Новини / Політика     27 червня 2019 15:19

Іван Чайківський: Ми не можемо собі дозволити бути лише аграрною країною

За 20 років компанія «Агропродсервіс» збільшила земельний банк з 846 га до 45 тис. га, і сьогодні це підприємство, на якому працює 2,5 тис. людей і яке сплачує 200 млн грн податків щорічно. Тож закономірно, що її керівник має чітке бачення стратегії розвитку агробізнесу в Україні.

Країна повинна заробляти

Іване Адамовичу, здається, сам Бог велів, аграрію бути політиком у країні, яка має 23% світових чорноземів?

Не згоден з вами в тому, що Україна – аграрна країна. Цей стереотип потрібно змінювати, адже бути лише аграрною країною у 21 столітті – це розкіш, яку ми не можемо собі дозволити. Подивіться на кращі економіки Європи, у них частка прибутку від агросектора не перевищує 5%. Натомість згоден з вами в тому, що аграрій цілком може займатися політикою. Керування агропідприємством, на якому працює 2,5 тис. людей, яке сплачує 200 млн грн податків щорічно, дає такі управлінські навички, досвід та глибоке розуміння бізнес-процесів, що не можна спокійно дивитися на помилки, яких припускається влада, на можливості для економічного зростання, які вона втрачає.

Які пробіли впадають в око насамперед?

«Діряві» закони. Зараз вони пишуться так, щоб уже на етапі створення мати шпаринки для незаконної діяльності, обхідні шляхи, якими можна буде скористатися і «законно» їх порушувати. Так не має бути! Чорне має бути чорним, біле – білим. Закон повинен бути простим та зрозумілим, а у нас державні інститути підлаштовуються під системні помилки.

У нас є команда грамотних, незаангажованих молодих юристів, моїх надійних помічників, однодумців, які допоможуть мені в написанні законів та в контролі за законотворчістю інших політичних сил.

Яким чином, на вашу думку, можна змінити ситуацію?

Потрібно перестати вважати Україну лише аграрною країною. Україна – це країна виробництва, стартапів та інновацій. Ми маємо унікальний людський потенціал, міцні традиції виробництва та гостру необхідність розвиватися задля безпеки. По суті, країна – це велике підприємство, а підприємство повинно приносити прибутки. Ми не можемо весь час стояти з простертою рукою, очікуючи подачки від МВФ, якою зможемо залатати чергову діру. Без кредитування не обходиться, але воно потрібне для розвитку, а не для виживання.

Ми повинні насамперед думати про інвестора, створювати умови для нього. Насамперед для внутрішнього інвестора, та й для зовнішнього також.

Читайте: В Україні бракує комбайнів: аграрії щорічно втрачають 10% зерна

Ви говорили про людський потенціал… Як так сталося, що керівник, який має 2,5 тис. працівників і досі не розчарувався в людях?

Якщо ти не віриш людям, не віриш у людей – тобі нема чого робити в бізнесі. Спільна справа – це стосунки, які базуються на чесності та довірі. Мені вдалося побудувати велике підприємство, займатися розбудовою краю завдяки тому, що я покладався на людей, з якими працював і працюю.

Людям слід говорити правду. Люди готові її слухати і розуміти. Якщо важко, то потрібно пояснювати, чому так відбувається і що із цим усім слід робити, щоб було легше. Звучить це просто, але насправді це не так. Для того щоб люди тебе сприйняли, чули і погоджувалися працювати, навіть коли важко –ти сам маєш бути авторитетом. Для цього потрібно жити в тих самих умовах, за тими самими правилами. Я тому і кажу про необхідність зрозумілих законів, щоб у суспільстві зростала довіра.

Підприємництво врятує світ

Відчутні зміни у країні починаються зі зміни мислення, чи не так? Як влада може впливати на ці зміни і чи може взагалі?

Держава повинна створити умови для того, щоб підприємництво, сплата податків стали новим трендом у суспільстві. Саме можновладці можуть започаткувати моду на сплату податків. Ці можливості лежать у зоні компетенції влади, але цим слід займатися.

Але ж ми з вами розуміємо, що підприємництвом здатні займатися лише 3-5% населення, інша частина хоче керувати життям, лежачи на дивані…

Так, підприємництвом може займатися не кожен, але підприємці – рушій економічного зростання країни. Золотий фонд інтелектуального потенціалу. Наших людей не вчили займатися підприємницькою діяльністю, а вчили отримувати зарплатню. Так, це зміни у мисленні, але і сама держава повинна створити належні умови, щоб ці люди не виїжджали з країни на заробітки, а прагнули реалізувати свій потенціал на рідній землі. Достатньо створити безпечне середовище, люди самі організують собі прибутки.

Але слід чітко розуміти, що у нас є рік-два для того, щоб урівняти наші зарплати з польськими. Безпечне середовище, прозорі, зрозумілі закони зможуть докорінно змінити ситуацію на краще.

Як на вашу думку, чи повинна держава втручатися у регулювання бізнес-процесів чи ринок сам усе відрегулює?

Дикий ринок ніколи не приносив нічого доброго. У нас є приклад гречки. Пам’ятаєте період, коли ми купували її в Китаї та Казахстані. Це втрачені державою можливості, це втрачені аграрієм можливості. Коли відбувається така ситуація, я не бачу нічого страшного в тому, щоб Міністерство аграрної політики та продовольства через програми дотацій замовить певну кількість тієї самої гречки у виробників. Таке регулювання цивілізоване та раціональне. Це вже питання продовольчої безпеки та стратегічного мислення держави.

Питання реформ є дуже суперечливим та неоднозначно сприймається у суспільстві…

Для мене пріоритетним є напрямок виробництва. Іншого шляху, як розвивати ринок переробки, виробництва та експорту в нас немає. Це випливає з досвіду розвинених країн. Згадайте «залізну леді» Маргарет Тетчер, яка ставши прем’єр-міністром Великої Британії першим своїм кроком почала перехід економіки країни з соціалістичної моделі до капіталістичної. Так, ця реформа на той час не знайшла масової підтримки в населення, але зрештою, де зараз Британія?

Реформа децентралізації мала позитивні наслідки, адже люди почали краще розуміти важливість бізнесу для економіки громад та країни в цілому.

 Які недоліки ви бачите в системі оподаткування в нашій країні?

Високі податки гальмують розвиток промисловості. От дивіться, ми говоримо, що м’ясо у нас дорожче, ніж у Польщі. Давайте розберемося. Який податок на додану вартість у Польщі? 7% проти наших 20%. Таким чином держава Польща забезпечує громадянина дешевшою продукцією. Виробник не може знизити вартість своєї продукції на 13%, а держава може. У цьому й полягає її функція, адже розмір оподаткування визначається державними інституціями. Ми ж можемо зробити нульову ставку податку на певну продукцію, і будемо мати молоко, наприклад, на 20% дешевше. Але під це потрібно робити програму.

Досвід, який не купиш

Як досвід у бізнесі вплинув на вашу особистість?

Я в сільському господарстві 20 років, і кожен рік роботи формував мене не лише як керівника, а і як особистість. Ці 20 років виробничої школи не дасть жоден навчальний заклад світу. Але потрібно розвиватися і вчитися. Яким би досвідченим ти не був. Я вчився на своїх помилках, бо на чужих навчитися неможливо.

Бізнес учить довіряти людям, диверсифікувати ризики, передбачати загрози та мислити глобально. Моє гасло: «Робіть сьогодні те, що інші не хочуть, а завтра будете жити так, як інші не можуть».

Що вас найбільше не влаштовує в методах ведення бізнесу в країні?

Напевно, втрачені можливості. Я поясню на прикладі тваринництва. Мене не влаштовує ситуація, коли я бачу, що по трасі везуть телятко, яке має 40 кг, на забій до підпільного цеху. Це м’ясо повезуть на ринок і усіма правдами і неправдами продадуть, але це злочин. Це злочин проти здорового глузду. Для того щоб виростити одне телятко, потрібно витратити три роки (вигодувати теличку, запліднити, чекати термін вагітності), і замість того, щоб вигодувати це телятко до бичка у 600 кг, його забивають, ледве воно на ноги зіп’ялося. Це міг би бути експортний товар, якби не така безгосподарність.

Як можна змінити цю ситуацію?

Якщо ми будемо популяризувати підприємництво, якщо ми створимо умови, щоб фермерові було вигідно це телятко доростити, люди візьмуться за дорощування худоби. Виробник повинен отримувати прибутки, на які розраховував, а споживач продукцію – дешевше, ніж сподівався. Держава може створити вигоду в цій дельті для обох сторін, розуміючи, що йдеться про перспективи та стратегію на багато років.

Користаючись вашою здатністю бачити процеси глобально, яка проблема в державі викликає у вас найбільше занепокоєння?

Відплив кадрів. Питання трудової міграції це не просто втрати людського капіталу, це економічна загроза. Міграція впливає і на ціноутворення в державі. Ми ж розуміємо, що у нас з країни поїхало 10 млн працівників – вони є основними споживачами м’яса, наприклад. Таким чином виробництво м’яса скорочується. Зменшується виробництво – зростає вартість. Зростає вартість – скорочується виробництво, – так і відбувається занепад галузі.

Аграрій, крім відповідальності за своє підприємство, часто змушений нести відповідальність і за добробут громади…

Бути сильним – це відповідальність. Люди звертаються по допомогу не до державних органів, а до підприємства. Це є хорошою ілюстрацією довіри людей до бізнесу. Я хотів би, щоб рівень довіри до влади зростав, але зі свого досвіду можу сказати, що це дуже непроста задача. У часи криз людям потрібно пояснювати, що відбувається, і вони з розумінням до цього ставляться. Але треба бути чесним, щоб бути авторитетом.

Раніше Landlord розповідав про історію створення дітища Івана Чайківського – компанії Агропродсервіс, яка вже більше 20 років функціонує на аграрному ринку України.

Читайте також