Новини    26 жовтня 2016 10:36

Тарас Барщовский: “Мое главное правило — жесткий контроль даже в мелочах”


Компания T.B. Fruit львовского бизнесмена Тараса Барщовского известна как крупнейший производитель соковых концентратов в Украине — на ее долю приходится более 60% этого рынка. Первые $200 000 в оборудование для производства яблочного концентрата бизнесмен вложил в 2003 году.

А началось все со знакомства с немецким мультимиллионером Конрадом Янке — тогда его концерн Jahncke контролировал 50% мирового рынка соковых концентратов. Янке как раз искал компанию для перевозки концентрата с украинских заводов в Германию. Барщовский вызвался помочь: в то время он зарабатывал на транспортировке жидких грузов. Оценив деловую хватку молодого бизнесмена, Янке предложил ему самому заняться производством концентрата и помог купить подержанное европейское оборудование. После ухода Янке из Украины Барщовский продолжил активно инвестировать в развитие.

Он построил восемь заводов по выпуску фруктового и ягодного концентрата в Украине, Польше и Молдове, запустил производство соков прямого отжима под торговой маркой Galicia. Транспортная компания «Танк Транс» открыла филиал в Польше. А вскоре у компании появились и собственные яблочные сады.

За несколько лет Барщовский cтал крупнейшим производителем соковых концентратов в Украине. В 2011 году бизнесмен объединил все предприятия по производству сокового концентрата в компанию T.B. Fruit. Следующим шагом должен был стать выход на Варшавскую фондовую биржу. Но в 2014‑м из‑за начавшегося в Украине политического и экономического кризиса акции всех украинских компаний резко подешевели, и IPO пришлось отложить. Отказался Барщовский и от планов построить завод в Грузии, где он собирался перерабатывать половину всего выращенного в стране винограда.

Сейчас его больше интересует строительство третьего предприятия в Польше, ведь T.B. Fruit активно развивает экспорт. Компания продает свою продукцию на рынках Евросоюза, США и Канады, а также стран Ближнего Востока. В прошлом году оборот T.B. Fruit превысил 200 млн евро, а EBITDA достигла почти 54 млн евро. В нашем рейтинге крупнейших агрохолдингов компания заняла девятое место. Личное состояние Барщовского Landlord оценил в $100,3 млн.

Соки прямого отжима Galicia — гордость владельца компании. Этот бренд Барщовский запустил «для души»

Соки прямого отжима Galicia — гордость владельца компании. Этот бренд Барщовский запустил «для души»

Мы поговорили с владельцем T.B. Fruit о том, как он управляет бизнесом, готов ли делегировать полномочия топ‑менеджерам и как строит команду. А также о том, кто в будущем сможет управлять его компанией? Главное правило Барщовского — жесткий контроль даже в мелочах. «У меня всюду стоят камеры, я могу прямо с телефона посмотреть, как идет выгрузка яблок», — рассказывает предприниматель. На работу он может приехать в четыре утра, чтобы проверить, чисто ли в цеху, все ли готово к работе. «Такое впечатление, что он водит тебя по своему дому», — сказал как‑то о Барщовском один из бизнесменов. Как правило, свой рабочий день владелец T.B. Fruit начинает с шестикилометровой пробежки. В девять утра он уже на заводе: нужно просмотреть отчеты, поставить задачи менеджерам. Все важные встречи и совещания Барщовский проводит в первой половине дня. «У меня такое правило: утром ставлю задачи, вечером контролирую их выполнение», — объясняет бизнесмен. Между своими заводами Барщовский перемещается на бордовом «Еврокоптере». Это позволяет экономить время.

Во время одной из наших встреч вы говорили, что если раньше предпочитали вкладывать в оборудование, то сейчас вкладываете в людей. Когда вы пришли к этому выводу?

Без солдат генерал ничего не стоит. Соответственно, без менеджмента сам ты далеко не зайдешь и ничего не построишь. Компания — это как государство. Руководить и тем, и другим без менеджеров невозможно. Я считаю, что важнейшее достижение каждого успешного руководителя, каждого собственника компании — это его команда.

Есть два стиля управления: когда оперативной деятельностью занимается собственник и когда он передает полномочия топ‑менеджерам. Какая из этих моделей более эффективна?

Приведу простой пример. Неделю назад я был в Чикаго на конференции. На встречу приходит владелец фирмы по производству сока. Для него важны качество и цена концентрата. Если они его устраивают, он принимает решение сразу. Когда на встречу приходит топ‑менеджер, он не может принять решение без согласования с собственником или советом директоров. В мире как раз большинством компаний, в том числе семейных, управляют топ‑менеджеры. Я вам скажу, почему: наша страна очень молодая, ей всего 25 лет. А там много семейных компаний, которым далеко за 100. Есть два варианта: либо собственник уже в преклонном возрасте, либо наследники не хотят управлять бизнесом. Но это касается крупных компаний. Средними и малыми часто управляют именно собственники. В Украине многим собственникам сейчас около 45 лет. Им нужно еще как минимум пять лет, чтобы вывести компании на определенный уровень. Еще пять лет уйдет на создание структуры, которая сможет работать самостоятельно. Следующие пять лет уйдут на подготовку преемника. Потому что научить его всему за год невозможно.

Какой стиль управления вам ближе: вы предпочитаете делегировать полномочия топ‑­менеджменту или вникаете во все лично?

Ни один собственник не сможет управлять бизнесом, если он не делегирует полномочия. Его функция — поставить задачу и проконтролировать ее выполнение. Часто подчиненные думают, что они должны просто передать информацию, но не предоставить вывод. А они должны уметь делать выводы. Иначе такой топ‑менеджер не является руководителем. Я люблю выслушивать не только, как он выполнил задачу, но и почему принял то или иное решение. Мы построили в T.B. Fruit четкую управленческую структуру. Каждый топ‑менеджер отвечает за свое направление и отчитывается мне.

В чем вы видите свою функцию в компании?

Я как дирижер большого оркестра: отвечаю за инвестиции и общую стратегию развития компании.

По каким критериям вы подбираете сотрудников? Что для вас важно?  

Для меня самое главное — это человеческие качества, во вторую очередь — профессионализм. Я всегда на собеседовании спрашиваю простые вещи. Например, прошу рассказать о себе, начиная с 8‑го класса и по сегодняшний день, про семью, про родителей. Для меня очень важно, в какой семье человек воспитывался, где жил. Это помогает понять, что его окружало на протяжении нескольких лет. Потом уточняю профессиональные моменты: как учился, какие были любимые предметы. Это также характеризует человека.

Главное правило Барщовского — жесткий контроль даже в мелочах. Свое производство он знает от А до Я

Главное правило Барщовского — жесткий контроль даже в мелочах. Свое производство он знает от А до Я

Во многих компаниях подбором персонала занимаются HR‑специалисты… В Украине огромная проблема с HR‑менеджерами. Думаю, это связано с тем, что советская система не готовила таких специалистов. У нас тоже HR‑директор подбирает кандидатуры, а у меня есть уровни А, Б и Б1. И до Б1‑уровня (это начальник производства) я лично принимаю участие в собеседовании.

Насколько сильно вы контролируете своих топ‑менеджеров? Какие решения они принимают самостоятельно?

Человек — такое существо, которое постоянно нуждается в контроле. Кто контролирует меня как собственника бизнеса? Банки, которым я обязан. Банки еще кто‑то контролирует. Я считаю, что каждый человек должен быть контролируемым. На какой должности он бы ни был: президент страны, управляющий компании, главный бухгалтер, начальник цеха. В мировой истории есть много примеров того, к чему приводила бесконтрольность некоторых людей. Я глубоко контролирую управленцев. Возможно, из‑за того, что компания развивается очень быстро и люди не успевают расти вместе с ней. В Украине средний возраст топ‑менеджера около 35 лет. А в Германии, чтобы стать руководителем департамента или отдела продаж в такой же крупной компании, как T.B. Fruit, нужно проработать на одном месте не менее 15 лет. У наших менеджеров больше возможностей проявить себя. У нас в компании топ‑менеджеры имеют право принимать решения до $50 000. Все, что выше, необходимо согласовывать.

То есть только вы принимаете все важные решения?

Советуюсь с топами. Я отправляю им электронные письма с просьбой высказать свою точку зрения. Предпочитаю читать, а не слушать. Так лучше видно, как человек мыслит, как у него работает логика, сколько грамматических ошибок он допускает. Эти детали и составляют общее впечатление. При живом общении они не всегда заметны. 06 Сталкивались ли вы с такой проблемой, как воровство топ‑менеджеров?

Воровство — это проблема, которая тянется со времен СССР. Тогда как было: тот, кто не воровал, считался не хозяин. Плюс безнаказанность. Как вы должны наказать водителя, который ворует топливо? Никак. А в Польше это срабатывает моментально. Как только компьютер нашей польской транспортной компании зафиксировал, что водитель украл, в дело тут же вмешивается прокуратура. Все очень просто: мир держится на четырех китах: эго, страх, секс и деньги. Если нет страха, люди утрачивают контроль, почву. А страх — это что? Это ответственность. Ответственность перед законом, равная для всех.  У нас есть служба безопасности. И мне очень жаль, что мы должны инвестировать в нее большие деньги.

Чего вы не прощаете своим сотрудникам?

Предательства. Для меня мужское предательство хуже женского. Воровство — это не предательство, предательство — это что‑то большее. Однажды в течение двух недель я уволил сразу десятерых топ‑менеджеров. Они открыли фирму, решив, что могут за моей спиной заниматься своим бизнесом. Очень плохо, когда человек ходит на работу и не получает от нее удовольствия.

«передавать управление детям — это огромная ошибка»

Вы привязываете вознаграждение топ‑менеджеров к результатам работы компании?

В конце года я выдаю премии управленцам. Но я категорически против того, что менеджер должен быть привязан к каким‑то бонусам. Некоторые менеджеры считают, что должны получать зарплату только за то, что ходят на работу. Но компания платит за результат.

Вы задумывались, кто будет управлять вашим бизнесом в дальнейшем? Возможно, компанию возглавят ваши дети или вы передадите эту функцию топ‑менеджерам?

У нас семейная компания, поэтому мои дети работают в T.B. Fruit. Дочь возглавляет одно из направлений — T.B. Paсk. До этого два с половиной года занималась аналитикой. Она должна понимать, как устроен весь бизнес. На работе мои дети прежде всего менеджеры. На мой взгляд, передавать управление детям — это огромная ошибка, бизнесом обязаны руководить профессионалы. Если твои дети становятся профессионалами, значит, они могут управлять компанией. Иначе они ее просто уничтожат. Я считаю, что топ‑менеджером может быть только человек, которому за 30. У которого есть жизненный опыт, и не только в вопросах бизнеса — в общении, в ведении переговоров, в семейной жизни, в психологии. Мы с вами начали с того, что бизнес — это прежде всего люди. И каждого нужно понимать. Я говорю всегда своим топам: если вы ничего не знаете о жизни своего подчиненного — это ваш минус. Ведь на работе он проводит большую часть жизни. И если на работе он думает, что происходит дома, значит, плохо работает. И ему нужно создать условия.

Вы стараетесь растить управленцев в компании?

Да, я считаю, что только управленец, который вырос у меня в компании, может ею управлять. Человеку, пришедшему со стороны, нужно полгода только на то, чтобы изучить, как в компании все устроено. В бизнесе в первую очередь необходимо уметь принимать решения. Поэтому сразу понятно, может человек быть управленцем или нет. Если он был старостой класса, или группы в вузе, или сержантом в армии (для меня очень важно, служил человек в армии или нет) — это уже руководитель. И очень важно, чтобы у руководителя подразделения был сильный заместитель. Во‑первых, управленец понимает, что его кто‑то снизу подпирает, а во‑вторых — это страховка для собственника.

Бизнес — это прежде всего люди, уверен Барщовский. Он всегда прислушивается к рекомендациям своих сотрудников

Бизнес — это прежде всего люди, уверен Барщовский. Он всегда прислушивается к рекомендациям своих сотрудников

Вы где‑то учились менеджменту?

Нет. Это опыт, который я получаю, общаясь с людьми.

За последние годы потребление соков в Украине снизилось почти вдвое, до 400 млн л в год. Такая тенденция продолжится?

В Украине это связано со снижением покупательной способности и потерей части территории. Эти 10 млн человек в Крыму и на Донбассе и были основными потребителями соковой продукции. На западе страны все еще сильны традиции домашних заготовок. К тому же рынок соков сильно зависит от валютных колебаний: упаковку и некоторые концентраты приходится импортировать. К примеру, в прошлом году весь яблочно‑­черничный сок под торговой маркой Galicia мы продавали в убыток. Черника была очень дорогой, но мы не могли повысить цены на наш продукт, чтобы не потерять потребителей.

Ваша компания является крупнейшим в мире производителем биоконцентрата из яблок. Где вы берете столько экосырья?

Мы взяли в аренду около 10 000 га старых советских садов и сертифицировали их. Эти сады никогда ничем не обрабатывались. В этом году мы уже сертифицировали около 40 000 т яблок. Сырьем собственного производства T.B. Fruit обеспечивает себя примерно на четверть.

Вам помогает удержаться на падающем рынке активный экспорт из Украины?

Мы отправляем нашу продукцию в 40 стран. В частности, в страны Евросоюза, США, Японию, Китай, ОАЭ, Израиль. Мы будем строить третий завод в Польше, потому что там посадили много яблочных садов.

Какие направления будете развивать в Украине?

Продолжим закладывать высокорентабельные сады. Сейчас у нас 2000 га молодых садов. Если в советское время с 1 га сада собирали максимум 10 т яблок, то новый сад с капельным орошением дает до 100 т с гектара. Мы также будем закладывать ягодники, особенно малинники. В мире очень высокий спрос на ягоды. Если в прошлом сезоне мы переработали около 1000 т малины, то сейчас уже 2500 т. Второе направление, которое мы планируем развивать, — производство пектина. Он востребован в кондитерской и фармацевтической промышленности.

Отримуйте щоранку на пошту свіжі новини та найцікавіше чтиво!

5 години тому

Фактори впливу подорожчення цибулі в Україні

Чи вдасться Україні повторити минулорічний успіх з експорту цибулі на світовий ринок з огляду на плани фермерів у основних країнах — продуцентах гіркого овочу?

За даними FAO, цибулю вирощують щонайменше у 175 країнах світу. Це більш, ніж удвічі, перевищує кількість країн, де сіють пшеницю. Та й адекватних замінників цьому сльозогінному овочу немає. Тому не дивно, що минулорічна аномальна спека на одних континентах, рясні дощі на інших помітно перекроїли торговельну мапу світового ринку цибулі. Так, традиційні експортери цієї овочевої культури, наприклад Нідерланди, різко скоротили виробництво. Тоді як Китай або Киргизстан намагаються використати ситуацію з максимальною користю для себе, завойовуючи європейські прилавки. Що далі?

Поки що ринок цибулі, як повідомляє ресурс FreshPlaza, перетворився на ринок продавця — ціни демонструють стабільний ріст у всьому світі. Не кращі часи переживає й український ринок. Через обмежену пропозицію продукції власних виробників країна з нетто-експортера перетворилася на імпортера — вже в січні до України було ввезено 9000 т цибулі, що в 1,5 раза більше у порівнянні з груднем 2018-го та у 54 рази більше, ніж у січні попереднього року.

З липня по жовтень 2018-го українські аграрії спромоглися експортувати 12 000 т цибулі, що у 8,5 раза більше, ніж роком раніше

Загалом же за перші два місяці 2019-го ми імпортували 35 400 т цього овочу проти 565 т за аналогічний період 2018-го. Тоді як ще півроку тому аналітики звітували про нарощування темпів та обсягів експортних відвантажень.

Зокрема, за перші чотири місяці сезону (з липня по жовтень 2018 року включно) Україна змогла експортувати 12 000 т цибулі, що у 8,5 раза перевищувало обсяг експорту за той же період попереднього сезону. Більш того, за ці чотири місяці Україна експортувала більше цибулі, ніж за весь попередній сезон 2017/2018 маркетингового року, коли було вивезено близько 11  000 т продукції.

За вказаний період виручка від експорту цибулі українськими фермерами становила $3,6 млн. Тобто українські виробники заробляли на експорті продукції вищого ґатунку. Та чи достатньо буде цього фактору для збереження своїх експортних позицій наступного маркетингового періоду?

Європа: обсяги проти ціни

Незважаючи на невисокий врожай, нідерландські агровиробники задоволені. Ще б пак: орієнтовані на експорт, вони стрижуть купони з цінової ситуації, задовольняючи світовий попит на 20 000 т цибулі щотижня за дуже привабливими для себе цінами. Тим більше що цибуля з Південної Америки та Азії, Нової Зеландії лише готується до виходу на європейські ринки, на які загалом минулого сезону через неврожаї потрапило на 1,2 млн т менше ріпчастої, ніж позаторік.

Втративши в кількості через погодні умови, французькі аграрії в цьому маркетинговому періоді зірвали джек-пот завдяки якості продукції. Тому сміливо правлять за свою жовту цибулю від 0,35 євро проти 0,15 євро за кілограм минулого сезону, в тому числі й на зовнішньому ринку.

Мають вигоду з цьогорічної кон’юнктури й італійські виробники. Як розповідають місцеві аграрії, обсяги виробництва у багатьох з них лишилися без змін. Тоді як ціни з початку сезону продажу сягнули максимуму: з 0,25 євро за цибулю жовту восени до 0,7 євро зараз. За лук-шалот на гуртових ринках правлять ще більше — до 1,75 євро за кілограм, тоді як у 2018 році за нього давали 0,3 євро, значно менше собівартості.

Але йдеться про цибулю великого та середнього калібру. Попри початок «імпортного періоду», місцеві виробники все ще притримують певні обсяги, сподіваючись на підвищення ціни, скаржаться трейдери. І попереджають: не варто сподіватися на компенсацію минулорічних втрат банальною спекуляцією. Бо бажаючих скористатися сприятливим моментом вистачить все одно.

Вдалим для себе також вважають сезон іспанські аграрії. Місцеві трейдери навіть називають цей маркетинговий період одним з найкращих з огляду на сприятливі (для цього регіону) кліматичні умови. Якісна іспанська цибуля порівняно невисокої вартості (до 0,4 євро за кілограм) користується настільки високим попитом у Європі, що торговці вже почали імпортувати на Піренейський півострів ріпчастий овоч з Нової Зеландії, Південної Америки та Африки для місцевих покупців. А виробники вже збільшили принаймні на 10% території під ранню цибулю, врожай якої очікується вже наприкінці квітня — на початку травня.

США та Австралія: експорт, не треба імпорт

Ринок цибулі у США, як відзначають експерти FreshPlaza, всупереч несприятливим погодним умовам (сильні дощі наприкінці літа) на тлі європейського виглядає відносно стабільним. Так, на сьогодні певний дефіцит відчувають лише покупці білої цибулі, невисока якість якої змусила аграріїв позбавитися від врожаю одразу після його збору. Натомість попит на червону та жовту цибулю сприяв тому, що вперше за останні три роки експорт демонструє позитивну динаміку (+4,1% до минулорічних показників) — так зазначає глобальна торговельна платформа Tridge.

Загальний обсяг виручки від експорту цибулі українськими фермерами у минулому сезоні становить $3,6 млн

Через посуху і сильний вітер набагато меншим очікується врожай цибулі на австралійському континенті. Торік внутрішній ринок був переповненим, тому цього року і виробники, і трейдери стратегічно налаштувалися на експорт ріпчастої. Проте природа внесла свої корективи. І хоч австралійські фермери ще продовжують збирати певні сорти цибулі до кінця березня, спеціалісти вже прогнозують зменшення обсягів врожаю.

Азія: тигр атакує

Хто не тільки не пасе задніх, а навпаки — користується моментом, то це китайські фермери. Ринкова кон’юнктура повернулася до них обличчям: попит на їхню жовту цибулю з другого півріччя 2018 року набирає обертів. Ріпчастій з Піднебесної віддають перевагу не лише європейські споживачі, але й найближчі сусіди — країни Південно-Східної Азії. На відміну від української цибулі, експорт якої в другій половині маркетингового періоду демонструє негативну динаміку, потреба в китайській продукції у споживачів росте.

А все через невисоку якість нашого, вітчизняного овочу після довготривалого зберігання.

Нові можливості для своїх товарів вбачають і киргизькі виробники. І увагу свою вони переключають на ринок Західної Європи, тоді як донедавна цибуля з Киргизстану експортувалася здебільшого до Казахстану та Росії. Але їхні недавні партнери самі збільшили виробництво. Так, Казахстан став одним з головних експортерів своєї цибулі до України.

Фермери Таджикистану вже активно готуються до нового сезону, який у них настає на початку квітня. Проте не перестають звільняти гуртівні від минулорічного врожаю, в тому числі й на зовнішньому ринку. Незадовільний попит дає їм цю можливість, тим більше що невисокої якості цибуля із Середньої Азії має неабияку цінову перевагу — 0,97 євро за кілограм, що приблизно на 30–40% перевищує минулорічні прайси.

У сусіда трава зеленіша?

Як повідомляє портал East-fruit, у найближчих з українським кордоном сусідів ситуація без змін — ціни потроху ростуть. Лідером ціноутворення залишається Польща. Якщо з початку року кілограм цибулі там подорожчав у середньому на 16%, до 0,40 євро, то минулого тижня ріпчаста додала ще 6% і вартує 0,47 євро. Незмінною лишається ціна імпортованого овочу, з тих же Нідерландів. Але вона і так зависока як для кінця сезону торгів — 0,56–0,58 євро.

Наздоганяє польську і молдавська цибуля. Її 0,46 євро — майже така сама ціна, як і в Польщі. Але місцеві ціни зберігають тенденцію до зростання, тому в них є шанс не тільки наздогнати, а й обігнати сусідні.

Ринок цибулі в Росії демонструє відносну стабільність. За минулий тиждень ріпчаста додала в ціні всього 0,01 євро і сьогодні коштує 0,35 євро. Виробникам вдалося зберегти неабиякі запаси минулорічного врожаю високого ґатунку, що дає їм змогу сподіватися на чергове подорожчання. Натомість місцеві агроаналітики прогнозують суттєве нарощування обсягів імпорту вже наприкінці березня.

На місцевих теренах

Основна тенденція українського ринку ріпчастої цибулі окреслена вище. Експортну перевагу перших місяців маркетингового періоду 2018/2019 ми розгубили ще в жовтні-листопаді. Натомість показники імпорту аналітики East-fruit вже встигли назвати безпрецедентно рекордними.

Українські постачальники заробляли на продажу цибулі найвищого ґантунку та напрацювали базу майбутніх клієнтів

Як підкреслюють в Українській плодово-овочевій асоціації, це зумовлено як скороченням власного виробництва, так і високим експортним попитом на українську цибулю в першій половині сезону. Проте аналітики не виключають того, що наприкінці березня можна буде спостерігати сповільнення обсягів імпорту. У тому числі через те, що місцеві фермери розпочали продаж більш дешевої, некондиційної продукції після зимування, конкуруючи з аналогічним товаром із країн Середньої Азії. Тому і ціна на цибулю в Україні тримається своїх показників вже другий тиждень без змін — 0,35 євро за кілограм.

ТЕКСТ: Юлія Абакумова

Овочівництво   

18 травня 2019 10:03

4 переваги мобільних додатків для пасічника

Взаємодія постачальників засобів захисту рослин, агровиробників та пасічників: як попередити отруєння бджіл?

Альберту Ейнштейну приписують фразу такого змісту: «Якщо на Землі зникнуть бджоли, то через чотири роки зникне і людина. Не буде бджіл — не буде запилення, не буде рослин, не буде тварин, не буде людини». Насправді, як кажуть дослідники спадщини видатного вченого, Ейнштейн цього не казав. Адже посилання на це «пророцтво» вперше з’явилися в європейській пресі в 1994 році — тобто через 40 років після смерті великого фізика. А першоджерелом нібито стала брошура форуму, який проводила Національна спілка бджільництва Франції (UNAF) у січні того ж року. Та суті це змінює. Бджоли є найефективнішими з комах-запилючів, а для низки культур — єдиними. Тому проблема масової загибелі бджіл останніми роками набула глобального масштабу — адже йдеться про загрозу сталого розвитку виробництва продовольства у світі.

Ринок, який не можна втратити

Україна в середньому виробляє близько 80 000–100 000 т меду на рік, що становить 4–5% від глобального рівня. Основний продукт, який експортується, — соняшниковий мед (90%). За даними FAO, Україна входить до трійки світових експортерів меду, після Китаю та Аргентини. Імпортерами традиційно виступають Європейський Союз та США. Увага покупців передусім прикута до якості та безпеки меду. У ціновому сегменті Україна конкурує з Китаєм, Індією, Аргентиною.

Внаслідок падіння світових цін на продукт за результатами 2018 року експорт меду з України скоротився майже на третину (27%) — до 49 400 т. Але це вже є наслідком несприятливої кон’юнктури, і не треба робити з цього далекосяжних висновків.  А треба враховувати інше — бджільництво у сільськогосподарському виробництві на сьогодні в Україні недооцінене.

По-перше, за приблизними оцінками, в Україні налічується 350 000–400 000 бджолярів. Цифра викликає багато запитань, і далеко не всі експерти схильні вважати її правильною. Але йдеться про всі пасіки — від промислових до пари-трійки вуликів на городі присадибної ділянки (і, до речі, як вказують у МінАПК, 98,6% пасік розташовані саме у господарствах населення та офіційно не зареєстровані). Тобто бджільництво сьогодні несе велике соціальне навантаження, забезпечуючи дохід мешканців сіл (до того ж більшість пасічників — люди похилого віку).

По-друге, проблеми бджолярства виходять далеко за межі галузі. Адже спільна робота бджолярів і аграріїв дає реальний результат у вигляді збільшення врожаю. Варто вказати, що головним медоносом, що культивується у країні, є соняшник — стратегічна для нас культура, адже соняшникова олія є головною статтею аграрного експорту (у 2018 році — на $3,7 млрд).

Навіть невеликий приріст врожаю від запилення бджолами дає річний прибуток, що в 10 разів перевищує вартість прямої продукції бджільництва.

Наприклад, є дослідження фахівців Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича: протягом декількох років порівнювалися результати врожаю соняшника на ділянках, які були запилені бджолами, і ділянках, ізольованих від них. Соняшник, «оброблений» бджолами, мав кращу врожайність, було менше пустого насіння у кошиках, а вміст олії у насінні був вищим на 4,5%. Цифра здається невеликою, але у масштабах всієї галузі це дає десятки мільйонів доларів додаткової експортної виручки. А особливо актуальною є допомога пасічників для запилення насіннєвих посівів та ділянок гібридизації.

Проблема як вона є

Разом з тим, з розвитком бджільництва більшає і перелік проблем, головною з яких є випадки масового отруєння бджіл агрохімічними препаратами. Саме про це йшлося на круглому столі «Взаємодія агровиробників та пасічників. Як попередити отруєння бджіл», який був організований спільно компанією «Сингента», «Українським клубом аграрного бізнесу», Міністерством аграрної політики та продовольства України та Держпродспоживслужбою. Захід став своєрідним підсумком цілої серії зустрічей, тренінгів, семінарів тощо, які були проведені у Полтаві, Харкові та Запоріжжі протягом трьох останніх місяців.

Як зазначив під час круглого столу голова Держпродспоживслужби Володимир Лапа, тільки минулого року було зафіксовано 1408 випадків отруєння бджіл пестицидами. Щоправда, масштаби ще не набули розмірів масової загибелі корисних комах, які фіксувалися, наприклад, у європейських країнах або Сполучених Штатах Америки, але від цього питання не стало менш гострим — потрібно шукати доступні інструменти запобігання впливу агротехнічного фактора на українську популяцію бджіл.

В Україні, за приблизними оцінками, налічується 350 000–400 000 бджолярів

Тут, за словами в.о. міністра аграрної політики та продовольства України Ольги Трофімцевої, треба шукати збалансовані рішення, які врахують інтереси всіх сторін. «Інколи ми чуємо від деяких бджолярів пропозицію взагалі заборонити більшість сучасних агрохімічних препаратів, залишити тільки біохімію. Але такі вимоги вже на межі здорового глузду — український агросектор став локомотивом економіки саме завдяки впровадженню найсучасніших технологій, неодмінною складовою яких є агрохімічні засоби, — наголосила Трофімцева. — Ми не можемо відмовитися від експорту зерна чи соняшникової олії. Тобто потрібні варіанти дій, за яких застосування засобів захисту рослин не буде впливати на популяцію бджіл». Ситуація не безвихідна — є варіанти ефективних рішень, які вже успішно працюють, додала вона.

Початок ланцюга

Втім, самі пасічники не дотримуються елементарних правил під час обробки полів засобами захисту рослин, розміщуючи вулики біля ділянок.

В Україні, за словами доктора ветеринарних наук, Інститут тваринництва НААН, Євгена Руденка, відсутні практики GBP для утримання бджіл і відповідний рівень освіти бджолярів, що досить часто призводить до загибелі чи захворювання комах. Вчений ще раз нагадав, що категорично забороняється обробка засобами захисту рослин сільськогосподарських культур в період цвітіння і полів з квітучими бур’янами, лісосмуг навколо полів. У зонах з інтенсивним бджільництвом і поблизу населених пунктів заборонене застосування авіаобробок. Необхідно суворо дотримуватися карантинних термінів, що регламентують попередження отруєнь людей, тварин і бджіл.

Начальник відділу захисту насіння компанії «Сингента» в Україні, Казахстані, Білорусі Крістіан Шлаттер розповів, що компанія приділяє особливу увагу питанням біорізноманіття та збереження природних ресурсів. «В усіх країнах, де працює «Сингента», ми опікуємося питаннями екології, безпеки навколишнього середовища і безпеки праці та докладаємо надзвичайних зусиль для активного залучення всіх зацікавлених сторін для досягнення спільної мети: забезпечити людство продовольством та зберегти природні ресурси, — підкреслив він. — Тільки за останні 15 років «Сингента» ініціювала чотири глобальні програми зі збереження здоров’я комах-запилювачів».

Однією з них є програма Operation Pollinator — масштабна ініціатива «Сингента», яка допомагає відновити популяції бджіл-запилювачів у різних кліматичних зонах Європи та Північної Америки. Метою програми є збільшення площ вирощування нектароносних квітів на некультивованих ділянках, що забезпечує кормову базу для корисних комах. Окрім збереження та відновлення життєво важливих популяцій запилювачів Operation Pollinator забезпечує сталість ареалу для проживання малих ссавців і птахів. Програма реалізується у співпраці з ключовими зацікавленими сторонами, у тому числі й з науковими інституціями. «Сингента» зі свого боку надає агрономічні знання та ресурси.

«Щодо ініціатив в Україні, то ми дуже вдячні за підтримку Міністерству аграрної політики та продовольства України та дякуємо Інституту тваринництва НААН за плідну та результативну співпрацю. Ми вважаємо, що професійна освіта, зважений експертний підхід до питань здоров’я бджіл, налагодження ефективної комунікації між бджолярами, державними органами та бізнесом є ключовими факторами успіху та досягнення ще кращих результатів», — зазначив Шлаттер.

Тут можна додати, що за словами учасників круглого столу, певна частка провини фермерів у проблемі існує. Джерелом її є сірий ринок засобів захисту рослин (простіше кажучи, підробок), де препарати реалізуються за низькими цінами. Часто фермери безвідповідально підходять до питання, купуючи підроблені пестициди у випадкових постачальників. Їх застосування несе загрозу не тільки комахам, а й людям, які мешкають у місцевості. Володимир Лапа навів приклад випадку отруєння бджіл у Дніпропетровській області внаслідок застосування такого «препарату». Після того як поголів’я комах було знищене, пасічники закупили нові бджолині сім’ї, але протягом декількох днів знову залишилися без бджіл — настільки сильною та шкідливою була сполука застосованої хімії.

Відсутність комунікації

Втім, головною проблемою експерти назвали відсутність надійної та постійної комунікації між фермерами і власниками пасік (що взагалі є трохи дивним у нашу інформаційну епоху). Але рішення вже існують і успішно пройшли «польові випробовування».

По-перше, як розповів керівник соціально-інвестиційного відділу «МРІЯ Агрохолдинг» Василь Мартюк, дуже важливою є повна легалізація пасічників і створення їх професійних об’єднань, які значно полегшують обмін досвідом та інформацією, у тому числі оперативними даними щодо ділянок, які обробляються пестицидами чи, навпаки, є сприятливими для збору нектару.

Україна виробляє 80 000–100 000 т меду на рік, що становить 4–5% від глобального виробництва, та входить до трійки експортерів

«МРІЯ» вже надала допомогу у створенні 12 кооперативів пасічників у Західній Україні — їх метою є як взаємодія фермерів і пасічників, так і обмін необхідною інформацією.

За словами інженера з охорони навколишнього середовища Goodvalley Лесі Розметанюк, аналогічним шляхом пішла і її компанія — вже підписаний меморандум про взаєморозуміння та співпрацю з пасічниками Прикарпаття. Є вже і незалежний розробник рішення обміну специфічною «медовою» інформацією — компанія «Гранд Експерт». За словами віце-президента компанії Олега Ряжського, користування продуктом безкоштовне для аграріїв і пасічників.

У чому ж полягає суть усіх рішень, які були представлені на круглому столі? Усі вони зводяться до простої сучасної інтерактивної системи обміну інформацією в режимі реального часу. Через додатки фермери і пасічники позначають розташування своїх об’єктів і розміщують інформацію щодо запланованих робіт.

Розглянемо переваги, які отримують сторони:

  • фермери позначають поля, які плануються під обробку пестицидами, і розсилають повідомлення зареєстрованим користувачам;
  • фермери позначають найбільш продуктивні ділянки під запилення, на які залучають пасічників, і підвищують продуктивність полів;
  • пасічники (у першу чергу власники так званих кочових пасік) також позначають розташування на мапі, і фермер отримує інформацію щодо ділянок, де обробіток проводити не можна;
  • пасічники можуть оперативно перемістити вулики, або прибравши їх з території, яка буде оброблятися агрохімічними препаратами, або, навпаки, — розташувавши на території найбільшої концентрації квітучих медоносів, що підвищує продуктивність пасік.

Перелік можна продовжувати, але головне те, що участь у таких платформах економічно вигідна як для сільгоспвиробників, так і для пасічників. Відтак, антропогенний фактор у проблемі загибелі бджіл (а саме вплив застосування агрохімічних препаратів) цілком надуманий, і розв’язання питання полягає лише у своєчасному обміні інформацією.

Технології   

17 травня 2019 16:01

Як живе фермер у Польщі: 430 га землі, 30 працівників і приціл на ріпак

Польський фермер Адам Ковальські за вісім років він побудував успішний бізнес і зміг збільшити своє господарство у 17 разів! Унікальна історію успіху аграрія з провінційного польського селища Солець-Куявський, що розташоване на річці Вісла, Куявсько-Поморського воєводства.

Як живе іноземний фермер   

17 травня 2019 13:00

Косюк заявив, що Порошенка оточують крадії ВІДЕО

Влада не може відібрати бізнес у тих, хто займається виробництвом і веде діяльність за всіма правилами. У цьому твердо переконаний голова правління МХП Юрій Косюк. Бізнесмен заявив, що не відвідував засідання Парламенту, бо не був згодний з політикою Президента.

На Міжнародній інвестиційній конференції, організованій компанією Concorde Capital, говорячи про стосунки влади і бізнесу, голова правління агрохолдингу «Миронівський хлібопродукт» Юрій Косюк сказав, що влада не може зашкодити підприємцям, які ведуть правильний бізнес.

Читайте: Переваги цифрової екосистеми агроринку для трейдерів

Оцінюючи досвід 2014 року, Юрій Косюк наголосив, що влада забрала бізнес у 3 суб’єктів:

  • контрабандистів,
  • тих, хто підробляє горілчані вироби,
  • тих, хто займається незаконним переведенням грошових коштів у готівку.

«Проти тих, хто займається виробництвом і веде правильний бізнес, влада не має ніякої сили. У неї немає можливості щось зробити проти них», – наголосив голова правління МХП.

За словами бізнесмена, сьогодні громадянське суспільство стало дуже сильним, і якщо бізнес діє правильно, то влада не може проти нього щось зробити.

Юрій Косюк сказав, що він не відвідував засідання Парламенту, бо не був згодний з політикою Петра Порошенка, заявивши йому прямо:

«Навколо вас багато крадіїв, і вони діють неправильно. Він дуже образився».

Landlord раніше повідомляв про те, що МХП завершив купівлю 90,69% акцій словенської компанії Perutnina Ptuj, виплативши готівкою 221 млн євро. У подальшому агрохолдинг планує стати 100% власником Perutnina Ptuj – уже в цьому році.

Думки   

17 травня 2019 10:33

Експорт української лохини перевищив 2 тис. тонн. Середня вартість – 6 євро за кг

Інвестиційний план господарства з вирощування лохини на 100 га: привабливі показники прибутковості за умови довгого інвестування.

З усього фруктово-овочевого сегмента ринок лохини (чорниці садової) розвивається найшвидше. Прогнози щодо подальшого розвитку залишаються позитивними, оскільки попит на ці ягоди стрімко зростає в багатьох країнах, і йдеться не тільки про фреш-ринок, а й про сегмент замороженої ягоди. Крім того, лохина перетворилася на глобальну ягоду — вирощується в різних країнах і на різних континентах, може реалізовуватися протягом цілого року, а логістичні можливості дозволяють доставляти її до будь-якої точки світу.

Глобальний тренд

Згідно з даними Міжнародної чорничної організації (IBO), виробництво лохини зростає в усьому світі. За останні 20 років виробничі площі під нею збільшилися з 25 000 га в 1995-му до майже 140 000 га у 2016 році, в той же час обсяги виробництва ягід зросли більш ніж у 20 разів, досягнувши у 2016-му рівня 655 000 т.

І такий тренд триває. Це пов’язано з появою нових регіонів виробництва лохини. Хоча США, як і раніше, є світовим лідером у виробництві цієї ягоди (приблизно 87% від загальносвітового обсягу), за останні кілька років виробництво лохини інтенсивно розкинулося в Південній Америці (Чилі, Аргентина, Перу). Крім того, спостерігається різке зростання виробництва в Іспанії та Марокко, а також в Азії, де лідером став Китай.

На європейському континенті лідером є Іспанія із обсягом виробництва ягід близько 30 000 т, Польща посідає друге місце із 16 000 т. Для порівняння: в України цей показник на рівні 2000–2500 т.

За останні 20 років площі під лохиною у світі збільшилися з 25 000 га до 140 000 га і наразі продовжують стрімко зростати

Серед сильних і швидко зростаючих конкурентів слід зазначити Іспанію. Вироблені в цій країні південні сорти забезпечують високоякісні ягоди, істотно кращі, ніж високий північний сортотип лохини. У провінції Уельва, яка до недавнього часу була відома як світовий виробник полуниці, закладено безліч нових плантацій чорниці садової (загальна площа в цьому регіоні оцінюється приблизно у 2500 га), а виробництво зростає на 20–30% в річному численні. Хоча поставки іспанської чорниці припадають на кінець травня — початок червня, вони можуть бути набагато довшими і, отже, конкурують з більш північними регіонами (Польщею, Україною, країнами Балтії). Також заявляють про себе на ринку лохини Румунія, Болгарія та Хорватія. Такі виробники, як Перу й Аргентина, наступають на п’яти по закінченню сезону реалізації продукції згаданих виробників. Основні імпортери лохини — Велика Британія (60–70 млн євро) і Нідерланди (понад 62 млн євро).

У той же час для лохини відкриваються нові ринки. Наприклад, Китай відкрив свої кордони для перуанської та аргентинської лохини. Це означає, що Європі доведеться активніше боротися за стабільні поставки продукції, у тому числі за рахунок пошуку альтернативних постачальників лохини, наприклад з Південної Африки.

Інвестиції у виробництво лохини великі передусім через високу вартість ресурсів для забезпечення захисту рослин, а також витрат на сертифікацію, необхідну на європейському ринку. Це обмежує участь малих виробників у поставках лохини до Європи й одночасно відкриває можливості для великих гравців ринку.

Ринок лохини в Україні

Українські виробники не тільки активно інвестують у розширення посівних площ лохини, вони також підвищують якість ягід — впроваджують системи захисту від заморозків, інвестують у дослідження сортів культурної рослини, які були б найбільш підходящими для вирощування на певному ґрунті в умовах місцевого клімату.

Попит і пропозиція на ринку ще не збалансовані, попит продовжує рости швидкими темпами, тому виробники не прогнозують надлишку ягід на ринку в найближчі три роки.

Сьогодні лохина займає третє місце у структурі ягідних плантацій України, поступаючись лише смородині та садовій полуниці. На частку лохини в Україні припадає 20% всіх площ, зайнятих плантаціями ягідних культур, керованих професіоналами.

Лідер з вирощування лохини — Житомирська область. Площа плантацій становить близько 400 га. Таких показників вдалося досягти завдяки сприятливим кліматичним умовам і складу ґрунту. До речі, у цьому регіоні працює практично найбільший в Європі виробник лохини — фірма «Бетек» (площа плантацій становить 325 га). Ще 200 га насаджень розташовані у Волинській області (більшість з них належить компанії «Флора») і понад 100 га — у Київській області.

Перелік глобальних постачальників лохини тільки за декілька років поповнили Перу та Аргентина

При цьому виробництво лохини в Україні має потужний експортний потенціал. Згідно з даними аналітичної платформи East-fruit, тільки з 2015 до 2017 року експорт лохини зріс у шість разів (до 1900 т), а у 2018-му перевищив 2000 т. Найбільші імпортери української ягоди — Білорусь, Нідерланди та Велика Британія.

Так, експорт лохини до Білорусі у 2017 році становив 739 т, що на 49% більше в порівнянні з 2016-м. Другий за величиною торговий партнер — Нідерланди імпортував у 2017 році 720 т чорниці. Велика Британія посіла третє місце з показником 419 т, хоча варто зазначити, що обсяги експорту до Великої Британії у 2017 році в порівнянні із сезоном 2016-го зросли на 300%. При цьому середня закупівельна ціна становила 120–150 грн/кг.

У середньому в 2017-му роздрібні ціни в Європі варіювалися в межах 15–20 євро за кілограм кондиційної свіжої лохини. Заморожена лохина продається дешевше — від 6 до 9 євро/кг.

Що стосується гуртових цін, основним європейським ринком, де можна було найбільш вигідно продати лохину в 2017 році, залишалася Велика Британія. Ціни на упаковану, відкалібровану і готову до експорту лохину становили від 6 до 8 євро/кг. У сусідній Польщі гуртові ціни варіювалися в межах 4–6 євро/кг.

Що стосується внутрішніх цін в Україні, перші гуртові партії лохини українських господарств на внутрішньому ринку оцінювали у 2017 році на рівні 230–260 грн/кг (7,6–8,6 євро/кг), а вже в середині сезону ціна знизилася до 170–200 грн/кг (5,6–6,6 євро/кг).

Діапазон цін на імпортну лохину в Україні був набагато ширшим, що обумовлено неоднорідною якістю продукції: лохина низької якості пропонувалася по 150–160 грн/кг (4,9–5,3 євро/кг), а більш якісна ягода — по 200–230 грн/кг (6,6–7,6 євро/кг). Споживчі ціни на лохину залежать від декількох факторів, таких як якість, походження та розмір упаковки.

Слід зазначити, що у 2018 році був зафіксований перший прецедент поставки української лохини до Сінгапуру. Компанія «Українська ягода» експортувала пробну партію лохини обсягом 500 кг до Сінгапуру за ціною 250 грн/кг (7,66 євро), з яких 70 гривень (2,15 євро) пішли на транспортні витрати та логістику.

З урахуванням високого попиту на лохину в Україні та порівняно низьких закупівельних цін у європейських експортерів все ще вигідніше продавати лохину на внутрішньому ринку, до того ж господарства ще не здатні формувати стабільно великі партії лохини для експортних потреб.

Беручи до уваги дані з відкритих джерел, можна стверджувати, що ринок збуту лохини поки відкритий. Внутрішній ринок українські виробники забезпечують на 8–15%, що також говорить про перспективи зростання.

Так само лохина набирає популярність в Європі, й українські виробники орієнтуються на експорт — про це свідчить бум сертифікації виробленої лохини GLOBAL G.A.P.

У той же час ринок розвивається дуже активно, і враховуючи, що плодоношення цієї культури починається з третього-четвертого року, в найближчі два-три роки варто очікувати, що пропозиція задовольнить внутрішній попит. У даному випадку найбільш ефективно орієнтуватися на експорт до країн Азії, де ціни на цю ягоду істотно вищі, ніж європейські.

ТЕКСТ: Михайло Дикаленко

Садівництво   

Показати ще