Новини / Політика     08 вересня 2018 10:04

Яких українських сільгосптоварів не вистачає Туреччині

Туреччина добре знайома багатьом українцям. Памукале, та сама оспівана Гомером і розкопана Шліманом Троя, Стамбул, гори, море, сонце, фрукти, ласощі. Загальний товарообіг між Україною та Туреччиною за 2017 рік становив майже $3,8 млрд. З яких понад $1,2 млрд — це частка товарообігу аграрними та харчовими товарами між нашими країнами, а $929,7 млн припадає саме на український агроекспорт. Україну і Туреччину пов'язують не просто торгово-економічні відносини. У наших країн є спільне минуле і, швидше за все, блискуче майбутнє.

Що може посприяти розвитку турецько–українських відносин? Про що необхідно пам’ятати українським товаровиробникам, вирушаючи до турецьких берегів? Щоб відповісти на ці та масу інших питань директор з розвитку журналу LandLord Ірина Чухлєб запросила до розмови заступника міністра агрополітики з питань євроінтеграції Ольгу Трофімцеву, посла республіки Туреччина в Україні Йонета Дж. Тезеля, главу правління міжнародного союзу бізнесменів України та Туреччини (TUID) Бурака Пехлівана, власника компанії AgroZeta Алі Булута та директора департаменту казначейства і фінансових інститутів Creditwest Bank Ukraine В’ячеслава Озерова.

Ольга Трофімцева: Добре, коли на подібних зустрічах присутні представники бізнесу. Мені подобається безпосередньо отримувати інформацію про те, як почуває себе іноземний бізнес в Україні. Що на ваш погляд змінилося на краще в агросекторі України за останні роки?

Йонет Дж. Тезель сподівається, що реформи в Україні будуть йти швидше

Йонет Дж. Тезель: Україна більше уваги приділяє органічному землеробству. Це правильний вибір. Споживання органічної продукції в усьому світі зростає. Якщо країна сфокусується на її виробництві, думаю, це буде мудра інвестиція.

Ольга Трофімцева: А як ви оцінюєте інвестиційний потенціал та бізнес-клімат в Україні?

Йонет Дж. Тезель: Реформи, розпочаті в Україні, стосуються і сільського господарства. Ми сподіваємося, що вони будуть йти швидше. Я був на конференції по реформам в Копенгагені кілька тижнів тому. Присутні позитивно відзначали процес реформування в Україні, водночас країну активно спонукали робити більше реформ і проводити їх швидше.

Алі Булут: Я живу і працюю в Україні з 1994 року. У 90-ті країна збирала 27 млн т пшениці, зараз — 65 млн т. А в перспективі буде збирати 110 млн т. Цю прогресію я особисто дуже добре бачу. Але позитивні зміни стосуються не тільки зростання обсягів виробництва, а й логістики, податкової системи. Туреччина дуже сподівається на Україну як на близького друга, який знаходиться майже поруч.

Населення Туреччини 10 років тому становило 70 млн чоловік, зараз 80 млн. Щороку до Туреччини приїздить 40 млн туристів. Отже фактично загальне населення країни перевищує 100 млн. У нас дуже великий дефіцит сільських територій. В Україні 48 млн га знаходяться в обробці, а в Туреччині — лише 27 млн га. У нас великий дефіцит продовольчих товарів від зернових до комбікорму і м’яса. Турецькі бізнесмени розраховують на український врожай.

За останні роки в Україні відбулося чимало позитивних змін. Але як у бізнесмена, який працює тут, у мене є деякі проблеми. Наприклад, відшкодування ПДВ при експорті — велика проблема. У нас бувають проблеми з місцевими органами влади. Це не пов’язано з законом. Це пов’язано з людським фактором. Я не можу звинувачувати в цьому систему.

У турецьких інвесторів є питання щодо гарантій повернення інвестицій. Інвесторам хочеться відчувати себе впевнено. У мене договір оренди на 10 років. Але я не бачу перспектив, не знаю, як все буде складатися в разі скасування мораторію на купівлю-продаж сільгоспземлі.

Ольга Трофімцева: Як ви вважаєте, Україні потрібно відкривати ринок землі, чи краще з цим почекати?

Алі Булут: Як на мене, краще почекати. Інакше мені терміново знадобиться купа грошей, щоб викупити землю, на якій я веду господарство. Оренда в фінансовому плані для мене легша. Особисто я не зацікавлений в покупці і продажу.

Бурак Пехліван: В Україні зараз перехідний період. Це стосується й агросектору. Одне з головних досягнень України за останні п’ять років полягає в тому, що українські компанії почали вчитися експортувати, освоювати зовнішні ринки. Зараз Україна експортує не лише сировину. Ви почали поставляти на зовнішні ринки продукти переробки. Це важливо. Україна активно займає нішу експортера меду. Після підписання договору про зону вільної торгівлі з ЄС, Канадою продукція багатьох українських виробників та експортерів стала відповідати світовим стандартам. Відтак українські споживачі мали відчути підвищення якості.

Рік тому ми з колегами з американської, британської, німецької та китайської бізнес–асоціацій створили раду бізнес–асоціацій в Україні. У процесі спілкування виявилося, що наші французькі колеги 40% від загального обсягу інвестицій спрямували до агросектору, 60 французьких компаній зайнято в сільському господарстві. А в турецькій асоціації більше 200 компаній, і тільки 5% з них задіяні в сільському господарстві. Хоча останнім часом турецькі бізнесмени стали пильніше придивлятися до українського агросектору.

У 2016 році вперше за 95 років економічних взаємовідносин Україна та Туреччина спільно організували бізнес–форум.

Ольга Трофімцева вважає, що Україні важливо сфокусуватися на розвитку експорту

Ольга Трофімцева: Тож Україні важливо сфокусуватися на розвитку експорту. Він може стати двигуном розвитку всієї економіки країни. Коли ми говоримо про експорт продовольства з України до Туреччини, де ви бачите ніші, які ми ще не заповнили?

Алі Булут: Соняшникову олію, борошно Україна вже постачає до Туреччини. Це дуже великий прогрес. Секрет розвитку експорту — це логістика. Туреччина щорічно імпортує близько 3,5 млн т зерна з Росії, України, Німеччини та інших країн і щорічно експортує 3 млн т борошна. Наша країна — найбільший експортер борошна в світі. А Україна щорічно експортує 450 000 т борошна — це крапля в морі. Причину я бачу лише в одному — в логістиці. Зі Стамбула ми відправляємо борошно до Африки й за один контейнер платимо близько $800. А за відправку контейнера з Одеси треба заплатити $1700.

Бурaк Пехліван каже, що останнім часом турецькі бізнесмени стали пильніше придивлятися до українського агросектора

Саме розвиток логістики дасть Україні дуже великий потенціал з експорту. Українські виробники зможуть експортувати великими партіями по 50 000 т через Одесу. Особливо якщо будуть отримувати знижку на оптову відправку. Наприклад, в Стамбулі, в Мармуровому порту є знижки для контейнерів, які перевозять нішеві продукти.

Крім того, багато турецьких компаній, не тільки сільськогосподарських, шукають собі в Україні місце для будівництва переробних заводів. Бо тут поки що зарплата, вартість електроенергії, податки нижче, ніж в Європі, а якість виробництва висока.

Ольга Трофімцева: У двосторонніх економічних відносинах торгівля дуже важлива, але не менш важливі й інвестиційні проекти, спільні підприємства. В’ячеславе, як представник фінансового сектору розкажіть: чи часто звертаються до вас бізнесмени, які хочуть інвестувати в український агрофудсектор? З якими основними труднощами стикаються тут турецькі інвестори?

В’ячеслав Озеров: Запитів ми отримуємо достатньо і намагаємося максимально оперативно та ґрунтовно відповідати на них, залучаючи профільних експертів, в тому числі з Міністерства. Наприклад, нещодавно до нас у банк приїздили турецькі аграрії, які хочуть інвестувати в Україну. Інвестори ставлять запитання, постійно шукають свої ніші на українському ринку. Наш банк готовий бути їм надійним партнером, супроводжувати та підтримувати турецький бізнес в Україні.

Для нас аграрний сектор — перспективний напрямок. Якщо взяти наш кредитний портфель і порахувати обсяг коштів, виданий галузям, пов’язаним з харчовою промисловістю і агросектором в цілому, вийде близько 55%.

Що стосується спільних проектів, нам це також цікаво. У минулому році ми підписали угоду з Туркексімбанком, згідно з якою отримали статус представника кредитного агентства Туркексімбанка в Україні. Вони готові через наш банк підтримувати турецьких виробників, що прагнуть налагоджувати збут своїх товарів: таких як обладнання, сільгосптехніка та інших в Україну. Ми готові підтримувати довгі інвестиційні проекти.

Кожен з них банк буде розглядати індивідуально, до кожного клієнта буде особистий підхід. Водночас ми розвиваємо документарні операції: акредитиви, гарантії. Багато турецьких виробників готові приймати безпосередньо гарантії нашого банку, без додаткових гарантій з боку турецьких або ж європейських банків. Це значно здешевлює вартість ресурсу і гарантує оплату. З гарантіями ми можемо працювати в різних напрямках: гарантія повернення передплати, гарантія платежу. Наші акціонери вважають, що спільне українсько–турецьке підприємство — це перспективно. Як щойно зазначив пан Алі Булут, в перспективі український агросектор може вирощувати і експортувати до 110 млн т зернових. Хоча поки урожайність 1 га в Україні ще на досить низькому рівні. Навіть у порівнянні з Туреччиною.

Ми готові підтримувати не тільки проекти, пов’язані з вирощуванням, виробництвом, переробкою. Ми готові підтримувати і логістичні проекти з фінансуванням транспортних витрат, купівлею, лізингом.

Ольга Трофімцева: Необхідно займатися не просто реалізацією логістичних проектів, а розвитком інфраструктури в цілому. Потрібно комплексно дивитися на це питання. Наприклад, щоб довезти до кінцевого споживача якісне зерно, необхідно в нормальних умовах його сушити, зберігати. У такі проекти цікаво інвестувати. У них великий потенціал. І якщо у нас десь і є зараз вузьке місце, то як раз у інфраструктурі та логістиці. Як вивезти ті ж 60 млн тон зерна на експорт, коли ми невдовзі будемо збирати 100? Це питання буде найближчим часом в центрі уваги бізнесу.

Йонет Дж. Тезель: Туреччина активно імпортує з України сою, зерно та іншу агропродукцію. Ми продовжимо співпрацювати у цьому напрямку і сподіваємося, що співпраця буде більш тісною, і наш імпорт з України ще більше буде відповідати міжнародним і турецьким стандартам, якість продовжить зростати.

Україна має великий експортний потенціал. Оскільки сільськогосподарська продукція є настільки важливою частиною українського експорту, експерти з українських дипломатичних місій, такі як торгові аташе, могли б багато зробити для посування експорту.

Ольга Трофімцева: Ми як Міністерство намагаємося реалізувати через Міністерство закордонних справ і Адміністрацію президента ідею аграрних аташе — експертів, які будуть працювати в дипломатичних місіях і займатись безпосередньо питаннями просування експорту аграрної та харчової продукції. З огляду на те, що Україна є вже сьогодні одним з найбільших виробників та експортерів певних видів сільгосппродукції в світі, сумно, що у нас досі немає таких аташе в ключових регіонах або країнах, таких як Туреччина.

Ми розробили законопроект і розраховуємо запустити пілотний проект. Спочатку ми хотіли б бачити аграрних аташе хоча б в п’яти ключових для України експортних регіонах. Це може бути хорошим конкретним механізмом підтримки експорту.

Експерт з профільною аграрною освітою, який знає сектор, зможе сконцентруватися на тому, щоб ті ж турецькі і українські компанії отримували необхідну інформацію для більш ефективного встановлення бізнес–зв’язків. Прикладів успішної роботи аграрних аташе інших країн в Україні ми бачимо багато. Наприклад, аташе Нідерландів та ФРН. Вони дуже активні, подорожують по Україні, контактують з представниками бізнесу, лобіюють інтереси компаній своїх країн в Україні, і це нормально.

Я завжди кажу: треба уважніше дивитися на можливості, які є. Туреччина, наприклад, дуже активна транзитна країна. Дуже багато продукції йде через Туреччину в інші країни регіону з України. Мені здається, тут теж потрібно більш активно працювати обом сторонам, особливо в тому, що стосується логістики. Тому що є розуміння, що це цікаво і українському бізнесу, і турецькому, а значить, потрібно більше можливостей, щоб логістичні потоки між країнами зростали.

Алі Булут: Ви говорили про незайняті ніші. Зверніть увагу на упаковку. У нас в Херсонській області люди по 10 разів використовують старі бананові ящики для продажу фруктів. Тому багато турецьких фірм хочуть відкрити в Україні свої підприємства з виробництва паперової, пластмасової або дерев’яної тари.

Алі Булут вважає, що саме розвиток логістики дасть Україні великий потенціал з експорту

Ольга Трофімцева: В Україні на внутрішньому ринку досі використовують ящики-бананки, які ніде за кордоном вже для експорту не використовуються. Потрібно мати сучасні пакувальні матеріали для будь-якого виду продукції, починаючи від фруктів, овочів, ягід і закінчуючи медом.

Ольга Трофімцева: Бурак, як ви вважаєте: які ключові сектори найбільш цікаві турецьким компаніям, що хочуть інвестувати в український агросектор? Можливо, у вас є конкретні ідеї.

Бурак Пехліван: Інвестиції в український агросектор стримує мораторій на продаж землі. За підтримки Світового банку, Міжнародної фінансової корпорації ми хочемо рухати регуляцію в цьому секторі. Скасування мораторію послужить каталізатором для залучення інвестицій в Україну. Іноземні інвестори не розуміють поточну модель, бояться інвестувати в Україну. З 2013 року активно інвестують в український агросектор переважно українські компанії.

Друга велика проблема в економічній сфері — це недостатнє фінансування. Доступ до нього обмежений. Через це компанії не можуть імпортувати необхідне обладнання, машини, щоб переробляти продукцію і експортувати. По–перше, вони не можуть виробляти, а по–друге, не можуть знайти обладнання для переробки. Турецький Ексімбанк виділив для України $30 млн.

До 2017 року ці гроші майже не використовувалися. Компанія ДТЕК звернулася за фінансуванням. Ми організували проект в Туреччині, турецький Ексімбанк знайшов турецькі компанії. Вони експортували продукцію, обладнання, машини, і тепер з цим обладнанням ДТЕК може переробляти і експортувати свою продукцію.

Чому німці такі успішні? Тому що вони не намагаються просто експортувати продукцію, вони допомагають іншим компаніям виробляти продукцію. І це дуже хороший процес.

Турецьке машинобудування випускає устаткування для переробки продуктів харчування. Нам потрібно сфокусуватися на тому, щоб перекинути місток між виробниками обладнання в Туреччині і переробниками в Україні, щоб підтримати українських виробників і експортерів.

Ольга Трофімцева: Тут є потенціал для зростання по обидва боки. Можливо, турецькі виробники обладнання повинні бути більш активними. Вони не так часто звертаються до Міністерства за інформацією. Я охоче б передавала інформацію зацікавленим компаніям, щоб вони збільшували свою присутність на українському ринку. Наскільки ефективна кооперація між урядом України і Туреччини? Між міністерствами, посольствами?

Йонет Дж. Тезель: Обидві сторони підтримують дуже добрі контакти. Ми регулярно зустрічаємося як на рівні експертів, так і на найвищому рівні. Але є один дуже важливий елемент, якого не вистачає. Це Договір про зону вільної торгівлі. Якщо у нас буде Договір про ЗВТ, ми зможемо збільшити наш товарообіг у декілька разів.

Ольга Трофімцева: Як ви вважаєте, зона вільної торгівлі дасть імпульс розвитку двосторонньої торгівлі?

Бурак Пехліван: За наступні п’ять років можна мінімум втричі збільшити обсяг торгівлі між Україною і Туреччиною. У нас є гарний приклад — Молдова. Після підписання договору про ЗВТ ця країна експортує до Туреччини на 80% більше, ніж роком раніше.

Ще один приклад — Єгипет. У 2011 році ми підписали договір. Хоч у нас немає хороших політичних відносин, великих інвестицій до Єгипту, проте за два–три роки товарообіг між країнами досяг $2 млрд. До підписання договору обсяг товарообігу становив $50 млн.

Ми говоримо, що зараз золотий вік політичних і економічних відносин між Туреччиною і Україною. Але ми також повинні пам’ятати, що 10 років тому товарообіг між нашими країнами становив лише $8 млн, а зараз майже $3,8 млрд.

Ми підтримуємо ЗВТ, знаємо, що є невеликі проблеми, але є так само політична воля з боку президента і уряду. Прикладається багато зусиль. Посол є одним з кращих представників з нашого боку. Він заслуговує, щоб присутні оцінили його внесок у підписання договору. ЗВТ стане одним з великих досягнень, буде грати величезну роль для розвитку економік обох країн.

Ольга Трофімцева: Основним викликом у створенні ЗВТ між Україною та Туреччиною і різницею між українською і молдавською ЗВТ є той факт, що Україна і Туреччина є великими гравцями на аграрних ринках світу. Сильними гравцями. З цієї причини ми захищаємо національні інтереси наших країн в сфері агро. Тому іноді не так легко знайти компромісний варіант, щоб домовитися по всіх пунктах ЗВТ. Але я з вами повністю згодна, це позиція нашого Міністерства. Ми впевнені, що аграрний сектор повинен бути невід’ємною частиною Угоди про ЗВТ між нашими двома країнами.

Йонет Дж. Тезель: Договір про зону вільної торгівлі стосується не лише торгівлі, а й інвестицій, яких потребує Україна. На найвищому рівні, на рівні двох президентів і міністерств є рішуча налаштованість, але реальності двох країн та деякі бюрократичні фактори гальмують процеси. Учасники переговорів повинні долати точки спотикання.

У випадку з Туреччиною ми не можемо повністю лібералізувати агросектор. Це економічна реальність Туреччини. Однак це не завадило Туреччині підписати більше 30 таких угод з іншими країнами. Україна ще новенька у таких угодах, але по мірі того, як їх буде більше підписано, впевненість в собі буде зростати. Якщо ми підпишемо угоду про ЗВТ, можливо, ми будемо надалі купувати більше товарів в України, ніж ми продаємо Україні. Але все ж обидві сторони будуть у виграші.

Україна підписала договір про ЗВТ з Канадою та Ізраїлем. Зараз час сфокусуватися на Туреччині.

Ольга Трофімцева: ЗВТ між Україною та Туреччиною — найпріоритетніша тема на порядку денному у нашому Міністерстві та у Міністерстві економічного розвитку і торгівлі, якщо говорити про укладання угод про вільну торгівлю. Сподіваюся, цей переговорний процес буде завершено протягом декількох наступних місяців.

З огляду на різницю менталітетів та культур, розкажіть про складнощі міжкультурної комунікації. Які основні помилки роблять українські бізнесмени в Туреччині і турецькі в Україні?

Йонет Дж. Тезель: Як посол я завжди закликаю бізнесменів приїжджати, брати на себе прораховані ризики і інвестувати, вірити в майбутнє України. Майже щотижня до мене хтось новий приїздить з Туреччини, щоб запитати про те, як займатися бізнесом в Україні. Але водночас є бізнесмени, у яких був болючий досвід роботи тут, однак вони продовжують працювати.

Я намагаюся допомогли їм подолати несправедливість, з якою вони стикаються. Українська влада також намагається допомогти. Але деякі проблеми все ще залишаються і стримують потенційних інвесторів. Тобто частина моєї роботи полягає у тому, щоб заспокоювати турецьких бізнесменів та намагатися вирішувати проблеми, щоб не розчаровувати потенційних інвесторів.

Ми намагаємося вказувати на позитивні історії. Коли нові люди сюди приїздять, ми намагаємося безпосередньо зв’язати їх з іншими більш досвідченими людьми: з Алі Булутом і з Бураком Пехліваном, щоб вони бачили потенціал країни. Ми фактично працюємо так, щоб це було вигідно обом країнами. Наш девіз в посольстві: більше Туреччини в Україні — більше України в Туреччині.

Бурак Пехліван: Коли турецький бізнесмен відкриває завод, він обов’язково приносить жертву — заколює бика. Це важлива частина релігії, культури. Мій друг любить фотографувати. Він був присутній на відкритті заводу, сфотографував усю церемонію, а потім виклав кадри в одну із соцмереж. Вибухнув скандал. Я його попереджав, що цього не варто робити, що працюючи в інших країнах важливо підлаштовуватись під існуючу там бізнес–модель. Для бізнесменів України та Туреччини важливо розуміти і поважати культурні особливості один одного. Вибудовувати бізнес відповідно з культурними реаліями.

Алі Булут: Туреччина щорічно закуповує певний обсяг комбікормів, сої, пшениці. Турецька держава навіть фінансує виробників цієї продукції в інших країнах. В Україні у МХП дуже великий обсяг виробництва сої та соєвого шроту. Компанія навіть побудувала завод з переробки сої з прицілом, що буде експортувати шрот до Туреччини. Нещодавно турецькі фірми почали купувати соєвий шрот в Аргентині та США, тому що він коштує там на $20 за тонну дешевше, ніж в Україні. Раніше все турецькі фірми бігали за МХП. А тепер МХП бігає за турецькими фірмами, щоб продати свій шрот. Якщо будуть підписані контракти з державними гарантіями або з урахуванням держзакупівель, я впевнений, обом сторонам буде ще вигідніше вести бізнес.

Я готовий вирощувати тут культури, яких потребує Туреччина. Наприклад, сою, кукурудзу, пшеницю. І Турецька держава готова фінансувати мою компанію. Але вона просить надати свій баланс. Я даю. А там показано 5–6 тракторів. І все. Вони кажуть: «Алі, а де твоє поле?» Відповідаю: «Поле не моє. Я орендую землю». «Але, Алі, без землі виходить у тебе гола фірма. 5–6 тракторів — це не компанія».

В’ячеслав Озеров: Так, це актуальне питання. Банк вчиться працювати з фінансуванням без покриття або під заставу майбутнього врожаю. Ми просимо показати заставу, наявні активи, щоб розуміти, що ми фінансуємо. Для нас важливий термін існування компанії. У будь–якому випадку ми готові розглядати різні кейси.

Алі Булут: У мене проблема з ІНГ–банком. Я ніяк не можу отримати від нього кредит. Причина — немає землі у власності. З угорським ОТР–банком мені дуже легко працювати. Вони знають тутешній ринок.

Необхідно розуміти нюанси ведення агробізнесу в обох країнах. Ми були з делегацією в місті Адана. Там можна збирати в рік по три–чотири врожаї деяких культур. У складі української делегації з 20 бізнесменів я був в гостях у найбагатшого бізнесмена міста. У нього в обробку 400 га землі. Коли підійшла моя черга знайомитися, я йому кажу: «я Алі, займаюся сільським господарством, у мене є 4 000 га землі». Він повертається до мене і каже: «Алі, як тобі не соромно, ти брешеш». А навколо 20 осіб, всі на мене дивляться. Питаю його: «Чому я вам повинен брехати?» Він відповідає: «Я найбагатший бізнесмен в Адані, у мене 400 га, а ти молодий, за душею пусто, а у тебе 4 000 га?» Справа в тому, що зі своїх 400 га він отримує більше прибутку, ніж я зі своїх 4 000 га.

Ольга Трофімцева: це поки що. Прибуток на гектар — справа наживна. За допомогою технологій можна збільшити продуктивність і прибуток на гектар. Додана вартість — це ланцюжок від первинного виробництва, через глибинну переробку до кінцевого споживача на внутрішньому чи зовнішньому ринку. Це ключовий елемент подальшого успішного розвитку.

Йонет Дж. Тезель: Я працював в Палестині та Ізраїлі. Там невеликі земельні ресурси, але вони намагаються їх використовувати по максимуму. Смарт–фарминг — концепція, яка допоможе збільшити переваги України. Інвестування в технології найбільш ефективне. Україна може бути попереду багатьох інших, ефективніше використовуючи свої людські ресурси. Ви вже займаєтеся впровадженням деяких технологій в сільське господарство.

Ольга Трофімцева: Щоб збільшити обсяг експорту, потрібно розкручувати Україну як бренд. Туреччина в цьому досягла успіху. Що б ви порекомендували Україні?

Йонет Дж. Тезель: Найкраще в брендінгу, щоб люди один одному в очі дивилися з довірою, особисто зустрічалися. У нас щороку буває приблизно 1,5 млн українських туристів. Вони бачать інфраструктуру, готелі, послуги, їх вітають, їм раді. Це найкраще просування Туреччиною бренду країни.

Як Буряк Пехліван вже казав, в листопаді 2016 року відбувся перший українсько–турецький сільськогосподарський бізнес–форум. Можливо, вже прийшов час проводити наступний? Я впевнений, що так.

У Туреччині в сфері брендингу є і успіхи, і недоліки. Турецька оливкова олія високого класу, таку якість люблять в Європі. Вона корисна. Але ми ще не досягли піку в її просуванні. Нашу оливкову олію купують італійці, проводять ребрендинг і перепродують.

Туреччина і Україна можуть разом працювати над розвитком свого потенціалу.

Деякі турецькі компанії стають в Україні брендами в своїй сфері. Будівельні компанія, наприклад, особливо дорожньо–будівельні. Міністр інфраструктури України каже, що коли турецька компанія перемагає в тендері, то дуже добре працює.

Якість — найкраща реклама. Люди достатньо розумні, щоб зрозуміти і оцінити якість. Розумний маркетинг не допоможе, якщо всередині порожнеча, недостатня якість. Потрібна хороша продукція, потім буде і хороша історія. А якщо це не так, люди це помітять, і вони не будуть купувати. Ми віримо у потенціал і майбутнє України. Успіх вашої країни — це добре і для нас. Крім того, що ми друзі та сусіди, ваш успіх потрібен нам для нашого успіху. Тому ми називаємо Україну стратегічним партнером. Агросектор — це велика частина українського сьогодення і завтрашнього дня. Тому нам треба багато робити для українського сільського господарства.

Ольга Трофімцева: Отже, на осінь будемо планувати новий двосторонній аграрний бізнес–форум.

Текст: Ірина Чухлєб, Марина Брикимова

Фото: Олександр Ларичкін

Читайте також