Новини    12 вересня 2018 10:57

Прогноз розвитку українського агросектору на 10 років


Втримати своє

Українському аграрному сектору у найближчі роки треба знайти гідні відповіді на нелегкі виклики і зберегти позиції на глобального ринку

У липні цього року було оприлюднена доповідь Офісу національної інвестиційної ради при Президенті України «Сільськогосподарський сектор України. Безпека глобального харчування». Як зазначається у документі, за останні десятиріччя обсяг українського експорту основних сільськогосподарських культур і деяких видів харчової продуктів збільшився у 10 разів. Це дозволило країні посісти гідне місце на світовому ринку аграрної продукції і стати лідером з експорту соняшникової олії, зайняти одне з провідних місць у світовій торгівлі зерном, м’ясом птиці, меду тощо.

Але сприятлива епоха «дешевих плюшок» стрімко добігає кінця і ударні темпи росту як харчового глобального ринку, так і сировинних ринків в цілому зміняться помірним невеликим збільшенням і стагнацією. Нажаль, Україна не скористалась слушним періодом великих прибутків від АПК для проведення земельної реформи і вирішення питання легкого залучення інвестицій у сільськогосподарський сектор. Тепер, протягом наступного десятиріччя, аграрній галузі доведеться знайти гідні відповіді на важкі виклики і від цього буде залежати як майбутній стан вітчизняного АПК, так і економіки України, як такої.

Виклики-2027

Спираючись на аналіз світових тенденцій сільськогосподарського ринку і досвід накопичений українськими аграріями і трейдерами, в Офісі національної інвестиційної ради сформулювали основні виклики, які постануть перед вітчизняним сільським господарством у наступні десять років.

«Достойна» відповідь на них дозволить використати переваги і можливості України, як одного з продуцентів світового валового виробника продовольства, мінімізувати втрати від негативного впливу кліматичних змін і коливання кон’юнктури і зберегти позиції провідного експортера аграрної продукції на глобальному ринку.

Головним негативним чинником стане очікуване уповільнення зростання попиту на продовольство у світі і різке зменшення темпів зростання цін, що спостерігалось у попередні роки. Логічним наслідком стане неабияке збільшення конкуренції між головними експортерами сільгосппродукції за найбільш привабливі платоспроможні ринки збуту. Інакше: епоха комфортного життя в умовах постійного зростання зовнішнього попиту і експортних цін для українських сільгосппідприємств закінчується і слід підготуватися до роботи у жорстких умовах.

Магістральний напрямок можна окреслити наступним чином: збільшення інвестицій для поліпшення якості, підвищення продуктивності і отримання продукції з меншою собівартістю, збільшення доданої вартості кінцевого продукту, покращення маркетингу і приділення максимальної уваги нішевим високо маржинальним сегментам.

Власне, мова йдеться про перегляд всього «ланцюгу» виробництва і просування продукції. Зокрема, будуть потрібні підвищення врожайності культур за рахунок використання систем зрошення, новітніх агрохімічних препаратів і систем точного землеробства.

У комплексі треба вирішити питання інвестування у різні системи зберігання продукції і збільшення глибини переробки. Це дає можливість використати як переваги сезонних коливань цін на аграрну сировину, так і здійснити перехід на експорт готових продуктів харчування від простої сільськогосподарської продукції. Наявність сучасних систем зберігання відкриє шлях до просування свіжих і органічних продуктів, які користуються стабільним попитом на ринках розвинених країн.

Крім того, для виходу на нові ринки буде необхідно приділити більшу увагу процедурам сертифікації української продукції і докладання зусиль у досягнення розпізнавання бренду української продукції як такої і досягнення лояльності споживачів.

І, нарешті, окремим завданням в Офісі відокремили розвиток малих і середніх сільськогосподарських і переробних підприємств, як більш мобільних і здатних швидко відреагувати на зміни кон’юнктури ринків.

До чого готуватися

Якщо виходити з довгострокових прогнозів, які дають поважні міжнародні агенції, готуватися «до неприємностей» українським аграріям слід дуже ґрунтовно. Здається, провідні світові експерти чи не чули гучні заяви про наміри України збільшити виробництво зерна до 100 млн т і подвоїти його експорт, або віднеслися до них трохи зневажливо. Власне, у доповіді «Сільськогосподарський сектор України. Безпека глобального харчування», йдеться по уповільнення сільськогосподарських сировинних ринків, але окрема деталізація не проведена.

Згідно ж даних OECD-FAO Agricultural Outlook 2018-2027, впродовж найближчих 10 років показники українського рослинницького сектору зростуть досить помірно. Наприклад, валовий збір пшениці в Україні у 2017 р. OECD-FAO прогнозує на рівні 30,7 млн т (тобто зростання складе 12-13%). Так само буде виглядати і ситуація з виробництвом інших видів зернових – тобто зростання не перевищить 15% від сучасного рівня. Аналогічними прогнозуються і показники експорту зерна – повільне збільшення на 12-15%.

Є у прогнозі і неприємна новина щодо цінової динаміки – за десятиріччя ціни на аграрну сировину зростуть приблизно на 20-25%. Наприклад, ціни-2027 на ту ж пшеницю прогнозуються на рівні до 7000 грн/т. Звісно, що у Agricultural Outlook була врахована лише глобальна ринкова динаміка, такі фактори як курсові коливання, надмірні інфляційні процеси та ін. закласти було просто неможливо. Але навіть такий приблизний розрахунок є досить показовим.

Крім того, на думку міжнародних експертів, площа під зерновими культурами в Україні у порівнянні з сьогоденням буде поступово зменшуватись. Мова йде про скорочення ріллі всього на 1-3%, але відбуватиметься це на фоні збільшення валового збору (хай й незначного). Інакше кажучи, збільшення виробництва буде досягнуто за рахунок інтенсифікації господарства. Саме в цьому і полягає «погана новина» – прибутковість господарств відносно зросте, але ці додаткові кошти буде необхідно інвестувати у технології.

Проте, більш оптимістичним виглядає довгостроковий прогноз щодо олійних культур і продуктів їх переробки. Наприклад, експорт соняшникової олії за найближчі десять років може зрости на третину, а ціни – на 25%. Аналогічна досить сприятлива ситуація буде спостерігатися і для української сої.

Цікаво, що майже з аналогічним прогнозом виступила і Міжнародна рада по зерну (IGC), яка об’єднує 27 країн і ЄС, що підтримали Конвенцію з торгівлі зерном (Україна приєдналась до Конвенції у 1995 р.).

У документі під назвою «П’ятирічний базовий прогноз попиту і пропозиції пшениці, кукурудзи, рису і соєвих бобів до 2022/2023 маркетингового року» викладене бачення IGC як глобальних трендів аграрного ринку, так і можливого сценарію розвитку ситуації для окремих країн.

Цікаво, що висновки IGC майже повністю збігаються з прогнозом, який було зроблено фахівцями FAO.

Протягом наступних п’яти маркетингових років очікується «скромне» зростання обсягів світової торгівлі (тобто попиту) зерновими. Наприклад, якщо попередні п’ять років середній приріст світового «кукурудзяного» трейдингу складав 8,5%, то вже цього МР очікується приріст всього на 0,3%, а в цілому за наступну п’ятирічку – за період з 2018/2019 МР до 2022/2023 маркетингового року збільшення світової торгівлі кукурудзою можливе лише на 1,9%.

Ключовими імпортерами кукурудзи у Міжнародній раді по зерну у майбутньому назвали Іран, Саудівську Аравію, Південну Корею, В’єтнам та Мексику за одночасного зниження попиту на культуру з боку ЕС. Очікується, що у складі основних постачальників змін не відбудеться – на першому місці залишаться США (53,4 млн т у 2022/2023 МР), другою за обсягами буде Бразилія (34,3 млн т). Україна при цьому буде зберігати за собою місце четвертого за значенням експортера маїсу з показником у 24,1 млн т (у 2017/2018 МР – 21,5 млн т).

Ще більш «скромним» виглядає прогноз по пшениці – сумарний приріст світових торгівельних операцій культурою до 2022/2023 МР очікується на рівні 0,8%.

Як зазначено у звіті, різке уповільнення темпів зростання споживання зернових буде обумовлено як скороченням попиту, так і сильною конкуренцією з боку інших культур, насамперед, соєвих бобів – торгівельна війна між США і КНР на думку аналітиків IGC тільки починається. Крім того, у «П’ятирічному базовому прогнозі…» також робиться висновок про те, що на стан світової торгівлі продовольством сильний вплив буде мати протекціоністська політика, яку починають запроваджувати окремі держави. Протягом наступних п’яти років цей тренд лише посилиться і стане одним з визначальних на світовому сировинному ринку в цілому.

Все більшу питому вагу у попиті будуть набувати країни Азії і Африки, особливо, внаслідок вкрай нестабільного власного виробництва, Індія і Ефіопія. У звіті наводиться приклад, що обсяг щорічних закупівель пшениці Індією у наступні п’ять маркетингових років може становити 4,5 млн т на рік на противагу 2,2 млн т на рік, що в середньому закупала на зовнішньому ринку ця країна у період до 2017/2018 МР.

При цьому, як вважають у IGC, на світовому ринку пшениці буде і надалі зростати роль країн чорноморського басейну (мова, звісно, йдеться про Україну і РФ), активність яких буде поступово «обмежувати інтерес до поставок з інших джерел, включаючи ЄС і США. Провідні позиції збережуть Канада з експортом культури у 2022/2023 маркетинговому році у 22,6 млн т та Аргентина (12 млн т). Ці обсяги фактично відповідають об’ємам постачання, що фіксуються з цих країн і зараз.

Проте, прогнозується, що експорт пшениці з РФ зросте з 32 до 36 млн т, а з України – з 15-16 до 18 млн т (порівняння 2017/2018 маркетингового року з 2022/2023 МР).

Висновки

Власне, як підкреслюється в усіх перелічених документах, всі зроблені прогнози – лише можливий сценарій попиту і пропозиції щодо розвитку аграрного сировинного ринку у світі, з урахуванням «ряду широких припущень». Наприклад, у прогнозах вже врахований фактор глобальних торгівельних війн, які вдарили в першу чергу по сільськогосподарським галузям багатьох країн. Але, скажімо, ще не були оцінені наслідки того, що суперечки США і Китаю призведуть до обвалу ф’ючерсів на нафту у першій половині серпня. Це може стати додатковим чинником нестабільності сировинних ринків у короткостроковій і середньостроковій перспективі, наслідки зараз прорахувати неможливо.

Але всі вказані поважні джерела схиляються до думки, що найбільш критичним для українського агросектору буде період до 2021-2022 рр. Очікується, що внаслідок несприятливих умов на світовому ринку експорт основних культур (пшениця і кукурудза) з України буде нижчим ніж у минулі роки. Відновлення ринку почнеться у 2023/2024 МР, коли експортні об’єми відновляться і поступово перевищать існуючий рівень.

Проте, слід враховувати, що негативні прогнози не означають зменшення обсягів світової торгівлі сільгосппродукцією – йдеться лише про уповільнення темпів. Треба лише мати на увазі, що конкуренція на глобальному ринку буде значно вищою, ніж зараз. До цього потрібно готуватися задля збереження позицій одного з провідних постачальників продовольства.

Текст: Михайло Дикаленко

 

 

Отримуйте щоранку на пошту свіжі новини та найцікавіше чтиво!

5 години тому

Фактори впливу подорожчення цибулі в Україні

Чи вдасться Україні повторити минулорічний успіх з експорту цибулі на світовий ринок з огляду на плани фермерів у основних країнах — продуцентах гіркого овочу?

За даними FAO, цибулю вирощують щонайменше у 175 країнах світу. Це більш, ніж удвічі, перевищує кількість країн, де сіють пшеницю. Та й адекватних замінників цьому сльозогінному овочу немає. Тому не дивно, що минулорічна аномальна спека на одних континентах, рясні дощі на інших помітно перекроїли торговельну мапу світового ринку цибулі. Так, традиційні експортери цієї овочевої культури, наприклад Нідерланди, різко скоротили виробництво. Тоді як Китай або Киргизстан намагаються використати ситуацію з максимальною користю для себе, завойовуючи європейські прилавки. Що далі?

Поки що ринок цибулі, як повідомляє ресурс FreshPlaza, перетворився на ринок продавця — ціни демонструють стабільний ріст у всьому світі. Не кращі часи переживає й український ринок. Через обмежену пропозицію продукції власних виробників країна з нетто-експортера перетворилася на імпортера — вже в січні до України було ввезено 9000 т цибулі, що в 1,5 раза більше у порівнянні з груднем 2018-го та у 54 рази більше, ніж у січні попереднього року.

З липня по жовтень 2018-го українські аграрії спромоглися експортувати 12 000 т цибулі, що у 8,5 раза більше, ніж роком раніше

Загалом же за перші два місяці 2019-го ми імпортували 35 400 т цього овочу проти 565 т за аналогічний період 2018-го. Тоді як ще півроку тому аналітики звітували про нарощування темпів та обсягів експортних відвантажень.

Зокрема, за перші чотири місяці сезону (з липня по жовтень 2018 року включно) Україна змогла експортувати 12 000 т цибулі, що у 8,5 раза перевищувало обсяг експорту за той же період попереднього сезону. Більш того, за ці чотири місяці Україна експортувала більше цибулі, ніж за весь попередній сезон 2017/2018 маркетингового року, коли було вивезено близько 11  000 т продукції.

За вказаний період виручка від експорту цибулі українськими фермерами становила $3,6 млн. Тобто українські виробники заробляли на експорті продукції вищого ґатунку. Та чи достатньо буде цього фактору для збереження своїх експортних позицій наступного маркетингового періоду?

Європа: обсяги проти ціни

Незважаючи на невисокий врожай, нідерландські агровиробники задоволені. Ще б пак: орієнтовані на експорт, вони стрижуть купони з цінової ситуації, задовольняючи світовий попит на 20 000 т цибулі щотижня за дуже привабливими для себе цінами. Тим більше що цибуля з Південної Америки та Азії, Нової Зеландії лише готується до виходу на європейські ринки, на які загалом минулого сезону через неврожаї потрапило на 1,2 млн т менше ріпчастої, ніж позаторік.

Втративши в кількості через погодні умови, французькі аграрії в цьому маркетинговому періоді зірвали джек-пот завдяки якості продукції. Тому сміливо правлять за свою жовту цибулю від 0,35 євро проти 0,15 євро за кілограм минулого сезону, в тому числі й на зовнішньому ринку.

Мають вигоду з цьогорічної кон’юнктури й італійські виробники. Як розповідають місцеві аграрії, обсяги виробництва у багатьох з них лишилися без змін. Тоді як ціни з початку сезону продажу сягнули максимуму: з 0,25 євро за цибулю жовту восени до 0,7 євро зараз. За лук-шалот на гуртових ринках правлять ще більше — до 1,75 євро за кілограм, тоді як у 2018 році за нього давали 0,3 євро, значно менше собівартості.

Але йдеться про цибулю великого та середнього калібру. Попри початок «імпортного періоду», місцеві виробники все ще притримують певні обсяги, сподіваючись на підвищення ціни, скаржаться трейдери. І попереджають: не варто сподіватися на компенсацію минулорічних втрат банальною спекуляцією. Бо бажаючих скористатися сприятливим моментом вистачить все одно.

Вдалим для себе також вважають сезон іспанські аграрії. Місцеві трейдери навіть називають цей маркетинговий період одним з найкращих з огляду на сприятливі (для цього регіону) кліматичні умови. Якісна іспанська цибуля порівняно невисокої вартості (до 0,4 євро за кілограм) користується настільки високим попитом у Європі, що торговці вже почали імпортувати на Піренейський півострів ріпчастий овоч з Нової Зеландії, Південної Америки та Африки для місцевих покупців. А виробники вже збільшили принаймні на 10% території під ранню цибулю, врожай якої очікується вже наприкінці квітня — на початку травня.

США та Австралія: експорт, не треба імпорт

Ринок цибулі у США, як відзначають експерти FreshPlaza, всупереч несприятливим погодним умовам (сильні дощі наприкінці літа) на тлі європейського виглядає відносно стабільним. Так, на сьогодні певний дефіцит відчувають лише покупці білої цибулі, невисока якість якої змусила аграріїв позбавитися від врожаю одразу після його збору. Натомість попит на червону та жовту цибулю сприяв тому, що вперше за останні три роки експорт демонструє позитивну динаміку (+4,1% до минулорічних показників) — так зазначає глобальна торговельна платформа Tridge.

Загальний обсяг виручки від експорту цибулі українськими фермерами у минулому сезоні становить $3,6 млн

Через посуху і сильний вітер набагато меншим очікується врожай цибулі на австралійському континенті. Торік внутрішній ринок був переповненим, тому цього року і виробники, і трейдери стратегічно налаштувалися на експорт ріпчастої. Проте природа внесла свої корективи. І хоч австралійські фермери ще продовжують збирати певні сорти цибулі до кінця березня, спеціалісти вже прогнозують зменшення обсягів врожаю.

Азія: тигр атакує

Хто не тільки не пасе задніх, а навпаки — користується моментом, то це китайські фермери. Ринкова кон’юнктура повернулася до них обличчям: попит на їхню жовту цибулю з другого півріччя 2018 року набирає обертів. Ріпчастій з Піднебесної віддають перевагу не лише європейські споживачі, але й найближчі сусіди — країни Південно-Східної Азії. На відміну від української цибулі, експорт якої в другій половині маркетингового періоду демонструє негативну динаміку, потреба в китайській продукції у споживачів росте.

А все через невисоку якість нашого, вітчизняного овочу після довготривалого зберігання.

Нові можливості для своїх товарів вбачають і киргизькі виробники. І увагу свою вони переключають на ринок Західної Європи, тоді як донедавна цибуля з Киргизстану експортувалася здебільшого до Казахстану та Росії. Але їхні недавні партнери самі збільшили виробництво. Так, Казахстан став одним з головних експортерів своєї цибулі до України.

Фермери Таджикистану вже активно готуються до нового сезону, який у них настає на початку квітня. Проте не перестають звільняти гуртівні від минулорічного врожаю, в тому числі й на зовнішньому ринку. Незадовільний попит дає їм цю можливість, тим більше що невисокої якості цибуля із Середньої Азії має неабияку цінову перевагу — 0,97 євро за кілограм, що приблизно на 30–40% перевищує минулорічні прайси.

У сусіда трава зеленіша?

Як повідомляє портал East-fruit, у найближчих з українським кордоном сусідів ситуація без змін — ціни потроху ростуть. Лідером ціноутворення залишається Польща. Якщо з початку року кілограм цибулі там подорожчав у середньому на 16%, до 0,40 євро, то минулого тижня ріпчаста додала ще 6% і вартує 0,47 євро. Незмінною лишається ціна імпортованого овочу, з тих же Нідерландів. Але вона і так зависока як для кінця сезону торгів — 0,56–0,58 євро.

Наздоганяє польську і молдавська цибуля. Її 0,46 євро — майже така сама ціна, як і в Польщі. Але місцеві ціни зберігають тенденцію до зростання, тому в них є шанс не тільки наздогнати, а й обігнати сусідні.

Ринок цибулі в Росії демонструє відносну стабільність. За минулий тиждень ріпчаста додала в ціні всього 0,01 євро і сьогодні коштує 0,35 євро. Виробникам вдалося зберегти неабиякі запаси минулорічного врожаю високого ґатунку, що дає їм змогу сподіватися на чергове подорожчання. Натомість місцеві агроаналітики прогнозують суттєве нарощування обсягів імпорту вже наприкінці березня.

На місцевих теренах

Основна тенденція українського ринку ріпчастої цибулі окреслена вище. Експортну перевагу перших місяців маркетингового періоду 2018/2019 ми розгубили ще в жовтні-листопаді. Натомість показники імпорту аналітики East-fruit вже встигли назвати безпрецедентно рекордними.

Українські постачальники заробляли на продажу цибулі найвищого ґантунку та напрацювали базу майбутніх клієнтів

Як підкреслюють в Українській плодово-овочевій асоціації, це зумовлено як скороченням власного виробництва, так і високим експортним попитом на українську цибулю в першій половині сезону. Проте аналітики не виключають того, що наприкінці березня можна буде спостерігати сповільнення обсягів імпорту. У тому числі через те, що місцеві фермери розпочали продаж більш дешевої, некондиційної продукції після зимування, конкуруючи з аналогічним товаром із країн Середньої Азії. Тому і ціна на цибулю в Україні тримається своїх показників вже другий тиждень без змін — 0,35 євро за кілограм.

ТЕКСТ: Юлія Абакумова

Овочівництво   

18 травня 2019 10:03

4 переваги мобільних додатків для пасічника

Взаємодія постачальників засобів захисту рослин, агровиробників та пасічників: як попередити отруєння бджіл?

Альберту Ейнштейну приписують фразу такого змісту: «Якщо на Землі зникнуть бджоли, то через чотири роки зникне і людина. Не буде бджіл — не буде запилення, не буде рослин, не буде тварин, не буде людини». Насправді, як кажуть дослідники спадщини видатного вченого, Ейнштейн цього не казав. Адже посилання на це «пророцтво» вперше з’явилися в європейській пресі в 1994 році — тобто через 40 років після смерті великого фізика. А першоджерелом нібито стала брошура форуму, який проводила Національна спілка бджільництва Франції (UNAF) у січні того ж року. Та суті це змінює. Бджоли є найефективнішими з комах-запилючів, а для низки культур — єдиними. Тому проблема масової загибелі бджіл останніми роками набула глобального масштабу — адже йдеться про загрозу сталого розвитку виробництва продовольства у світі.

Ринок, який не можна втратити

Україна в середньому виробляє близько 80 000–100 000 т меду на рік, що становить 4–5% від глобального рівня. Основний продукт, який експортується, — соняшниковий мед (90%). За даними FAO, Україна входить до трійки світових експортерів меду, після Китаю та Аргентини. Імпортерами традиційно виступають Європейський Союз та США. Увага покупців передусім прикута до якості та безпеки меду. У ціновому сегменті Україна конкурує з Китаєм, Індією, Аргентиною.

Внаслідок падіння світових цін на продукт за результатами 2018 року експорт меду з України скоротився майже на третину (27%) — до 49 400 т. Але це вже є наслідком несприятливої кон’юнктури, і не треба робити з цього далекосяжних висновків.  А треба враховувати інше — бджільництво у сільськогосподарському виробництві на сьогодні в Україні недооцінене.

По-перше, за приблизними оцінками, в Україні налічується 350 000–400 000 бджолярів. Цифра викликає багато запитань, і далеко не всі експерти схильні вважати її правильною. Але йдеться про всі пасіки — від промислових до пари-трійки вуликів на городі присадибної ділянки (і, до речі, як вказують у МінАПК, 98,6% пасік розташовані саме у господарствах населення та офіційно не зареєстровані). Тобто бджільництво сьогодні несе велике соціальне навантаження, забезпечуючи дохід мешканців сіл (до того ж більшість пасічників — люди похилого віку).

По-друге, проблеми бджолярства виходять далеко за межі галузі. Адже спільна робота бджолярів і аграріїв дає реальний результат у вигляді збільшення врожаю. Варто вказати, що головним медоносом, що культивується у країні, є соняшник — стратегічна для нас культура, адже соняшникова олія є головною статтею аграрного експорту (у 2018 році — на $3,7 млрд).

Навіть невеликий приріст врожаю від запилення бджолами дає річний прибуток, що в 10 разів перевищує вартість прямої продукції бджільництва.

Наприклад, є дослідження фахівців Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича: протягом декількох років порівнювалися результати врожаю соняшника на ділянках, які були запилені бджолами, і ділянках, ізольованих від них. Соняшник, «оброблений» бджолами, мав кращу врожайність, було менше пустого насіння у кошиках, а вміст олії у насінні був вищим на 4,5%. Цифра здається невеликою, але у масштабах всієї галузі це дає десятки мільйонів доларів додаткової експортної виручки. А особливо актуальною є допомога пасічників для запилення насіннєвих посівів та ділянок гібридизації.

Проблема як вона є

Разом з тим, з розвитком бджільництва більшає і перелік проблем, головною з яких є випадки масового отруєння бджіл агрохімічними препаратами. Саме про це йшлося на круглому столі «Взаємодія агровиробників та пасічників. Як попередити отруєння бджіл», який був організований спільно компанією «Сингента», «Українським клубом аграрного бізнесу», Міністерством аграрної політики та продовольства України та Держпродспоживслужбою. Захід став своєрідним підсумком цілої серії зустрічей, тренінгів, семінарів тощо, які були проведені у Полтаві, Харкові та Запоріжжі протягом трьох останніх місяців.

Як зазначив під час круглого столу голова Держпродспоживслужби Володимир Лапа, тільки минулого року було зафіксовано 1408 випадків отруєння бджіл пестицидами. Щоправда, масштаби ще не набули розмірів масової загибелі корисних комах, які фіксувалися, наприклад, у європейських країнах або Сполучених Штатах Америки, але від цього питання не стало менш гострим — потрібно шукати доступні інструменти запобігання впливу агротехнічного фактора на українську популяцію бджіл.

В Україні, за приблизними оцінками, налічується 350 000–400 000 бджолярів

Тут, за словами в.о. міністра аграрної політики та продовольства України Ольги Трофімцевої, треба шукати збалансовані рішення, які врахують інтереси всіх сторін. «Інколи ми чуємо від деяких бджолярів пропозицію взагалі заборонити більшість сучасних агрохімічних препаратів, залишити тільки біохімію. Але такі вимоги вже на межі здорового глузду — український агросектор став локомотивом економіки саме завдяки впровадженню найсучасніших технологій, неодмінною складовою яких є агрохімічні засоби, — наголосила Трофімцева. — Ми не можемо відмовитися від експорту зерна чи соняшникової олії. Тобто потрібні варіанти дій, за яких застосування засобів захисту рослин не буде впливати на популяцію бджіл». Ситуація не безвихідна — є варіанти ефективних рішень, які вже успішно працюють, додала вона.

Початок ланцюга

Втім, самі пасічники не дотримуються елементарних правил під час обробки полів засобами захисту рослин, розміщуючи вулики біля ділянок.

В Україні, за словами доктора ветеринарних наук, Інститут тваринництва НААН, Євгена Руденка, відсутні практики GBP для утримання бджіл і відповідний рівень освіти бджолярів, що досить часто призводить до загибелі чи захворювання комах. Вчений ще раз нагадав, що категорично забороняється обробка засобами захисту рослин сільськогосподарських культур в період цвітіння і полів з квітучими бур’янами, лісосмуг навколо полів. У зонах з інтенсивним бджільництвом і поблизу населених пунктів заборонене застосування авіаобробок. Необхідно суворо дотримуватися карантинних термінів, що регламентують попередження отруєнь людей, тварин і бджіл.

Начальник відділу захисту насіння компанії «Сингента» в Україні, Казахстані, Білорусі Крістіан Шлаттер розповів, що компанія приділяє особливу увагу питанням біорізноманіття та збереження природних ресурсів. «В усіх країнах, де працює «Сингента», ми опікуємося питаннями екології, безпеки навколишнього середовища і безпеки праці та докладаємо надзвичайних зусиль для активного залучення всіх зацікавлених сторін для досягнення спільної мети: забезпечити людство продовольством та зберегти природні ресурси, — підкреслив він. — Тільки за останні 15 років «Сингента» ініціювала чотири глобальні програми зі збереження здоров’я комах-запилювачів».

Однією з них є програма Operation Pollinator — масштабна ініціатива «Сингента», яка допомагає відновити популяції бджіл-запилювачів у різних кліматичних зонах Європи та Північної Америки. Метою програми є збільшення площ вирощування нектароносних квітів на некультивованих ділянках, що забезпечує кормову базу для корисних комах. Окрім збереження та відновлення життєво важливих популяцій запилювачів Operation Pollinator забезпечує сталість ареалу для проживання малих ссавців і птахів. Програма реалізується у співпраці з ключовими зацікавленими сторонами, у тому числі й з науковими інституціями. «Сингента» зі свого боку надає агрономічні знання та ресурси.

«Щодо ініціатив в Україні, то ми дуже вдячні за підтримку Міністерству аграрної політики та продовольства України та дякуємо Інституту тваринництва НААН за плідну та результативну співпрацю. Ми вважаємо, що професійна освіта, зважений експертний підхід до питань здоров’я бджіл, налагодження ефективної комунікації між бджолярами, державними органами та бізнесом є ключовими факторами успіху та досягнення ще кращих результатів», — зазначив Шлаттер.

Тут можна додати, що за словами учасників круглого столу, певна частка провини фермерів у проблемі існує. Джерелом її є сірий ринок засобів захисту рослин (простіше кажучи, підробок), де препарати реалізуються за низькими цінами. Часто фермери безвідповідально підходять до питання, купуючи підроблені пестициди у випадкових постачальників. Їх застосування несе загрозу не тільки комахам, а й людям, які мешкають у місцевості. Володимир Лапа навів приклад випадку отруєння бджіл у Дніпропетровській області внаслідок застосування такого «препарату». Після того як поголів’я комах було знищене, пасічники закупили нові бджолині сім’ї, але протягом декількох днів знову залишилися без бджіл — настільки сильною та шкідливою була сполука застосованої хімії.

Відсутність комунікації

Втім, головною проблемою експерти назвали відсутність надійної та постійної комунікації між фермерами і власниками пасік (що взагалі є трохи дивним у нашу інформаційну епоху). Але рішення вже існують і успішно пройшли «польові випробовування».

По-перше, як розповів керівник соціально-інвестиційного відділу «МРІЯ Агрохолдинг» Василь Мартюк, дуже важливою є повна легалізація пасічників і створення їх професійних об’єднань, які значно полегшують обмін досвідом та інформацією, у тому числі оперативними даними щодо ділянок, які обробляються пестицидами чи, навпаки, є сприятливими для збору нектару.

Україна виробляє 80 000–100 000 т меду на рік, що становить 4–5% від глобального виробництва, та входить до трійки експортерів

«МРІЯ» вже надала допомогу у створенні 12 кооперативів пасічників у Західній Україні — їх метою є як взаємодія фермерів і пасічників, так і обмін необхідною інформацією.

За словами інженера з охорони навколишнього середовища Goodvalley Лесі Розметанюк, аналогічним шляхом пішла і її компанія — вже підписаний меморандум про взаєморозуміння та співпрацю з пасічниками Прикарпаття. Є вже і незалежний розробник рішення обміну специфічною «медовою» інформацією — компанія «Гранд Експерт». За словами віце-президента компанії Олега Ряжського, користування продуктом безкоштовне для аграріїв і пасічників.

У чому ж полягає суть усіх рішень, які були представлені на круглому столі? Усі вони зводяться до простої сучасної інтерактивної системи обміну інформацією в режимі реального часу. Через додатки фермери і пасічники позначають розташування своїх об’єктів і розміщують інформацію щодо запланованих робіт.

Розглянемо переваги, які отримують сторони:

  • фермери позначають поля, які плануються під обробку пестицидами, і розсилають повідомлення зареєстрованим користувачам;
  • фермери позначають найбільш продуктивні ділянки під запилення, на які залучають пасічників, і підвищують продуктивність полів;
  • пасічники (у першу чергу власники так званих кочових пасік) також позначають розташування на мапі, і фермер отримує інформацію щодо ділянок, де обробіток проводити не можна;
  • пасічники можуть оперативно перемістити вулики, або прибравши їх з території, яка буде оброблятися агрохімічними препаратами, або, навпаки, — розташувавши на території найбільшої концентрації квітучих медоносів, що підвищує продуктивність пасік.

Перелік можна продовжувати, але головне те, що участь у таких платформах економічно вигідна як для сільгоспвиробників, так і для пасічників. Відтак, антропогенний фактор у проблемі загибелі бджіл (а саме вплив застосування агрохімічних препаратів) цілком надуманий, і розв’язання питання полягає лише у своєчасному обміні інформацією.

Технології   

17 травня 2019 16:01

Як живе фермер у Польщі: 430 га землі, 30 працівників і приціл на ріпак

Польський фермер Адам Ковальські за вісім років він побудував успішний бізнес і зміг збільшити своє господарство у 17 разів! Унікальна історію успіху аграрія з провінційного польського селища Солець-Куявський, що розташоване на річці Вісла, Куявсько-Поморського воєводства.

Як живе іноземний фермер   

17 травня 2019 13:00

Косюк заявив, що Порошенка оточують крадії ВІДЕО

Влада не може відібрати бізнес у тих, хто займається виробництвом і веде діяльність за всіма правилами. У цьому твердо переконаний голова правління МХП Юрій Косюк. Бізнесмен заявив, що не відвідував засідання Парламенту, бо не був згодний з політикою Президента.

На Міжнародній інвестиційній конференції, організованій компанією Concorde Capital, говорячи про стосунки влади і бізнесу, голова правління агрохолдингу «Миронівський хлібопродукт» Юрій Косюк сказав, що влада не може зашкодити підприємцям, які ведуть правильний бізнес.

Читайте: Переваги цифрової екосистеми агроринку для трейдерів

Оцінюючи досвід 2014 року, Юрій Косюк наголосив, що влада забрала бізнес у 3 суб’єктів:

  • контрабандистів,
  • тих, хто підробляє горілчані вироби,
  • тих, хто займається незаконним переведенням грошових коштів у готівку.

«Проти тих, хто займається виробництвом і веде правильний бізнес, влада не має ніякої сили. У неї немає можливості щось зробити проти них», – наголосив голова правління МХП.

За словами бізнесмена, сьогодні громадянське суспільство стало дуже сильним, і якщо бізнес діє правильно, то влада не може проти нього щось зробити.

Юрій Косюк сказав, що він не відвідував засідання Парламенту, бо не був згодний з політикою Петра Порошенка, заявивши йому прямо:

«Навколо вас багато крадіїв, і вони діють неправильно. Він дуже образився».

Landlord раніше повідомляв про те, що МХП завершив купівлю 90,69% акцій словенської компанії Perutnina Ptuj, виплативши готівкою 221 млн євро. У подальшому агрохолдинг планує стати 100% власником Perutnina Ptuj – уже в цьому році.

Думки   

17 травня 2019 10:33

Експорт української лохини перевищив 2 тис. тонн. Середня вартість – 6 євро за кг

Інвестиційний план господарства з вирощування лохини на 100 га: привабливі показники прибутковості за умови довгого інвестування.

З усього фруктово-овочевого сегмента ринок лохини (чорниці садової) розвивається найшвидше. Прогнози щодо подальшого розвитку залишаються позитивними, оскільки попит на ці ягоди стрімко зростає в багатьох країнах, і йдеться не тільки про фреш-ринок, а й про сегмент замороженої ягоди. Крім того, лохина перетворилася на глобальну ягоду — вирощується в різних країнах і на різних континентах, може реалізовуватися протягом цілого року, а логістичні можливості дозволяють доставляти її до будь-якої точки світу.

Глобальний тренд

Згідно з даними Міжнародної чорничної організації (IBO), виробництво лохини зростає в усьому світі. За останні 20 років виробничі площі під нею збільшилися з 25 000 га в 1995-му до майже 140 000 га у 2016 році, в той же час обсяги виробництва ягід зросли більш ніж у 20 разів, досягнувши у 2016-му рівня 655 000 т.

І такий тренд триває. Це пов’язано з появою нових регіонів виробництва лохини. Хоча США, як і раніше, є світовим лідером у виробництві цієї ягоди (приблизно 87% від загальносвітового обсягу), за останні кілька років виробництво лохини інтенсивно розкинулося в Південній Америці (Чилі, Аргентина, Перу). Крім того, спостерігається різке зростання виробництва в Іспанії та Марокко, а також в Азії, де лідером став Китай.

На європейському континенті лідером є Іспанія із обсягом виробництва ягід близько 30 000 т, Польща посідає друге місце із 16 000 т. Для порівняння: в України цей показник на рівні 2000–2500 т.

За останні 20 років площі під лохиною у світі збільшилися з 25 000 га до 140 000 га і наразі продовжують стрімко зростати

Серед сильних і швидко зростаючих конкурентів слід зазначити Іспанію. Вироблені в цій країні південні сорти забезпечують високоякісні ягоди, істотно кращі, ніж високий північний сортотип лохини. У провінції Уельва, яка до недавнього часу була відома як світовий виробник полуниці, закладено безліч нових плантацій чорниці садової (загальна площа в цьому регіоні оцінюється приблизно у 2500 га), а виробництво зростає на 20–30% в річному численні. Хоча поставки іспанської чорниці припадають на кінець травня — початок червня, вони можуть бути набагато довшими і, отже, конкурують з більш північними регіонами (Польщею, Україною, країнами Балтії). Також заявляють про себе на ринку лохини Румунія, Болгарія та Хорватія. Такі виробники, як Перу й Аргентина, наступають на п’яти по закінченню сезону реалізації продукції згаданих виробників. Основні імпортери лохини — Велика Британія (60–70 млн євро) і Нідерланди (понад 62 млн євро).

У той же час для лохини відкриваються нові ринки. Наприклад, Китай відкрив свої кордони для перуанської та аргентинської лохини. Це означає, що Європі доведеться активніше боротися за стабільні поставки продукції, у тому числі за рахунок пошуку альтернативних постачальників лохини, наприклад з Південної Африки.

Інвестиції у виробництво лохини великі передусім через високу вартість ресурсів для забезпечення захисту рослин, а також витрат на сертифікацію, необхідну на європейському ринку. Це обмежує участь малих виробників у поставках лохини до Європи й одночасно відкриває можливості для великих гравців ринку.

Ринок лохини в Україні

Українські виробники не тільки активно інвестують у розширення посівних площ лохини, вони також підвищують якість ягід — впроваджують системи захисту від заморозків, інвестують у дослідження сортів культурної рослини, які були б найбільш підходящими для вирощування на певному ґрунті в умовах місцевого клімату.

Попит і пропозиція на ринку ще не збалансовані, попит продовжує рости швидкими темпами, тому виробники не прогнозують надлишку ягід на ринку в найближчі три роки.

Сьогодні лохина займає третє місце у структурі ягідних плантацій України, поступаючись лише смородині та садовій полуниці. На частку лохини в Україні припадає 20% всіх площ, зайнятих плантаціями ягідних культур, керованих професіоналами.

Лідер з вирощування лохини — Житомирська область. Площа плантацій становить близько 400 га. Таких показників вдалося досягти завдяки сприятливим кліматичним умовам і складу ґрунту. До речі, у цьому регіоні працює практично найбільший в Європі виробник лохини — фірма «Бетек» (площа плантацій становить 325 га). Ще 200 га насаджень розташовані у Волинській області (більшість з них належить компанії «Флора») і понад 100 га — у Київській області.

Перелік глобальних постачальників лохини тільки за декілька років поповнили Перу та Аргентина

При цьому виробництво лохини в Україні має потужний експортний потенціал. Згідно з даними аналітичної платформи East-fruit, тільки з 2015 до 2017 року експорт лохини зріс у шість разів (до 1900 т), а у 2018-му перевищив 2000 т. Найбільші імпортери української ягоди — Білорусь, Нідерланди та Велика Британія.

Так, експорт лохини до Білорусі у 2017 році становив 739 т, що на 49% більше в порівнянні з 2016-м. Другий за величиною торговий партнер — Нідерланди імпортував у 2017 році 720 т чорниці. Велика Британія посіла третє місце з показником 419 т, хоча варто зазначити, що обсяги експорту до Великої Британії у 2017 році в порівнянні із сезоном 2016-го зросли на 300%. При цьому середня закупівельна ціна становила 120–150 грн/кг.

У середньому в 2017-му роздрібні ціни в Європі варіювалися в межах 15–20 євро за кілограм кондиційної свіжої лохини. Заморожена лохина продається дешевше — від 6 до 9 євро/кг.

Що стосується гуртових цін, основним європейським ринком, де можна було найбільш вигідно продати лохину в 2017 році, залишалася Велика Британія. Ціни на упаковану, відкалібровану і готову до експорту лохину становили від 6 до 8 євро/кг. У сусідній Польщі гуртові ціни варіювалися в межах 4–6 євро/кг.

Що стосується внутрішніх цін в Україні, перші гуртові партії лохини українських господарств на внутрішньому ринку оцінювали у 2017 році на рівні 230–260 грн/кг (7,6–8,6 євро/кг), а вже в середині сезону ціна знизилася до 170–200 грн/кг (5,6–6,6 євро/кг).

Діапазон цін на імпортну лохину в Україні був набагато ширшим, що обумовлено неоднорідною якістю продукції: лохина низької якості пропонувалася по 150–160 грн/кг (4,9–5,3 євро/кг), а більш якісна ягода — по 200–230 грн/кг (6,6–7,6 євро/кг). Споживчі ціни на лохину залежать від декількох факторів, таких як якість, походження та розмір упаковки.

Слід зазначити, що у 2018 році був зафіксований перший прецедент поставки української лохини до Сінгапуру. Компанія «Українська ягода» експортувала пробну партію лохини обсягом 500 кг до Сінгапуру за ціною 250 грн/кг (7,66 євро), з яких 70 гривень (2,15 євро) пішли на транспортні витрати та логістику.

З урахуванням високого попиту на лохину в Україні та порівняно низьких закупівельних цін у європейських експортерів все ще вигідніше продавати лохину на внутрішньому ринку, до того ж господарства ще не здатні формувати стабільно великі партії лохини для експортних потреб.

Беручи до уваги дані з відкритих джерел, можна стверджувати, що ринок збуту лохини поки відкритий. Внутрішній ринок українські виробники забезпечують на 8–15%, що також говорить про перспективи зростання.

Так само лохина набирає популярність в Європі, й українські виробники орієнтуються на експорт — про це свідчить бум сертифікації виробленої лохини GLOBAL G.A.P.

У той же час ринок розвивається дуже активно, і враховуючи, що плодоношення цієї культури починається з третього-четвертого року, в найближчі два-три роки варто очікувати, що пропозиція задовольнить внутрішній попит. У даному випадку найбільш ефективно орієнтуватися на експорт до країн Азії, де ціни на цю ягоду істотно вищі, ніж європейські.

ТЕКСТ: Михайло Дикаленко

Садівництво   

Показати ще