Кравцов очолив Укрзалізницю

Про це повідомляє Bloomberg.

Донедавна американська молочна промисловість була відносно спокійною щодо поширення немолочних продуктів з використанням у маркуванні таких слів, як «молоко» або «сир». Але останнім часом позиція лобі тваринників змінилася.

Національна федерація виробників молока проводить кампанію проти альтернативних молочних продуктів, зокрема, проти використання назв молочних продуктів на етикетках цих виробів.

Читайте: Біль американських фермерів: як виглядають на початку червня посіви сої у США

Зміна споживчих смаків регулярно цитується як головна причина повільного занепаду молочної  галузі. У Федерації вважають, що, використовуючи на етикетках слова «молоко» або «масло», виробники вегетаріанської продукції вводять в оману споживача і несправедливо крадуть частку ринку.

Успіх на хвилі популярності рослинної продукції

Мійоко Шиннер – ідеальна ілюстрація американської мрії. Однак для молочної промисловості США вона стала реальною перешкодою.

Японський іммігрант 61-річна Мійоко Шиннер, здобувши популярність своєю кулінарною книгою про веганські сири, 5 років тому заснувала невелику компанію, яка дуже швидко стала успішним виробником веганської «молочної» продукції.

Отримавши одного разу замовлення на суму $50 тис., Шиннер зрозуміла, що потужностей виробництва у неї для цього недостатньо. Тому вона зібрала $25 млн і побудувала підприємство площею 30 000 кв. футів у м. Петалума, штат Каліфорнія, що спеціалізується на виготовленні молочних альтернатив з таких інгредієнтів, як кеш’ю або рисовий місо. Наразі  компанія виробляє низку продуктів, зокрема сир, моцарелу, масло.

Досягти таких масштабів було непросто, але сьогодні продукція Мійоко Шиннер продається у 12 000 магазинах США. Продажі процвітають – говорить Шиннер, посилаючись на зростання минулого року на 168%.

Біль молочної галузі

При тому, що такі підприємці, як Мійоко Шинер, досягли успіху, скориставшись популярністю продуктів на основі рослин, продажі молока у США, тим часом, зазнали багаторічного спаду.

Штат Вісконсин – один із найбільших виробників молока та вершкового масла в країні (виробляє більше третини всього масла у США). Тож саме тут біль був особливо гострим. Молочні фермери штату виходять з промисловості (близько трьох виробників на день припиняють свою діяльність!), оскільки низькі ціни на молоко зберігаються, а банкрутство поглиблюється.

Адам Спірингз є одним із тих колишніх фермерів. Він попросив 27 різних банків реконсолідувати його борг, але ніхто навіть не розглядав його справу. Тепер він працює регулятором страхування врожаю, а його дружина викладає в технічному коледжі. Нещодавно вони продали своїх корів і все ще намагаються продати свої інші активи, у тому числі ферму та будинок у Weyauwega.

«Сумно думати про те, що ми мали, що будували і що ми втратили, – поділився Спірингз. – Але принаймні зараз ми не живемо в бідності, як останні роки».

Кампанія проти веганської продукції

Такі тяжкі обставини привели до того, що лобістські групи молочної промисловості, зокрема Національна федерація виробників молока, проводять кампанію проти альтернативних молочних продуктів.

Тепер у штаті Вісконсин супермаркетам заборонено продавати будь-які немолочні продукти з маркуванням «масло». За визначенням, веганський продукт не може бути легально позначений і проданий як масло: продукція може бути позначена як імітаційне масло, імітація маргарину або рослинний продукт.

Тож тепер масло Мійоко Шиннер прибирають з прилавків магазинів. Підприємець сказала, що вона запропонувала державі рішення: на товари, які зараз уже надійшли в торговельні мережі, компанія зробить наклейки, котрі повідомлятимуть про «рослинне походження» продукції. 12 червня Департамент сільського господарства, торгівлі та захисту прав споживачів штату Вісконсин затвердив зразок етикетки.

Як повідомляв Landlord, щороку в Британії проводиться веганська кампанія, під час якої близько 50 000 людей відмовляються на місяць від тваринних продуктів. Веганська дієта стає все більш популярною: за рік кількість пошукових запитів щодо неї подвоїлася. Проте фермери критично ставляться до мотивів веганства.

Фото: Bloomberg.

Про це повідомляє на своєму сайті ФАО.

Причини надзвичайної ситуації в Південному Судані

Нинішній сезон розпочався з рекордно низьких запасів унаслідок поганого врожаю 2018 р., і ситуація поглибилася затримкою дощів на початку 2019 р. Це, в поєднанні зі стійкою економічною нестабільністю, наслідками воєнних конфліктів попередніх років та пов’язаних з ними виснаженням активів і переміщенням населення, порушило життєдіяльність суданців та зменшило здатність людей отримувати доступ до продуктів харчування.

Читайте: Біль американських фермерів: як виглядають на початку червня посіви сої у США

Високі ціни на продовольство, спричинені минулорічними поганими врожаями, ринковою нестабільністю, значними транспортними витратами та знеціненою валютою, також сприяють підвищенню рівня гострої продовольчої небезпеки.

Відповідно до оновленої оцінки ООН, до кінця липня близько 6,96 млн (61%) мешканців Південного Судану зіштовхнуться з гострим дефіцитом продовольства (фази 3, 4 і 5 за Інтегрованою класифікацією фаз продовольчої безпеки, де 5 – це найгірша фаза).

Допомога населенню Південного Судану

• Щоб запобігти загибелі мільйонів людей у Південному Судані, ФАО співпрацює з фермерами, які повертаються у свою країну, допомагаючи їм переселитися, побудувати активи та пристосуватися до змін у кліматичних моделях, підвищуючи їхню здатність боротися з природними катаклізмами.

«ФАО надає допомогу в лікуванні більше 100 тис. дітей, які страждають від серйозного недоїдання протягом перших 5 місяців року, причому більше 90% цих дітей одужують, – розповідає представник ЮНІСЕФ у Південному Судані. – Але рівень недоїдання залишається критичним у багатьох районах, і ми побоюємося, що ситуація може погіршитися в найближчі місяці».

• ФАО надає нові сорти насіння, пристосовані до місцевих умов, і навчання методам, які дозволять зменшити втрати від посухи та повені. Також ФАО здійснює вакцинацію тварин та інші ветеринарні заходи для підтримки тваринників.
• ФАО забезпечить до 5,1 млн осіб різноманітною підтримкою, включаючи життєво важливі продукти харчування і розподіл коштів, а також спеціальні продукти для профілактики й лікування недоїдання серед дітей, вагітних та жінок, що голодують.

Landlord раніше повідомляв про те, що в Північній Кореї в результаті найгіршого за 10 років урожаю, причиною якого стали посухи, аномальна спека і повені, близько 10,1 млн людей страждають від гострої нестачі продовольства. Сім’ї змушені скорочувати кількість прийомів їжі або менше їсти.

Про це сказав СЕО та власник групи компаній «Укрлендфармінг» Олег Бахматюк, відповідаючи на запитання кореспондента Landlord про його власне ставлення щодо можливого зняття мораторію на продаж сільгоспземель.

«Мені, як крупному гравцю, це не вигідно. Будь-яка зміна на ринку призведе до його викривлення. Але питання ринку землі – питання оцінки самої території», – зазначив Олег Бахматюк.

З його точки зору, оцінка земель дає можливості для внутрішнього та зовнішнього кредитування. Проте, відкриваючи ринок землі, потрібно створити рівні умови для бізнесу, щоб не знищити українських виробників. «Дерегуляція – це не безвідповідальність, – наголосив Олег Бахматюк, підкресливши, що в Україні повинні бути створені умови для появи середнього класу. Разом із тим він висловився за якомога більш вільний ринок продажу сільгоспземель.

«Не можна бути успішним на неуспішній території, – продовжив Бахматюк. – І тому питання землі для мене, як власника великого банку, невигідне. Але воно правильне, воно на часі, воно оцифрує ринок і дасть нові можливості території. Так само і мені з часом дасть нові можливості. Тому що територія стане багатшою.

Читайте: Чому трудова міграція – це добре і як повернути заробітчан в Україну

«Якщо я неефективний – маю зникнути»

Відповідаючи на запитання, чи не боїться він конкуренції, якщо ринок буде відкритим, Бахматюк відповів:

«Не боюсь, якщо я неефективний, я маю зникнути. Найкращий вимір – це конкуренція».

Він зазначив, що в умовах економічної конкуренції, за необхідності підвищувати зарплати, щоб не втратити людей, сталі видатки компанії (незалежно від умов роботи, урожаю) можуть сягнути 40% (хоча раніше стартували з 5%). «Якщо ми до цього не готові, ми не керівники», – підкреслив Бахматюк.

Обмежуючий фактор у ціні – задача держави

На запитання, скільки має коштувати українська земля, власник групи компаній «Укрлендфармінг» відзначив: «Не знаю, можливо, 2-3-4 тисячі доларів». При цьому зауважив, що держава має встановити обмежуючий фактор – ціну, нижче якої не можна продавати».

Нагадаємо, раніше СЕО та власник групи компаній «Укрлендфармінг» Олег Бахматюк розповів про 2 шляхи вирішення проблеми трудової міграції українців.

Про це повідомляє Економічна правда.

Павло Григор’єв вирощує спаржу в с. Воскресенка Херсонської області вже третій рік, і сьогодні його підприємство – «Агроексперт трейд» – належить до найбільших виробників спаржі в Україні.  Компанія має земельний банк 100 га, і одну п’яту площ (20 га) у господарстві відведено під спаржу.

Читайте: Яких працівників шукають в агросфері та скільки їм готові платити

Фермер вважає, що в цього бізнесу є великий потенціал, тож наступного року планує збільшити посівні площі під спаржею у 1,5 разу.

«Ріст попиту на спаржу в Україні ми відчуваємо на собі, саме тому вкладаємо гроші в розширення площ. Я бачу перспективу зростання ринку на найближчі два-три роки», – говорить Павло Григор’єв, один із власників «Агроексперт трейд».

Спаржева математика

У перші 1,5 га спаржі підприємство «Агроексперт трейд» інвестувало $13 тис.

Сьогодні витрати господарства на 1 га спаржі становлять до 8–10 тис. євро залежно від сорту і відстані між міжряддями.

У виробництві багато ручної праці і вартісний процес обробки.

Зібравши спаржу, її треба помити, порізати, відкалібрувати та упакувати. Для цього потрібна спеціальна лінія, яка коштує 70 тис. євро (в Україні така лінія є лише в Каховці, та й ту придбали не новою – була у використанні більше 10 років).

«Агроексперт трейд» планує наступного року вкласти кошти в нове обладнання:

«У 2020 році ми плануємо придбати лінію нової генерації та спеціальну машину для висадки спаржі. Це для нас значні інвестиції», – розповів Павло Григор’єв.

Вартість вирощування пояснює ціну на спаржу: у 2019-му вона становила 170–250 грн за кг.

Особливості вирощування

Спаржа (аспарагус) – це багаторічна рослина, яка росте 10–12 років. Плодоносити починає на другий рік після посадки. Пік урожайності припадає на 4–6-й рік, тоді можна отримати 3–3,5 т пагонів з 1 га.

Висаджують спаржу в землю корінням з одним пророщеним пагоном на відстані мінімум 20 см між рослинами. Ширина міжряддя – 1,5 м. Коріння проростає на глибину також 1,5 м. З огляду на ці особливості виробник спаржі повинен мати у своєму розпорядженні великі площі.

Активний ріст рослини відбувається у червні: за два тижні виростає на 2 м. Пагони зрізають вручну після досягнення розміру 23–25 см.

Спаржа потребує ретельного контролю дозрівання, оскільки якщо пагін вчасно не зрізати, то вже наступного дня він буде перезрілим.

Масштаби виробництва

За останні 5 років площі під спаржею в Україні зросли втричі і зараз становлять 100–120 га, із них 20 га – це площі «Агроексперт трейд». Наступного року компанія планує відвести під аспарагус ще 12 га землі.

Основними каналами збуту спаржі «Агроексперт трейд» зараз є ринки та ресторани в Херсоні, Києві та Дніпрі.  А вже у 2020 р. компанія планує зареєструвати власну торгову марку спаржі і реалізувати її через торговельні мережі.

Landlord раніше повідомляв про те, що в Україні випробують нові гібриди зеленої спаржі.

Фото: «Агроексперт трейд»

Landlord спільно з компанією BASF реалізує медіа-проект «Історія розвитку компанії «Олстас-Льон» Станіслава Котенка», завдяки якому ви зможете дізнатися про те, як одній із провідних українських агрокомпаній вдалося пройти еволюцію від звичайного ТОВ з гуртової та роздрібної торгівлі продовольством і нафтопродуктами до інноваційного сільськогосподарського підприємства.

Про те, як компанія зробила величезний прорив у своєму розвитку, розповів журналістам Landlord генеральний директор групи «Олстас-Льон» Станіслав Котенко.

На відміну від більшості вихідців із буремних дев’яностих, у «Олстас» навчилися будь-який негаразд перетворювати на стимул для розвитку і перемогу. У Менському районі Чернігівської області, де розташовані угіддя компанії, вона стала зразком і прикладом для наслідування іншими фермерськими господарствами із застосування новітніх агрохімічних препаратів, впровадження інноваційних технологій і, врешті-решт, отримання гарних врожаїв.

Читайте: Унікальна модель підвищення ефективності агробізнесу від Станіслава Котенка

На площі у 8500 га «Олстас-Льон» культивує пшеницю, кукурудзу, сою, ріпак. А ось льону, як логічно було б очікувати від підприємства з такою назвою, в активі компанії немає. Точніше — вже немає.

Льон, якого немає

Як розповідає Станіслав Котенко, підприємство було засноване ще у 1991 році, а назва утворена з простої комбінації двох імен засновників. «Тоді мало хто замислювався над такими «розумними речами», як брендинг, торговельний знак або щось подібне… До назв ставилися не дуже серйозно — такі були часи, компанії утворювалися, змінювалися, зникали. Але назва якось прижилася, стала відомою на ринку, і щось змінювати вже не хотілося», — пригадує пан Котенко.

Як починали

«Олстас-Льон» співпрацює з провідними трейдерами вже близько 10 років. Починали, як і багато інших, з торгівлі промисловою та сільськогосподарською продукцією, продуктами харчування — ринок був порожній і готовий проковтнути будь-який товар. Трохи пізніше компанія перейшла на ринок нафтопродуктів — саме тоді й почали закладатися відносини із сільськогосподарськими підприємствами. «Олстас» працював із постачальниками дизпалива і бензину з країн Балтії, а ринком збуту стала серед інших й аграрна галузь.

Переломний момент

Переломним можна вважати 2001 рік.

«Ми придбали Сядринський льонозавод на Чернігівщині, який на той момент був у стані банкрутства, багато вклали у підприємство, зробили технічне переоснащення. Потім почали працювати з колгоспами (точніше з підприємствами, які утворилися на їх базі), — ділиться господар. — За часів Радянського Союзу сировину на завод здавали 74 колгоспи. А на початку 2000-х працювати на партнерських відносинах вже не було з ким. Ми надали господарствам ресурс для вирощування льону — насіння, пальне, добрива, але… виявилося, що половину грошей ми відразу «закопали».

Причина банальна — колишні колгоспи були не здатні забезпечити виконання необхідних технологій при вирощуванні льону, відповідно, не було необхідної якості сировини, не витримувалися ані обсяги, ані строки постачання. Гроші та ресурс, які «Олстас» надавав господарствам, просто зникали. А між тим плани розвивати напрям у компанії були серйозні.

Тому «Олстас» і довелося починати працювати на землі, повністю змінювати спеціалізацію та вирощувати льон самотужки.

«Розпочинали зі 100–200 га, орендованих у тих же колишніх колгоспів, але вже за два-три роки у підприємства був земельний банк у 2000 га. Майже всю льонопродукцію експортували до Китаю, прибуток був гарний, зростала валютна виручка… Але ми швидко зрозуміли, що цей напрям не є перспективним, треба від нього відходити», — пригадує пан Котенко.

Льон — лише у назві компанії

Річ у тім, що вирощування льону — переважно дуже важка ручна праця, яка потребує залучення багатьох робітників. За часів СРСР у кожному селі по хатах розподілялися ділянки льону — родина мала цей льон зібрати, винести з поля, розстелити для вилежування, вручну перевернути. Далі в’язалися снопи й льонотреста перевозилася на льонозавод. В Європі є комбайни для збирання та обертання льону, але вони малопродуктивні, розраховані на ділянки у 20–30 га, та аж ніяк не на тисячі гектарів. Тому льон у всьому світі (а тепер вже й в Україні) — нішева культура, ексклюзив із невеликими обсягами виробництва.

«Ми залучали все менше і менше людей для роботи з льоном у полі, кількість працездатного населення у селах швидко зменшувалася, люди відмовлялися від важкої праці. Ті підприємства, які попри все вирішили залишитися у галузі, здебільшого погано закінчили. «Олстас-Льон» поступово перейшов на вирощування традиційних культур. А згадка про льон у назві компанії так і залишилася», — усміхається пан Котенко.

Відзначимо, що в медіапроекті «Історія розвитку компанії «Олстас-Льон» Станіслава Котенка» ви знайдете унікальний кейс агробізнесу і дізнаєтеся, як компанія зробила величезний прорив у розвитку, повністю змінивши свій профіль.