Новини / Елеватори     28 січня 2020 09:26

Куди прямує елеваторна інфраструктура України

Нині маємо підстави розраховувати, що елеваторна галузь України розвиватиметься «не вшир, а вглиб». І причиною цього стануть якісні фактори комплексного зростання ефективності АПК нашої держави.

Регіональні розбіжності

Нерівномірність розташування елеваторних потужностей в Україні відразу кидається у вічі. Надто яскраво це проявляється у таких регіонах, як Черкаська, Вінницька, Чернігівська та інші області. Подібний дисонанс викликаний об’єктивними господарськими реаліями ще радянських часів.

По­-перше, впродовж тисяч років і до сьогодні зернова інфраструктура українських земель була зорієнтована на експорт до причорноморських портів. Відповідно, усі ключові елеваторні потужності розташовувалися таким чином, аби полегшити подальший експорт зерна. Регіональні особливості при цьому враховувалися меншим чином.

По-­друге, за радянських часів українське зерно нерідко спрямовувалося на північ та схід, аби забезпечити продовольством інші регіони СРСР. Зібране зерно ледь не просто з­-під комбайна засипалося до вагонів.

По-­третє, чисельність поголів’я худоби до середини 90-­х років ХХ сторіччя перевищувала нинішню у 5–10 разів. А отже, певна кількість зерна відразу ж перероблялася на корми для тварин.

Відтоді як за розвиток елеваторних потужностей в Україні взявся приватний бізнес, становище змінилося. З’явилися сучасні вузлові елеватори, орієнтовані на якісну післязбиральну обробку зібраного врожаю та формування великих однорідних партій зерна з метою подальшої реалізації його на експорт. Великі гравці ринку сконцентрували власні зусилля передусім на розвитку припортової інфраструктури, аби не залежати від конкурентів та несподіванок на ринку. До сьогодні експорт зерна дає змогу отримувати непогані прибутки трейдерам, і цей тренд ще довго лишатиметься сталим. Це зумовлюватиме поступове насичення регіонів новими елеваторними об’єктами. Тим більше, якщо на ринок прийдуть нові гравці із грошима, приваблені відкриттям ринку землі.

Вектори розвитку

З іншого боку, ми вже нині маємо підстави розраховувати, що елеваторна галузь України розвиватиметься «не вшир, а вглиб». І причиною цього стануть якісні фактори комплексного зростання ефективності АПК нашої держави. Як приклад можна згадати олійну галузь, що є світовим лідером за усіма показниками. Нині майже весь вирощений соняшник переробляється безпосередньо на території України, що дає змогу виробляти продукцію з доданою вартістю, створювати нові підприємства й робочі місця, а також розширювати податкову базу.

Аналогічним чином розвивається галузь виробництва соєвої олії, причиною чого стали суперечливі «соєві поправки». Зокрема, вони зумовили те, що виробництво соєвої олії в Україні зросло більш, ніж на 50%, і продовжує зростати. Поза сумнівами, рано чи пізно в Україні з’являться сучасні потужності для переробки ріпака на біодизель. Це може змінити географічну спрямованість елеваторів, які обслуговуватимуть переробні підприємства, що постачатимуть біопаливо на захід.

Із зерновими культурами дещо складніше, оскільки для того, щоб забезпечити вищу ефективність їх використання, необхідне якісне відродження тваринницької галузі та масштабне виробництво борошна і круп із подальшим їх експортом.

ЧитайтеНімецькі технології та надійне партнерство: Павло Головенко про принципи роботи Convex International GmbH

У цьому плані роль регіональних елеваторів змінюватиметься. Із тимчасових хабів­накопичувачів зерна вони перетворяться на об’єкти для паралельного забезпечення потреб переробних підприємств. Цілком можливо, що елеваторна інфраструктура у регіонах розвиватиметься у вигляді сховищ для зерна при великих переробних підприємствах та індивідуальних сховищ при середніх господарствах чи об’єднаннях фермерів — за європейським зразком.

Перспективи

Гадаємо, що в першу чергу це стосуватиметься західних регіонів України: Тернопільщини, Волині, Львівщини, Вінниччини. Тих областей, де сприятливі ґрунтово­кліматичні умови поєднуються із вдалим географічним розташуванням. У тому числі в плані створення так званих сухих портів — елеваторних хабів для прямого експорту сільгосппродукції до країн Євросоюзу.

Це може бути насіння ріпака, нішеві культури, продукти переробки зернових культур тощо. Це дасть змогу зменшити залежність західних регіонів України від морських портів, знизити кінцеву вартість продукції за рахунок логістики та отримати додатковий прибуток фермерам.

До речі, про цю можливість зараз говорять і в «Укрзалізниці». За словами директора з розвитку бізнесу АТ «Укрзалізниця» Андрія Рязанцева, збільшити кількість перевезень зернових вантажів, а також здешевити їхню вартість зможе побудова спеціальних хабів для перевантаження на західному кордоні України. Зокрема, будівництво додаткових елеваторних сховищ, які дозволять перевалку вантажів із широкої української залізничної колії на вузьку, що існує в ЄС.

Побудова таких хабів обійдеться в $1,5 млрд. У той же час проєкт має низку переваг: з’являться додаткові сховища для зберігання 5 млн т зерна. Це дозволить розвантажити морські порти та залізницю, а також зробить перевезення дешевшими.

Окрім того, за словами Андрія Рязанцева, залізничні перевезення допоможуть скоротити кількість фітосанітарних сертифікатів, які вимагає сьогодні Польща для пропуску українських фур із зерном своїми дорогами.

А перевезення зерна автівками, за запевненнями Андрія Рязанцева, в середньому на 15–20% дорожче. Оскільки в сезон ніде зерно зберігати. Поява нових зерносховищ на західному кордоні спроможна вирішити й цю проблему.

Якщо говорити ширше, виділяючи найбільш перспективні регіони для інвестицій у зберігання зерна, то, вочевидь, це Вінницька область, де дефіцит потужностей становить 2,3 млн т. При цьому географічне розташування регіону дозволяє успішно транспортувати зерно як на південь — до портів Одеської області, так і на захід. Також Вінниччина в перспективі може взяти на себе частину молдовського зерна.

Чернігівщина, Рівненщина, Житомирщина, Львівщина, Волинь — це регіони, потенціал валового збору зерна яких є набагато вищим, ніж зараз. До того ж через погодні умови у цих областях ризики вирощування сільгоспкультур є нижчими. Відповідно, ми радимо потенційним інвесторам звернути увагу на північні та західні області України, тим паче що там наявний доволі гострий дефіцит зернозберігальних потужностей.

Ще один потенційний інфраструктурний Клондайк — Кіровоградська область. Тут високий вал зерна, очевидний дефіцит елеваторних потужностей і вдале географічне розташування. Саме тут можуть розміститися зернові хаби для формування великих партій сільгосппродукції на експорт. Єдине — у регіоні гостро необхідна державна програма масштабної реконструкції автошляхів і побудови додаткової залізничної гілки.

У багатьох регіонах України і нині відчувається серйозний брак сучасних елеваторних потужностей. Вкупі із напруженим становищем у галузі зернової логістики це створює високі ризики для агровиробників та трейдерів. Вирівняти ситуацію можуть лише якісні комплексні зміни аграрної економіки та інфраструктури України.

Цікавим тут виглядає питання із впливом очікуваного запровадження ринку землі на розвиток галузі. Адже в тому разі, якщо вітчизняні агровиробники змушені будуть усі вільні кошти вкладати у викуп власної землі, про жодні інфраструктурні інвестиції не може бути й мови впродовж декількох років. Однак у перспективі ринок землі спроможний дати якісний розвиток галузі, оскільки економічна доцільність побудови власних зерносховищ зросте. Адже їхні власники будуть певні того, що зерносховище стоїть на їхній землі, поблизу їхніх полів і жодні пертурбації з орендою не здешевлять вартості об’єкту.

Утім, бути у чомусь цілковито певним за нинішньої ситуації на ринку не доводиться. Ми знаємо точно лише одне — нові сучасні зерносховища потрібні.

Текст: Андрій Свирид

Читайте також