки до кількості сервісних центрів: 317

Із початку бойових дій на Сході країни у розпорядженні аграріїв Донеччини лишилося близько 1 млн га ріллі, половина з яких засаджується зерновими. У 2017 році з цієї площі місцевим аграріям вдалося зібрати 2,4 млн т зерна, понад 215 000 т кукурудзи та більш ніж 560 000 т соняшника. Із кожним роком аграрії регіону все більше уваги приділяють науково обґрунтованій сівозміні, розширюють посівні площі під бобовими (горохом, нутом) та технічними культурами (коріандром, гірчицею, ріпаком).

У 2017 році аграрії регіону придбали 340 одиниць техніки (враховуючи 56 тракторів та 32 зернозбиральні комбайни) майже на 400 млн гривень. На середину лютого 2018‑го, за даними Департаменту АПК Донецької облдержадміністрації, із 4283 наявних у регіоні тракторів справні 92%, із 1070 зернозбиральних комбайнів — 84%.

№9 ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСТЬ

Кількість тракторів (за даними Держстату на кінець 2016 року): 5859

Кількість зернозбиральних комбайнів (за даними Держстату на кінець 2016 року): 1088

Кількість сервісних центрів та магазинів запчастин: 29

Співвідношення обсягу техніки до кількості сервісних центрів: 240

У регіоні понад 1,77 млн га ріллі. Херсонські аграрії вирощують зернові та олійні, баштанні культури, рис. Саме на Херсонщині розташовані чи не найбільші в країні рисові плантації.

На розвиток АПК Херсонщини у 2018 році у місцевому бюджеті передбачено по‑ над 28 млн гpивень. За словами директора Департаменту агропромислового роз‑ витку регіону Олександра Паливоди, левова частка цих коштів (20 млн гривень) буде спрямована на реконструкцію внутрішньогосподарських водних мереж. Це дозволить збільшити зрошувані площі в області. Сьогодні тут на зрошуванні пере‑ буває понад 313 000 га.

За 2017 рік 74 місцеві агрокомпанії, що придбали 124 одиниці сільгосптехніки вітчизняного виробництва, отримали 9,7 млн гривень компенсації її часткової вартості. Минулого року Херсонщина стала однією з найактивніших областей, що бере участь у програмі здешевлення кредитів.

№10 ОДЕСЬКА ОБЛАСТЬ

Кількість тракторів (за даними Держстату на кінець 2016 року): 8869

Кількість зернозбиральних комбайнів (за даними Держстату на кінець 2016 року): 1790

Кількість сервісних центрів та магазинів запчастин: 46

Співвідношення обсягу техніки до кількості сервісних центрів: 232

Окрім традиційного для України вирощування зернових та олійних у регіоні розвинуті овочівництво, виноградарство, рисівництво.

У 2018 році одеські аграрії планують засіяти 1 865 000 га ріллі. Ярі культури займуть 49% від цієї площі. 460 000 га відведуть під олійні культури, 165 000 га — під кукурудзу, майже 20 000 га — під просо, гречку, рис та сорго. Під овочево‑баштанні та картоплю — 65 500 га, під кормові культури — 76 500 га.

Окрім того, під урожай 2018 року в регіоні вже посіяні 750 000 га озимих зернових та 154 000 га озимого ріпака. У 2017‑му 17 одеських агрофірм отримали з держбюджету понад. 7 млн гривень часткової компенсації вартості сільгосптехніки українського виробництва.

№11 ЧЕРНІГІВСЬКА ОБЛАСТЬ

Кількість тракторів (за даними Держстату на кінець 2016 року): 5435

Кількість зернозбиральних комбайнів (за даними Держстату на кінець 2016 року): 1081

Кількість сервісних центрів та магазинів запчастин: 28

Співвідношення обсягу техніки до кількості сервісних центрів: 232

Лісами вкриті 20% території Чернігівської області. Сільськогосподарські угіддя становлять 2 067 500 га (64,8%), або 5% усіх сільгоспугідь України. При цьому рілля займає лише 1 419 200 га. Ще 308 900 га відведені під сіножаті, а 282 900 га — під пасовища. Виробництвом сільськогосподарської продукції в регіоні займаються 1120 агропідприємств.

У поліській частини регіону окрім зернових та олійних культур вирощують переважно картоплю. Наприкінці 2016 року Держстат нарахував на Чернігівщині найбільшу в країні кількість картоплезбиральних комбайнів (229). У лісостеповій зоні ставку роблять на зернові, олійні та вирощування цукрового буряка.

У 2017 році за програмою часткової компенсації вартості сільськогосподарської техніки та обладнання вітчизняного виробництва аграрії Чернігівщини отримали близько 12 млн гривень за 114 одиниць техніки та обладнання.

№12 ЖИТОМИРСЬКА ОБЛАСТЬ

Кількість тракторів (за даними Держстату на кінець 2016 року): 3124

Кількість зернозбиральних комбайнів (за даними Держстату на кінець 2016 року): 720

Кількість сервісних центрів та магазинів запчастин: 17

Співвідношення обсягу техніки до кількості сервісних центрів: 226

На Житомирщині майже 673 000 га ріллі, з яких під урожай 2018 року озимими вже засіяні понад 162 000 га. На рослинництво у регіоні припадає майже 65% валового виробництва сільського господарства. В області працюють понад 1200 сільгосппідприємств. За дев’ять місяців 2017 року вони купили майже 300 одиниць сільгосптехніки на більш ніж 408 млн гривень.

На початку 2018‑го місцеві аграрії продовжили активно інвестувати в оновлення власного технопарку. Лише у січні вони придбали 30 одиниць техніки на понад 22 млн гривень, що у п’ять разів більше, ніж за аналогічний період минулого року. За даними Управління агропромислового розвитку Житомирської облдержадміністрації, аграрії купували переважно імпортну техніку торгових марок New Holland, John Deere та KUHN.

У 2018 році в обласному бюджеті на розвиток агропромислового комплексу регіону заплановано 5,3 млн гривень.

№13 ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ОБЛАСТЬ

Кількість тракторів (за даними Держстату на кінець 2016 року): 9599

Кількість зернозбиральних комбайнів (за даними Держстату на кінець 2016 року): 2027

Кількість сервісних центрів та магазинів запчастин: 58

Співвідношення обсягу техніки до кількості сервісних центрів: 200

Дніпропетровщина — один із найбільших регіонів за площею та чисельністю населення. Сільськогосподарські угіддя займають 80% території області. У регіоні працюють понад 5000 агрофірм, три чверті з яких — фермерські господарства.

У грудні 2016‑го облрада прийняла комплексну програму підтримки та розвитку агропромислового комплексу регіону, розраховану на п’ять років. За цей час вона передбачає спрямування в АПК понад 55 млн гривень лише з обласного бюджету та понад 28 млн гривень — із місцевих. Планується, що частина цих коштів буде спрямована на оновлення матеріально‑технічної бази регіону, завдяки чому аграрії зможуть щороку купувати близько 40 одиниць техніки.

У 2017 році дніпропетровські аграрії були одними з перших, хто отримав державну часткову компенсацію вартості сільгосптехніки українського виробництва.

№14 МИКОЛАЇВСЬКА ОБЛАСТЬ

Кількість тракторів (за даними Держстату на кінець 2016 року): 6945

Кількість зернозбиральних комбайнів (за даними Держстату на кінець 2016 року): 1449

Кількість сервісних центрів та магазинів запчастин: 54

Співвідношення обсягу техніки до кількості сервісних центрів: 155

У розпорядженні аграріїв регіону 1,7 млн га ріллі. Щороку вони в середньому виробляють понад 2 млн т зернових культур, 500 000 т насіння соняшника, 400 000 т овочів, близько 40 000 т ягід та фруктів і 50 000 т винограду.

Одна з провідних агрокомпаній регіону — «Нібулон». Цього року компанія планує витратити $6 млн на оновлення власного технопарку. Усі трактори, комбайни, сіялки, борони, культиватори імпортного виробництва.

В останні роки аграрії Миколаївщини часто нарікали на велику кількість рейдерських атак. Наприкінці серпня 2017‑го у регіоні був створений оперативний антирейдерський штаб для їх захисту. До цієї структури увійшли представники обласної адміністрації, Мін’юсту, Держгеокадастру, правоохоронці, активісти. Згодом подібні антирейдерські штаби з’явилися й в інших регіонах.

№15 ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ

Кількість тракторів (за даними Держстату на кінець 2016 року): 8841

Кількість зернозбиральних комбайнів (за даними Держстату на кінець 2016 року): 1858

Кількість сервісних центрів та магазинів запчастин: 77

Співвідношення обсягу техніки до кількості сервісних центрів: 139

На Харківщині в обробітку у 2000 підприємств різної форми власності перебуває 1,93 млн га ріллі. Основними сільськогосподарськими культурами лишаються пшениця, кукурудза, соняшник. У 2017‑му харківські аграрії зібрали 2,2 млн т пшениці. Під урожай 2018 року в регіоні засіяні лише озими‑ ми 522 400 га.

У 2017‑му харківські аграрії придбали 1222 одиниці сільськогосподарської техніки на загальну суму 1,9 млрд гривень. Це на 9,4% більше, ніж у 2016‑му. Також минулого року після тривалого простою почав активно працювати Харківський тракторний завод, що випустив майже 700 тракторів. Це також сприяло забезпеченню аграріїв технікою місцевого виробництва.

 

Отримуйте щоранку на пошту свіжі новини та найцікавіше чтиво!

41 хв. тому

Сир із кеш’ю та місо: веганська продукція ставить палки в колеса молочній галузі США

Виробництво веганського сиру та масла як альтернативи молочної продукції стало вельми успішним у США, при цьому продажі молока зазнали значного спаду. Тому тваринники країни піднімають питання маркування продукції, наголошуючи споживачеві, що «веганське масло – насправді не масло».

Про це повідомляє Bloomberg.

Донедавна американська молочна промисловість була відносно спокійною щодо поширення немолочних продуктів з використанням у маркуванні таких слів, як «молоко» або «сир». Але останнім часом позиція лобі тваринників змінилася.

Національна федерація виробників молока проводить кампанію проти альтернативних молочних продуктів, зокрема, проти використання назв молочних продуктів на етикетках цих виробів.

Читайте: Біль американських фермерів: як виглядають на початку червня посіви сої у США

Зміна споживчих смаків регулярно цитується як головна причина повільного занепаду молочної  галузі. У Федерації вважають, що, використовуючи на етикетках слова «молоко» або «масло», виробники вегетаріанської продукції вводять в оману споживача і несправедливо крадуть частку ринку.

Успіх на хвилі популярності рослинної продукції

Мійоко Шиннер – ідеальна ілюстрація американської мрії. Однак для молочної промисловості США вона стала реальною перешкодою.

Японський іммігрант 61-річна Мійоко Шиннер, здобувши популярність своєю кулінарною книгою про веганські сири, 5 років тому заснувала невелику компанію, яка дуже швидко стала успішним виробником веганської «молочної» продукції.

Отримавши одного разу замовлення на суму $50 тис., Шиннер зрозуміла, що потужностей виробництва у неї для цього недостатньо. Тому вона зібрала $25 млн і побудувала підприємство площею 30 000 кв. футів у м. Петалума, штат Каліфорнія, що спеціалізується на виготовленні молочних альтернатив з таких інгредієнтів, як кеш’ю або рисовий місо. Наразі  компанія виробляє низку продуктів, зокрема сир, моцарелу, масло.

Досягти таких масштабів було непросто, але сьогодні продукція Мійоко Шиннер продається у 12 000 магазинах США. Продажі процвітають – говорить Шиннер, посилаючись на зростання минулого року на 168%.

Біль молочної галузі

При тому, що такі підприємці, як Мійоко Шинер, досягли успіху, скориставшись популярністю продуктів на основі рослин, продажі молока у США, тим часом, зазнали багаторічного спаду.

Штат Вісконсин – один із найбільших виробників молока та вершкового масла в країні (виробляє більше третини всього масла у США). Тож саме тут біль був особливо гострим. Молочні фермери штату виходять з промисловості (близько трьох виробників на день припиняють свою діяльність!), оскільки низькі ціни на молоко зберігаються, а банкрутство поглиблюється.

Адам Спірингз є одним із тих колишніх фермерів. Він попросив 27 різних банків реконсолідувати його борг, але ніхто навіть не розглядав його справу. Тепер він працює регулятором страхування врожаю, а його дружина викладає в технічному коледжі. Нещодавно вони продали своїх корів і все ще намагаються продати свої інші активи, у тому числі ферму та будинок у Weyauwega.

«Сумно думати про те, що ми мали, що будували і що ми втратили, – поділився Спірингз. – Але принаймні зараз ми не живемо в бідності, як останні роки».

Кампанія проти веганської продукції

Такі тяжкі обставини привели до того, що лобістські групи молочної промисловості, зокрема Національна федерація виробників молока, проводять кампанію проти альтернативних молочних продуктів.

Тепер у штаті Вісконсин супермаркетам заборонено продавати будь-які немолочні продукти з маркуванням «масло». За визначенням, веганський продукт не може бути легально позначений і проданий як масло: продукція може бути позначена як імітаційне масло, імітація маргарину або рослинний продукт.

Тож тепер масло Мійоко Шиннер прибирають з прилавків магазинів. Підприємець сказала, що вона запропонувала державі рішення: на товари, які зараз уже надійшли в торговельні мережі, компанія зробить наклейки, котрі повідомлятимуть про «рослинне походження» продукції. 12 червня Департамент сільського господарства, торгівлі та захисту прав споживачів штату Вісконсин затвердив зразок етикетки.

Як повідомляв Landlord, щороку в Британії проводиться веганська кампанія, під час якої близько 50 000 людей відмовляються на місяць від тваринних продуктів. Веганська дієта стає все більш популярною: за рік кількість пошукових запитів щодо неї подвоїлася. Проте фермери критично ставляться до мотивів веганства.

Фото: Bloomberg.

Технології   

4 години тому

Катастрофічна посуха в Південному Судані: 61% населення загрожує криза продовольства

Кількість людей, які сьогодні зіштовхнулися з критичною нестачею продовольства в Південному Судані, найбільша за всю історію. Брак дощів і внаслідок цього високі ціни на продукти харчування призвели до надзвичайної ситуації з продовольчою незахищеністю населення країни.

Про це повідомляє на своєму сайті ФАО.

Причини надзвичайної ситуації в Південному Судані

Нинішній сезон розпочався з рекордно низьких запасів унаслідок поганого врожаю 2018 р., і ситуація поглибилася затримкою дощів на початку 2019 р. Це, в поєднанні зі стійкою економічною нестабільністю, наслідками воєнних конфліктів попередніх років та пов’язаних з ними виснаженням активів і переміщенням населення, порушило життєдіяльність суданців та зменшило здатність людей отримувати доступ до продуктів харчування.

Читайте: Біль американських фермерів: як виглядають на початку червня посіви сої у США

Високі ціни на продовольство, спричинені минулорічними поганими врожаями, ринковою нестабільністю, значними транспортними витратами та знеціненою валютою, також сприяють підвищенню рівня гострої продовольчої небезпеки.

Відповідно до оновленої оцінки ООН, до кінця липня близько 6,96 млн (61%) мешканців Південного Судану зіштовхнуться з гострим дефіцитом продовольства (фази 3, 4 і 5 за Інтегрованою класифікацією фаз продовольчої безпеки, де 5 – це найгірша фаза).

Допомога населенню Південного Судану

  • Щоб запобігти загибелі мільйонів людей у Південному Судані, ФАО співпрацює з фермерами, які повертаються у свою країну, допомагаючи їм переселитися, побудувати активи та пристосуватися до змін у кліматичних моделях, підвищуючи їхню здатність боротися з природними катаклізмами.

«ФАО надає допомогу в лікуванні більше 100 тис. дітей, які страждають від серйозного недоїдання протягом перших 5 місяців року, причому більше 90% цих дітей одужують, – розповідає представник ЮНІСЕФ у Південному Судані. – Але рівень недоїдання залишається критичним у багатьох районах, і ми побоюємося, що ситуація може погіршитися в найближчі місяці».

  • ФАО надає нові сорти насіння, пристосовані до місцевих умов, і навчання методам, які дозволять зменшити втрати від посухи та повені. Також ФАО здійснює вакцинацію тварин та інші ветеринарні заходи для підтримки тваринників.
  • ФАО забезпечить до 5,1 млн осіб різноманітною підтримкою, включаючи життєво важливі продукти харчування і розподіл коштів, а також спеціальні продукти для профілактики й лікування недоїдання серед дітей, вагітних та жінок, що голодують.

Landlord раніше повідомляв про те, що в Північній Кореї в результаті найгіршого за 10 років урожаю, причиною якого стали посухи, аномальна спека і повені, близько 10,1 млн людей страждають від гострої нестачі продовольства. Сім’ї змушені скорочувати кількість прийомів їжі або менше їсти.

Аналітика   

17 червня 2019 10:13

Не вигідно, але правильно – Олег Бахматюк про вільний ринок землі

З одного боку, зняття мораторію на продаж сільгоспземель призведе до переділу ринку, що призведе до дисбалансу в рентабельності агробізнесу. З іншого – рішення правильне, бо дасть нові можливості для розвитку територій.

Про це сказав СЕО та власник групи компаній «Укрлендфармінг» Олег Бахматюк, відповідаючи на запитання кореспондента Landlord про його власне ставлення щодо можливого зняття мораторію на продаж сільгоспземель.

«Мені, як крупному гравцю, це не вигідно. Будь-яка зміна на ринку призведе до його викривлення. Але питання ринку землі – питання оцінки самої території», – зазначив Олег Бахматюк.

З його точки зору, оцінка земель дає можливості для внутрішнього та зовнішнього кредитування. Проте, відкриваючи ринок землі, потрібно створити рівні умови для бізнесу, щоб не знищити українських виробників. «Дерегуляція – це не безвідповідальність, – наголосив Олег Бахматюк, підкресливши, що в Україні повинні бути створені умови для появи середнього класу. Разом із тим він висловився за якомога більш вільний ринок продажу сільгоспземель.

«Не можна бути успішним на неуспішній території, – продовжив Бахматюк. – І тому питання землі для мене, як власника великого банку, невигідне. Але воно правильне, воно на часі, воно оцифрує ринок і дасть нові можливості території. Так само і мені з часом дасть нові можливості. Тому що територія стане багатшою.

Читайте: Чому трудова міграція – це добре і як повернути заробітчан в Україну

«Якщо я неефективний – маю зникнути»

Відповідаючи на запитання, чи не боїться він конкуренції, якщо ринок буде відкритим, Бахматюк відповів:

«Не боюсь, якщо я неефективний, я маю зникнути. Найкращий вимір – це конкуренція».

Він зазначив, що в умовах економічної конкуренції, за необхідності підвищувати зарплати, щоб не втратити людей, сталі видатки компанії (незалежно від умов роботи, урожаю) можуть сягнути 40% (хоча раніше стартували з 5%). «Якщо ми до цього не готові, ми не керівники», – підкреслив Бахматюк.

Обмежуючий фактор у ціні – задача держави

На запитання, скільки має коштувати українська земля, власник групи компаній «Укрлендфармінг» відзначив: «Не знаю, можливо, 2-3-4 тисячі доларів». При цьому зауважив, що держава має встановити обмежуючий фактор – ціну, нижче якої не можна продавати».

Нагадаємо, раніше СЕО та власник групи компаній «Укрлендфармінг» Олег Бахматюк розповів про 2 шляхи вирішення проблеми трудової міграції українців.

Земля   

16 червня 2019 09:07

Виробник спаржі в Україні вкладає 10 тис. євро в кожний гектар

В Україні не так багато фермерів вирощують спаржу, оскільки цей бізнес потребує великих площ, значних зусиль і фінансових затрат. Однак у компанії «Агроексперт трейд» бачать у виробництві цієї культури широкі перспективи.

Про це повідомляє Економічна правда.

Павло Григор’єв вирощує спаржу в с. Воскресенка Херсонської області вже третій рік, і сьогодні його підприємство – «Агроексперт трейд» – належить до найбільших виробників спаржі в Україні.  Компанія має земельний банк 100 га, і одну п’яту площ (20 га) у господарстві відведено під спаржу.

Читайте: Яких працівників шукають в агросфері та скільки їм готові платити

Фермер вважає, що в цього бізнесу є великий потенціал, тож наступного року планує збільшити посівні площі під спаржею у 1,5 разу.

«Ріст попиту на спаржу в Україні ми відчуваємо на собі, саме тому вкладаємо гроші в розширення площ. Я бачу перспективу зростання ринку на найближчі два-три роки», – говорить Павло Григор’єв, один із власників «Агроексперт трейд».

Спаржева математика

У перші 1,5 га спаржі підприємство «Агроексперт трейд» інвестувало $13 тис.

Сьогодні витрати господарства на 1 га спаржі становлять до 8–10 тис. євро залежно від сорту і відстані між міжряддями.

У виробництві багато ручної праці і вартісний процес обробки.

Зібравши спаржу, її треба помити, порізати, відкалібрувати та упакувати. Для цього потрібна спеціальна лінія, яка коштує 70 тис. євро (в Україні така лінія є лише в Каховці, та й ту придбали не новою – була у використанні більше 10 років).

«Агроексперт трейд» планує наступного року вкласти кошти в нове обладнання:

«У 2020 році ми плануємо придбати лінію нової генерації та спеціальну машину для висадки спаржі. Це для нас значні інвестиції», – розповів Павло Григор’єв.

Вартість вирощування пояснює ціну на спаржу: у 2019-му вона становила 170–250 грн за кг.

Особливості вирощування

Спаржа (аспарагус) – це багаторічна рослина, яка росте 10–12 років. Плодоносити починає на другий рік після посадки. Пік урожайності припадає на 4–6-й рік, тоді можна отримати 3–3,5 т пагонів з 1 га.

Висаджують спаржу в землю корінням з одним пророщеним пагоном на відстані мінімум 20 см між рослинами. Ширина міжряддя – 1,5 м. Коріння проростає на глибину також 1,5 м. З огляду на ці особливості виробник спаржі повинен мати у своєму розпорядженні великі площі.

Активний ріст рослини відбувається у червні: за два тижні виростає на 2 м. Пагони зрізають вручну після досягнення розміру 23–25 см.

Спаржа потребує ретельного контролю дозрівання, оскільки якщо пагін вчасно не зрізати, то вже наступного дня він буде перезрілим.

Масштаби виробництва

За останні 5 років площі під спаржею в Україні зросли втричі і зараз становлять 100–120 га, із них 20 га – це площі «Агроексперт трейд». Наступного року компанія планує відвести під аспарагус ще 12 га землі.

Основними каналами збуту спаржі «Агроексперт трейд» зараз є ринки та ресторани в Херсоні, Києві та Дніпрі.  А вже у 2020 р. компанія планує зареєструвати власну торгову марку спаржі і реалізувати її через торговельні мережі.

Landlord раніше повідомляв про те, що в Україні випробують нові гібриди зеленої спаржі.

Фото: «Агроексперт трейд»

Кейси   

15 червня 2019 10:08

Вижити в 90-х та стати успішними у 2000-х: історія перевтілення «Олстас-Льон»

Компанія «Олстас-Льон» на Чернігівщині щорічно інвестує у виробництво $1,5–2 млн. Такого рівня їй вдалося досягти завдяки рішенню засновника Станіслава Котенка повністю змінити профіль виробництва.

Landlord спільно з компанією BASF реалізує медіа-проект «Історія розвитку компанії «Олстас-Льон» Станіслава Котенка», завдяки якому ви зможете дізнатися про те, як одній із провідних українських агрокомпаній вдалося пройти еволюцію від звичайного ТОВ з гуртової та роздрібної торгівлі продовольством і нафтопродуктами до інноваційного сільськогосподарського підприємства.

Про те, як компанія зробила величезний прорив у своєму розвитку, розповів журналістам Landlord генеральний директор групи «Олстас-Льон» Станіслав Котенко.

На відміну від більшості вихідців із буремних дев’яностих, у «Олстас» навчилися будь-який негаразд перетворювати на стимул для розвитку і перемогу. У Менському районі Чернігівської області, де розташовані угіддя компанії, вона стала зразком і прикладом для наслідування іншими фермерськими господарствами із застосування новітніх агрохімічних препаратів, впровадження інноваційних технологій і, врешті-решт, отримання гарних врожаїв.

Читайте: Унікальна модель підвищення ефективності агробізнесу від Станіслава Котенка

На площі у 8500 га «Олстас-Льон» культивує пшеницю, кукурудзу, сою, ріпак. А ось льону, як логічно було б очікувати від підприємства з такою назвою, в активі компанії немає. Точніше — вже немає.

Льон, якого немає

Як розповідає Станіслав Котенко, підприємство було засноване ще у 1991 році, а назва утворена з простої комбінації двох імен засновників. «Тоді мало хто замислювався над такими «розумними речами», як брендинг, торговельний знак або щось подібне… До назв ставилися не дуже серйозно — такі були часи, компанії утворювалися, змінювалися, зникали. Але назва якось прижилася, стала відомою на ринку, і щось змінювати вже не хотілося», — пригадує пан Котенко.

Як починали

«Олстас-Льон» співпрацює з провідними трейдерами вже близько 10 років. Починали, як і багато інших, з торгівлі промисловою та сільськогосподарською продукцією, продуктами харчування — ринок був порожній і готовий проковтнути будь-який товар. Трохи пізніше компанія перейшла на ринок нафтопродуктів — саме тоді й почали закладатися відносини із сільськогосподарськими підприємствами. «Олстас» працював із постачальниками дизпалива і бензину з країн Балтії, а ринком збуту стала серед інших й аграрна галузь.

Переломний момент

Переломним можна вважати 2001 рік.

«Ми придбали Сядринський льонозавод на Чернігівщині, який на той момент був у стані банкрутства, багато вклали у підприємство, зробили технічне переоснащення. Потім почали працювати з колгоспами (точніше з підприємствами, які утворилися на їх базі), — ділиться господар. — За часів Радянського Союзу сировину на завод здавали 74 колгоспи. А на початку 2000-х працювати на партнерських відносинах вже не було з ким. Ми надали господарствам ресурс для вирощування льону — насіння, пальне, добрива, але… виявилося, що половину грошей ми відразу «закопали».

Причина банальна — колишні колгоспи були не здатні забезпечити виконання необхідних технологій при вирощуванні льону, відповідно, не було необхідної якості сировини, не витримувалися ані обсяги, ані строки постачання. Гроші та ресурс, які «Олстас» надавав господарствам, просто зникали. А між тим плани розвивати напрям у компанії були серйозні.

Тому «Олстас» і довелося починати працювати на землі, повністю змінювати спеціалізацію та вирощувати льон самотужки.

«Розпочинали зі 100–200 га, орендованих у тих же колишніх колгоспів, але вже за два-три роки у підприємства був земельний банк у 2000 га. Майже всю льонопродукцію експортували до Китаю, прибуток був гарний, зростала валютна виручка… Але ми швидко зрозуміли, що цей напрям не є перспективним, треба від нього відходити», — пригадує пан Котенко.

Льон — лише у назві компанії

Річ у тім, що вирощування льону — переважно дуже важка ручна праця, яка потребує залучення багатьох робітників. За часів СРСР у кожному селі по хатах розподілялися ділянки льону — родина мала цей льон зібрати, винести з поля, розстелити для вилежування, вручну перевернути. Далі в’язалися снопи й льонотреста перевозилася на льонозавод. В Європі є комбайни для збирання та обертання льону, але вони малопродуктивні, розраховані на ділянки у 20–30 га, та аж ніяк не на тисячі гектарів. Тому льон у всьому світі (а тепер вже й в Україні) — нішева культура, ексклюзив із невеликими обсягами виробництва.

«Ми залучали все менше і менше людей для роботи з льоном у полі, кількість працездатного населення у селах швидко зменшувалася, люди відмовлялися від важкої праці. Ті підприємства, які попри все вирішили залишитися у галузі, здебільшого погано закінчили. «Олстас-Льон» поступово перейшов на вирощування традиційних культур. А згадка про льон у назві компанії так і залишилася», — усміхається пан Котенко.

Відзначимо, що в медіапроекті «Історія розвитку компанії «Олстас-Льон» Станіслава Котенка» ви знайдете унікальний кейс агробізнесу і дізнаєтеся, як компанія зробила величезний прорив у розвитку, повністю змінивши свій профіль.

Кейси   

Показати ще