Кліматичні біженці та знищення Амазонки – що чекає на світ у разі об’єднання Трампа й Болсонару

У «Кліматичному Левіафані: політична теорія нашого планетарного майбутнього» Джоель Уейнрайт, професор географії в Університеті штату Огайо, і Джефф Манн, директор Центру глобальної політичної економії в Університеті Саймона Фрейзера, розглядають, як вирішити проблеми подібних міжнародних вимірів. Вони вбачають у глобальному потеплінні політичне підґрунтя і стверджують, що міжнародне протистояння й тиск на Бразилію та США можуть виникнути, але навряд чи послаблять катастрофічне потепління.

Журналіст «The Newyorker» записав інтерв’ю з Уейнрайтом і Манном.

Чи принципово змінює глобальне потепління міжнародну політику і національну ідею будь-якої держави, чи це більше свідчить про вже наявну кризу?

Уейнрайт: Один з аргументів у нашій книзі є те, що під тиском насущних проблем зміни клімату ми можемо очікувати змін в організації політичного суверенітету. Це буде перша велика зміна, яку люди переживуть незабаром. Ми повинні очікувати, що після більш тривалого періоду розширених конфліктів і реальних проблем для чинного глобального порядку ми побачимо виникнення того, що описуємо як планетарний суверенітет.

Манн: Я думаю, ми будемо свідками і вже ними стаємо щодо зміни форми державних суверенітетів. Адже потрібно реагувати на сучасні кліматичні виклики глобально – й закон однієї країни не має призводити до критичних наслідків для іншої. Сьогодні в нас є дуже мало політичних, інституційних інструментів для вирішення тих змін, які потрібні. Усі знають, що відбувається зміна клімату, але має хто намагається ефективно з цим боротися.

Читайте: Їжте менше червоного м’яса: чому експерти радять змінити раціон заради клімату

Деякі люди намагаються будувати стіни. Інші – пробують використати свої повноваження, щоб переконати інших у правильності своїх планів. А ми маємо мало інструментів для вирішення цієї проблеми. Адже глобальне потепління посилює економічні проблеми, такі як міграцію та біженців, які фактично погіршують політичну динаміку в тих чи інших країнах і відкривають популістичне вікно для людей, таких як Трамп.

Уейнрайт: Однією з причин, чому ми написали цю книгу, є те, що в таких місцях, як Канада чи Сполучені Штати, коли мова йде про зміни клімату починають з’являтися розпливчасті філософські засади без конкретики. Що сьогодні являють собою Трамп і Моді (Нарендра Моді – індійський політик – прим. Landlord)? Це – божевільний ансамбль. Адже їхня спільна діяльність може призвести до кліматичних змін на планетарній основі.

Це схоже на деякі сценарії, викладені у книзі. Чому ви настільки песимістичні щодо наявного порядку. Якими можуть бути інші сценарії розвитку подій?

Манн: У книзі ми викладаємо те, що вважаємо можливим. Один з можливих сценаріїв розвитку майбутнього – це те, що ми називаємо Кліматовим Левіафаном. Інший – так званий Клімат Мао – це квазіавторитарна спроба виправити зміну клімату, при цьому підбурюючи всіх. Ще є Клімат Х.

Сьогодні численні міжнародні зустрічі нічого не дають. Спроби ліберальних капіталістичних держав, таких як Канада чи США, врегулювати крихітні дрібниці, впроваджуючи, наприклад, невисокі вуглецеві податки чи змушуючи людей купувати сонячні батареї, не приносять жодних глобальних результатів. Це не виведе світ із дійсно серйозної проблеми.

Читайте: Зміни клімату, неврожай і голод – песимістичний прогноз на 2019-й від Bloomberg

Сценарій Клімату Х описує цілий ряд прикладів, коли люди на місцевих рівнях об’єднувалися заради кращого управління екологічними ресурсами. Будували союзи, аби зменшити шкоду від викидів, діяльності заводів тощо. Для цих процесів не повинно існувати політичної карти світу, тому клімат уже незабаром може суттєво змінити поняття кордонів. Адже я не хочу, щоб громадяни Бангладешу взялися підривати китайські вугільні заводи чи в принципі, аби розвинувся екологічний тероризм, тому ми повинні думати про це вже зараз.

Уейнрайт: Примітним є розрив між тими політичними та економічними угодами, які підписують передові країни, та їхньою реалізацією. Ці механізми затягують реальні дії. Тому маси в своїй більшості підтримують таких одіозних фігур як Трамп чи Больсонару, які намагаються демонструвати активну діяльність.

Що стосується біженців, у світі існує велика кількість людей, яких сьогодні іноді називають кліматичними біженцями. Досі немає міжнародного визначення кліматичного біженця. Однак, якщо прийняти досить об’ємне визначення кліматичного біженця, то це людина, яка, принаймні частково, вимушена була переїхати через зміну клімату. Сьогодні в світі, ймовірно, вже є десятки мільйонів кліматичних біженців, включаючи значну кількість людей з таких країн, як Гондурас, Гватемала та Мексика.

За деякими оцінками, кількість кліматичних біженців до 2050 року сягне 200 млн. Однак, справжньої їхньої кількості ніхто не знає. Вони легко можуть прийти з таких країн як Бангладеш, Карибського басейну та Індонезії.

Я не думаю, що це цілком неправильно, але, принаймні, у Сполучених Штатах люди стверджують, що не вірять у зміну клімату. Тому що існувала систематична кампанія, щоб брехати їм. Ця ситуація – це слабкий бік капіталізму, яка дозволяє таким людям як Руперт Мердок формувати світоглядні уявлення великої кількості населення.

Читайте: Кліматичні зміни зроблять основною зерновою культурою України кукурудзу

Манн: Ви маєте рацію, є багато засобів масової інформації, які приховують правду, науку, перекручують ті чи інші речі, щоб змусити людей наївно зайняти позиції, які не тільки проти інтересів кожного, а й проти інтересів тих, хто це ж фінансує.

Крім того, капіталізм збільшує класові розбіжності та, відповідно, можливості людей на певний рівень життя. Навіть тут, у Канаді, де держава часто говорить, що готова вирішувати кліматичні проблеми, чиновники насправді роблять не більше, ніж Трамп.

Як ви хочете, аби люди відповідали на подібні заяви щодо того, що пропонує зробити з тропічним лісом Болсонару?

Манн: Думаю, і Джоел, і я хотіли б сказати, що найефективніші механізми підтримують тих, хто в Бразилії протистоїть Болсонару, а це – мільйони і мільйони. Іноді ми забуваємо, що багато лідерів при владі насправді мають невелику підтримку серед населення. Тому не виключено, що велика частина Бразилії працює над тим, аби зупинити дивні ідеї Болсонару.

На рівні інших країн можна оголосити споживчий бойкот. Але це вимагатиме міжнародних альянсів і значної підтримки в політичних та економічних сферах Бразилії.

Ми багато чули, що сучасні країни, які стали багатими, в пік свого розвитку не знали, що їхні дії наносять шкоду клімату. Тому нинішні країни, що розвиваються, теж хочуть пройти цей шлях, а вже потім думати про клімат. Це дуже складно, коли багаті країни говорять бідним про те, як потрібно розвиватися, та ще й з користю для планети.

Уейнрайт: Однак, це вже існує. Потужні капіталістичні суспільства фактично радять країнам, які розвиваються, що робити з тими чи іншими речами. І заохочують це чи то через фінансову політику, чи через торговельну політику, чи військову базу. Тож ніщо не заважає їм насаджувати від початку правильну ідеологію раціонального використання ресурсів.

Сподобався цей матеріал?
Підтримайте його автора!

Підтримати