Роки зо два тому ми побували в одному з провідних господарств Одещини. За дружньою вечерею власник компанії розповів цікаву історію. Мовляв, там у Києві знайомі чиновники йому відверто розповіли, що державу цікавлять перш за все податкові та інші надходження з так званого умовного гектара. Вони не повинні бути нижчими певного рівня. Усе інше — соціальна інфраструктура в сільській місцевості, проблеми фермерів, те, кому належатиме земля, тощо — фактори другорядні.
Тоді, з огляду на постійне продовження мораторію на продаж землі, це не здавалося відверто важливим — просто розмова за життя, як кажуть, про наболіле. Але зараз, в умовах жорсткої дискусії про можливу модель ринку, стрімких змін у позиції влади у стратегічних питаннях, намагань врахувати у законопроєктах протилежні думки, слова фермера мимоволі спливають у пам’яті. І виникає запитання: а що ж насправді буде з тим самим «умовним гектаром», на якому працює зовсім не умовний аграрій.
Нам не хотілося б ставити питання настільки цинічно, як наш давнішній співрозмовник. Однак так чи інакше на нього гостро необхідно знайти відповідь, оскільки, судячи з усього, не сьогодні, так завтра в Україні буде запроваджено ринок землі. При цьому хтось оперує тими умовними мільйонами гектарів та підраховує потенційні надходження до бюджету та економіки країни загалом. А хтось… замислюється над тим, чи посіє на законно орендованих площах кукурудзу та соняшник і чи збиратиме врожай наступного року. Копнемо ще глибше: чи існуватиме українське село у такому вигляді, як зараз, і чи існуватиме взагалі в тому разі, коли суцільні масиви землі потраплять до рук одного, нехай і ефективного власника.
Схеми, схеми, схеми…
Звісна річ, уряд нібито врахував більшість суперечливих моментів, передбачивши в поданому на розгляд Верховної Ради законопроєкті низку обмежень. Це заборона одній юридичній чи фізичній особі володіти понад 0,5% загальних земель сільськогосподарського призначення в Україні, понад 8% в межах однієї області та понад 35% — в межах окремої громади. До того ж передбачено тимчасову заборону на купівлю української землі іноземцями — ключового каменю спотикання в неприйнятті вітчизняними аграріями нововведень.
Розберемо це питання більш детально. Почнімо з того, що ринок землі в Україні вже існує, нехай і недосконалий. Його основою стало суперечливе рішення про розпаювання земель колишніх колгоспів поміж їх членами із правом провадити на цих площах сільськогосподарську діяльність чи здавати в оренду.
Як ми всі знаємо, ця, на перший погляд, прозора схема обросла численними напівзаконними способами оминути заборону на продаж землі та закріпити бодай частину гектарів за собою надовго, якщо не назавжди. Класикою стали виплати коштів за пай із умовою переходу його у власність «покупця» після відміни мораторію. Процвітають різного штибу сумнівні суборенди та оренди за копійки державних і громадських гектарів. А вершиною цього безладу є метання власників паїв поміж орендарями з метою отримати більші гроші, нехай і ціною порушення домовленостей чи укладення угод з двома чи більше агрокомпаніями. Мовляв, я гроші візьму, а вони хай між собою розбираються…
Читайте: У 2020 році громадам передадуть З млн га землі – Висоцький
Та з іншого боку, бентежить саме ця правова неузгодженість діючого ринку оренди землі. У тому разі, якщо вона збережеться після відміни мораторію, усі ці суперечності незрівнянно загостряться через їх незворотний характер та підвищення ставок. Тому можна вітати і заборону на купівлю землі іноземцями, і обмеження щодо накопичення земельного банку в межах окремих регіонів. Однак… ми всі чудово знаємо, що для спритних ділків створити декілька нібито не пов’язаних між собою компаній із зашифрованими справжніми власниками — справа одного дня. Особливо ж за наявності гарних зв’язків…
Про фермерів забули
І головне — складається таке враження, що при створенні законопроєкту врахували інтереси усіх, окрім тих, чиєю думкою мали поцікавитися у першу чергу. Саме так, фермерів! Людей, які обробляють у рідному селі хто 100, а хто 5000 га, хто вклав у цю землю десятки років життя, здоров’я і мільйони доларів! Тих, хто утримує по селах школи, дитсадки і ФАПи, хто ремонтує дороги і так чи інакше турбується про односельців.
У цьому аспекті пригадуються вже крилаті слова одного з героїв наших публікацій, який резонно запитав: «Я ж не розповідаю, як добувати нафту чи варити метал, бо я цього не знаю! Чому за мене вирішують, яким має бути ринок землі та коли його вводити?»
Звісно, можна було б проігнорувати це питання, однак така терміновість у відміні мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення виглядає наразі зовсім недоречно. Складні погодні умови сезону–2019 наклалися на небувало низькі ціни на сільгосппродукцію. Враховуючи необхідність розрахуватися за раніше взятими фінансовими зобов’язаннями, абсолютна більшість фермерів банально не має коштів для того, щоб скористатися своїм першочерговим правом на викуп паїв. Якщо їх конкурентами виступлять компанії, які мають доступ до дешевих кредитів, не кажучи вже про китайців та арабських шейхів, які зможуть зайти на ринок через нібито українські «контори», то фермеру можна на торги і не приходити зовсім…
І ми ще не говорили про те, що витрати на виробничу інфраструктуру у середніх господарствах сягають багатьох мільйонів доларів. Це склади, сушарки, зрошувальні системи, техніка — що робити із цим усім у тому разі, якщо їх земельні банки скоротяться в рази? Вартість цього майна очевидячки також знизиться в рази. Ляже ринок сільгосптехніки та інших засобів виробництва, і роботу можуть втратити (разом із працівниками господарств) десятки і сотні тисяч людей по всій Україні…
У такому разі про підтримання соціальної інфраструктури по селах не буде вже й мови. Сторонньому власнику логічно не буде сенсу платити за те, що йому не потрібно.
Замість післямови
Можна скільки завгодно розповідати, що земля в Україні коштуватиме по $10 000 за гектар і її мало хто зможе купити, однак це не так. Об’єктивно існує прошарок власників паїв, які готові віддати землю за будь-які гроші. Це по-перше. По-друге, поза сумнівами, вартість гектара землі в Україні буде спільномірною з аналогічними показниками в сусідніх східноєвропейських країнах — на рівні $2000–3000/га. Про це говорять результати досліджень більшості солідних аналітичних компаній. І це не гроші для тих, хто прагне зробити гарний бізнес на «умовних гектарах».
Ще раз наголосимо на тому, що зміни можуть бути незворотними і ми можемо самі собі створити таку проблему, наслідки якої доведеться розгрібати не одному поколінню українців. Цивілізований ринок землі повинен бути, однак пріоритетним у цьому твердженні має бути саме поняття «цивілізований».
Раніше Landlord розповідав про 5 найпоширеніших міфів, пов’язаних із відкриттям ринку землі.
Текст: Андрій Свирид
