Агробізнес

Про це повідомляє biz.liga.net.

Із відомих аграріїв перепустку в Раду отримали Петро Порошенко, який володіє холдингом Укрпромінвест-Агро, співвласник агрохолдингу HarvEast Вадим Новинський та власник Епіцентру Олександр Герега.

Читайте: Хто з лендлордів не проходить у Раду

Також до складу ВР нового скликання увійшли 9 із 30 членів минулого аграрного комітету: Микола Кучер, Валерій Давиденко (екс-міністр сільського господарства України), Петро Юрчишин (директор підприємства «Візит»), Олег Кулинич (засновник ТОВ «Октан»), Сергій Лабазюк (засновник VitAgro), Микола Люшняк (директор ТОВ «Галич Агро-Стек»), Микола Лунченко, Василь Петьовка та Андрій Кіт.

Отже, в новий Парламент зайшли такі депутати, причетні до аграрного сектора України:

«Слуга народу»

• Мар’ян Заблоцький, аграрний лобіст;
• Дмитро Соломчук, директор компанії «Агро-Центр»;
• Павло Халімон, директор ТОВ «Агро-Хаус»;
• Олег Тарасов, агробізнесмен із Кропивницького, заступник голови ГС “Всеукраїнська Аграрна Рада”;
• Юрій Аристов, генеральний директор компанії «Атлантик-ЮММА»;
• Микола Кириченко, засновник кількох фермерських господарств на Харківщині;
• Олександр Салійчук, власник компанії «Перша м’ясна хата» (ТМ «Гощанські ковбаси»);
• Олексій Устенко, глава інвестиційного спрямування французької компанії AgroGeneration;
• Володимир Козак, працював директором компанії «Буковинський сад» і у «Сварог Вест Груп».

«Батьківщина»

• Іван Кириленко, працював міністром аграрної політики в уряді Віктора Ющенка.

Опозиційна платформа «За життя»

• Наталя Приходько, займається зернотрейдингом.

За мажоритарними округами

• Сергій Мінько, засновник «Мелітопольської черешні», мер Мелітополя;
• Максим Гузенко, власник сільгосппідприємства «Натон» і торгової компанії «Агрохім-Партнер» в Сумській області;
• Микола Задорожний, засновник «Агрофірма Мрія» і ФГ «Міравр» у Кіровоградській області;
• Андрій Богданець, заступник гендиректора птахофабрики «Тернопільська»;
• Володимир Іванов, директор «Агропроект-Південь»;
• Ігор Колихаєв, директор кількох херсонських компаній «Ланаподове-1», «Українська продовольча корпорація», ТД «Продексим»;
• Олексій Ковальов, директор ПП «Лк-Агро», що спеціалізується на виробництві зернових, бобових і насіння олійних культур;
• Степан Івахів, співвласник гурту Континіум, в яку входить Західна молочна група (ТМ «Галичина»);
• Роман Мацола, співзасновник пивоварної компанії «Перша приватна броварня»;
• Геннадій Вацак, директор департаменту маркетингу Кондитерського дому «Вацак»;
• Степан Чернявський, власник одеської компанії «Агростар Експорт» (оптова торгівля м’ясом та м’ясними продуктами);
• Олег Воронько, співзасновник дніпропетровських компаній «Инстант Фудс Груп» (торгівля кавою, чаєм, какао, прянощами) і «Агротрейд Груп» (торгівля фруктами й овочами);
• Сергій Литвиненко, в.о. директора ДП «Зірненський спиртовий завод»;
• Євген Пивоваров, засновник команій «Тайфун-2000», «Капсулар» і «Фуд Девелопер» (виробляє харчові продукти), «Обрій» (виробник олії і жирів).

Landlord раніше повідомляв про те, хто із представників агросектора має шанси пройти в парламент.

Про це розповіла редакції Landlord керуючий партнер однієї з провідних світових консалтингових організацій Cornerstone International Group – Київ Анна Нестерчук.

Брак кадрів

У розрізі пошуку і підбору спеціалістів та керівників вищої ланки агросектор дуже відрізняється від решти індустрій. Безумовна специфіка присутня у всьому: починаючи від пошуку персоналу на робітничі спеціальності, закінчуючи пошуком та залученням керівників на топові позиції. Ключове слово – це дефіцит. Агросектор, напевно, більше, ніж інші види бізнесу, «страждає» від відсутності на ринку необхідної кількості кандидатів, що відповідають вимогам та очікуванням компанії.

Читайте: Майбутнє за генною інженерією: Білл Гейтс обирає роботу в агро

Аграрний ринок продовжує бурхливо розвиватися, формуючи дефіцит кандидатів на різні позиції. Насамперед, труднощі виникають при роботі зі топовими позиціями, оскільки сукупність вимог до таких кандидатів на сьогодні містить не тільки знання на високому рівні технологій, наприклад, у рослинництві чи тваринництві, а також й управлінські навички, високий рівень фінансової підготовки, масштабність підходів, часто – знання англійської мови. А ще – ніхто не відміняв Agile.

Ключові компетенції топ-менеджера в агро

Правила швидкоплинних умов у бізнесі стосуються не тільки високотехнологічних компаній. Кандидати в агро на топові позиції повинні мислити і діяти швидко, мати правильний фокус, що збігається зі стратегічним розвитком, високий рівень адаптивності, відкритість до нових ідей. Нові компетенції вимагають нових підходів у пошуках та оцінці таких кандидатів.

Давно пройшов вже час, коли в кандидата на таку серйозну позицію як, наприклад, керівник напрямку рослинництва, немає резюме (так, на початках у нас були й такі кейси, коли ми допомагали кандидатам зі складанням фахового резюме). Зараз керівники такого рівня серйозно конкурують із запрошеними іноземцями фахівцями і часто мають серйозні переваги, які ґрунтуються насамперед на розумінні менталітету людей, з якими доводиться працювати. Друге питання, що такого рівня спеціалістів дуже мало на ринку. Дефіцит, одним словом.

Які ж рішення можуть бути успішними для залучення ефективного топ-менеджера в агро?

1. По-перше, ми можемо подивитися в бік наших іноземних колег. Практика останніх 4–5 років показує, що такий досвід вже досить успішний, порівняно з першими спробами залучення експатів у 2010–2014 рр. Тільки робити це необхідно коректно, із правильною оцінкою привабливих кандидатів із іншої країни, щоб не купити за великі гроші «кота в мішку».

2. По-друге, можна і треба дивитися на інші ринки. Агро – традиційно більш спокійна в плані впровадження нових управлінських технологій сфера. Ідеально, якщо досвід керівника буде охоплювати роботу у FMCG-компанії або у сфері логістики чи у фарміндустрії. Diversity – хороший новий тренд, різноманітність кандидатів в усьому: в досвіді, в компетенціях, в індустріях, навіть у віці.

3. Зараз у бізнесі дає про себе знати відносно нове покоління – це люди, народжені в кінці 1980-х – на початку 1990-х. Вони вже по-іншому мислять, вони технологічні, вони більшою мірою мають критичне мислення, ніж їхні попередники. Вони, зрештою, знають англійську. Робіть їм промоушен. Але тільки на підставі правильної оцінки, як і на зовнішньому конкурсі. Це серйозний ресурс для заповнення деяких топових позицій.

4. Ну і, звичайно, прямий пошук кращого спеціаліста зі своєї індустрії. Це дорого, як і в першому випадку з експатами, але є вакансії, на які шукати людей по-іншому немає сенсу. Знову ж таки важливо – зробити правильну оцінку на вході не тільки професійного досвіду, а й ЗДІБНОСТЕЙ працювати в нових умовах, з іншими підходами, з іншою командою, з іншими цінностями. Наш ринок знає немало гучних звільнень-переходів, коли непрофесійна оцінка кандидата, якого знайдено в досить дорогий спосіб, призвела до невдачі.

І на завершення. Мабуть, будь-якому аграрію буде приємно почути зізнання представника однієї з найбільших консалтингових компанії світу:

«Незважаючи на виклики та проблеми, працювати для агробізнесу дуже приємно. Люди, з якими ми спілкуємося, як правило, завжди дуже конкретні, розумні й дуже щирі. Напевно, це пов’язано зі специфікою роботи із землею або тваринами і, напевно, – із безумовною любов’ю до своєї професії».

Landlord раніше повідомляв про те, як встигати все керівникові агропідприємства: модель ефективного менеджменту від керівника господарства Спрінт К.

Країна повинна заробляти

Іване Адамовичу, здається, сам Бог велів, аграрію бути політиком у країні, яка має 23% світових чорноземів?

Не згоден з вами в тому, що Україна – аграрна країна. Цей стереотип потрібно змінювати, адже бути лише аграрною країною у 21 столітті – це розкіш, яку ми не можемо собі дозволити. Подивіться на кращі економіки Європи, у них частка прибутку від агросектора не перевищує 5%. Натомість згоден з вами в тому, що аграрій цілком може займатися політикою. Керування агропідприємством, на якому працює 2,5 тис. людей, яке сплачує 200 млн грн податків щорічно, дає такі управлінські навички, досвід та глибоке розуміння бізнес-процесів, що не можна спокійно дивитися на помилки, яких припускається влада, на можливості для економічного зростання, які вона втрачає.

Які пробіли впадають в око насамперед?

«Діряві» закони. Зараз вони пишуться так, щоб уже на етапі створення мати шпаринки для незаконної діяльності, обхідні шляхи, якими можна буде скористатися і «законно» їх порушувати. Так не має бути! Чорне має бути чорним, біле – білим. Закон повинен бути простим та зрозумілим, а у нас державні інститути підлаштовуються під системні помилки.

У нас є команда грамотних, незаангажованих молодих юристів, моїх надійних помічників, однодумців, які допоможуть мені в написанні законів та в контролі за законотворчістю інших політичних сил.

Яким чином, на вашу думку, можна змінити ситуацію?

Потрібно перестати вважати Україну лише аграрною країною. Україна – це країна виробництва, стартапів та інновацій. Ми маємо унікальний людський потенціал, міцні традиції виробництва та гостру необхідність розвиватися задля безпеки. По суті, країна – це велике підприємство, а підприємство повинно приносити прибутки. Ми не можемо весь час стояти з простертою рукою, очікуючи подачки від МВФ, якою зможемо залатати чергову діру. Без кредитування не обходиться, але воно потрібне для розвитку, а не для виживання.

Ми повинні насамперед думати про інвестора, створювати умови для нього. Насамперед для внутрішнього інвестора, та й для зовнішнього також.

Читайте: В Україні бракує комбайнів: аграрії щорічно втрачають 10% зерна

Ви говорили про людський потенціал… Як так сталося, що керівник, який має 2,5 тис. працівників і досі не розчарувався в людях?

Якщо ти не віриш людям, не віриш у людей – тобі нема чого робити в бізнесі. Спільна справа – це стосунки, які базуються на чесності та довірі. Мені вдалося побудувати велике підприємство, займатися розбудовою краю завдяки тому, що я покладався на людей, з якими працював і працюю.

Людям слід говорити правду. Люди готові її слухати і розуміти. Якщо важко, то потрібно пояснювати, чому так відбувається і що із цим усім слід робити, щоб було легше. Звучить це просто, але насправді це не так. Для того щоб люди тебе сприйняли, чули і погоджувалися працювати, навіть коли важко –ти сам маєш бути авторитетом. Для цього потрібно жити в тих самих умовах, за тими самими правилами. Я тому і кажу про необхідність зрозумілих законів, щоб у суспільстві зростала довіра.

Підприємництво врятує світ

Відчутні зміни у країні починаються зі зміни мислення, чи не так? Як влада може впливати на ці зміни і чи може взагалі?

Держава повинна створити умови для того, щоб підприємництво, сплата податків стали новим трендом у суспільстві. Саме можновладці можуть започаткувати моду на сплату податків. Ці можливості лежать у зоні компетенції влади, але цим слід займатися.

Але ж ми з вами розуміємо, що підприємництвом здатні займатися лише 3-5% населення, інша частина хоче керувати життям, лежачи на дивані…

Так, підприємництвом може займатися не кожен, але підприємці – рушій економічного зростання країни. Золотий фонд інтелектуального потенціалу. Наших людей не вчили займатися підприємницькою діяльністю, а вчили отримувати зарплатню. Так, це зміни у мисленні, але і сама держава повинна створити належні умови, щоб ці люди не виїжджали з країни на заробітки, а прагнули реалізувати свій потенціал на рідній землі. Достатньо створити безпечне середовище, люди самі організують собі прибутки.

Але слід чітко розуміти, що у нас є рік-два для того, щоб урівняти наші зарплати з польськими. Безпечне середовище, прозорі, зрозумілі закони зможуть докорінно змінити ситуацію на краще.

Як на вашу думку, чи повинна держава втручатися у регулювання бізнес-процесів чи ринок сам усе відрегулює?

Дикий ринок ніколи не приносив нічого доброго. У нас є приклад гречки. Пам’ятаєте період, коли ми купували її в Китаї та Казахстані. Це втрачені державою можливості, це втрачені аграрієм можливості. Коли відбувається така ситуація, я не бачу нічого страшного в тому, щоб Міністерство аграрної політики та продовольства через програми дотацій замовить певну кількість тієї самої гречки у виробників. Таке регулювання цивілізоване та раціональне. Це вже питання продовольчої безпеки та стратегічного мислення держави.

Питання реформ є дуже суперечливим та неоднозначно сприймається у суспільстві…

Для мене пріоритетним є напрямок виробництва. Іншого шляху, як розвивати ринок переробки, виробництва та експорту в нас немає. Це випливає з досвіду розвинених країн. Згадайте «залізну леді» Маргарет Тетчер, яка ставши прем’єр-міністром Великої Британії першим своїм кроком почала перехід економіки країни з соціалістичної моделі до капіталістичної. Так, ця реформа на той час не знайшла масової підтримки в населення, але зрештою, де зараз Британія?

Реформа децентралізації мала позитивні наслідки, адже люди почали краще розуміти важливість бізнесу для економіки громад та країни в цілому.

 Які недоліки ви бачите в системі оподаткування в нашій країні?

Високі податки гальмують розвиток промисловості. От дивіться, ми говоримо, що м’ясо у нас дорожче, ніж у Польщі. Давайте розберемося. Який податок на додану вартість у Польщі? 7% проти наших 20%. Таким чином держава Польща забезпечує громадянина дешевшою продукцією. Виробник не може знизити вартість своєї продукції на 13%, а держава може. У цьому й полягає її функція, адже розмір оподаткування визначається державними інституціями. Ми ж можемо зробити нульову ставку податку на певну продукцію, і будемо мати молоко, наприклад, на 20% дешевше. Але під це потрібно робити програму.

Досвід, який не купиш

Як досвід у бізнесі вплинув на вашу особистість?

Я в сільському господарстві 20 років, і кожен рік роботи формував мене не лише як керівника, а і як особистість. Ці 20 років виробничої школи не дасть жоден навчальний заклад світу. Але потрібно розвиватися і вчитися. Яким би досвідченим ти не був. Я вчився на своїх помилках, бо на чужих навчитися неможливо.

Бізнес учить довіряти людям, диверсифікувати ризики, передбачати загрози та мислити глобально. Моє гасло: «Робіть сьогодні те, що інші не хочуть, а завтра будете жити так, як інші не можуть».

Що вас найбільше не влаштовує в методах ведення бізнесу в країні?

Напевно, втрачені можливості. Я поясню на прикладі тваринництва. Мене не влаштовує ситуація, коли я бачу, що по трасі везуть телятко, яке має 40 кг, на забій до підпільного цеху. Це м’ясо повезуть на ринок і усіма правдами і неправдами продадуть, але це злочин. Це злочин проти здорового глузду. Для того щоб виростити одне телятко, потрібно витратити три роки (вигодувати теличку, запліднити, чекати термін вагітності), і замість того, щоб вигодувати це телятко до бичка у 600 кг, його забивають, ледве воно на ноги зіп’ялося. Це міг би бути експортний товар, якби не така безгосподарність.

Як можна змінити цю ситуацію?

Якщо ми будемо популяризувати підприємництво, якщо ми створимо умови, щоб фермерові було вигідно це телятко доростити, люди візьмуться за дорощування худоби. Виробник повинен отримувати прибутки, на які розраховував, а споживач продукцію – дешевше, ніж сподівався. Держава може створити вигоду в цій дельті для обох сторін, розуміючи, що йдеться про перспективи та стратегію на багато років.

Користаючись вашою здатністю бачити процеси глобально, яка проблема в державі викликає у вас найбільше занепокоєння?

Відплив кадрів. Питання трудової міграції це не просто втрати людського капіталу, це економічна загроза. Міграція впливає і на ціноутворення в державі. Ми ж розуміємо, що у нас з країни поїхало 10 млн працівників – вони є основними споживачами м’яса, наприклад. Таким чином виробництво м’яса скорочується. Зменшується виробництво – зростає вартість. Зростає вартість – скорочується виробництво, – так і відбувається занепад галузі.

Аграрій, крім відповідальності за своє підприємство, часто змушений нести відповідальність і за добробут громади…

Бути сильним – це відповідальність. Люди звертаються по допомогу не до державних органів, а до підприємства. Це є хорошою ілюстрацією довіри людей до бізнесу. Я хотів би, щоб рівень довіри до влади зростав, але зі свого досвіду можу сказати, що це дуже непроста задача. У часи криз людям потрібно пояснювати, що відбувається, і вони з розумінням до цього ставляться. Але треба бути чесним, щоб бути авторитетом.

Раніше Landlord розповідав про історію створення дітища Івана Чайківського – компанії Агропродсервіс, яка вже більше 20 років функціонує на аграрному ринку України.

Про це повідомляє arena.ua.

Ольга Романів (компанія Hot Garlic) та Євген Козин (компанія EKO Garlic) – підприємці, яким вдалося досягти значних результатів у вирощуванні часнику. Не все складалося гладко, успіх прийшов не відразу, але їм вдалося виробити свою стратегію в цьому бізнесі.

Як починали

Ольга Романів розповіла, що взялася за вирощування цієї культури 4 роки тому, коли в Україні поширювався «часниковий бум» з роздрібною ціною понад 100 грн/кг. Продавці посадкового матеріалу запевняли, що врожайність становитиме 10–12 т/га. Тож, посадивши 5 га часнику, господарство Ольги вже чекало шалених прибутків.

Проте обіцяна врожайність залишилася мрією, натомість виникло багато складнощів і питань. Але навіть у перший рік фермери вийшли на прибуток, тож вирішили розвивати цей бізнес надалі.

Читайте: Поля у США перетворилися на ставки. Великі території залишилися незасіяними

Євген Козин спершу вирощував часник на власних 17 сотках землі і тільки через 3 роки взяв в оренду поле. Пройшовши тренінг проекту EOPAC «Економічні можливості постраждалих від конфлікту», отримав важливі знання з вирощування овочів та грант на розвиток свого проекту.

Технології

Правильний вибір технології вирощування – це визначальна  складова успіху в агробізнесі. У господарстві Євгена такою технологією став крапельний полив.

Встановлена на полі система працює таким чином:

• вода постачається у спеціальну трубу, на якій стоїть лічильник,
• від труби йдуть відгалуження до кожної трійки часнику, по яких вода скрапує,
• краплинна стрічка є кожних 30 см,
• щогодини скрапує 1,5 л води.

Така система дозволяє уникнути ризиків втрати врожаю внаслідок спеки. Впровадити цю технологію Євгенові допоміг грант EOPAC.

У часниковому бізнесі також важливі  технології зберігання. Для того щоб продукція лежала до травня, потрібне спеціальне обладнання, яке досить дороге. Його можуть дозволити собі тільки великі агрохолдинги.

Але, за словами Євгена, великим компаніям не завжди вдається домогтися якості у вирощуванні, бо вони «женуться за масою».

Євген вважає, що успіху виробництві часнику може досягти лише «спеціальне підприємство», яке займається вирощуванням і розведенням саме цієї культури.

«Наш часник лежить до грудня, а далі він починає псуватися: порожніти, проростати навіть у холодильнику», – говорить Євген. Шляхом для подолання цієї проблеми може бути створення фермерських об’єднань і кластерів.

Прибутковість

Часниковий бізнес – це справа не на один рік, оскільки багато залежить від погоди. Є роки, коли вдається досягти рентабельності 100%, проте треба бути готовим до збитків.

Ольга Романів розповіла, що минулого року її господарство повністю втратило майже 4 га часнику внаслідок спеки. Проте цьогоріч вони розраховують на заробіток, який перекриє минулорічні збитки.

«Я думаю, у перспективі 4–5 років, якщо пережити всі тяжкі моменти і вибудувати свою стратегію, можна заробляти хороші гроші», – вважає Ольга.

За її словами, точка беззбитковості у вирощуванні часнику становить 2–4 т/га. Усе, що вдалося зібрати більше, йде у прибуток. У середньому українським фермерам вдається зібрати часнику від 2 до 10 т/га.

Важливий чинник  прибутковості – посадковий матеріал. Із досвіду Ольги, у часниковому бізнесі важливо мати власний посадковий матеріал, а не купувати його. Тому її компанія придбала французький часник і адаптувала його до українських умов.

Проблеми та труднощі

• Ціни (великі обсяги імпорту часнику з Китаю призводять до зниження ціни)
• Складні погодні умови
• Необхідність залучення великої кількості ручної праці, особливо під час збору врожаю

За словами Ольги, минулого року деякі фермери навіть не збирали врожай, оскільки для цього потрібні великі кошти, а ціни на продукцію були низькими.

Landlord раніше повідомляв про те, чому українським фермерам вигідно вирощувати часник (ІНФОГРАФІКА).

На фото: Ольга Романів (arena.ua)

Команда Landlord разом із компанією Syngenta підготувала освітню серію спецпроектів Амістар^®, покликаних показати незвичайні кейси та навести приклади того, в яких напрямах, крім рослинництва, може розвиватися аграрний бізнес.

У рамках дебютної публікації із серії спецпроекту Амістар^® «Відточене землеробство» Landlord запитав думку Катерини Рибаченко, СЕО агрохолдингу «Агро-Регіон», як її компанії вдалося вийти з банкрута в лідери аграрної галузі України.

«Агро-Регіон» – компанія, що має 17-річну історію, – у 2007 році змінила власника: її придбали акціонери відомого шведського інвестиційного фонду East Capital.

Читайте: Від андердога до лідера: Вадим Кролевець розкриває складові успіху Ерідон

Катерина Рибаченко розповіла, що після цього за один рік земельний банк «Агро-Регіону» розширився з 12 тис. га аж до 64 тис. га. Було зведено багато сушарок, складів, закуплено нову сучасну техніку. Але з таким стрімким розвитком відверто не впоралися, адже все робилося поспіхом. Остаточно це стало зрозуміло взимку 2009 р. – при тому що стрімко впали ціни на зерно, кукурудза на полях була не прибрана.

Приїхавши в Україну, акціонери побачили, що компанія – банкрут, має 2600 повністю демотивованих працівників та великий борг у банку.

Радикальні зміни

За словами Катерини Рибаченко, першим стратегічним рішенням нових власників стала повна зміна керівництва:

«Перше стратегічне рішення, яке вони прийняли, – не можна збудувати сильну компанію з поганими людьми. Тому влітку 2009 року вони вирішили повністю змінити менеджмент компанії».

Щоб врятувати бізнес, новопризначеному менеджменту довелося піти на непопулярні кроки: звільнити велику кількість людей, закрити ферми, відмовитися від частини земель, що не підходили для вирощування зернових культур.

У 2011-му компанія сфокусувалася на основних культурах — кукурудзі та сої, на технології їх вирощування.

Корпоративна культура

«Агро-Регіон» – компанія, що вирізняється не тільки своїм інноваційним підходом до ведення бізнесу, впровадженням сучасних технологій у процеси, а й сильною корпоративною культурою та цінностями.

«З 2012 року, коли наглядова рада призначила мене на посаду CEO, я твердо вирішила працювати не тільки над оптимізацією процесів, а й над корпоративною культурою в компанії, створювати правильну атмосферу та дійсно гарні умови для роботи людей», – розповідає Катерина Рибаченко.

У компанії акцентують увагу на мотивації працівників.  Середній вік співробітника «Агро-Регіон» –  33 роки, і за останні дев’ять років тут не втратили жодного працівника з топ-менеджменту, з яким хотіли б працювати.

Відзначимо, що в спецпроекті Амістар^® ви знайдете унікальні кейси агробізнесу та реальні приклади розвитку агросфери в різноманітних напрямках!