Новини / Елеватори     29 січня 2020 09:26

Чому інвестувати в елеватори – це вигідно: 3 головні переваги

Як відобразиться на елеваторній інфраструктурі запровадження ринку землі та чи не заважатиме це інвестуванню в будівництво сучасних зерносховищ?

Українські аграрії дуже добре навчилися вирощувати зерно, і численні конкуренти, яких посунули вітчизняні трейдери на світовому ринку, можуть це підтвердити. Достатньо сказати, що за роки незалежності валовий збір врожаю в Україні зріс більш, ніж на 250%, притому що внутрішнє споживання суттєво зменшилося. І цей процес не припинився — щороку спостерігається відчутне зростання фактичних показників. При цьому приріст врожайності обраховується не сотнями тисяч тонн, як раніше, а мільйонами. Український АПК дедалі ближче підходить до цифри 100 млн т валового збору зернових та олійних культур. Вже сьогодні експорт зерна сягає позначки майже 54 млн т — на 11 млн т більше у порівнянні з попередніми роками, і надалі цей показник безупинно зростатиме.

Отже, наразі можна стверджувати, що у технологічному плані вітчизняне рослинництво перебуває на провідних ролях у світовому масштабі. Незважаючи на кліматичні примхи, ми впевнено застосовуємо весь арсенал сучасних рішень для вирощування сільгоспкультур. Аграрні компанії більш­-менш насичені високоефективною технікою та обладнанням, дедалі частіше застосовуючи інноваційні продукти.

У тому разі, якщо не трапиться непередбачуваних погодних катаклізмів, можна прогнозувати зростання валового збору врожаю на 40–50% вже за 7–10 років. Завдяки застосуванню інноваційних рішень і трансформації сільського господарства у справжній бізнес значна частина українських агровиробників отримуватиме врожайність із гектара, порівняну з аналогічними показниками американських та західноєвропейських фермерів. Це об’єктивні процеси, розвитку яких сприяє вдосконалення технологій агровиробництва в Україні.

На цьому тлі головним питанням стає розбудова відповідної інфраструктури, яка дозволить ефективно обробити, зберегти та оперативно відвантажити великі зернові вантажі. Першою великою ланкою зернової логістики є, звісно, сучасні елеватори.

Історія питання

Означені вище тенденції безпосередньо корелюють із розвитком інфраструктури аграрних компаній України. Починаючи з 90-­х років минулого сторіччя вона перебувала у незбалансованому стані, що зумовлювалося реальним станом розвитку галузі.

Ті обмежені, часто позичені кошти, які мали агровиробники, вкладалися передусім у сільгосптехніку. Це давало змогу нормально працювати, підвищуючи продуктивність та ефективність роботи. В супутню інфраструктуру кошти інвестувалися за залишковим принципом, що перш за все стосувалося зерносховищ.

Незначним чином розвивалася мережа регіональних елеваторів, яка лишилася із радянських часів. Можна сказати, що вона не розвивалася взагалі з огляду на те, що сільське господарство не розглядалося потенційними інвесторами як перспективний сучасний бізнес.

Однак, починаючи з 2010 року, спостерігається стрімке зростання елеваторних потужностей по всій території України. Це було зумовлене як відчутним підвищенням світових цін на зерно, так і усвідомленням учасників ринку того факту, що створення власної інфраструктури для зберігання та логістики вирощеного врожаю дає змогу отримати додатковий високий прибуток. І головне, незважаючи на сезонні коливання — стабільний прибуток.

Нам пригадується розмова з керівником господарства на Черкащині площею 3000 га, яка відбулася у 2014 році. Аграрій із гордістю показав новенький самохідний обприскувач і сказав, що придбав його завдяки власному зерносховищу.

«Він нам обійшовся у $200 000. Це різниця у ціні кукурудзи, яку ми продали не у грудні, а у травні», — розповів фермер.

Саме на період 2013–2014 років припав справдешній бум початку масової зацікавленості агровиробників спорудженням власних зерносховищ. На декілька років раніше до гри підключилися українські та іноземні інвестори, які почали інвестувати кошти у будівництво та реконструкцію регіональних комерційних елеваторів. Паралельно з ними активно почали інвестувати кошти в зерносховища великі аграрні холдинги.

Фактично сьогодні цей елеваторний бум триває. Так, у 2018 році було споруджено до 100 сучасних зерносховищ по всій території України. Ця цифра не враховує численні реконструкції, модернізації та добудови на вже існуючих об’єктах. Гадаємо, що аналогічні показники по 2019 року будуть принаймні не нижчими. 8 млрд євро — це та сума, за оцінками різних експертів, яку потрібно інвестувати в розвиток елеваторної галузі України впродовж найближчих років.

Елеватор–2020

Перш, ніж почати розмову про перспективи кількісного розвитку елеваторних потужностей в Україні, акцентуємо увагу на іншому, а саме — на сучасних вимогах до інфраструктурних об’єктів для зберігання зерна.

Загалом сухе очищене зерно можна зберігати різними способами, не обов’язково вдаючись до застосування сучасних технологій і вкладаючи солідні кошти. За умови належного догляду зерно можна засипати, наприклад, до сухого підлогового складу, дешевого металевого ангару чи навіть до тимчасового поліетиленового сховища. Там воно спокійно пролежить тих самих шість­сім місяців і після цього може бути реалізоване потрібної миті.

Однак такий підхід можна порівняти із твердженням, що сільське господарство — це, мовляв, проста справа. «Обробили землю, посіяли і — зібрали врожай». Звісно, що у рослинництві також можна використовувати застарілу техніку, не вносити достатню кількість добрив та економити на захисті рослин. Та рано чи пізно така «технологія» вилізе боком, і нічого доброго в результаті не вийде.

Читайте: Законопроект про вільний обіг землі: що робити іноземцям?

Те саме із зерносховищами. Впродовж останніх років нам доводилося ознайомлюватися із роботою десятків нових елеваторних об’єктів — з різною потужністю й у різних куточках України. Практично всі вони були споруджені за найсучаснішими стандартами та обійшлися своїм власникам у добрячу копійчину. Вочевидь, воно того варте. Для прикладу ми наводимо опис нового елеватора потужністю 120 000 т одночасного зберігання, спорудженого влітку 2019 року.

До складу елеваторного комплексу входять 17 заготівельних силосів (об’ємом по 5000 та 9000 т) та дев’ять силосів оперативного зберігання вологого зерна об’ємом по 1000 т кожен. Елеватор обладнаний за найсучаснішими технологіями та відповідає державним екологічним стандартам, нормам з охорони праці та пожежної безпеки.

Елеватор може виконувати сім незалежних операцій одночасно: функціонують три лінії приймання продукції з авто продуктивністю 150 т на годину кожна з можливістю прийому трьох різних культур, встановлено дві енергозберігаючі зерносушарки Shtral 18000 FR із системою рекуперації тепла, які можуть забезпечувати автономне сушіння двох окремих культур, працюють по дві лінії відвантаження на авто та залізничний транспорт з можливістю одночасної подачі 27 вагонів. Для цього до елеватора було прокладено близько 1,5 км залізничних колій, придбано тепловоз та збудовано депо.

Будівництво елеватора тривало дев’ять місяців, а інвестиції у новий елеватор становили $192 млн (весь комплекс).

Себто сучасний елеватор — це не просто місце для зберігання зерна. Адже в такому разі було б достатньо набудувати ангарів із металопрофілю і закрити питання. Нове зерносховище повинне відповідати таким критеріям:

  1. Продумана структура приймання зерна, яка мінімізує простої та незручності в піковий період сезону;
  2. Абсолютний облік продукції під час перебування її на території елеватора;
  3. Цілковита автоматизація всіх процесів;
  4. Наявність якісного обладнання для післязбиральної обробки врожаю, починаючи від очищення і закінчуючи сушінням;
  5. Можливість оперативно посушити великі партії вологого зерна;
  6. Гарантія збереженості зерна під час зберігання і можливість оперативно усунути загрози на кшталт поширення грибків чи спалаху чисельності хлібних шкідників;
  7. Можливість окремо зберігати різні партії зерна;
  8. Оперативне завантаження та відправлення продукції залізничним та автомобільним транспортом;
  9. Екологічність роботи;
  10. Застосування енергоощадного обладнання.

Цей перелік можна продовжувати. Ми ж наголосимо на тому, що кінцевою метою таких солідних інвестицій (цінник на спорудження сучасних зерносховищ потужністю від 5000 т стартує з позначки 500 000 євро) є досягнення цілої низки переваг. Це:

  • плановість робочих процесів в агрокомпанії;
  • гарантія збереженості врожаю;
  • точний облік вирощеної продукції;
  • залучення нових клієнтів.

І головне — гарантія безпроблемної відправки зерна на експорт. Тобто вчасне постачання гарантовано якісної продукції великими партіями. Що в результаті дає змогу отримувати стабільний високий прибуток.

Саме таким чином здебільшого і розвивається елеваторна інфраструктура України. Сьогодні вже не йдеться про те, щоб бодай куди­небудь зсипати зерно з поля. Ні, інвестори вирішують питання гарантії якісної післязбиральної доробки, збереженості та вчасної відправки на експорт врожаю. Тобто йдеться про сучасні сертифіковані елеватори, які сьогодні будують усі, в тому числі відносно невеликі фермерські господарства.

Читайте: Клуб новаторів агробізнесу дає змогу працювати ефективніше – Микола Тімош

Велике значення має завдання підвищення продуктивності роботи елеваторів. Особливо це відчувається на тих зерносховищах, які надають послуги стороннім агровиробникам, заробляючи на цьому гроші. Адже за наявності, скажімо, 100 000 т одночасного зберігання, елеватор за рік може прийняти 150 000 т зерна, але може й 300 000, отримавши таким чином удвічі вищий прибуток. Тому одним із головних критеріїв визначення доцільності інвестування у спорудження елеватора є можливість підвищення його оборотності.

Утім, не лише. Визначальними лишаються два критерії.

По-перше, це сертифікованість елеватора, а отже, його можливість відправляти партії зерна на експорт. Кількість таких зерносховищ в Україні на сьогодні не перевищує 150 об’єктів — із понад 1100 наявних по всій території країни. За попередніми оцінками, нам необхідно збудувати чи модернізувати від 400 до 500 сертифікованих елеваторів.

По-­друге, це рентабельність доробки та зберігання зерна. Існують сучасні підрахунки, які свідчать про те, що усереднена вартість зберігання 1 т зерна на сучасному елеваторі є удвічі нижчою у порівнянні із застарілим. В рази, на користь сучасних зерносховищ, відрізняються інші фактичні показники: оперативність приймання, відвантаження, облік, збереженість врожаю, оборотність тощо.

Конкуренція — це чудово

Попри те, що ми звикли вести мову про недостатню кількість потужностей для зберігання зерна в Україні, в окремих регіонах, наприклад, у Харківській області, подекуди точаться справжні війни за клієнта.

У конфіденційній розмові з директором мережі невеликих комерційних елеваторів регіону ми дізналися, що сьогодні недостатньо просто збудувати зерносховище і чекати, коли до вас приїдуть фермери зі своїм зерном.

«Ви просто мусите працювати максимально чесно і прозоро. Кількість конкурентів зростає з кожним роком. Десь щось не так — і з вами ніхто не працюватиме. Скажу більше: якщо ви збираєтеся десь поставити елеватор потужністю 20 000–30 000 т, то сто разів подумайте, чи правильно обрали місце. Якщо поруч є філія великої агрокомпанії, поцікавтеся, чи не збираються там будувати власний елеватор. Якщо його збудують, то невелике зерносховище просто програє за ціною, оперативністю роботи та логістикою», — зазначив він.

Прозорість роботи елеватора сьогодні набуває визначального значення у плані приваблення клієнтів — власників малих та середніх фермерських господарств. Якщо ще п’ять­шість років тому доводилося чути найнеймовірніші історії на кшталт «завезли на елеватор 300 т, а отримали назад — 30…», то нині ринок стрімко цивілізується. І це ще один характерний симптом якісного розвитку галузі.

Що далі?

Ми могли б без особливих зауважень спрогнозувати стрімке зростання інфраструктури для зберігання зерна в України у 2020 році. Так, воно, вочевидь, і трапиться, оскільки великі вітчизняні та міжнародні компанії зазвичай планують власні інвестиційні плани на роки вперед. Найбільш оптимістичні прогнози обіцяють цілковиту модернізацію основних зернозберігальних потужностей в Україні впродовж наступних чотирьох­п’яти років.

Однак до усталеного і доволі прогнозованого розвитку подій втрутився не зовсім очікуваний фактор, а саме — скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення.

Ми не будемо наводити передісторію цього рішення та суперечності, які виникли довкола нього. Акцентуємо лишень увагу на тому чиннику, що досі незрозуміло, чи зможуть викупити орендовані нині землі агровиробники, які на них працюють, і чи отримає великий міжнародний капітал доступ до ринку землі в Україні. Адже від цього в тому числі прямо залежить подальший розвиток елеваторної інфраструктури в Україні.

Почнімо з будівництва зерносховищ у середніх господарствах, які є основою розвитку рослинницької галузі в Україні. Впродовж останніх шести­семи місяців дилери констатують стрімке падіння продажів сільгосптехніки в Україні. Пояснення тут доволі просте, хоч і невеселе — агровиробники акумулюють і притримують вільні кошти, побоюючись, що цією технікою їм не буде на чому працювати. У кращому разі — прагнуть зібрати гроші на викуп бодай частини орендованих площ.

Аналогічна ситуація спостерігається і на ринку елеваторного обладнання. Навіщо споруджувати елеватор у господарстві, якщо не буде чого туди звозити… Тому гадаємо, що найближчими роками спорудження елеваторів у невеликих та середніх агрогосподарствах здійснюватиметься в обмежених обсягах. Єдиний виняток — ті фермери, які укладуть угоди співпраці з великими холдингами на умовах партнерства, поступившись частиною суверенітету. Там цілком можливе збереження звичних темпів розвитку інфраструктури.

Разом з тим зросте роль регіональних комерційних елеваторів, які заповнять собою нішу відкладених проєктів спорудження елеваторів. Адже хліб вирощуватимуть в Україні незалежно від того, орендовані це землі чи приватні.

У тому разі, якщо до України широкою рікою потечуть гроші іноземних інвесторів, які скуповуватимуть значні масиви землі, інтенсивність спорудження зернозберігальних потужностей, навпаки, підвищиться. Сільське господарство остаточно трансформується у сучасний бізнес, для якого створення необхідної інфраструктури — обов’язкова умова. У цьому разі якісні оновлення зачеплять не лише елеваторну галузь, але й супутню інфраструктуру, передусім логістику.

Але якраз 2020­й і більшою мірою 2021 рік можуть стати перехідним стагнаційним періодом у плані розвитку елеваторної галузі. При переході земель від одних власників до інших, якщо це трапиться, усім учасникам ринку буде не до будівництва інфраструктури. Втім, ми поки що не в змозі адекватно навіть уявити, не кажучи вже про те, щоб оцінити цей процес. Єдине, що можемо точно стверджувати: він буде, м’яко кажучи, непростим…

З іншого боку, вал зерна в Україні неодмінно зростатиме, а разом з ним зростатиме потреба у нарощуванні інфраструктури для зберігання та логістики зерна. Зростатиме потреба у технологічній модернізації елеваторів, і нікуди від цього ми не подінемося. Вже сьогодні викристалізовуються нові тренди, скажімо, як зорієнтованість новозбудованих елеваторів на майбутні річкові перевезення.

Гадаємо, що після того, як галузь набуде оновленого вигляду в результаті запровадження ринку землі (в тому разі, якщо його таки буде запущено), частина цього валу перероблятиметься безпосередньо на території України. Адже якщо аграрна галузь в Україні якісно розвивається, то результати цього розвитку обов’язково позначаться на усіх ланках процесу. В тому числі будуть здійснюватися інвестиції в сучасне тваринництво, переробку та виготовлення продукції з доданою вартістю. У свою чергу це переорієнтує напрямки руху та вузлові точки зберігання зерна.

Текст: Андрій Свирид

Читайте також