Останні новини
Сільське господарство залишається галуззю вкрай чутливою як для поточних погодних умов, так і до найменших кліматичних змін в цілому. І, до речі, український аграрний сектор потерпає від глобальних змін клімату чи не найбільше за всіх у світі.
Ми живемо в зовсім іншому кліматі, ніж навіть 10 років тому. Фахівці відмічають, що починаючи з 1989 року, в Україні спостерігається практично безперервний період потепління.
Скажімо, за тридцятирічний період до 1990-х років вчені фіксували окремі факти перевищення норми середньорічних температур у 7-8°C. Вже наступна «тридцятирічка» відзначалася стійким перевищенням багаторічних показників майже до 9°C.
І, як було сказано, найбільш показовим став період за останні 10 років – були роки, коли перевищення середньорічної норми температури становило до 10°C, а середній показник перевищення склав 2°C. Для порівняння нагадаємо, що загальновідома Паризька кліматична угода 2015 року (ратифікована Україною у 2016 році) передбачає перевищення глобальної температури до 2°C по відношенню до показників до індустріальної епохи.
Загальна ситуація
Але що означають ці статистичні викладки і спостереження на практичному рівні для сільськогосподарських підприємств? Наприклад, за даними Інституту водних проблем і меліорації НААН за останні 25 років площа сухої і дуже сухої зони в Україні зросла на 7%, а площа перезволоженої зони скоротилася на 10%. Фактично, перезволоженим у країні залишився лише регіон Карпат і частина Закарпаття.
Як наслідок – з 31 млн га ріллі близько 60% (18,65 млн га) відноситься до площ з дефіцитом вологого забезпечення.
А близько 3 млн га угідь степової зони – у зоні з критичним дефіцитом вологи (тобто у посушливий рік вегетація культивованих рослин на них взагалі неможлива без застосування інтенсивного зрошення). І, до речі, у порівнянні з періодом 1961-1990 років ця зона розширилася вдвічі за рахунок площ у Одеській області.
Посушливих років при цьому вистачає аж вкрай. За словами директора Інституту Михайла Ромащенка, сухими і посушливими на Півдні України зараз можна вважати кожні 7-8 років з десяти.
Результатом стало те, що частка виробництва зерна у степовій зоні України з 1990 року впала з 48% до 37% (2017 рік), а, скажімо, така культура, як цукровий буряк взагалі виведена з сівозміни у Одеській і Херсонській областях.
В свою чергу, за спостереженнями Українського гідрометеорологічного центру, показник зволоження території країни (т.з. коефіцієнт зволоження) за період 1991-2017 років значно зменшився, і тренд посилюється.
За самим песимістичним сценарієм, якщо не відбудеться змін у цій тенденції, за наступні 30 років вся територія України ризикує стати степовою зоною.
Більш вірогідним вважається сценарій, за якого у найближчі роки середня температура весняних місяців підвищиться на 0,5°C, а влітку – до 0,7°C.
При цьому дуже цікавим є довгостроковий прогноз щодо норми опадів. За словами представників і НААН і Укргідрометеоцентру, кількість опадів також буде зростати. Зокрема, очікується, що їх норма в середньому буде зростати на 10-20 мм у найбільш важливі для вегетації ряду зернових культур весняні місяці (хоча дані цього року цьому і протирічать). Але навіть за таких обставин вологу можна буде вважати продуктивною лише умовно – ефективність опадів знівелює підвищення температури. Тобто волога просто буде швидше випаровуватись у повітря і не затримуватиметеся у ґрунті.
Кукурудзяна перспектива
Глобальні кліматичні зміни змінять і умови для вирощування різних сільськогосподарських культур.
Найбільш суперечливим, до речі, виглядає прогноз вчених щодо умов для кукурудзи, яка стає головною експортною культурою для вітчизняних аграріїв.
Так, за прогнозом Української Зернової Асоціації, у поточному 2018/2019 маркетинговому році експорт зерна кукурудзи з України очікується на рівні 19 млн т, пшениці – 16,5 млн т, а ячменю – 3,9 млн т.
З одного боку, в Україні за останнє десятиріччя значно збільшився період активної вегетації всіх сільськогосподарських культур, який включає ті дні, коли середньодобова температура перевищує 10°C.
Це просто прекрасні умови для вирощування теплолюбних культур, які у нас представлені переважно саме кукурудзою і соєю.
Скажімо, у 2016-17 роках тривалість цього періоду в зоні лісостепу (тобто Центрі України) майже досягла показника для степової зони. В цифрах це виглядає так: якщо у 1995-2005 роках сума активних температур в середньому у країні становила 2600-3400°C, то в наступні десять років вона зросла до 2800-3700°C.
Херсонська, Запорізька і частина Миколаївської області взагалі за своїм температурним режимом у весняно-літній період впритул наблизилися до зони субтропіків.
З іншого боку, внаслідок змін, що відбулися, всі ярі культури опинилися у скрутній ситуації. Адже ця група культур буде більш сприйнятлива до тренду підвищення температур в літні місяці, ніж озимина, яка формується переважно весною. Наслідком є те, що строки визрівання кукурудзи значно скоротяться і впаде її врожайність (врожайність будь-якої культури напряму залежить від тривалості вегетації). Зокрема, кукурудзу треба буде збирати вже у середині серпня.
Проте ніякого парадоксу тут немає – вся справа у сортах культури, які використовують більшість аграріїв для посіву. В Україні зараз переважно висівається скоростигла кукурудза з низьким ФАО (80-90) і коротким строком вегетації. Але ще 30 років тому навіть ці сорти у північному регіоні не визрівали. Тепер для півночі України краще використовувати середньостиглі гібриди, а для центру і частини півдня – навіть гібриди з високим ФАО, які довго визрівають (тобто заводити у сівозміну гібриди з ФАО вище 120-200). Зміна сортності дозволить «вписати» період вегетації у період активних температур і отримати найбільшу врожайність.
Додатковим бонусом тут є те, що скоростиглі кукурудзяні гібриди мають середню врожайність у 50-60 ц/га. В той час, як перехід на гібриди з великим терміном вегетації дозволяє розраховувати на врожайність до 120 ц/га.
Але слід врахувати, що, можливо, крайній південь країни, частину Запорізької і Донецької області взагалі треба виключити з «кукурудзяної мапи» – окрім теплолюбності культура потребує високих запасів продуктивної вологи у ґрунті або повітрі (на кшталт кукурудзяного поясу США). Тому у вказаних регіонах культивація кукурудзи буде можлива лише за умови зрошення.
Ячмінний провал
Натомість для іншої традиційної ярої культури – ячменю – кліматичні зміни стали фатальними. Кліматичне вікно для сівби ячменю постійно скорочується – сіяти його, коли ґрунт прогрівається до 15°C взагалі немає сенсу. Справа в тому, що культура потребує довгого періоду вегетації при низьких температурах – для отримання високого врожаю необхідно мати 30-40 діб з середньою температурою повітря не вище 17°C. Такого періоду в Україні зараз вже майже не існує і посіви ячменю будуть скорочуватися, як це було раніше, наприклад, з житом і гречкою.
Перевищення оптимальної для ячменю норми температури призводить то того, що формування репродуктивних органів рослини відбувається завчасно. Замість звичайних 4-5 стеблин з колосами, рослина «вистрілює» всього одним стеблом з усіма негативними наслідками для врожайності.
Озима пшениця
Значно ліпший прогноз вчені дають для озимої пшениці. Зимовий період в Україні стає більш м’яким, відносно теплим з перевищенням середньорічних норм опадів. За рахунок слабкого промерзання ґрунту (або взагалі відсутності промерзання) у ньому накопичуються достатні запаси продуктивної вологи. Ці запаси компенсують відсутність весняних дощів і посуху початку літа.
Адже вегетація рослин починається як тільки температура переходить через нульові позначки – озима пшениця встигає «захопити» період спокійного тепла і добре формує колоси. Навіть за самих несприятливих умов у квітні, травні і червні, можна розраховувати на отримання врожаю озимини.
За прогнозами вчених, ці фактори можуть стати запорукою того, що у найближчі 20 років середня врожайність озимої пшениці в Україні зросте на 10-20 ц/га за умови застосування нових гібридів і технологій.
Це, до речі, є доброю новиною для південної частини степової зони України з несприятливими умовами для кукурудзи – тут основною буде саме озима пшениця. Власне, це вже і відбулося – треба звикнути, що ці зміни вже незворотні.
Північ Одеської, Херсонської, Миколаївської, Донецької областей, Запорізька, Дніпропетровська області, частина Харківщини, Вінниччини і Хмельниччини стають «двокультурними» (озима пшениця і кукурудза). На решті території головною зерновою культурою буде кукурудза.
На останок
Єдине на що дорікають фахівці – занадто стрімкий характер кліматичних змін за останнє десятиріччя. Це робить проблемним питання введення нових гібридів до сівозміни. Не можна, наприклад, просто взяти посухостійкі європейські гібриди кукурудзи і почати її висівати в Україні. Для цього може підійти хіба що територія Заходу країни, за своїми ґрунтами і кліматом близька до Польщі, Угорщини чи Румунії. А для адаптації будь-якого гібрида до регіональних особливостей центральних і східних областей потрібно мати декілька років селекції і проведення випробувань. І саме неприємне в тому, що к моменту виходу на ринок, гібрид може вже не відповідати вимогам аграріїв щодо продуктивності у вже новій кліматичній реальності.
В таких умовах вкрай необхідним стає стратегічне прогнозування змін погодних умов на перспективу у 10-15 років і більше, чого зараз, нажаль в Україні не робить ніхто.
Звісно, ніякі технології не зроблять сільськогосподарське виробництво не чутливим до погоди. Але можна за рахунок синхронізації змін технологій з кліматичними змінами мінімізувати ризики втрати врожаїв.
Текст: Михайло Дикаленко
Підписуйся на наш Telegram. Стеж за новинами у зручному форматі!
