Український ринок пелет характеризується нерозвиненістю й слабким внутрішнім попитом. Починаючи з 2007 року склалася ситуація, за якої виробництво пелет було орієнтоване в основному на експорт (усього в Україні налічується близько 260 виробників). Цьому сприяла державна підтримка виробництва енергії з пелет у ЄС-27, що забезпечувало високий попит і привабливі ціни на українську продукцію у Європі (основним покупцем виступала Польща).
Останнім часом зменшення цієї державної підтримки призвело до зниження ціни на альтернативне паливо. Через це українським виробникам довелося шукати нові ринки збуту й переорієнтовуватися на внутрішнє споживання. Однак без надійних енергетичних установок середньої потужності українського виробництва й за високих цін на імпортне обладнання споживачі не здатні освоїти весь потенційний обсяг пропозиції біопалива.
Для виробників пелет із соломи спад попиту закордонних споживачів став найсильнішим — його обсяг, за інформацією НТЦ «Біомаса», скоротився з 18 800 т у 2012 році до 130 т у 2016-му. У п’ять разів скоротився й експорт пелет із лушпиння соняшнику. У результаті низка пелетних виробництв, передусім тих, що працювали на аграрній сировині, були виставлені на продаж. Насамперед із ринку йдуть дрібні й середні виробники, які не мають власної сировинної бази.
Крім того, істотною проблемою стало постійне зростання собівартості пелет через підвищення цін на сировину й електроенергію. У підсумку сьогодні виграють конкуренцію ті підприємства, для яких біопаливний бізнес є додатковим і ґрунтується на власній сировинній базі.
Принципово новим напрямом, що отримав розвиток в останні роки, стала культивація так званих енергетичних культур (швидкорослі види верби, тополі й міскантус) у комбінації із запуском виробництва пелет.
За оцінками експертів, в Україні необроблюваними є близько 4 млн гектарів земель сільськогосподарського призначення. Це піщані ґрунти лісової та півночі лісостепової зони. Культивація на них традиційних сільськогосподарських культур пов’язана з великими витратами на підготовку ґрунту, добрива та полив.
Тим часом ці ділянки цілком придатні для вирощування енергетичної верби, міскантусу тощо. За розрахунками фахівців, інвестиції в саму плантацію, скажімо, енергетичної тополі (підготовка ґрунту, саджанці, посадка тощо) становлять €1100–1200/га. Якщо купувати лінію з виробництва пелет на вторинному ринку, то вона обійдеться приблизно в €100 000 (нова італійського виробництва — до €1млн). Повна розрахункова окупність — через 5–6 років.
У 2014–2017 рр. вирощували енергетичні культури в Україні вже з десяток професійних гравців: компанії SALIX Energy (виробництво енергетичної верби у Волинській і Львівській областях), Phytofuels (вирощування міскантусу, верби, сорго й інших культур — Полтавська обл.), агрохолдинг KSG Agro (вирощування міскантусу — Дніпропетровська обл.), ТОВ «Аграрна Співдружність» (вирощування верби в східних областях України), компанія «Украгроенерго» з ДК «Укртепло» (вирощування верби — Київська обл.) й інші. До речі, в Держреєстр сортів рослин України на 2017 рік внесено чотири сорти міскантусу гігантського, один з яких зовсім новий, зареєстрований нинішнього року.
У принципі виробництво енергетичних культур можливе на всій території України, але для вирощування верби й тополі найкращими будуть вологіші землі в північно-східних областях, де загальна кількість опадів перевищує 550 мл/рік, а для виробництва міскантусу слід орієнтуватися на сухіші регіони.
Фахівці припускають, що до 2020 року може з’явитися близько 200 000 га плантацій енергетичних культур, а до 2030-го їх площа можливо зросте до 1 млн гектарів.
Підписуйся на наш Telegram. Стеж за новинами у зручному форматі!