Новини    29 вересня 2021 18:00

Кремль з Угорщини завдав удару по українському транзиту газу

"Газпром" забезпечив Москві потрійний геополітичний успіх, оскільки в Євросоюзі та Києві зосередилися на "Північному потоці-2" і недооцінили "Турецький потік", вважає Андрій Гурков.

27 вересня Угорщина підписала контракт з російським “Газпромом” на постачання газу в обхід України. Таким чином “Газпром” забезпечив Москві потрійний геополітичний успіх, оскільки в Євросоюзі та Києві зосередилися на “Північному потоці-2” і недооцінили “Турецький потік”. Про це йдеться в огляді Андря  Гуркова для Deutsche Welle.

Гурков переконаний, що завдяки цьому контракту Москва продовжує послідовно скорочувати газовий транзит через Україну, при цьому вона загострює протиріччя всередині Євросоюзу і водночас втягує Київ у дипломатичний конфлікт з одним з європейських сусідів.

Для Євросоюзу це, безумовно, поразка – не стратегічна, але тактична. Угорський прем’єр Віктор Орбан у черговий раз підриває єдність ЄС, демонструючи країнам-союзникам і Єврокомісії в Брюсселі свою зневагу до спільно вироблених позицій.

У питанні українського транзиту загальна позиція полягає в тому, що російський газ повинен і надалі в значних обсягах йти через Україну, щоб забезпечувати не тільки її економічні інтереси, але також її безпеку. Збереження транзиту розглядається як свого роду страховка від можливих нових агресивних дій Росії на українській території, переконаний оглядач.

Однак Будапешт знову пішов на сепаратні домовленості з Москвою, як це вже було цього року із закупівлею вакцини “Спутник V”, котра не отримала офіційного дозволу на використання в ЄС. Ключовий елемент нового контракту з “Газпромом” полягає в тому, що надалі Угорщина забезпечуватиметься російським газом в обхід України.

Це стало технічно можливим завдяки будівництву російського газогону “Турецький потік”: по одній його гілці газ дном Чорного моря постачається до Туреччини, по іншій – блакитним паливом забезпечуються Болгарія й Греція, а також Сербія. З цієї балканської країни до Угорщини і надходитимуть приблизно три чверті тих обсягів газу, які досі йшли туди через Україну. Решту кубометрів надасть Австрія. Таким чином, до “угорської схеми” скорочення українського транзиту волею-неволею залучені ще три члени ЄС, а також держава, котра хоче до нього приєднатися.

Схоже, Брюссель усі останні роки (в тому числі, можливо, через активність Польщі та країн Балтії) був настільки зафіксований на “Північному потоці-2” та протидії цьому проєкту, що недооцінив значення “Турецького потоку” в стратегічному плані Володимира Путіна позбавити Україну газового транзиту.

Але ж обидва морських трубопроводи – один в Балтиці, інший у Чорному морі – є частиною єдиного стратегічного плану Кремля спрямувати експорт російського газу в Європу в обхід України з півночі і з півдня. Не випадково обидва трубопроводи повинні були, згідно з попереднім планом, одночасно запрацювати в грудні 2019 року, коли якраз добігав кінця десятирічний російсько-український договір про транзит. Цей план з цілої низки причин тоді зірвався, але в Москві від його кінцевої мети не відмовилися й тепер крок за кроком до неї наближаються.

У Балтиці “Газпром” добудував потужний “Північний потік-2” і зараз домагається якнайшвидшого розв’язання на експлуатацію відразу двох його гілок, для чого необхідно зробити виняток з правил Третього енергопакету ЄС. Щоб зробити ЄС більш поступливим, російський постачальник спустошив свої європейські газосховища і в умовах рекордного піднесення цін на газ наполегливо дає Європі зрозуміти, що вона підходить до зими з рекордно низькими запасами блакитного палива.

А на півдні “Газпром” добудував продовження суходолом – територією Болгарії до Сербії – другої гілки “Турецького потоку”, що отримала назву “Балканський потік”, після чого домовився з Угорщиною про новий довгостроковий контракт, запропонувавши Будапешту особливо вигідні ціни на газ, судячи з повідомлень російських ЗМІ.

У цій ситуації Євросоюзу стає дедалі важче вимагати від Москви твердих, юридично закріплених гарантій збереження транзиту через Україну після закінчення в 2024 році нині чинного п’ятирічного російсько-українського договору. На ці гарантії дуже сподівалася поки ще виконуюча обов’язки канцлерки ФРН Анґела Меркель. Про них вона говорила в липні з президентом США Байденом, але не змогла домовитися в серпні з президентом РФ Путіним.

Наступнику Меркель і новому уряду Німеччини слід насамперед припинити повторювати мантру, котра звучала в Берліні всі останні роки, про те, що “Північний потік-2” – це суто економічний проєкт. А потім, визнавши його проєктом геополітичним, разом з Брюсселем ретельно підготувати реалістичні сценарії на той випадок, якщо Росія так і не надасть переконливих гарантій збереження українського транзиту або пообіцяє лише незначні обсяги. При цьому доведеться враховувати економічні інтереси всього ЄС і енергетичну залежність від РФ, яка все ще зберігається.

Українській владі, в свою чергу, навряд чи варто зараз загострювати відносини зі своїм західним сусідом Угорщиною (демаршу у вигляді виклику угорського посла до МЗС для пояснень цілком достатньо), оскільки це все одно нічого не дасть і буде тільки на руку Кремлю. Замість того, щоб вести численні ар’єргардні бої в спробах зупинити “північний” і “південний” потоки, Києву варто було б зосередити всі наявні сили на іншому напрямку – на модернізації української економіки. Чим успішніше ця модернізація піде, тим швидше знижуватиметься залежність України від транзиту російського газу й посилюватиметься її обороноздатність.

Автор: Андрій Гурков

Раніше Landlord повідомляв, що в Україні сушка зерна подорожчає через зростання цін на газ.

Джерело: Deutsche Welle

Читайте також

Ще немає новин у цій стрічці ...