Спецпроекти / Кейси / Три дні в полях із Toyota     27 березня 2019 09:22

Як учетверо скоротити кошторис на зерносушарку – приклад Макарів-Агробуд

Чому співвласник сільгосппідприємства «Макарів-Агробуд» Ігор Чумак не хоче переформовувати родинний бізнес на холдинг.

Приватне підприємство «Макарів-­Агробуд» у Київській області, яким керує Ігор Чумак, не відрізняється чимось надзвичайним від інших українських сільськогосподарських компаній аналогічного розміру. В обробітку господарства близько 6000 га орної землі, на якій вирощують традиційні для цієї зони культури.

Та є одна відмінність — «Макарів-­Агробуд» входить до великого бізнесу разом із кластером у Миколаївській області з 18 000 га і кластером у Черкаській області з 2000 га, що спеціалізується на м’ясному і молочному напрямі. За структурою, розмірами і різноплановими видами діяльності така конгломерація цілком «потягне» на холдингову компанію невеликого розміру.

Але це не так — усі перелічені підприємства входять до сімейного бізнесу великої родини Чумаків. Саме так — бізнес не об’єднаний в одне підприємство або холдинг, не має єдиної вертикалі управління, окрім самої родини.

Взагалі, такі бізнеси є природними і найдавнішими формами підприємницької діяльності, вони поширені по всьому світі та сприймаються як звичайне явище. В Україні існує Асоціація власників сімейних компаній (FBN Україна). Щоправда, представників аграрного сектора в ній немає, хоча саме ця галузь є найбільш сприятливою для розвитку родинних справ. Можливо, причиною стало те, що у країні досі не сформований ринок землі, можливо, справа у надмірно короткому строку, який було відведено підприємцям, — родинні бізнеси формуються поколіннями.

Але саме така незвична форма господарювання накладає відбиток на всі дії власників.

Як все починалося

А починалося все, як розповідає господар «Макарів-Агробуд», майже 25 років тому, на уламках колгоспної системи. Родина почала потроху збирати землі, які стояли покинутими, та ставити їх в обробіток — працювали на старій техніці, що залишалася у господарствах. Так і був започаткований Південний кластер бізнесу, який зараз є найпотужнішим.

Потім до родинної справи були залучені господарства у Черкаській області, а декілька років тому Чумаки набули корпоративних прав на «Макарів-­Агробуд», активним розвитком якого і взявся займатися Ігор. Основний напрям — вирощування кукурудзи, пшениці, сої та соняшника.

Бізнес починався майже 25 років тому, на землях, що стояли покинутими, настарій техніці

Запитання, скільки ж підприємств об’єднала родина, Чумака дещо збентежило — за його словами, зараз сімейний бізнес поєднав більше 20 юридичних осіб, серед яких далеко не всі належать до аграрної сфери. Наприклад, спільно з дружиною створили й інший напрям діяльності — у сфері легкої промисловості.

Думку про зміну форми підприємства Чумак відкидає — для цього потрібно вибудовувати принципово інші процеси, створювати окрему управлінську вертикаль. Поки родину цілком влаштовує спільно вести всі справи і покладатися лише на себе.

Господарювати по коштах

А ось що таке покладатися лише на себе, Чумак пояснює дуже просто: будь-який розвиток кожного підрозділу планується виключно за результатами попереднього періоду. Тобто, якщо заробив гроші — можеш закладати інвестиції у розвиток. У компанії прийняли рішення не залучати позики. Якщо є підстави для збільшення земельного банку, то робиться це виключно з власних коштів. «Причиною стала, мабуть, загальна ситуація у країні — ніколи не знаєш, що буде після чергової зміни влади, — зауважує господар. — Через відсутність можливості довгостроково планувати ми для себе прийняли таку стратегію розвитку і навчилися дуже ефективно використовувати той ресурс, який у нас є, мінімізували ризики і стали максимально ефективним підприємством».

З іншого боку, додає Чумак, немає тиску кредитних зобов’язань і можна дозволити собі, зібравши урожай, скласти його на складах і почекати гарної ціни.

Усе, за його словами, зводиться до двох питань: для банків першим фактором при прийнятті рішення про кредитування є обігові кошти позичальника, а другим — наявність серйозних активів. А сучасний український агробізнес не можна оцінити як актив — його цінність є майже абстрактною величиною. Є розпайована земля, яка орендується певними господарствами, але це не є активом з точки зору банку. Те, що земля обробляється і приносить доходи, теж неможливо оцінити як актив — адже ніхто не може гарантувати тривалість терміну договору оренди. Теоретично надавати паї в оренду власники повинні мінімум на сім років. На практиці — договори доводиться переукладати щорічно, причому пайовики усіляко уникають офіційного оформлення. «Я розумію банкірів: пройшли часи, коли кредити роздавали на всі боки. Тепер у нас сотня банків просто банкрути і величезний портфель грошей, які вже ніхто не поверне. Тому і вартість всіх кредитних продуктів в Україні надвисока. У нас немає мети нарощувати капіталізацію, щоб комусь показати зовнішню оболонку — кредиторам, інвесторам, банкам…» — продовжує підприємець.

Кредитні продукти на зовнішніх ринках позик дешевші, але для них треба ретельно підготуватися — треба щонайменше три роки проходити євроаудити, робити аналіз діяльності підприємства, щоб стати зрозумілою та прозорою структурою, довести свою надійність.

Земельне питання

Щоправда, є одне питання, де Чумак — випускник Університету імені Шевченка за фахом «економіка підприємства», який він закінчив у 2004 році, виглядає трохи розгубленим. Це проблема майбутнього ринку землі.

За його словами, багато пайовиків вже казали, що продаватимуть свою землю. «Для людей це останній актив, вони вже начиталися, що у Швейцарії земля коштує 63 000 євро за гектар, і називають мені ціну свого паю у $10 000 за гектар. Щоб викупити землі, які зараз орендуються «Макарів-Агробуд», мені потрібно $60 млн, — розмірковує підприємець. — Навіть, якщо ми залучимо ці кошти і будемо весь заробіток віддавати, потрібно 20 років. У реальності навіть більше».

Ось і виходить, що для таких підприємств, як «Макарів-Агробуд», шлях на ринок землі майже перекритий — окупати оборудку доведеться двом поколінням власників.

Економічна доцільність

Господарювання на власних коштах мало ще один наслідок — у підприємстві закуповують лише вживану закордонну сільськогосподарську техніку, за виключенням хіба що найпростіших причіпних агрегатів (вони вітчизняного виробництва).

Пояснення цьому у Чумака просте — за кордоном працюють програми, які стимулюють фермерів оновлювати парк раз на три-п’ять років, надають кредити під 1% річних. Як наслідок — п’ятирічні трактори і комбайни продаються за цінами на 40% меншими, ніж нові. Тобто за ціною двох нових комбайнів є можливість придбати три. Бізнес, який представляє Чумак, формує замовлення, а менеджери компаній, що спеціалізуються на продажі вживаної техніки, підбирають необхідне у США та Європі.

Усі комбайни, трактори й обприскувачі «Макарів-Агробуд» — американського бренду Case, саме йому у підприємству віддають перевагу. Поки що застосовуються барабанні та роторні комбайни, але вже прийнято рішення про повний перехід на ротор. Трактори використовують двох типів — потужні 500-сильні для обробітку ґрунту і трактори на 250–270 к. с. для всіх інших видів робіт. Для посіву за кордоном обирають сівалки John Deere та Horsch, причіпна техніка для обробітку ґрунту — системи LEMKEN.

Для «Макарів-­Агробуд», розташованого на легких підзолистих ґрунтах, доміную­чою культурою стала кукурудза, потім — пшениця, соняшник, соя. Є у господарстві також горох і багаторічні трави.

Не вважає перспективною Чумак і ідею власної переробки сировини. Принаймні для таких господарств, як те, що він очолює. Наприклад, у переробки зерна на борошно дуже «специфічна» економіка — підприємство потрапляє у залежність від одного типу покупця, який «обмежений соціальними сортами хліба» і буде будь-що знижувати ціну.

Тому підприємство напряму працює з великими зерновими трейдерами — Toepfer («АДМ Трейдинг»), Bunge, була спроба працювати із ДПЗКУ.

Партнер — це надовго

Втім, як погоджується господар, за такої економічно доцільної сівозміни значно посилюється роль обробітку ґрунту. Адже системи ощадливого обробітку No-Till, Mini-Till та інші через низку причин в Україні можуть використовуватися обмежено. Найбільший ефект у плані врожайності дає саме оранка. Тобто аграріям потрібно дуже прискіпливо підходити до питання підживлення ґрунту, внесення засобів захисту рослин та вибору насіння.

«Ми на рівні всього бізнесу, для всіх кластерів, формуємо єдине замовлення, і нам зручно працювати з однією компанією, яка буде повністю його забезпечувати. Років сім тому нашим стратегічним партнером стала компанія «Ерідон». Вони розуміють нас і наші потреби, знають специфіку роботи і знімають з нас значну частину організаційних питань, — ділиться Чумак. — Коли у Макарові з’явився наш новий кластер, «Ерідон» оперативно відреагував і забезпечив підприємство всім необхідним. Плюс партнери допомагають з логістикою — наприклад, можуть деякий час зберігати насіння на власних складах».

Такі справжні партнерські відносини не з’явилися на порожньому місці — родинний бізнес Чумаків напрацьовував репутацію надійного контрагента. Зараз «Ерідон» вже може запропонувати для партнера приємний бонус у вигляді часткового розрахунку врожаєм, пропонує відстрочку платежу тощо.

Підприємство з міркувань економії купує вживану техніку — від комбайнів до сівалок

«Ми намагаємося не зловживати цими перевагами і розуміємо, що кращий спосіб підтримувати гарні відносини — сплачувати за все день у день. Але добре знати, що є партнери, які у скрутному становищі допоможуть», — пояснює Чумак.

За його словами, до підприємства звертаються й інші дистриб’ютори, намагаються запропонувати більш привабливі пропозиції. Та припиняти партнерство з «Ерідон» Чумак не збирається: «Ми граємо вдовгу, такий у нас бізнес».

Власне рішення

Гордістю підприємства став новий комплекс з прийому і сушіння зерна — він є унікальним для України, бо працює на соломі.

Як пояснює господар, офіційно це називається «Зерносушарний комплекс з можливістю зберігання зерна на місці». Це не елеватор — сушарки-силоси поєднані з твердопаливним котлом, в якому спалюється солома, і складами підлогового зберігання. Тобто комплекс виконує роль перевалочної бази — зерно привозять, висушують до кондиції та зберігають на нетривалий час перед продажем або переміщенням на елеватор.

У Чумака була ідея зробити зерносушарний комплекс, який працює на альтернативному паливі, що є у рослинницькому господарстві. Перше, що спало на думку, — це солома. При спалюванні вона дає дуже високу тепловіддачу, але й відрізняється великою зольністю.

І тут з’ясувалося, що виробництвом таких котлів промислової потужності в Україні ніхто не займається. Рішення довелося складати буквально на ходу, хоча досвід вже був.

«Перший такий котел ми зробили років шість тому у Миколаївській області. Потім був період проб і помилок — одного разу ми так «перегріли» солому, що зола перетворилася на справжню лаву. Довелося гасити котел, все чистити», — згадує Чумак.

Тому, коли постало питання зібрати зерносушарку у Макарівському районі, врахували попередні помилки. Підприємство знайшло сушарки, виготовлені ще за радянських часів у Кропивницькому і Хмельницькому. Обладнання було у стані металобрухту, тож довелося все лагодити, змінювати деякі частини і збирати на місці.

Проте тепер «Макарів-Агробуд» може не використовувати дорогоцінний природний газ для сушіння зерна. За розрахунками Чумака, коли комплекс буде повністю добудований (зараз ще бракує двох складів), його вартість у перерахунку на 1 т обробітку і зберігання зерна буде на рівні приблизно $80. Це у три-­чотири рази дешевше, ніж в аналогічних існуючих комплексах на традиційному паливі.

Коли ми вже прощаємося з господарем, він ще раз повертається до наболілого: «Без вирішення питання із землею ми зайдемо у глухий кут. Весь розвиток аграрної сфери зараз гальмується щорічними продовженнями мораторію, господарства не можуть закладати довгострокові плани, бо не знають, чи залишаться вони на землі, чи ні».

Читайте також