Попри поширене переконання, що екологічний порядок денний у Європі відходить на другий план через геополітичні та економічні виклики, регуляторна політика демонструє протилежне.
Європейський Союз послідовно переходить від декларацій до вимірюваних і обов’язкових вимог. Черговим підтвердженням цього стала нова Директива про розширення прав і можливостей споживачів для зеленого переходу (Empowering Consumers for the Green Transition Directive), яка найближчим часом почне діяти в країнах ЄС.
Її головна мета – обмежити практику грінвошингу та підвищити рівень захисту споживачів.
Нові правила щодо екологічних тверджень впроваджуються паралельно з іншими масштабними регуляторними змінами, які формують нові правила гри для ринку пакування.
Директива ЄС про розширення прав і можливостей споживачів для зеленого переходу (Empowering Consumers for the Green Transition Directive) набула чинності 26 березня 2024 року. Країни-члени ЄС мали імплементувати її положення до національного законодавства до 27 березня 2026 року, а нові вимоги до екологічних заяв почнуть застосовуватися з 27 вересня 2026 року.
Це означає, що вже з осені 2026 року компанії не зможуть використовувати узагальнені формулювання на кшталт «екологічний», «сталий» або «дружній до довкілля» без підтверджених, перевірюваних і незалежно верифікованих доказів.
«Протягом багатьох років поняття екологічності системно девальвувалося. Частково – через недобросовісні практики бізнесу, коли маркетингові формулювання на кшталт «еко», «зелений» чи «дружній до довкілля» використовувалися без жодних підтверджень. Частково – через активний вплив галузевих лобістських груп, зацікавлених у збереженні статус-кво. У результаті споживач зіткнувся з інформаційним шумом, у якому стало складно відрізнити реальні екологічні переваги від маркетингових маніпуляцій. Це закономірно призвело до зростання скепсису щодо самої ідеї сталого розвитку. Саме тому нові європейські правила щодо боротьби з грінвошингом мають значення не лише для ринку, а й для відновлення довіри. Їхнє завдання – захистити поняття екологічності від знецінення та встановити чітке правило: будь-яка екологічна заява має підтверджуватися перевірюваними й незалежно верифікованими даними. Фактично Європейський Союз переводить екологічні твердження з площини маркетингу в площину відповідальності», – зазначає Сергій Рудковський.
Паралельно Європейський Союз переходить до практичної реалізації Регламенту про паковання та відходи паковання (PPWR). Документ набув чинності 11 лютого 2025 року, а більшість його положень почнуть застосовуватися з 12 серпня 2026 року.
Регламент встановлює обов’язкові цілі зі скорочення пакувальних відходів: на 5% до 2030 року, на 10% до 2035 року та на 15% до 2040 року.
На відміну від попередньої директиви, PPWR є регламентом прямої дії та містить конкретні кількісні показники щодо перероблюваності, повторного використання та вмісту вторинної сировини в пакованні.
Ще одним елементом нової регуляторної архітектури є Регламент ЄС щодо запобігання знелісненню (EUDR). Після перегляду графіка впровадження його вимоги почнуть застосовуватися з 30 грудня 2026 року для великих і середніх компаній та з 30 червня 2027 року – для малих і мікропідприємств.
Регламент вимагає від бізнесу підтверджувати походження сировини та доводити, що вона не пов’язана зі знелісненням.
«У Європейському Союзі екологічна політика не залежить від політичної кон’юнктури чи інформаційного порядку денного. Вона базується на довгостроковому плануванні та послідовному впровадженні рішень. Тому уявлення про те, що питання сталого розвитку відійшли на другий план, не відповідає реальності. Останні законодавчі зміни – від PPWR до нових вимог щодо інформування споживачів – демонструють, що ЄС продовжує реалізовувати раніше визначений курс. Для бізнесу це означає одне: регуляторні зміни не варто сприймати як тимчасове явище. Це нові правила роботи ринку», – зазначає Сергій Рудковський.
Як член правління EMPPA (European Moulded Pulp Producers Association), він бере участь у профільних консультаціях та підтримує розвиток регуляторних механізмів, спрямованих на впровадження чітких вимог до безпечності, перероблюваності та ресурсоефективності пакування.
За словами Сергія Рудковського, активна взаємодія галузевих асоціацій, бізнесу та регуляторів дозволяє формувати збалансовані рішення, які одночасно відповідають екологічним цілям та економічним реаліям.
Практичний ефект цих змін уже помітний у структурі європейського ринку.
Під час конференції Moulded Fibre Packaging Europe 2026 компанія SEM ECOPACK представила результати власного дослідження пакування на полицях супермаркетів у країнах Європи.
Дослідження показало, що пластик продовжує домінувати: у середньому його частка перевищує 50% у досліджених категоріях. Частка паковання з формованого волокна становить близько 12%, а паперових рішень – близько 6%.
Водночас аналіз ринків із вищим рівнем проникнення альтернативних матеріалів, зокрема Нідерландів, демонструє значний потенціал для подальшого зростання.
«Сьогодні ми оцінюємо потенціал ринку пакування з формованого волокна як кратний. Якщо зараз альтернативні матеріали займають близько 15% ринку, а пластик – понад 45%, то в найближчі п’ять років цей сегмент може зрости у 2–3 рази», – прогнозує Сергій Рудковський.
Попри поточні глобальні виклики, послідовність європейської регуляторної політики свідчить: екологічна трансформація не зникає з порядку денного. Вона стає більш конкретною, вимірюваною та обов’язковою до виконання.
Які зміни очікують український ринок
Україна продовжує гармонізацію законодавства з європейськими вимогами у сфері управління відходами та розвитку циркулярної економіки.
10 червня 2026 року Міністерство економіки оприлюднило проєкт Закону України «Про зменшення впливу пластикової продукції на довкілля», розроблений для імплементації Директиви ЄС 2019/904 щодо одноразового пластику.
Документ передбачає поетапне обмеження виробництва, імпорту, введення в обіг та розповсюдження окремих видів одноразової пластикової продукції, зокрема:
- пластикових столових приборів;
- тарілок;
- трубочок для напоїв;
- мішалок;
- ватних паличок;
- контейнерів і стаканів із пінополістиролу.
Важливо, що серед виробів, які пропонується заборонити в Україні, опинилися саме контейнери та паковання з пінополістиролу – одного з найбільш проблемних матеріалів з точки зору управління відходами.
Якщо для окремих видів пластику вже існують технологічні рішення зі збору та переробки, то пінополістирол через низьку щільність, складність сортування та економічну невигідність переробки переважно не повертається в повторний обіг. У результаті він накопичується на полігонах або потрапляє в довкілля.
Саме тому обмеження використання виробів із пінополістиролу є не ситуативним рішенням, а логічним кроком у межах гармонізації українського законодавства з європейськими нормами. У країнах Європейського Союзу такі обмеження діють із 2021 року в межах політики скорочення використання одноразового пластику.
Крім того, законопроєкт передбачає запровадження розширеної відповідальності виробника, обов’язкових вимог до маркування окремих видів продукції, а також поступове збільшення рівня збирання та переробки пластикових відходів.
«Для українського бізнесу швидка адаптація до нових правил – уже не виняток, а звична практика. За останні роки компанії навчилися працювати в умовах постійних змін, тому посилення екологічних вимог навряд чи стане критичним викликом. Водночас для великих системних гравців – мереж АЗК, крупних операторів громадського харчування та ритейлу – адаптація потребує стратегічного підходу. Йдеться не лише про заміну окремих видів упаковки чи матеріалів, а про перегляд закупівельної політики, логістичних процесів і довгострокових контрактів. Такі зміни варто планувати заздалегідь, щоб перехід відбувався поступово, без ризиків для безпеки споживачів, перебоїв у постачанні чи дефіциту дозволених рішень», – підсумовує Сергій Рудковський.
Наразі проєкт закону проходить етап громадського обговорення, а дата його набрання чинності буде визначена після завершення законодавчої процедури.
