Український бізнес за роки війни адаптувався до середовища постійної нестабільності. Ми навчились діяти швидко, ухвалювати рішення в умовах ризику та брати відповідальність без гарантій. Цей досвід зробив українських підприємців мобільними, практичними й стійкими. І саме ці риси сьогодні дають перевагу на європейському ринку.
Коли ми почали кілька аграрних проєктів у Європі, стало очевидно, наскільки різним є підприємницьке середовище. Європейці звикли до стабільності, дотацій і підтримки. Вони працюють у системі, де передбачуваність вища за ініціативу, а ризик — радше виняток, ніж норма. Там, де ми бачимо можливість, вони бачать загрозу.
Ми, навпаки, приходимо на ринок із готовністю працювати без гарантій. В Україні ми звикли розвивати напрямки, які вимагають довгого горизонту — біоенергетику, багаторічні культури, переробку. Це сфери, де швидких результатів не буває. Потрібна стратегія, команда і віра в результат через роки. Так формується м’яз, якого часто бракує навіть великим європейським компаніям.
У нас діють шість біогазових заводів, побудованих за різними технологіями. Кожен працює на власній сировині, забезпечує енергонезалежність регіонів і створює внутрішню стабільність. Під час блекаутів саме ці об’єкти підтримували електропостачання не лише для підприємства, а й для навколишніх територій. Це приклад того, як стратегічне мислення дозволяє будувати системи, що працюють у кризу.
У Європі ж ми стикаємось із протилежною ситуацією. Там надмірна зарегульованість і розгалужена система дотацій притупили потребу у підприємницькому ризику. Підприємці чекають грошей, а не створюють їх. У багатьох галузях розвиток сповільнився саме через відсутність внутрішнього імпульсу.
Ми бачимо це на практиці. Українські фахівці приходять у європейські проєкти з іншим темпом — вони шукають можливості, беруться за складні завдання, не бояться експериментів. Там, де європейці витрачають тижні на обговорення, українці запускають процес. Цей підхід, народжений у кризі, сьогодні стає конкурентною перевагою.
Європейський бізнес застряг у комфорті. Там майже немає потреби захищати власний капітал або доводити спроможність проєкту — система робить це за підприємця. У таких умовах ініціатива поступово зникає. А розвиток народжується саме з неї, із готовності діяти на межі, коли немає готових рішень.
В Україні все навпаки. Попри війну, ми продовжуємо запускати проєкти, які вимагають терпіння та великих інвестицій. Наприклад, багаторічні культури. Ми заклали сади фундуку, які починають приносити стабільний дохід лише на сьомий рік, але потенційна рентабельність сягає 5–7 тисяч євро з гектара. Це не історія про швидкий прибуток — це історія про довіру до майбутнього.
Для нас ризик — частина процесу, а не виняток. Ми не шукаємо стабільності, ми шукаємо розвиток. І саме тому українські компанії здатні показувати темпи, яких у Європі давно не спостерігають.
Європа не втратила потенціалу, але втратила драйв. Український бізнес сьогодні цю енергію має — через досвід, який загартував, і постійну готовність працювати без гарантій. Це дає нашим підприємцям перевагу на зовнішніх ринках. Там, де звикли діяти за правилами, ми діємо за логікою ефективності. І часто саме вона виявляється сильнішою.
Можливо, саме тому українські підприємці дедалі частіше виграють на чужому полі. Ми не чекаємо на сприятливі умови — ми їх створюємо. І сьогодні ця енергія руху, народжена у війні, може стати тим, що оживить європейський бізнес.
