Новини / Думки     12 січня 2019 13:04

Пільги та субсидії: як працює державна підтримка фермерів у світі

Протекціонізм по відношенню до сільськогосподарського сектора — звичне явище для країн, які поруч з Україною займають лідируючі місця у глобальному аграрному експорті. Як США, Канада, Іспанія та Австралія піклуються про інтереси сільгоспвиробників і наскільки конкурентною на цьому фоні виглядає українська державна підтримка агросектора.

Держава Україна у 2019 році планує виділити на розвиток аграрного сектора 5,9 млрд гривень. Враховуючи загальні доходи нового держбюджету (понад 1 трлн гривень), висновок напрошується доволі сумний: підтримка сільгоспвиробників — менше 1% від усіх державних витрат.

З одного боку, майже 6 млрд гривень виглядає досить непоганою цифрою (хоча в бюджеті–2018 держпідтримка була на рівні 7 млрд гривень). Адже йдеться все ж таки про приватні підприємства, які діють на вільному ринку.

Але з іншого боку, провідні економіки світу мають потужні державні програми підтримки аграрного виробництва, і за великим рахунком глобальне сільське господарство належить до дотованих галузей. Це і про прямі субсидії, і програми компенсації цінових втрат, здешевлення кредитів тощо.

На рівні українського фермера недостатня підтримка означає зниження конкурентоспроможності на світовому ринку. Ми наводимо найбільш вдалі, на наш погляд, приклади піклування держав про власне аграрне виробництво.

CШA

ПРЯМІ Й НЕПРЯМІ ФОРМИ СУБСИДІЙ

З точки зору підтримки аграріїв пальма першості належить країні дядька Сема. На частку США припадає близько 50% світового виробництва сої, бобів і кукурудзи, 10–25% — бавовни, пшениці, тютюну і рослинної олії. Зважаючи на інноваційні підходи, американці можуть виробляти якомога більше продукції з меншими затратами.

У США субсидії становлять близько 25% від вартості сільськогосподарської продукції

Завдячуючи цілеспрямованій державній політиці, спрямованій на створення комфортного клімату для аграріїв, продуктивність фермерської праці за останні 30 років зросла майже на половину. За різними оцінками, щорічний рівень підтримки сільського господарства у США становить близько $20 млрд (до вступу до СОТ він сягав $50 млрд). Бюджетні субсидії включають низку прямих форм: компенсаційні платежі за програмами скорочення поголів’я і зміни структури посівів; виплати сільськогосподарським товаровиробникам (на одиницю площі або голову худоби); відшкодування витрат на водопостачання, зрошення, газифікацію тощо.

Також є непрямі форми: через оплату витрат на наукові дослідження, страхування посівів (продукції), будівництво дороги і мосту в сільській місцевості. Інші субсидії виражаються у відстроченні кредитних платежів, списанні боргів державі, пільгових або безпроцентних кредитів.

У рамках СОТ фермери в США отримують від держави значні субсидії й користуються додатковим набором непрямих заходів підтримки. Загалом субсидії становлять близько 25% від вартості сільськогосподарської продукції США. Державна політика передбачає стимуляцію розвитку сільгоспвиробництва з урахуванням ринкових умов.

Господарство фермера середньої руки виглядає приблизно так: посівна площа — 200–300 га, 10 силосів, два склади зберігання врожаю, робочі приміщення та ангари для техніки. Особлива увага приділяється мобільним конвеєрам, де швидкість завантаження й розвантаження зерна сягає 200–250 т/год.

Як держпідтримку найчастіше використовують механізми надбавок, не пов’язаних з кількістю продукції. Сплата субсидії залежить від базової площі посіву. Щорічний ліміт субсидій становить $40 000 на одну особу. Крім того, діють цінові програми на різні продукти. Наприклад, підтримка ціни на молоко встановлена на рівні $218/т, а ціни на цукор — $397/т.

Якщо потрібно отримати позики, аграрії можуть звернутися до Федеральної системи кредитування ферм (що складається з різних груп банків). Ще одне джерело кредиту — Управління у справах місцевих ферм.

КАНАДА

УРЯДОВІ КОШТИ — ПІД ЗЕРНО

Державна підтримка фермерам у Канаді надається через різні програми: націо­нальну програму стабілізації чистого доходу (NISA), програму уніфікації цін через Пшеничну палату, програму авансових платежів, програму підтримки узгодженого рівня виробництва.

Нацпрограма стабілізації чистого доходу — своєрідний механізм заощадження: він гарантує, що навіть у несприятливий рік рівень доходу фермера не впаде нижче середнього показника за останні три роки. Існує спецрахунок NISA, який наповнюється з двох фондів. До першого кошти перераховує фермер (мінімальний внесок становить 3% від обсягу його чистого продажу продукції за поточний фінансовий рік). До другого гроші йдуть із федерального уряду та уряду провінції (в обсязі, що відповідає внеску фермера).

Кошти на рахунку NISA зберігають під 6% річних. Якщо дохід буде нижчим за середній показник, то різницю відшкодовують. Внески фермера не вважаються його витратами, а отже, й не оподатковуються.

Розмір пільгової позики для фермерських господарств у Канаді — до півмільйона канадських доларів

 

Для підтримки фермерів також використовується програма авансових платежів: уряд надає грошові кошти під зерно, яке є на фермі. Така програма називається AMPA (Акт щодо програм реалізації сільськогосподарської продукції). Вона діє восени, а навесні започатковується інша програма — SCAP (Весняна програма авансових платежів). На посівну фермер отримує до 250 000 канадських доларів. Перші 50 000 доларів не оподатковуються на період до 31 серпня або до моменту остаточного повернення позики. На авансову суму понад 50 000 доларів сплачуються відсотки за встановленою ставкою. Нарахування відсотків здійснюється на щоденній та щомісячній основі.

Ще одне канадське ноу-хау — підтримка узгодженого рівня виробництва. Йдеться про квоти на виробництво сільгосппродукції, що продається всередині країни. Виробники мають гарантований збут за ціною, яку встановлюють через попит.

Для фермерів передбачені й інші види підтримки: програма стабілізації доходу, програми надання позичок, зокрема, для фермерів-початківців, програми страхування врожаю, програма відшкодування шкоди, заподіяної дикими тваринами. Ставка по кредитах встановлюється на рівні ринкової. Перевага в тому, що ці ставки розраховані на довготривалу перспективу (на термін угоди, що може сягати 20 років).

Програма надання позик спрямована на те, аби довести виробництво до конкурентоспроможності. Розмір позики на одну особу — від 10 000 до півмільйона канадських доларів. Кредитна угода враховує різні умови: скорочення процентної ставки протягом перших п’яти років, занижені вимоги щодо частки власного капіталу (20% — від ціни застави), відсутність вимоги щодо кредитних історій тощо. Фермерам також пропонують гнучкі умови погашення боргів. Наприклад, можна повернути позику достроково (не сплачуючи пені) або відкласти виплату відсотків на кілька років.

ІСПАНІЯ

СТРАХОВА Й НЕСТРАХОВА ДОПОМОГА

Іспанці мають багату практику у захисті інтересів аграріїв. Йдеться насамперед про поліси, які можна купувати і окремим виробникам, і цілим групам (кооперативам) фермерів. Система страхування побудована на тісній взає­модії приватного сектора й держави. Діють три форми таких програм: CAT (захист від катастрофічних ризиків), GRP (купівля страхового покриття) і NAP (нестрахові допомоги).

За полісом САТ отримують мінімальну страховку. Придбання цього поліса є умовою участі в усіх інших програмах, субсидованих державою. Програма покриває половину врожаю за ціною, що становить 55% очікуваної ринкової вартості. Отже, у разі збитку фермер отримає відшкодування, що становить майже третину очікуваного доходу. А найбільш обмежені у ресурсах підприємці, дохід яких не перевищує $20 000 на місяць, протягом двох років можуть бути взагалі звільнені й від оплати адміністративних витрат.

Система страхування в Іспанії охоплює всі види сільськогосподарських підприємств

Суть програми GRP полягає в тому, що страхове покриття базується на середній врожайності культури в окрузі, а не на конкретній фермі. Тобто якщо врожайність падає нижче застрахованого рівня, то виробник автоматично отримує компенсацію. Це відбувається, навіть якщо врожай певного фермерського господарства був і вищим середнього по округу.

Програма NAP спрямована на захист виробників культур, виключених зі стандартних програм: груші, цитрусові, сливи, перець і льон. Для початку виплат відшкодування необхідно, щоб збитки досягли не менше 35% (тобто щоб було декілька постраждалих ферм). Укладання договору страхування проводить приватна компанія, яка є учасником програми.

Страхова компанія може пропонувати нові ідеї, але вони повинні бути схвалені відповідним агентством, куди потрібно представляти плани своєї роботи для остаточного затвердження. У плані відображається вся необхідна інформація: про можливості компанії виплатити потенційні збитки згідно із зобов’язан­нями, про класифікації за певними категоріями прийнятих ризиків (з метою подальшого перестрахування через агентство).

Страхові компанії, як правило, отримують спеціальні державні субсидії, які враховують витрати на адміністрування всіх видів послуг, що надаються аграріям, а також витрати, пов’язані з питаннями врегулювання отриманих збитків. Процеси перестрахування також здійснюють через агентство (після передачі ризиків і премій до відповідних перестрахувальних фондів). Рівні субсидії та умови обумовлюють у стандартній угоді про перестрахування, яку повинні підписати всі страхові компанії та інші учасники подібних програм.

АВСТРАЛІЯ

ПРОГРАМА ПІДТРИМКИ СКОТАРІВ І ФЕРМЕРІВ

Сільське господарство Австралії залишається для країни надзвичайно важливим сектором економіки і щороку генерує до 39 млрд австралійських доларів прибутку. Крім того, сільське господарство несе велике соціальне навантаження — всього в аграрному сегменті цієї країни-­континента створено приблизно 370 000 робочих місць.

Наприклад, Зелений континент визнано найпотужнішим виробником вовни у світі. До речі, овець у країні приблизно вп’ятеро більше, аніж самих мешканців, — близько 100 млн голів. Основою поголів’я є порода австралійських мериносів, яких розводять як задля отримання вовни, так і для виробництва м’яса и м’ясопродуктів.

Овець в Австралії вп’ятеро більше, аніж самих мешканців, — близько 100 млн голів

Як наслідок, разом із Новою Зеландією та Китаєм австралійці контролюють світовий ринок — виробляють близько половини всієї вовни.

Крім того, Австралія входить до переліку найбільших експортерів зернових, зокрема пшениці. Втім, цим особливості аграрної сфери Австралії не обмежуються. Найбільша кількість великих ферм розташована на півночі та заході материка. У цих регіонах посівні площі господарств займають 7000–1000 га (притому, що середній розмір ферми у Австралії в цілому становить 3000 га).

Але кожен штат має свої великі ферми, розміри яких вражають. Найбільшою є тваринницька ферма «Станція Анна-Крік», розташована у Південній Австралії (всупереч загальній географії розміщення великих за площею господарств). Вона займає площу 2,42 млн га — це більше, аніж територія Ізраїлю. Друга за розмірами ферма — Clifton Hills (1,7 млн га).

Австралійські ферми займають приблизно 60% всієї землі країни. Традиційно вони були сімейними, переходячи з одного покоління до іншого. Проте поступово, зважаючи на міжнародні (глобальні) чинники, місцеві бізнесмени почали приділяти увагу розвитку великих ферм, які є економічно міцнішими, аніж маленькі.

Відповідно до структури господарств країна вибудувала і державну програму підтримки скотарів і фермерів. У її рамках сільгоспвиробники можуть отримати солідну позику — 300 000 австралійських доларів на термін до двох років. Крім того, виділяють гранти для навчання і підвищення кваліфікації аграріїв, а також на оплату фінансових консультантів, які розробляють індивідуальні програми розвитку та ефективного управління для того чи іншого фермерського господарства.

У містах і селах проходять щорічні сільськогосподарські виставки. Найпопулярніші з них — The Sydney Royal Easter Show («Сіднейське королівське пасхальне шоу») і The Royal Melbourne Show («Королівське Мельбурн-шоу») — привертають увагу сотень тисяч відвідувачів. Така масова увага до виставок свідчить про те, що сільські спільноти і ферми продовжують відігравати значну роль у житті країни.

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

Країни, приклади яких ми навели, є конкурентами України на світовому ринку сільгосппродукції. США, Канада, Австралія — у сегменті зернових (кукурудза, пшениця, ячмінь тощо), Іспанія — в постачанні соняшника, соняшникової олії, кукурудзи, а останніми роками — у сегменті плодів і ягід.

Україна, займаючи провідні місця серед інших експортерів сільгосппродукції на глобальний ринок, програє їм у питанні підтримки власних фермерів.

Політика здорового протекціонізму по відношенню до фермерів є невід’ємною складовою внутрішніх політик багатьох держав світу. Україні слід врахувати це, якщо країна має намір і надалі займати гідне місце на світовій аграрній арені.

Текст: Валентин Ковальський

Отримуйте щоранку на пошту свіжі новини та найцікавіше чтиво!

2 години тому

Сир із кеш’ю та місо: веганська продукція ставить палки в колеса молочній галузі США

Виробництво веганського сиру та масла як альтернативи молочної продукції стало вельми успішним у США, при цьому продажі молока зазнали значного спаду. Тому тваринники країни піднімають питання маркування продукції, наголошуючи споживачеві, що «веганське масло – насправді не масло».

Про це повідомляє Bloomberg.

Донедавна американська молочна промисловість була відносно спокійною щодо поширення немолочних продуктів з використанням у маркуванні таких слів, як «молоко» або «сир». Але останнім часом позиція лобі тваринників змінилася.

Національна федерація виробників молока проводить кампанію проти альтернативних молочних продуктів, зокрема, проти використання назв молочних продуктів на етикетках цих виробів.

Читайте: Біль американських фермерів: як виглядають на початку червня посіви сої у США

Зміна споживчих смаків регулярно цитується як головна причина повільного занепаду молочної  галузі. У Федерації вважають, що, використовуючи на етикетках слова «молоко» або «масло», виробники вегетаріанської продукції вводять в оману споживача і несправедливо крадуть частку ринку.

Успіх на хвилі популярності рослинної продукції

Мійоко Шиннер – ідеальна ілюстрація американської мрії. Однак для молочної промисловості США вона стала реальною перешкодою.

Японський іммігрант 61-річна Мійоко Шиннер, здобувши популярність своєю кулінарною книгою про веганські сири, 5 років тому заснувала невелику компанію, яка дуже швидко стала успішним виробником веганської «молочної» продукції.

Отримавши одного разу замовлення на суму $50 тис., Шиннер зрозуміла, що потужностей виробництва у неї для цього недостатньо. Тому вона зібрала $25 млн і побудувала підприємство площею 30 000 кв. футів у м. Петалума, штат Каліфорнія, що спеціалізується на виготовленні молочних альтернатив з таких інгредієнтів, як кеш’ю або рисовий місо. Наразі  компанія виробляє низку продуктів, зокрема сир, моцарелу, масло.

Досягти таких масштабів було непросто, але сьогодні продукція Мійоко Шиннер продається у 12 000 магазинах США. Продажі процвітають – говорить Шиннер, посилаючись на зростання минулого року на 168%.

Біль молочної галузі

При тому, що такі підприємці, як Мійоко Шинер, досягли успіху, скориставшись популярністю продуктів на основі рослин, продажі молока у США, тим часом, зазнали багаторічного спаду.

Штат Вісконсин – один із найбільших виробників молока та вершкового масла в країні (виробляє більше третини всього масла у США). Тож саме тут біль був особливо гострим. Молочні фермери штату виходять з промисловості (близько трьох виробників на день припиняють свою діяльність!), оскільки низькі ціни на молоко зберігаються, а банкрутство поглиблюється.

Адам Спірингз є одним із тих колишніх фермерів. Він попросив 27 різних банків реконсолідувати його борг, але ніхто навіть не розглядав його справу. Тепер він працює регулятором страхування врожаю, а його дружина викладає в технічному коледжі. Нещодавно вони продали своїх корів і все ще намагаються продати свої інші активи, у тому числі ферму та будинок у Weyauwega.

«Сумно думати про те, що ми мали, що будували і що ми втратили, – поділився Спірингз. – Але принаймні зараз ми не живемо в бідності, як останні роки».

Кампанія проти веганської продукції

Такі тяжкі обставини привели до того, що лобістські групи молочної промисловості, зокрема Національна федерація виробників молока, проводять кампанію проти альтернативних молочних продуктів.

Тепер у штаті Вісконсин супермаркетам заборонено продавати будь-які немолочні продукти з маркуванням «масло». За визначенням, веганський продукт не може бути легально позначений і проданий як масло: продукція може бути позначена як імітаційне масло, імітація маргарину або рослинний продукт.

Тож тепер масло Мійоко Шиннер прибирають з прилавків магазинів. Підприємець сказала, що вона запропонувала державі рішення: на товари, які зараз уже надійшли в торговельні мережі, компанія зробить наклейки, котрі повідомлятимуть про «рослинне походження» продукції. 12 червня Департамент сільського господарства, торгівлі та захисту прав споживачів штату Вісконсин затвердив зразок етикетки.

Як повідомляв Landlord, щороку в Британії проводиться веганська кампанія, під час якої близько 50 000 людей відмовляються на місяць від тваринних продуктів. Веганська дієта стає все більш популярною: за рік кількість пошукових запитів щодо неї подвоїлася. Проте фермери критично ставляться до мотивів веганства.

Фото: Bloomberg.

Технології   

6 години тому

Катастрофічна посуха в Південному Судані: 61% населення загрожує криза продовольства

Кількість людей, які сьогодні зіштовхнулися з критичною нестачею продовольства в Південному Судані, найбільша за всю історію. Брак дощів і внаслідок цього високі ціни на продукти харчування призвели до надзвичайної ситуації з продовольчою незахищеністю населення країни.

Про це повідомляє на своєму сайті ФАО.

Причини надзвичайної ситуації в Південному Судані

Нинішній сезон розпочався з рекордно низьких запасів унаслідок поганого врожаю 2018 р., і ситуація поглибилася затримкою дощів на початку 2019 р. Це, в поєднанні зі стійкою економічною нестабільністю, наслідками воєнних конфліктів попередніх років та пов’язаних з ними виснаженням активів і переміщенням населення, порушило життєдіяльність суданців та зменшило здатність людей отримувати доступ до продуктів харчування.

Читайте: Біль американських фермерів: як виглядають на початку червня посіви сої у США

Високі ціни на продовольство, спричинені минулорічними поганими врожаями, ринковою нестабільністю, значними транспортними витратами та знеціненою валютою, також сприяють підвищенню рівня гострої продовольчої небезпеки.

Відповідно до оновленої оцінки ООН, до кінця липня близько 6,96 млн (61%) мешканців Південного Судану зіштовхнуться з гострим дефіцитом продовольства (фази 3, 4 і 5 за Інтегрованою класифікацією фаз продовольчої безпеки, де 5 – це найгірша фаза).

Допомога населенню Південного Судану

  • Щоб запобігти загибелі мільйонів людей у Південному Судані, ФАО співпрацює з фермерами, які повертаються у свою країну, допомагаючи їм переселитися, побудувати активи та пристосуватися до змін у кліматичних моделях, підвищуючи їхню здатність боротися з природними катаклізмами.

«ФАО надає допомогу в лікуванні більше 100 тис. дітей, які страждають від серйозного недоїдання протягом перших 5 місяців року, причому більше 90% цих дітей одужують, – розповідає представник ЮНІСЕФ у Південному Судані. – Але рівень недоїдання залишається критичним у багатьох районах, і ми побоюємося, що ситуація може погіршитися в найближчі місяці».

  • ФАО надає нові сорти насіння, пристосовані до місцевих умов, і навчання методам, які дозволять зменшити втрати від посухи та повені. Також ФАО здійснює вакцинацію тварин та інші ветеринарні заходи для підтримки тваринників.
  • ФАО забезпечить до 5,1 млн осіб різноманітною підтримкою, включаючи життєво важливі продукти харчування і розподіл коштів, а також спеціальні продукти для профілактики й лікування недоїдання серед дітей, вагітних та жінок, що голодують.

Landlord раніше повідомляв про те, що в Північній Кореї в результаті найгіршого за 10 років урожаю, причиною якого стали посухи, аномальна спека і повені, близько 10,1 млн людей страждають від гострої нестачі продовольства. Сім’ї змушені скорочувати кількість прийомів їжі або менше їсти.

Аналітика   

17 червня 2019 10:13

Не вигідно, але правильно – Олег Бахматюк про вільний ринок землі

З одного боку, зняття мораторію на продаж сільгоспземель призведе до переділу ринку, що призведе до дисбалансу в рентабельності агробізнесу. З іншого – рішення правильне, бо дасть нові можливості для розвитку територій.

Про це сказав СЕО та власник групи компаній «Укрлендфармінг» Олег Бахматюк, відповідаючи на запитання кореспондента Landlord про його власне ставлення щодо можливого зняття мораторію на продаж сільгоспземель.

«Мені, як крупному гравцю, це не вигідно. Будь-яка зміна на ринку призведе до його викривлення. Але питання ринку землі – питання оцінки самої території», – зазначив Олег Бахматюк.

З його точки зору, оцінка земель дає можливості для внутрішнього та зовнішнього кредитування. Проте, відкриваючи ринок землі, потрібно створити рівні умови для бізнесу, щоб не знищити українських виробників. «Дерегуляція – це не безвідповідальність, – наголосив Олег Бахматюк, підкресливши, що в Україні повинні бути створені умови для появи середнього класу. Разом із тим він висловився за якомога більш вільний ринок продажу сільгоспземель.

«Не можна бути успішним на неуспішній території, – продовжив Бахматюк. – І тому питання землі для мене, як власника великого банку, невигідне. Але воно правильне, воно на часі, воно оцифрує ринок і дасть нові можливості території. Так само і мені з часом дасть нові можливості. Тому що територія стане багатшою.

Читайте: Чому трудова міграція – це добре і як повернути заробітчан в Україну

«Якщо я неефективний – маю зникнути»

Відповідаючи на запитання, чи не боїться він конкуренції, якщо ринок буде відкритим, Бахматюк відповів:

«Не боюсь, якщо я неефективний, я маю зникнути. Найкращий вимір – це конкуренція».

Він зазначив, що в умовах економічної конкуренції, за необхідності підвищувати зарплати, щоб не втратити людей, сталі видатки компанії (незалежно від умов роботи, урожаю) можуть сягнути 40% (хоча раніше стартували з 5%). «Якщо ми до цього не готові, ми не керівники», – підкреслив Бахматюк.

Обмежуючий фактор у ціні – задача держави

На запитання, скільки має коштувати українська земля, власник групи компаній «Укрлендфармінг» відзначив: «Не знаю, можливо, 2-3-4 тисячі доларів». При цьому зауважив, що держава має встановити обмежуючий фактор – ціну, нижче якої не можна продавати».

Нагадаємо, раніше СЕО та власник групи компаній «Укрлендфармінг» Олег Бахматюк розповів про 2 шляхи вирішення проблеми трудової міграції українців.

Земля   

16 червня 2019 09:07

Виробник спаржі в Україні вкладає 10 тис. євро в кожний гектар

В Україні не так багато фермерів вирощують спаржу, оскільки цей бізнес потребує великих площ, значних зусиль і фінансових затрат. Однак у компанії «Агроексперт трейд» бачать у виробництві цієї культури широкі перспективи.

Про це повідомляє Економічна правда.

Павло Григор’єв вирощує спаржу в с. Воскресенка Херсонської області вже третій рік, і сьогодні його підприємство – «Агроексперт трейд» – належить до найбільших виробників спаржі в Україні.  Компанія має земельний банк 100 га, і одну п’яту площ (20 га) у господарстві відведено під спаржу.

Читайте: Яких працівників шукають в агросфері та скільки їм готові платити

Фермер вважає, що в цього бізнесу є великий потенціал, тож наступного року планує збільшити посівні площі під спаржею у 1,5 разу.

«Ріст попиту на спаржу в Україні ми відчуваємо на собі, саме тому вкладаємо гроші в розширення площ. Я бачу перспективу зростання ринку на найближчі два-три роки», – говорить Павло Григор’єв, один із власників «Агроексперт трейд».

Спаржева математика

У перші 1,5 га спаржі підприємство «Агроексперт трейд» інвестувало $13 тис.

Сьогодні витрати господарства на 1 га спаржі становлять до 8–10 тис. євро залежно від сорту і відстані між міжряддями.

У виробництві багато ручної праці і вартісний процес обробки.

Зібравши спаржу, її треба помити, порізати, відкалібрувати та упакувати. Для цього потрібна спеціальна лінія, яка коштує 70 тис. євро (в Україні така лінія є лише в Каховці, та й ту придбали не новою – була у використанні більше 10 років).

«Агроексперт трейд» планує наступного року вкласти кошти в нове обладнання:

«У 2020 році ми плануємо придбати лінію нової генерації та спеціальну машину для висадки спаржі. Це для нас значні інвестиції», – розповів Павло Григор’єв.

Вартість вирощування пояснює ціну на спаржу: у 2019-му вона становила 170–250 грн за кг.

Особливості вирощування

Спаржа (аспарагус) – це багаторічна рослина, яка росте 10–12 років. Плодоносити починає на другий рік після посадки. Пік урожайності припадає на 4–6-й рік, тоді можна отримати 3–3,5 т пагонів з 1 га.

Висаджують спаржу в землю корінням з одним пророщеним пагоном на відстані мінімум 20 см між рослинами. Ширина міжряддя – 1,5 м. Коріння проростає на глибину також 1,5 м. З огляду на ці особливості виробник спаржі повинен мати у своєму розпорядженні великі площі.

Активний ріст рослини відбувається у червні: за два тижні виростає на 2 м. Пагони зрізають вручну після досягнення розміру 23–25 см.

Спаржа потребує ретельного контролю дозрівання, оскільки якщо пагін вчасно не зрізати, то вже наступного дня він буде перезрілим.

Масштаби виробництва

За останні 5 років площі під спаржею в Україні зросли втричі і зараз становлять 100–120 га, із них 20 га – це площі «Агроексперт трейд». Наступного року компанія планує відвести під аспарагус ще 12 га землі.

Основними каналами збуту спаржі «Агроексперт трейд» зараз є ринки та ресторани в Херсоні, Києві та Дніпрі.  А вже у 2020 р. компанія планує зареєструвати власну торгову марку спаржі і реалізувати її через торговельні мережі.

Landlord раніше повідомляв про те, що в Україні випробують нові гібриди зеленої спаржі.

Фото: «Агроексперт трейд»

Кейси   

15 червня 2019 10:08

Вижити в 90-х та стати успішними у 2000-х: історія перевтілення «Олстас-Льон»

Компанія «Олстас-Льон» на Чернігівщині щорічно інвестує у виробництво $1,5–2 млн. Такого рівня їй вдалося досягти завдяки рішенню засновника Станіслава Котенка повністю змінити профіль виробництва.

Landlord спільно з компанією BASF реалізує медіа-проект «Історія розвитку компанії «Олстас-Льон» Станіслава Котенка», завдяки якому ви зможете дізнатися про те, як одній із провідних українських агрокомпаній вдалося пройти еволюцію від звичайного ТОВ з гуртової та роздрібної торгівлі продовольством і нафтопродуктами до інноваційного сільськогосподарського підприємства.

Про те, як компанія зробила величезний прорив у своєму розвитку, розповів журналістам Landlord генеральний директор групи «Олстас-Льон» Станіслав Котенко.

На відміну від більшості вихідців із буремних дев’яностих, у «Олстас» навчилися будь-який негаразд перетворювати на стимул для розвитку і перемогу. У Менському районі Чернігівської області, де розташовані угіддя компанії, вона стала зразком і прикладом для наслідування іншими фермерськими господарствами із застосування новітніх агрохімічних препаратів, впровадження інноваційних технологій і, врешті-решт, отримання гарних врожаїв.

Читайте: Унікальна модель підвищення ефективності агробізнесу від Станіслава Котенка

На площі у 8500 га «Олстас-Льон» культивує пшеницю, кукурудзу, сою, ріпак. А ось льону, як логічно було б очікувати від підприємства з такою назвою, в активі компанії немає. Точніше — вже немає.

Льон, якого немає

Як розповідає Станіслав Котенко, підприємство було засноване ще у 1991 році, а назва утворена з простої комбінації двох імен засновників. «Тоді мало хто замислювався над такими «розумними речами», як брендинг, торговельний знак або щось подібне… До назв ставилися не дуже серйозно — такі були часи, компанії утворювалися, змінювалися, зникали. Але назва якось прижилася, стала відомою на ринку, і щось змінювати вже не хотілося», — пригадує пан Котенко.

Як починали

«Олстас-Льон» співпрацює з провідними трейдерами вже близько 10 років. Починали, як і багато інших, з торгівлі промисловою та сільськогосподарською продукцією, продуктами харчування — ринок був порожній і готовий проковтнути будь-який товар. Трохи пізніше компанія перейшла на ринок нафтопродуктів — саме тоді й почали закладатися відносини із сільськогосподарськими підприємствами. «Олстас» працював із постачальниками дизпалива і бензину з країн Балтії, а ринком збуту стала серед інших й аграрна галузь.

Переломний момент

Переломним можна вважати 2001 рік.

«Ми придбали Сядринський льонозавод на Чернігівщині, який на той момент був у стані банкрутства, багато вклали у підприємство, зробили технічне переоснащення. Потім почали працювати з колгоспами (точніше з підприємствами, які утворилися на їх базі), — ділиться господар. — За часів Радянського Союзу сировину на завод здавали 74 колгоспи. А на початку 2000-х працювати на партнерських відносинах вже не було з ким. Ми надали господарствам ресурс для вирощування льону — насіння, пальне, добрива, але… виявилося, що половину грошей ми відразу «закопали».

Причина банальна — колишні колгоспи були не здатні забезпечити виконання необхідних технологій при вирощуванні льону, відповідно, не було необхідної якості сировини, не витримувалися ані обсяги, ані строки постачання. Гроші та ресурс, які «Олстас» надавав господарствам, просто зникали. А між тим плани розвивати напрям у компанії були серйозні.

Тому «Олстас» і довелося починати працювати на землі, повністю змінювати спеціалізацію та вирощувати льон самотужки.

«Розпочинали зі 100–200 га, орендованих у тих же колишніх колгоспів, але вже за два-три роки у підприємства був земельний банк у 2000 га. Майже всю льонопродукцію експортували до Китаю, прибуток був гарний, зростала валютна виручка… Але ми швидко зрозуміли, що цей напрям не є перспективним, треба від нього відходити», — пригадує пан Котенко.

Льон — лише у назві компанії

Річ у тім, що вирощування льону — переважно дуже важка ручна праця, яка потребує залучення багатьох робітників. За часів СРСР у кожному селі по хатах розподілялися ділянки льону — родина мала цей льон зібрати, винести з поля, розстелити для вилежування, вручну перевернути. Далі в’язалися снопи й льонотреста перевозилася на льонозавод. В Європі є комбайни для збирання та обертання льону, але вони малопродуктивні, розраховані на ділянки у 20–30 га, та аж ніяк не на тисячі гектарів. Тому льон у всьому світі (а тепер вже й в Україні) — нішева культура, ексклюзив із невеликими обсягами виробництва.

«Ми залучали все менше і менше людей для роботи з льоном у полі, кількість працездатного населення у селах швидко зменшувалася, люди відмовлялися від важкої праці. Ті підприємства, які попри все вирішили залишитися у галузі, здебільшого погано закінчили. «Олстас-Льон» поступово перейшов на вирощування традиційних культур. А згадка про льон у назві компанії так і залишилася», — усміхається пан Котенко.

Відзначимо, що в медіапроекті «Історія розвитку компанії «Олстас-Льон» Станіслава Котенка» ви знайдете унікальний кейс агробізнесу і дізнаєтеся, як компанія зробила величезний прорив у розвитку, повністю змінивши свій профіль.

Кейси   

Показати ще