Новини / Думки     12 січня 2019 13:04

Пільги та субсидії: як працює державна підтримка фермерів у світі

Протекціонізм по відношенню до сільськогосподарського сектора — звичне явище для країн, які поруч з Україною займають лідируючі місця у глобальному аграрному експорті. Як США, Канада, Іспанія та Австралія піклуються про інтереси сільгоспвиробників і наскільки конкурентною на цьому фоні виглядає українська державна підтримка агросектора.

Держава Україна у 2019 році планує виділити на розвиток аграрного сектора 5,9 млрд гривень. Враховуючи загальні доходи нового держбюджету (понад 1 трлн гривень), висновок напрошується доволі сумний: підтримка сільгоспвиробників — менше 1% від усіх державних витрат.

З одного боку, майже 6 млрд гривень виглядає досить непоганою цифрою (хоча в бюджеті–2018 держпідтримка була на рівні 7 млрд гривень). Адже йдеться все ж таки про приватні підприємства, які діють на вільному ринку.

Але з іншого боку, провідні економіки світу мають потужні державні програми підтримки аграрного виробництва, і за великим рахунком глобальне сільське господарство належить до дотованих галузей. Це і про прямі субсидії, і програми компенсації цінових втрат, здешевлення кредитів тощо.

На рівні українського фермера недостатня підтримка означає зниження конкурентоспроможності на світовому ринку. Ми наводимо найбільш вдалі, на наш погляд, приклади піклування держав про власне аграрне виробництво.

CШA

ПРЯМІ Й НЕПРЯМІ ФОРМИ СУБСИДІЙ

З точки зору підтримки аграріїв пальма першості належить країні дядька Сема. На частку США припадає близько 50% світового виробництва сої, бобів і кукурудзи, 10–25% — бавовни, пшениці, тютюну і рослинної олії. Зважаючи на інноваційні підходи, американці можуть виробляти якомога більше продукції з меншими затратами.

У США субсидії становлять близько 25% від вартості сільськогосподарської продукції

Завдячуючи цілеспрямованій державній політиці, спрямованій на створення комфортного клімату для аграріїв, продуктивність фермерської праці за останні 30 років зросла майже на половину. За різними оцінками, щорічний рівень підтримки сільського господарства у США становить близько $20 млрд (до вступу до СОТ він сягав $50 млрд). Бюджетні субсидії включають низку прямих форм: компенсаційні платежі за програмами скорочення поголів’я і зміни структури посівів; виплати сільськогосподарським товаровиробникам (на одиницю площі або голову худоби); відшкодування витрат на водопостачання, зрошення, газифікацію тощо.

Також є непрямі форми: через оплату витрат на наукові дослідження, страхування посівів (продукції), будівництво дороги і мосту в сільській місцевості. Інші субсидії виражаються у відстроченні кредитних платежів, списанні боргів державі, пільгових або безпроцентних кредитів.

У рамках СОТ фермери в США отримують від держави значні субсидії й користуються додатковим набором непрямих заходів підтримки. Загалом субсидії становлять близько 25% від вартості сільськогосподарської продукції США. Державна політика передбачає стимуляцію розвитку сільгоспвиробництва з урахуванням ринкових умов.

Господарство фермера середньої руки виглядає приблизно так: посівна площа — 200–300 га, 10 силосів, два склади зберігання врожаю, робочі приміщення та ангари для техніки. Особлива увага приділяється мобільним конвеєрам, де швидкість завантаження й розвантаження зерна сягає 200–250 т/год.

Як держпідтримку найчастіше використовують механізми надбавок, не пов’язаних з кількістю продукції. Сплата субсидії залежить від базової площі посіву. Щорічний ліміт субсидій становить $40 000 на одну особу. Крім того, діють цінові програми на різні продукти. Наприклад, підтримка ціни на молоко встановлена на рівні $218/т, а ціни на цукор — $397/т.

Якщо потрібно отримати позики, аграрії можуть звернутися до Федеральної системи кредитування ферм (що складається з різних груп банків). Ще одне джерело кредиту — Управління у справах місцевих ферм.

КАНАДА

УРЯДОВІ КОШТИ — ПІД ЗЕРНО

Державна підтримка фермерам у Канаді надається через різні програми: націо­нальну програму стабілізації чистого доходу (NISA), програму уніфікації цін через Пшеничну палату, програму авансових платежів, програму підтримки узгодженого рівня виробництва.

Нацпрограма стабілізації чистого доходу — своєрідний механізм заощадження: він гарантує, що навіть у несприятливий рік рівень доходу фермера не впаде нижче середнього показника за останні три роки. Існує спецрахунок NISA, який наповнюється з двох фондів. До першого кошти перераховує фермер (мінімальний внесок становить 3% від обсягу його чистого продажу продукції за поточний фінансовий рік). До другого гроші йдуть із федерального уряду та уряду провінції (в обсязі, що відповідає внеску фермера).

Кошти на рахунку NISA зберігають під 6% річних. Якщо дохід буде нижчим за середній показник, то різницю відшкодовують. Внески фермера не вважаються його витратами, а отже, й не оподатковуються.

Розмір пільгової позики для фермерських господарств у Канаді — до півмільйона канадських доларів

 

Для підтримки фермерів також використовується програма авансових платежів: уряд надає грошові кошти під зерно, яке є на фермі. Така програма називається AMPA (Акт щодо програм реалізації сільськогосподарської продукції). Вона діє восени, а навесні започатковується інша програма — SCAP (Весняна програма авансових платежів). На посівну фермер отримує до 250 000 канадських доларів. Перші 50 000 доларів не оподатковуються на період до 31 серпня або до моменту остаточного повернення позики. На авансову суму понад 50 000 доларів сплачуються відсотки за встановленою ставкою. Нарахування відсотків здійснюється на щоденній та щомісячній основі.

Ще одне канадське ноу-хау — підтримка узгодженого рівня виробництва. Йдеться про квоти на виробництво сільгосппродукції, що продається всередині країни. Виробники мають гарантований збут за ціною, яку встановлюють через попит.

Для фермерів передбачені й інші види підтримки: програма стабілізації доходу, програми надання позичок, зокрема, для фермерів-початківців, програми страхування врожаю, програма відшкодування шкоди, заподіяної дикими тваринами. Ставка по кредитах встановлюється на рівні ринкової. Перевага в тому, що ці ставки розраховані на довготривалу перспективу (на термін угоди, що може сягати 20 років).

Програма надання позик спрямована на те, аби довести виробництво до конкурентоспроможності. Розмір позики на одну особу — від 10 000 до півмільйона канадських доларів. Кредитна угода враховує різні умови: скорочення процентної ставки протягом перших п’яти років, занижені вимоги щодо частки власного капіталу (20% — від ціни застави), відсутність вимоги щодо кредитних історій тощо. Фермерам також пропонують гнучкі умови погашення боргів. Наприклад, можна повернути позику достроково (не сплачуючи пені) або відкласти виплату відсотків на кілька років.

ІСПАНІЯ

СТРАХОВА Й НЕСТРАХОВА ДОПОМОГА

Іспанці мають багату практику у захисті інтересів аграріїв. Йдеться насамперед про поліси, які можна купувати і окремим виробникам, і цілим групам (кооперативам) фермерів. Система страхування побудована на тісній взає­модії приватного сектора й держави. Діють три форми таких програм: CAT (захист від катастрофічних ризиків), GRP (купівля страхового покриття) і NAP (нестрахові допомоги).

За полісом САТ отримують мінімальну страховку. Придбання цього поліса є умовою участі в усіх інших програмах, субсидованих державою. Програма покриває половину врожаю за ціною, що становить 55% очікуваної ринкової вартості. Отже, у разі збитку фермер отримає відшкодування, що становить майже третину очікуваного доходу. А найбільш обмежені у ресурсах підприємці, дохід яких не перевищує $20 000 на місяць, протягом двох років можуть бути взагалі звільнені й від оплати адміністративних витрат.

Система страхування в Іспанії охоплює всі види сільськогосподарських підприємств

Суть програми GRP полягає в тому, що страхове покриття базується на середній врожайності культури в окрузі, а не на конкретній фермі. Тобто якщо врожайність падає нижче застрахованого рівня, то виробник автоматично отримує компенсацію. Це відбувається, навіть якщо врожай певного фермерського господарства був і вищим середнього по округу.

Програма NAP спрямована на захист виробників культур, виключених зі стандартних програм: груші, цитрусові, сливи, перець і льон. Для початку виплат відшкодування необхідно, щоб збитки досягли не менше 35% (тобто щоб було декілька постраждалих ферм). Укладання договору страхування проводить приватна компанія, яка є учасником програми.

Страхова компанія може пропонувати нові ідеї, але вони повинні бути схвалені відповідним агентством, куди потрібно представляти плани своєї роботи для остаточного затвердження. У плані відображається вся необхідна інформація: про можливості компанії виплатити потенційні збитки згідно із зобов’язан­нями, про класифікації за певними категоріями прийнятих ризиків (з метою подальшого перестрахування через агентство).

Страхові компанії, як правило, отримують спеціальні державні субсидії, які враховують витрати на адміністрування всіх видів послуг, що надаються аграріям, а також витрати, пов’язані з питаннями врегулювання отриманих збитків. Процеси перестрахування також здійснюють через агентство (після передачі ризиків і премій до відповідних перестрахувальних фондів). Рівні субсидії та умови обумовлюють у стандартній угоді про перестрахування, яку повинні підписати всі страхові компанії та інші учасники подібних програм.

АВСТРАЛІЯ

ПРОГРАМА ПІДТРИМКИ СКОТАРІВ І ФЕРМЕРІВ

Сільське господарство Австралії залишається для країни надзвичайно важливим сектором економіки і щороку генерує до 39 млрд австралійських доларів прибутку. Крім того, сільське господарство несе велике соціальне навантаження — всього в аграрному сегменті цієї країни-­континента створено приблизно 370 000 робочих місць.

Наприклад, Зелений континент визнано найпотужнішим виробником вовни у світі. До речі, овець у країні приблизно вп’ятеро більше, аніж самих мешканців, — близько 100 млн голів. Основою поголів’я є порода австралійських мериносів, яких розводять як задля отримання вовни, так і для виробництва м’яса и м’ясопродуктів.

Овець в Австралії вп’ятеро більше, аніж самих мешканців, — близько 100 млн голів

Як наслідок, разом із Новою Зеландією та Китаєм австралійці контролюють світовий ринок — виробляють близько половини всієї вовни.

Крім того, Австралія входить до переліку найбільших експортерів зернових, зокрема пшениці. Втім, цим особливості аграрної сфери Австралії не обмежуються. Найбільша кількість великих ферм розташована на півночі та заході материка. У цих регіонах посівні площі господарств займають 7000–1000 га (притому, що середній розмір ферми у Австралії в цілому становить 3000 га).

Але кожен штат має свої великі ферми, розміри яких вражають. Найбільшою є тваринницька ферма «Станція Анна-Крік», розташована у Південній Австралії (всупереч загальній географії розміщення великих за площею господарств). Вона займає площу 2,42 млн га — це більше, аніж територія Ізраїлю. Друга за розмірами ферма — Clifton Hills (1,7 млн га).

Австралійські ферми займають приблизно 60% всієї землі країни. Традиційно вони були сімейними, переходячи з одного покоління до іншого. Проте поступово, зважаючи на міжнародні (глобальні) чинники, місцеві бізнесмени почали приділяти увагу розвитку великих ферм, які є економічно міцнішими, аніж маленькі.

Відповідно до структури господарств країна вибудувала і державну програму підтримки скотарів і фермерів. У її рамках сільгоспвиробники можуть отримати солідну позику — 300 000 австралійських доларів на термін до двох років. Крім того, виділяють гранти для навчання і підвищення кваліфікації аграріїв, а також на оплату фінансових консультантів, які розробляють індивідуальні програми розвитку та ефективного управління для того чи іншого фермерського господарства.

У містах і селах проходять щорічні сільськогосподарські виставки. Найпопулярніші з них — The Sydney Royal Easter Show («Сіднейське королівське пасхальне шоу») і The Royal Melbourne Show («Королівське Мельбурн-шоу») — привертають увагу сотень тисяч відвідувачів. Така масова увага до виставок свідчить про те, що сільські спільноти і ферми продовжують відігравати значну роль у житті країни.

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

Країни, приклади яких ми навели, є конкурентами України на світовому ринку сільгосппродукції. США, Канада, Австралія — у сегменті зернових (кукурудза, пшениця, ячмінь тощо), Іспанія — в постачанні соняшника, соняшникової олії, кукурудзи, а останніми роками — у сегменті плодів і ягід.

Україна, займаючи провідні місця серед інших експортерів сільгосппродукції на глобальний ринок, програє їм у питанні підтримки власних фермерів.

Політика здорового протекціонізму по відношенню до фермерів є невід’ємною складовою внутрішніх політик багатьох держав світу. Україні слід врахувати це, якщо країна має намір і надалі займати гідне місце на світовій аграрній арені.

Текст: Валентин Ковальський

Отримуйте щоранку на пошту свіжі новини та найцікавіше чтиво!



Вас зацікавить