Новини / Аналітика     10 грудня 2018 15:37

Український аграрний сектор під час світової економічної кризи не постраждає – Устенко

Україні на глобальному ринку доведеться конкурувати за все менший інвестиційний ресурс. Гарна новина - вітчизняний аграрний сектор буде найстійкішим під час можливої світової економічної кризи.

Світ стоїть на порозі чергової системної кризи, яка може вибухнути найближчі 12–24 місяці. Це відбудеться неминуче — адже у світовій економіці накопичено дуже багато дисбалансів, які так чи інакше мають себе проявити. Такі прогнози вже неодноразово були озвучені багатьма фахівцями. Ситуація погіршується торговими війнами, насамперед між США і Китайською Народною Республікою, нестабільністю фінансової системи у ЄС тощо. До того ж ніхто не відміняв циклічність світових фінансово-економічних криз. Цей цикл підйому глобальної економіки вже був найбільш тривалим, і так не може тягнутися далі. Не треба сподіватися, що Україна залишиться осторонь — просто негативні явища накладаються на наші внутрішні проблеми і глобальні процеси та не так помітні.

Падіння економіки й курсу гривні було пов’язане не тільки з війною і внутрішньою кризою — свій вплив мали й загальні світові процеси. Із запитаннями про причини і наслідки можливої кризи ми звернулися до виконавчого директора Міжнародного фонду Блейзера Олега Устенка. До приєднання до команди Міжнародного фонду Блейзера у 2004 році Устенко брав участь у різних проектах, що проводяться Світовим банком, Організацією економічного співробітництва та розвитку, проектах урядів країн СНД і низки університетів, включаючи Гарвард, Дюкський університет і Массачусетський технологічний інститут.

Давно хочу поставити вам запитання як визнаному експертуу сфері глобальний процесів. Протягом досить тривалого часу я чую від обізнаних і поважних у питаннях економіки людей про ознаки чергової світової фінансової кризи, що наближається. І, на жаль, Україна не зможе залишитися осторонь. Чи є, на ваш погляд, такі ознаки і до чого взагалі має сенс бути готовим?

На мій погляд, є декілька причин, внаслідок яких ми можемо прогнозувати, що світова криза дійсно буде. Існує певна циклічність, за якою світові ринки і вся глобальна економіка взагалі входить у кризи. Цей цикл, за спостереженнями, у середньому становить сім-вісім років з незначним відхиленням. Але з минулої структурної кризи, яка була у світі у 2007–2009 роках, минуло вже забагато часу — десятиліття. Тому, якщо ми довіряємо власним висновкам, віримо у вказану циклічність, маємо повне право очікувати чергову кризу. Принаймні мати на увазі таку можливість, починати до неї готуватися.

Олег Устенко та глобальний оглядач із сільського господарства Thomson Reuters Карен Браун

Але не можна починати вживати якихось заходів, виходячи просто з результатів спостережень й аналітичних висновків на їх базі. Потрібні якісь більш конкретні ознаки погіршення ситуації.

Такі ознаки вже поступово з’являються. Останнім часом у світі значно зріс рівень невизначеності. Поясню, що я маю на увазі під рівнем невизначеності. Це ті економічні політики, які впроваджують різні держави, особливо ті, що мають вирішальний вплив на глобальну економіку.

Прикладом може бути напруга у торговельних і політичних відносинах між Сполученими Штатами Америки і Китайською Народною Республікою. Багато невирішених питань у торговельних відносинах між США і Європейським Союзом. До цього можна додати проблему у самому Євросоюзі — Brexit, невизначеність у деяких питаннях взаємодії між іншими членами ЄС, постійна проблема нових і старих членів — засновників Європейського Союзу тощо.

Яку картину ми отримуємо: ті країни, союзи країн, які за своїм статусом на міжнародній арені, положенням у глобальній економіці повинні забезпечувати стабільність, навпаки стають глобальними вузлами напруги. У них самих є невизначеність у багатьох питаннях, є зони конфліктів, вони починають міняти політику. Це вимушує всіх менших гравців ринку нервувати, приймати рішення на ходу. До того ж є група дрібних інвесторів, які просто налякані та не розуміють, як діяти та як зберегти свої капітали.

Якщо ми вже торкнулися питання інвестиційних потоків, кого ви маєте на увазі, коли кажете про дрібних інвесторів?

Йдеться про групу компаній, бізнесменів, яку можна умовно назвати «мільярдними інвесторами» — кожен із них оперує сумами максимум у декілька мільярдів доларів, відносно невеликі за світовими стандартами кошти. Але треба врахувати дві дуже важливі речі. По-перше, таких інвесторів багато і разом вони генерують значні інвестиційні ресурси.

По-друге, у періоди нестабільності, яка вже була «ініційована» провідними економіками світу, вони починають шукати для своїх грошей так звані тихі гавані. І такими тихими гаванями для їх капіталів зазвичай стають не економіки, що розвиваються, до яких, зокрема, належить й Україна. Більш привабливими для дрібних інвесторів стають розвинені країни, насамперед Сполучені Штати
Америки.

Ви, можливо, вже неодноразово чули про «перетоки» капіталу до США, багато вже казали, що Сполучені Штати «збирають» свої гроші по всьому світу й повертають їх до власного ринку. Насправді ж, це відбувається внаслідок зміни поведінки інвесторів під впливом глобальних процесів.

ЕКСПОРТНА ЗАЛЕЖНІСТЬ РОБИТЬ КРАЇНУ ЗАРУЧНИКОМ КОН’ЮНКТУРИ СВІТОВИХ РИНКІВ

Який висновок може з цього зробити Україна? Де її місце у цих процесах і які наслідки вони можуть мати для нашої економіки?

Це ще один із факторів, внаслідок дії яких невизначеність, яку ми зараз спостерігаємо, може перерости у глобальну кризу. І цей фактор, до речі, і буде визначати наслідки кризи для такої економіки, як Україна.
Давайте глянемо на сам механізм, за яким діє цей фактор. З одного боку, є значна міграція капіталів до економік розвинених країн. З іншого — цей «переток» капіталів відбувається на фоні того, що країни, які належать до групи, що розвиваються, починають більш жорстко конкурувати між собою за грошовий ресурс. Вони і так, у спокійні роки, конкурували за нього — адже розрив між рівнем їх розвитку і рівнем таких країн, як США, КНР, країни Європейського Союзу, надто великий.

Скоротити цей розрив можна тільки за рахунок залучення інвестицій у свою країну. Це можна зробити багатьма шляхами— проводити реформи, створювати сприятливий бізнес-клімат, надавати преференції іноземним інвестиціям, полегшувати умови ведення бізнесу взагалі. Але що буде відбуватися і, власне, вже відбувається у світі? Країни, що розвиваються, вимушені конкурувати за ресурс, який стає все меншим — адже капітали йдуть до тихих гаваней.

Тобто ми хочемо показувати більші темпи росту, намагаємося прискорити економічні процеси, а ресурс, за рахунок якого ми могли це зробити, стає все меншим і меншим. Мені подобається порівнювати ситуацію з пирогом, який постійно зменшується. Пиріг — це інвестиційний ресурс, який можуть залучити країни другого ешелону світових економік. І ось уявіть ситуацію — бажаючих отримати шмат пирога не меншає, їх апетити зростають (адже треба наздоганяти розвинені економіки), а сам пиріг стає все меншим. Тому, коли я чую, що Україна піднялася на 6 пунктів у рейтингу легкості ведення бізнесу Світового банку, я завжди кажу: це все дійсно чудово, але вочевидь вкрай недостатньо. Адже треба пам’ятати, що ми конкуруємо за все менший і менший інвестиційний ресурс.

Тобто наша країна, на ваш погляд, просто ігнорує об’єктивні негативні фактори і не готова до кризи?

Якщо скласти всі фактори, які я перелічив, і припустити, що криза ось-ось вдарить по світовій економіці, то висновок не дуже втішний. Ми як країна абсолютно не готові до глобальної кризи й практично нічого не робимо для зміни ситуації. Економіка України залишається експортозалежною, і наша експортна залежність настільки потужна, що робить країну заручником кон’юнктури світових ринків. Якщо висновки Міжнародного валютного фонду щодо уповільнення темпів економічного зростання у світі правильні, то відбудеться це за рахунок економік, що розвиваються.

Але такий характер уповільнення насамперед вдарить по сировинних ринках — попит на «вхідні матеріали», тобто сировину, буде різко зменшуватися. Насамперед це торкнеться продукції нашого металургійного комплексу (як металу, так і залізорудної сировини). Якщо взяти досвід минулих криз, то можна побачити чітку кореляцію: уповільнюються темпи світового зростання, починають глобально просідати ціни на металургійних ринках, як наслідок — зменшення українського експорту. А далі наступає стиснення нашої економіки, і ось це вже насправді дуже небезпечно. Адже в Україні і без криз найнижчий показник ВВП на душу населення, витримати ще й новий удар буде дуже складно. Як на мене, зниження світових цін на таку продукцію, як метал, на 10% (що цілком вірогідно і ознаки цього вже є) призведе до того, що Україна миттєво недорахується 1–3% ВВП. Тобто наступного року замість очікуваного зростання ВВП у 3% ми отримаємо нульовий показник. І це — у кращому випадку. Адже падіння металургійного ринку викличе зниження активності в економіці в цілому.

УКРАЇНСЬКИЙ АГРАРНИЙ СЕКТОР ЗАРАЗ ЗАЛИШАЄТЬСЯ НАЙПРИВАБЛИВІШИМ ДЛЯ ІНВЕСТУВАННЯ

Але під час минулої кризи, яку ви згадували, український аграрний сектор навпаки почав активно зростати, і його роль в економіці країни стала майже визначальною. Чи буде криза, що може розпочатися, такою ж негативною для вітчизняного сільського господарства, як для металургійного комплексу?

Заради справедливості я мушу визнати — все, що було сказано, всі оцінки процесів, що відбуваються, сільського господарства стосуються все ж меншою мірою. Грубо кажучи — їсти люди у світі не перестануть і коливання попиту на продовольчі товари і продовольчу сировину не зазнає великих змін. Тому український аграрний сектор зараз залишається найпривабливішим для інвестування, і не дивно, що саме під час минулої кризи зросла його роль у економіці в цілому. Та інвестиційні ресурси взагалі зменшуються. І найголовніше — ми зараз вже не можемо щось кардинально змінити, все, що трапилося, вже трапилося. Починати зміни треба було раніше. Будь-яка подія може стати початком нової кризи.

Тобто ви вважаєте, що теорія «чорних лелек» все ж має право на життя?

Я абсолютно з нею погоджуюся — дійсно є події, які стають тригером для початку кризи. Вони не є причинами падіння світової економіки у чергову «яму», а лише провокують початок глобальних негараздів. Не можна спрогнозувати, яка подія стане таким тригером — тому їх називають саме «чорними лелеками».

Текст: Михайло Дикаленко

Читайте також