Нескінчена історія або коли проголосують за ринок землі

Із переносами, бійками, блокуванням трибун, мітингами та навіть кров’ю (щоправда, малою) розпочався у Верховній Раді розгляд 4018 правок по законопроєкту №2178-10. Провладній партії — «Слугам народу» — таки вдалося винести резонансний проєкт на розгляд, який розпочався 6 лютого.

Однак славнозвісний (або вже «недобре звісний») турборежим парламенту нинішнього скликання із самого початку розгляду документа дав збій — опозиційним силам вдалося значно знизити швидкість і перевести розгляд у нудну виставу.

Можна сказати, що опозиції поки вдається доволі ефективно вести «гібридну» війну з владою, принаймні якщо йдеться про законопроєкт про ринок землі. Представники меншості в парламенті добилися розгляду кожної з правок окремо, що, певна річ, на місяці відтягує фіналізацію земельного законодавства. Тож, що насправді відбувається зі зняттям земельного мораторію та що з цього приводу думають парламентарі — розбирався Landlord.

Потяг рушив, панове!

Законопроєкт №2178-10 «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» лише за пів року став одним із тих, про який говорять багато й далеко не в найкращих тонах. За своєю резонансністю та актуальністю питання ринку землі поступається хіба що війні на Донбасі. Земельний документ фактично відкрив другий фронт всередині країни, мотивуючи проплачених «орків» брати до рук опозиційні стяги, йти під стіни Верховної Ради та влаштовувати масові протести. Обов’язково з елементами провокацій.

Хто є ініціатором подібних невдоволених рухів — вже давно ні для кого не секрет. ОПЗЖ та «Батьківщина» відкрито виступають проти відкриття ринку землі, усіляко гальмуючи процес імплементації законопроєкту №2178-10. Зокрема, це наочно продемонстрував безпосередньо розгляд документа в аграрному комітеті, де на шість сторінок закону «захисники народного надбання» внесли понад 4000 правок. Більшість із яких дублюються й не мають жодної більше-менш аргументованої логіки.

Утім, процедура є процедура, і її також потрібно дотримуватися. Однак не тільки буквою закону керуються опозиціонери. Лідерка «Батьківщини» Юлія Тимошенко разом зі своїми поплічниками не цураються вдаватися до відвертих провокацій. Чого вартують лише численні бійки, блокування роботи комітету та розповсюдження брехливих чуток із приводу тієї чи іншої позиції законопроєкту. Так, спершу їм вдалося заблокувати право іноземців на володіння вітчизняними паями (що фактично знищує конкурентне поле, нехай навіть і до проведення референдуму в 2024 році), потім обмежити максимальну кількість гектарів в одні руки з 210 000 га до 10 000 га й добитися розгляду кожної правки перед другим читанням окремо. Усе це, звісно, дає чітке розуміння того, наскільки цинічним виглядає ставлення опозиційного табору по відношенню до українців, які фактично торгуються за відміну своїх «гальм» та намагаються виправдати покладену на них високу відповідальність інвесторів.

Проте, незважаючи на всі труднощі, законопроєкт №2178-10 «імені Сольського» продовжує хоч і повільно, проте рухатися. Наприкінці 2019-го нардепи таки видали: розгляд закону про вільний обіг земель відбудеться в Раді 14 січня 2020 року. Певна річ, на старий Новий Рік периметр парламенту відразу обріс невдоволеними пікетувальниками, а під куполом Ради виникла неупереджена напруга. Та розгорітися черговому раунду протистоянь не вдалося. Аби не загострювати конфлікт, нардепи вирішили перенести розгляд правок на більш пізній термін. Тоді перший заступник голови фракції «Слуги народу» Олександр Корнієнко пояснив відтермінування процесуальними труднощами: «Я не думаю, що цього тижня буде. Ви ж бачите, що наших колег із парламенту турбує процедура, меморандум, якісь ще там нюанси». Слова свого колеги із фракції підтвердив і Давид Арахамія: «Думаю, розгляд законопроєкту розпочнемо десь у середині лютого, щось таке. Можливо, наприкінці лютого, але не пізніше».

Власне, представники «Слуги народу» не збрехали. Повернути закон про вільний обіг земель до сесійної зали їм вдалося 6 лютого. Саме тоді й розпочалася нова епопея земельного екшену.

Читайте: Як зробити картоплярство високорентабельним бізнесом

Тисяча й одна ніч

Ранок четверга, 6 лютого, розпочався за класикою жанру: кількатисячним мітингом на вулиці Грушевського та депутатським батлом у стінах парламенту. Щоправда, цього разу люди на вулиці вели себе куди більш цивілізовано, ніж їх обранці. Активісти йшли під прапорами різних політичних сил, зокрема «Свободи», «Батьківщини» та «Національного корпусу». Утім, розгойдати човен крихкого спокою їм не вдалося. Близько 11-й аграрії зустрілися з представником Офісу Президента, після чого зареєстрували своє звернення до Володимира Зеленського й оголосили про закінчення протесту. Таку досить незвичну поведінку зазвичай агресивно налаштованих й емоційно заряджених пікетувальників можна пояснити лише одним — вони отримали відмашку від кураторів, а значить,  голосування за ринок землі не буде.

І його дійсно не було. Чергове засідання ВР спершу затрималося на півгодини, а після — представники ОПЗЖ та «Батьківщини» заблокували трибуну спікера. Найбільш активною учасницею «земельного путчу» стала Юлія Володимирівна Тимошенко! Лідерка БЮТ так сильно хотіла позбавити спікера можливості вести засідання, що з корінням зламала мікрофон. Причому робила це настільки завзято, що порізала собі палець. Локальні сутички в Раді й блокування трибуни продовжувалися до першої години дня, аж поки сторонам не вдалося вгамувати пристрасті.

Так, за зламаний мікрофон голова фракції СН Давид Арахамія пригрозив Юлії Тимошенко кримінальною відповідальністю або ж компенсацією його вартості у 10-кратному розмірі. А спікер ВР Дмитро Разумков, звертаючись до колег, наголосив на тому, що власний піар не потрібно ставити вище державницьких інтересів і попросив дотримуватися домовленостей: «Піар не повинен бути вище державницької позиції. Хтось підтримує ринок землі, хтось проти, але давайте поважати один одного і домовленості. До сьогоднішнього дня ми майже завжди знаходили спільну мову і виконували обіцянки. Сьогодні пішло не так».

Власне, у перший день конструктивного розгляду правок по законопроєкту №2178-10 не вийшло. Всього із 4018 правок нардепи опрацювали 216 й одну з них таки прийняли. Йдеться про земельний сервітут, що має слугувати захистом від рейдерських посягань. Поправка зобов’язує власників і користувачів земельних ділянок усіх форм власності, які розташовані в масиві земель сільськогосподарського призначення, надавати право сервітуту для проходу (проїзду) іншим власникам і користувачам земельних ділянок на належній їм території.

Загалом після «феєричного старту» нардепи заспокоїлися, перевівши розгляд у більш спокійне русло. Ніяких блокувань трибуни, затягнутих суперечок чи переносів — усе у звичному режимі. Утім, враховуючи кількість правок, земельне законодавство ризикує застрягти у парламентській багнюці на кілька місяців. Зокрема, все той же Давид Арахамія прогнозує затягнення справи до травня: «Ми прогнозуємо це, базуючись на сьогоднішніх цифрах, які ми маємо: зараз в середньому розгляд однієї поправки триває три хвилини. У разі, якщо кількість поправок розділити на три хвилини і врахувати час перерв у засіданнях, то це десь 2,5–3 місяці роботи парламенту».

Проте, попри скептичні прогнози, антагоністичні настрої опозиції та певної частини населення розгляд правок таки відбувається. І навіть — йде з випередженням графіка. Після 10-денної перерви депутати знову взялися за землю і за чотири дні змогли опрацювати понад 1500 правок. Якщо й надалі Рада працюватиме в такому ж темпі, то доленосний час ікс настане вже на початку березня. Щоправда, і завчасно сподіватися на позитивний підсумок також не варто, враховуючи суворі реалії української політики. Кожна зі сторін, прикриваючись захистом інтересів народу України, насправді ж банально торгується. Хтось — виконуючи передвиборчі обіцянки, а хтось просто хоче на цьому нажитися, ставлячи палиці в колеса навіть там, де тих коліс і немає.

Слово — не горобець

Поки у Верховній Раді вирують пристрасті навколо впровадження вільного обігу землі та зняття мораторію на продаж сільськогосподарських угідь, Landlord зібрав думки представників різних політичних сил.

Сергій Рахманін, «Голос»: «Від нашої зваженості, дисциплінованості й коректності буде залежати багато що. В першу чергу мир в Україні. Це дуже складне питання. Давайте пройдемо це питання з гідністю».

Наталія Королевська, ОПЗЖ: «Українська земля не продається. І немає у вас права приймати таке історичне рішення».

Сергій Соболєв, «Батьківщина»: «Не парламент ухвалює рішення щодо того, країна повинна бути незалежною чи васалом або колонією. Тільки народ має право ухвалювати такі рішення».

Ірина Геращенко, «Євросолідарність»: «Ми подали менше 100 поправок і очікували, що вони будуть прийняті профільним комітетом, щоб законопроєкт, який називається «про ринок землі», був про ринок землі, а не про розбазарювання, розпродаж і базар, який намагаються влаштувати в цьому залі. Жодна з цих поправок не була прийнята».

Давид Арахамія, «Слуга народу»: «Ми за те, щоб цей законопроєкт у форматі, в якому він підтриманий в комітеті, приймати. Якщо хтось хоче просто створити штучні проблеми, а потім за те, що вони вирішать ці проблеми, щось виторгувати, — ми на це не йдемо, з терористами ми не торгуємося».

Юлія Тимошенко, «Батьківщина»: «Те, що зараз відбувається, не має нічого спільного з парламентаризмом. У залі — жодного представника аграрних асоціацій і профспілок. На балкони загнали помічників «слуг народу» і навіть заблокували вхід до парламенту людям, які були народними депутатами Верховної Ради попередніх скликань і хотіли бути на цьому «шоу». Влада за спиною парламенту давно вирішила, що земля буде продаватися, і володітимуть нею іноземні банки. Тільки всенародний референдум може вирішити, що робити із землею. Усе інше — профанація і обман України».

Вадим Рабінович, ОПЗЖ: «Так є демократія, так у «слуг народу» є право голосувати за свої законопроєкти, так як їх більшість. Але голосувати треба за законом! Виправлення за правкою! Тому починаємо працювати, закінчуємо, як годиться, ввечері, завтра починаємо день з запитань до уряду, потім знову переходимо до питання про землю. І так день за днем, місяць за місяцем розбираємо поправки. Решту можна вважати державним переворотом і захопленням української землі. Це коротко! А поки вони навіть не починають, бо не знають, що їм робити…»

Основні положення законопроєкту №2178-10 після погодження на аграрному комітеті

1. Право власності на землюсільськогосподарського призначення можуть набути:

• громадяни України;
• юридичні особи України, створені та зареєстровані за законодавством України, учасниками яких є лише громадяни України та/або держава та/або територіальні громади;
• територіальні громади;
• держава.

2. Банки можуть набувати право власності на земельні ділянкив порядку звернення стягнення на них як на предмет застави. Такі земельні ділянки мають бути відчужені банками і кредитними установами на торгах протягом двох років із дня набуття права власності.
3. Для іноземців— референдум. Юридичні особи, засновниками або кінцевими бенефіціарами яких є особи, які не є громадянами України, можуть набувати право власності на землю сільгосппризначення з дня та за умови схвалення цього на референдумі.
4. Взагалі забороняється право власності на земельні ділянки (навіть у випадку схвалення допуску іноземців на референдумі):

• юрособам, учасниками або бенефіціарами яких є іноземці —на землі державної та комунальної власності, а також — на землі, виділені власникам паїв, і які розташовані ближче 50 км від держкордону України (крім держкордону, який проходить по морю);
• юрособам, учасниками або кінцевими бенефіціарами яких є громадяни РФ;
• особам, які належали або належать до терористичних організацій;
• юрособам, учасниками або бенефіціарами яких є іноземні держави;
• юрособам, де неможливо встановити кінцевого бенефіціара;
• юрособам, бенефіціари яких зареєстровані в офшорних зонах;
• фізичним та юрособам, щодо яких застосовані санкції;
• юрособам, зареєстрованим у державах, включених до списку тих, які не співпрацюють у сфері протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом.

5. Граничні межі концентрації в одних руках—загальна площа земельних ділянок сільгосппризначення у власності громадянина не може перевищувати 10 000 га.
6. У власності юрособи (крім банків)— не може перевищувати загальної площі земельних ділянок, які можуть перебувати у власності усіх її учасників, але не більше 10 000 га.
7. Розрахунки, пов’язані зі сплатою ціни земельних ділянок, проводяться у безготівковій формі.
8. Не допускатиметься набуття права власності за відплатними договорами у разі відсутності документів, які підтверджують джерела походження коштів або інших активів, за рахунок яких набувається таке право.

Читайте: Яким бачить ринок землі Денис Шмигаль

Ще раз про концентрацію

Одним із найбільш дискусійних питань нового земельного законодавства, поруч із правом власності на українську землю іноземних громадян і компаній, є проблема максимальної концентрації землі в одного власника. Ці питання навіть можна вважати пов’язаними — адже головним аргументом проти продажу землі є теза про те, що все куплять у необмеженій кількості іноземці та створять латифундії на кшталт латиноамериканських.

І прибічники вільного продажу без обмежень площі, і їх супротивники апелюють до світового, і зокрема європейського, досвіду. Тож Landlord вирішив ще раз внести ясність у це питання.

Перше, що можна сказати, — усі без винятку європейські країни суттєво обмежують обіг сільськогосподарських земель. Це може стосуватися максимальної кількості землі в одних руках, громадянства, суб’єктності (юридичні або фізичні особи). Крім того, є вимоги щодо обов’язкової освіти, наявності профільного стажу фермера, дотримання сівозміни тощо.

Наприклад, в Австрії, Франції, Німеччині, Угорщині, Литві, Норвегії, Швеції, Польщі, Словаччині, Словенії для передачі права власності на землю сільськогосподарського призначення необхідний дозвіл спеціального органу державної влади. До того ж спеціальні органи можуть вимагати від власника гарантії, що земля буде оброблятися саме ним. Робиться це для обмеження доступу на ринок спекулянтів. Така вимога є в Австрії. А у Норвегії для набуття власності на ділянку від покупця будуть вимагати проживання на землі протягом щонайменше п’яти років.

Практично всі європейські країни ставлять за обов’язок до господаря землі здобуття спеціальної освіти. В іншому разі він буде зобов’язаний передати землю в оренду фаховим фермерам.

У Франції, Польщі, Австрії, Італії, Угорщині, Нідерландах, Румунії, Росії, Чехії, Фінляндії, Грузії, Латвії, Литві, Словаччині, Боснії та Герцеговині, Сербії, Словенії, Македонії першочергове право на купівлю землі надається близьким родичам продавця. У разі їх відмови перевагою будуть користуватися сусіди, місцеві громади або держава.

У Польщі, Угорщині, Естонії, Латвії, Литві, Туреччині та Македонії обмежений максимальний розмір ділянки у приватній власності. Наприклад, у Туреччині він становить лише 30 га. Звісно, розмір орендованої землі може бути значно більшим.

Але навіть там, де обмеження щодо концентрації не існує (або розмір концентрації великий), для набуття права власності на землю необхідне отримати дозвіл спеціальних органів, які вирішують доречність продажу ділянки певної площі. Тобто обмеження не існує де-юре, але воно встановлюється де-факто в кожному окремому випадку.

Таким чином, українська норма щодо максимальної концентрації у 10 000 га на цьому фоні виглядає як «супердемократична» і «надринкова».

А тепер про другу болючу проблему. Заборона на продаж землі іноземцям діє у  Грузії, Молдові, Вірменії, Азербайджані, Хорватії, Боснії та Герцеговині, Чорногорії та  Македонії. У деяких інших країнах обмежене право придбання землі не громадянами ЄС або діє заборона на продаж землі у прикордонних регіонах. Те саме можна сказати і про державну власність на землю — вона існує в усіх без винятку країнах Європи. А наприклад, в Ізраїлі держава володіє 80% всіх сільськогосподарських земель.

З цього можна зробити висновок: питання щодо права власності на землю, концентрацію землі, обмеження обігу кожна країна встановлює у свій спосіб. Єдиних норм і правил тут не існує.

Текст: Роман Кирієнко