В Україні працює понад 40 000 фермерських господарств, які очолюють найчастіше непересічні особистості. Ім’я героя нашої розповіді — директора підприємства «Колос» Юрія Яловчука відоме далеко за межами Одещини.

Юрій Вікторович належить до тих агровиробників, які не очікують милості ані від природи, ані від когось іншого. Головне правило власника підприємства — «не будь слабаком!».

У «Колосі» впродовж вже майже двох десятків років упевнено впроваджуються нові технології. Завдяки цьому розташоване у посушливому Великомихайлівському районі господарство «Колос» періодично встановлює не лише регіональні, але й загальноукраїнські рекорди врожайності.

Зокрема, у 2015 році тут зібрали 63 ц/га озимого ріпака. Втім, Юрій Яловчук за врожайністю не женеться, справедливо вбачаючи запоруку ефективності свого бізнесу у рентабельності виробництва, розвитку технічного оснащення та інфраструктури господарства та, звісно ж, у створенні власної технології вирощування сільгоспкультур.
Основні культури в господарстві «Колос», з огляду на специфіку регіону, — озимі пшениця та ріпак, є також соняшник, горох, кукурудза, багаторічні трави тощо.

Великі друзі

«Я тут народився, тут виріс, а тому по закінченні інституту мене тягло сюди, немов магнітом. Знаєте, корені багато означають у житті людини… Я народився в селі у сім’ї агронома. Батько був головою колгоспу. Дід був головою колгоспу. Чимало моїх родичів були нагороджені трудовими орденами та відзнаками. Усе моє дитинство минуло в селі», — починає пан Юрій.

Керівник «Колосу» пригадує характерний епізод зі свого дитинства. Колись у третьому класі вчителька роздала листочки і загадала дітям написати про те, хто ким мріє стати. В ті часи всі діти мріяли (або писали, що мріють) стати космонавтами чи пілотами, в селах хлопці казали, що вивчаться на шофера, тракториста або комбайнера. Так само вказали і однокласники пана Яловчука у творах про свої майбутні професії. Натомість 10-річний Юрій завагався: «Я написав, що не знаю поки, ким саме хочу бути. Проте вказав — однозначно хочу працювати на землі та вирощувати хліб. Хоча вже тоді я все вирішив: хочу бути агрономом, як батько і дід. Потім, не пам’ятаю, за яких обставин, я почув вислів: якщо ти хочеш чогось у житті досягти, ти не повинен робити те, що інші. Мабуть, це правильні слова».

Цікаво, що батько не вельми схвалював синів вибір. Адже Віктор Яловчук усе життя пропрацював у сільському господарстві у партійні часи і знав, який це нелегкий хліб. З одного боку, ти у полі від світання до смеркання без вихідних, а з іншого — постійні збори, плани, вказівки, нагінки…

Як пригадує пан Юрій, саме через ті партійні збіговиська батько і намагався переконати отримати іншу освіту, не хотів, щоб син працював у сільському господарстві. Тим паче, ще й на посаді агронома — людини, на яку вішали всіх собак за погані врожаї, невиконання планів і зобов’язань, порушення сівозміни, яку спускали «зверху», без урахування особливостей господарств. «Батько мріяв, щоб я став лікарем чи принаймні біологом. Але я твердо вирішив, що піду до сільськогосподарського інституту в Одесі. І в перший рік провалився, не добрав балів через екзамен з анатомії людини. Це, мабуть «найпотрібніша» з наук для агронома… Викладач на вступному іспиті запитав у мене, скільки в організмі людини кісток. Ви, наприклад, знаєте відповідь? Ось і я не знав. Потім з’ясовував це питання у всіх знайомих, які отримали різні освіти, але відповіді так і не отримав. Досі не розумію, для чого агроному знати кількість тих кісток…» — сміється пан Яловчук.

Але провал на іспиті майбутнього аграрія не зупинив, лише надав зайвої наснаги. Він пішов працювати на тракторі у колгоспі, який очолював батько. «Він мене ніколи і нікуди не проштовхував, протекції не складав. Навпаки, мав до мене завищені вимоги. Але я старався і заробив непогані преміальні. Втім, працювати я завжди любив — сапати в школі ходив ще з третього класу. І вчився добре, ось тільки з поведінкою не завжди складалося. Та, мабуть, як і у всіх інших хлопців», — пригадує Юрій Вікторович.

Він наголошує на тому, що стосунки з батьком у нього були по-справжньому дружніми, хоча без курйозів і не обходилися. Батько звик, що вчителі у школі про малого Юру нерідко говорили так: «Здібний у вас хлопець, однак поведінка…»

Та це було у школі. А в інституті стався насправді кумедний випадок. Коли наш герой навчався вже на другому курсі, до нього «провідати» заїхав батько. Яловчук-старший освіту здобував у тому ж виші й багатьох викладачів добре знав. Ось під час цього візиту один з них і сказав без задньої думки: «Популярне прізвище, є ще один Яловчук у мене на другому курсі». Реакція Віктора Яловчука була блискавичною: «Так, знаю, це мій син. А що цього разу накоїв?»

«Ми жили небагато. Батько ніколи не зловживав службовим становищем. І це мені допомогло в житті, було найкращою наукою, як треба досягати успіху. Я вчився, займався боротьбою. У мене просто не було за що пити та гуляти. А взагалі я дуже любив вчитися, і якби не сільське господарство, то, мабуть, таки став би лікарем», — говорить Юрій Яловчук.

Цікаво, що дідову і батькову мрію втілили обидві доньки Юрія Яловчука. Старша закінчила економічно-правовий факультет Одеського університету імені Мечникова та потім поступила на фармакологію. Молодша закінчила дев’ять класів та у 14-річному віці вступила також на фармакологію до Одеси.

Ошелешений батько поставив лише умову, аби молодша обов’язково вивчала іноземні мови та займалася спортом. Еліна виконала обидві умови та записалася на секцію… боксу.

«Тепер навіть не знаю, як підійти до неї, бо ще надає мені стусанів», — жартує пан Юрій. І вже із жалем продовжує: «Шкода, що батько так рано пішов з життя. Для нього це була би справжня радість дізнатися, що обидві онучки обрали професією у сфері медицини. Зараз в мене одна мрія — щоб з’явилися нарешті зяті. Для мене неважливо, чи будуть вони аграріями. Просто хочу, щоб у родині чоловіків побільшало». І з гордістю додає, що його дружина Світлана Яловчук — це 100% успіху підприємства. «Це моя права рука в усіх справах, вона допомагає вирішувати всі проблеми. Дружина і співзасновник «Колосу», і головний економіст підприємства, і головний помічник. З родиною мені поталанило», — каже Юрій Вікторович.

Село і люди

«Де б я не працював, куди б мене не зманювали, я завжди хотів жити у рідному селі. Подумки я уявляв, які покращення можна зробити. Газифікувати будинки, викопати ставки, провести зрошувальні системи на поля. І дуже важливо, що я тут знаю людей і вони мені вірять», — переходить на більш практичні речі Юрій Яловчук.

Сьогодні у господарстві «Колос» працює понад 70 чоловік. Багато з них — шкільні знайомі та однокласники власника. Ця взаємопідтримка, зокрема, дала витягти господарство із глибоченної інфраструктурної та фінансової ями під час його реорганізації.

У колгоспі за радянських часів, а потім КСП було приблизно 5000 га орної землі. Коли реорганізація сільськогосподарських підприємств дісталася заключної фази (на початку 2000-х років), майже половину землі розібрали власники паїв і почали самі господарювати або віддали в оренду іншим фермерам. Таким чином у «Колосі» і залишилося 2800 га, які зараз перетворилися на 2750 га.

«Я й досі не розумію, як нам вдалося поставити все на ноги. На початку на підприємстві висіли борги на 1 200 000 гривень! Пригадайте, який тоді був курс долара до гривні та які були ціни на зерно у портах. Ми почали будувати ферму, склади. Колектив гарний, дружний, усе вирішуємо разом. І досі я ніколи не збираю нарад, щоб там, у якомусь залі, сидіти і мріяти про щось незрозуміле. Усі питання вирішуємо на місцях, у робочій атмосфері», — каже пан Юрій.

Господарство «Колос» — одне з небагатьох в регіоні, яке зберегло тваринницький комплекс. Тут функціонує невелика свиноферма на 600–800 голів та утримується до 400 голів великої рогатої худоби. Пан Яловчук не приховує, що тваринництво — це передусім соціальний проект, аби забезпечити односельців роботою. При цьому із сумом відзначає, що, ймовірно, цей напрям таки доведеться закрити.

«Молоко ми здаємо в Одесу за копійки — нікому воно не треба! Дуже шкода, що тваринництво нині в такому занепаді, адже воно забезпечує три фактори. По-перше, це зайнятість людей у селі. По-друге, це органічні добрива — гній. По-третє, завдяки цьому ми маємо чудову сівозміну — кукурудзу на силос, горох, а також багаторічні трави», — пояснює він.

У господарстві щороку вносять по 70–80 га гною, рівномірно розподіляючи по всій площі. Пан Яловчук шкодує: якщо доведеться позакривати ферми, то постраждає і сівозміна, і родючість полів загалом.

Без дощів та ілюзій

Юрій Яловчук не перший рік працює на землі. Тому він не має ілюзій щодо раптового покращення погодних умов та зростання кількості опадів.

Цього року на полях «Колосу» із квітня по вересень випало заледве 30 мм опадів. Фактично це показник пустелі Сахара, але це відбувається аж ніяк не в Африці. І 2019 рік — не виняток, а черговий посушливий сезон. Як тут щось можна виростити взагалі?

«Цей рік видався особливо жорстким. Незважаючи на мізерну кількість опадів, ми збирали не менш ніж 30 ц/га соняшника, 50 ц/га озимої пшениці, 40 ц/га озимого ріпака, по 70–80 ц/га кукурудзи. А чотири роки тому, коли трохи поталанило з водою, то за використання препаратів BASF ми зібрали рекордний врожай ріпака — 63 ц/га. Покажіть мені хоча б одне таке підприємство. Навіть на півночі, де вологи вистачає, зібрали менше. Вони проти нас слабаки», — сміється господар.

Але цього року, як зізнається пан Юрій, слабаком вже став і він сам — зараз стан такий, що навіть врожай соняшника у 20 ц/га буде вважатися гарним. «Дещо у нас виходить, однак від вологи залежить дуже багато. Завжди згадую «бочку Лібіха», згідно з якою максимальний врожай залежить від фактору, якого найменша кількість», — каже фермер. Тим не менш, навіть за сильної цьогорічної посухи господарство міцно тримається на ногах. Передусім завдяки потужним інвестиціям в технічне оснащення, напрацьованій технології вирощування та без перебільшення інноваційним технологіям.

«Ми вже років 15 не оремо — лише глибоке рихлення. Зміни клімату змусили відмовитися від плуга. Так само, як і від розкидання міндобрив — все даємо на глибину. Озимий ріпак та частково пшеницю висіваємо за технологією Pro-Till (різновид Strip-Till)», — розповідає Юрій Яловчук.

Від зауважень, що є багато господарств, які вважають найбільш перспективною для України глибоку оранку, а не системи нульового обробітку ґрунту, пан Яловчук «відмахується». «Вони просто не розуміють — треба придбати техніку, яка не валкує пожнивні залишки, а рівномірно розпорошує їх по всій площині поля. Тоді і Strip-Till легко застосовувати, вся волога залишиться у ґрунті. І не треба економити на препаратах, щоб шкідники під соломою не плодилися. Просто треба не лінуватися і вкладати кошти у технології», — каже він.

І то правда — Юрій Вікторович завдав чимало клопоту інженерам відомих світових виробників ґрунтообробних та посівних агрегатів. Так, згідно з його побажаннями змінили конструкцію одного з агрегатів, аби забезпечити можливість вносити добрива на глибину до 20 см під час обробітку ґрунту. Ще більше наморочилися із сівалкою, реалізувавши унікальне технічне рішення — внесення припосівних добрив у два горизонти.

«По-перше, добрива слід не розкидати, а саме вносити — точно туди, де розвиватиметься коренева система рослин. По-друге, я вважаю, що неправильно давати живлення при сівбі біля насінини. Корінь повинен іти вглиб, тому добрива повинні закладатися глибше», — стверджує фермер.

Пан Яловчук є одним із найвідоміших апологетів універсальних агрегатів, спроможних провадити смуговий висів широкого спектру культур просто у стерню із одночасним внесенням добрив. Це дає змогу заощаджувати декілька десятків літрів пального на кожному гектарі, отримуючи при цьому високі врожаї, особливо озимого ріпака. «Усі вільні кошти ми вкладаємо у технологічні процеси. Коли порівняли ріпак, посіяний із застосуванням гарної техніки та препаратів, із контрольними ділянками, то отримали різницю в 15 ц. На цьому не можна економити, тим паче що клімат вимагає найвищої продуктивності та якості виконання агротехнічних операцій. Приємно, що сусіди дивляться, як працюють технології, що ми застосовуємо, та згодом починають робити так і у себе», — продовжує він.

Оригінальна економіка

Впродовж багатьох років Юрій Яловчук використовує винятково оригінальні засоби захисту рослин. Переважно це препарати BASF. Із цією компанією у фермера склалися по-справжньому довірчі стосунки, що базуються на понад 10-річній співпраці. Та, звісно, на об’єктивній оцінці результатів рентабельності вирощування сільгоспкультур.

«Колись привозить мені Володя (так по-родинному він називає регіонального менеджера компанії. — Landlord) Піктор® і каже: спробуйте! Ми внесли і отримали по 3–4 ц прибавки до звичайної врожайності. Наступного року дали — і вже мали по 5 ц «зверху». Обробити все тоді не могли, бо не було самохідного обприскувача. Я придбав цю машину і вніс Піктор® по всій площі. Сусіди тільки дивувалися. А я зібрав по 40 ц/га — ось і все. А вони — слабаки, не треба боятися новітніх розробок», — ділиться керівник господарства «Колос».

Потім розповідає вже детально, без жартів, що Піктор® у господарстві використовували саме за тією схемою, яку рекомендували у компанії BASF, — на фазі середини цвітіння. Спочатку обробляли експериментальні ділянки — 10 га, 50 га, потім поступово вийшли на 200 га. Вносили за формулою 0,5 л/га і стабільно отримували в середньому 5 ц/га прибавки до врожаю, бувало й більше.

«Цього року вологи майже не було, але Піктор® буквально витягнув наш ріпак. Сіяти ріпак без нього для мене — як борщ без буряка варити. Ми вже навіть не робимо контрольні ділянки. А цьогоріч, за страшенної посухи, отримали на окремих полях 38 ц/га ріпака. У сусідів і до 30 ц не добігало», — додає пан Юрій.

Юрій Вікторович і думки не припускає щодо застосування генеричних препаратів. Хоча у його практиці були і генерики, на початку діяльності. Та з ними ніколи не знаєш, який результат отримаєш — може, виросте, а може, почорніє все поле за тиждень. При цьому фермер оперує дуже простими фінансовими розрахунками: «Різниця в ціні між оригінальним препаратом та генериком сьогодні становить декілька десятків гривень. Тому я кажу, якщо ми отримаємо тільки 1 ц прибавки до врожайності, то ми з надлишком окупимо його вартість. Однак ми отримуємо не один центнер, і не два. Навіщо мені така економія?»

Частка продукції BASF серед засобів захисту рослин, що використовуються у господарстві, сягає 70%. Окрім стабільних результатів для пана Яловчука важливе значення має технологічна підтримка з боку BASF.

«Наприклад, Володя — це наш товариш, він фактично працює в нашій команді. Підказує, допомагає. Ми закладаємо демонстраційні посіви, випробовуємо нові препарати та взагалі експериментуємо. Для нас дуже важливо, що BASF заснувала «Клуб новаторів агробізнесу», у якому можна обмінятися досвідом та випробувати по-справжньому нові технологічні підходи. Мусимо постійно розвиватися, бо інакше не встигнемо за кліматом», — пояснює пан Яловчук. Так, він є членом цього клубу, до якого BASF зібрала 26 найбільш інноваційних керівників господарств.

Юрій Яловчук сміється, коли хтось стверджує, що можна обійтися без того чи іншого елементу хімічного захисту рослин. «Ми стабільно використовуємо протруйники Кінто® Дуо та відтепер Кінто® Плюс. Так, теоретично без них можна обійтися. Та я стільки разів бачив, що у людей посіви загиналися після нібито чудового старту… Або шкідники з’їли, або хвороби замучили. Я так «економити» не хочу і не буду», — ділиться він.

На його думку, намагання заощадити на дрібному елементі технології здатне звести нанівець усі попередні значні капіталовкладення. Якщо господарство віддало за сівалку 250 000 євро, а ще 350 000 євро — за самохідний обприскувач… «Як я після цього буду економити по 40–50 гривень на генериках?.. Ні, я, навпаки, візьму найкращі препарати BASF та отримаю додатковий врожай! Це і є оптимальне рішення. Я усім знайомим це розтлумачую, однак, на жаль, розуміють далеко не всі…» — із запалом розповідає власник.

У господарстві «Колос» 80% фунгіцидів мають маркування BASF. Юрій Яловчук на своїх полях випробував також гербіцид Нопасаран®, що передбачає вирощування ріпака за технологією Clearfield®.

«Ми посіяли чотири гібриди й отримали по кожному врожай понад 50 ц/га. Проблема із бур’янами була знята цілковито, та якоїсь фітотоксичності на ріпаку я не помітив. Препарат дійсно якісний, бо я знаю, як мучаться із цією проблемою в інших господарствах, вважаю, що головне — знайти під ріпак правильне місце в сівозміні», — переконаний пан Яловчук.

Особливу увагу фермер звертає на фунгіцидні рішення BASF, які поряд із застосуванням інших препаратів виробника дають змогу забезпечувати високу врожайність. «Наприклад, Карамба® Турбо — ще один відмінний препарат на ріпаку. Ми почали його використовувати років п’ять тому за рекомендацією компанії BASF. Особливо гарний результат він дає, якщо застосовувати з осені — ріпак повинен бути у фазі росту до п’ятого листочка, не більше. У цього препарату дуже гарна рострегулююча дія, він не дає рослинам надмірно витягнутися, добре сприяє накопиченню цукру, і з перезимівлі ріпак не виходить послабленим. Відмінна в Карамба® Турбо і фунгіцидна дія. Зараз у нас до 95% осіннього обробітку ріпака — саме Карамба® Турбо. Цей препарат може застосовуватися і навесні як фунгіцид і регулятор росту — окрім контролю фомозу, він також сприяє додатковому гілкуванню і запобігає поляганню посівів», — говорить далі Юрій Яловчук.

Хоча так було не завжди. Свій рекордний врожай ріпака (63 ц/га) у 2015 році у «Колосі» отримали, коли навесні обробляли поля ще однією розробкою BASF — фунгіцидом Альтерно®. У нього, за словами господаря, є суттєва перевага, яка підходить для регіону, — Альтерно® можна вносити і ранньої весни, по листочку, і у фазі цвітіння. «Для нас, із браком вологи на полях, чим раніше весною проводити обробіток, тим краще. Той рік нам поталанило з опадами, і результат був на висоті. А вже потім я перейшов на Піктор®, який у комбінації з Альтерно® забезпечив у 2017-му врожай ріпака у 54 ц/га», — ділиться підприємець.

По соняшнику, аж поки не спробували новий інноваційний морфорегулятор-фунгіцид Архітект™, використовували фунгіцид BASF Ретенго®. «У мене із препаратом Архітект™ гарний соняшник виходить, зокрема і тому, що його потрібно вчасно внести — у фазі початку зірочки, тоді він дасть максимальний ефект. Отримуємо від 5 до 7 ц/га прибавки до врожайності. До кожної технології треба підходити з розумом», — продовжує екскурсію по технологіях Юрій Яловчук. І знову повторює: препарат треба вносити, коли є волога. «Є такий дідівський спосіб: витяг рослину з коренем, подивився, чи є на корені земля, потрусив — працюй!» — зауважує він.

А потім пригадує, як у господарстві була проблема плямистості на ячмені — вже з осені всі посіви були уражені. Довелося кликати представників BASF, і, як каже пан Яловчук, препарати Систіва® та Іншур® Перформ, які вони порадили, спрацьовують дуже ефективно. «Саме у такій комбінації я їх застосовую і раджу робити це всім іншим. Зараз 100% нашого ячменю оброблено саме так. Цього року, наприклад, пшениця через посуху дала лише 38 ц/га, а ячмінь — усі 50 ц/га. І допоміг тут якраз препарат Систіва®, — розповідає пан Юрій. — Крім того, у препарату є ще одна позитивна дія — довготривалий ефект захисту. Весною ячмінь стоїть чистий, і ми пропускаємо перший фунгіцидний обробіток, вносимо Адексар® СЕ Плюс вже по підпрапорцевому листку. А це, погодьтеся, дуже важливо — такі технології, як у BASF, заощаджують нам кошти».

І наостанок хвалиться, який горох був у господарстві цього року. «Ми використовували гербіцид Корум®, який дуже гарно спрацював — отримали по 32 ц/га, на 3–4 ц/га більше у порівнянні з контрольними ділянками. Але мене вразило навіть не це. Такого чистого посіву я, мабуть, ще не бачив — рядок до рядка, жодної смітинки. Навіть зараз ці ділянки виглядають значно краще за інші», — завершує розповідь господар.

Один із сошкою

Юрій Яловчук зізнається, що через свої прямі безапеляційні висловлювання багато постраждав у житті. Фермер просто вражений стрімким зняттям мораторію на продаж землі та вважає, що це нерозумно. Як і система оподаткування аграріїв у цілому: «Як ви гадаєте, чому у нас сидить аж четверо людей у бухгалтерії? Думаєте, їхня робота приносить прибуток для господарства? Ні, вони роблять звіт для податкової».

На його думку, сільгоспвиробників потрібно оподаткувати єдиним податком на гектар, виходячи з коефіцієнту регіону. Заплатив податок — і працюй спокійно.

Найбільше обурення у нашого співрозмовника викликає поспіх, з яким було прийнято рішення про продаж землі, а також нехтування думкою агровиробників.

«Я ж не розповідаю комусь, як метал варити чи нафту добувати, бо я цього не знаю. А тут одним махом, не порадившись із тими, хто все життя на цій землі з діда-прадіда працює, приймають ключове рішення. Рішення, яке здатне негативно вплинути і на економіку, і на соціальну сферу, і на бізнес — на все. Ми вклали мільйони в інфраструктуру, техніку, у мене працює понад 70 чоловік. Я не маю кількох мільйонів доларів, щоб викупити цю землю», — каже він.