Доки світ спостерігає за динамікою в Чорному морі, у Пекіні завершилася щорічна Центральна конференція з питань сільського господарства (29–30 грудня 2025 року). Її результати, разом із агресивною логістичною експансією Китаю в Південній Америці, свідчать про те, що правила гри на глобальному ринку зерна та олійних змінено на десятиліття.
2026 рік стане точкою відліку для 15-ї п’ятирічки (2026–2030). Сі Цзіньпін дав чітку установку: «зосередитися на аграрній модернізації та зміцненні продовольчої безпеки як буфера проти глобальної нестабільності».
За словами Сі Цзіньпіна які цитують місцеві ЗМІ, Китаю вкрай важливо зосередитися на модернізації сільського господарства та сільських районів, рішуче просувати відродження сільських районів у всіх сферах та сприяти комплексному розвитку міст і сільських районів.
Сі Цзіньпін також зазначив, що слід докласти зусиль для забезпечення виробництва зерна та підвищення ефективності політики, яка зміцнює сільське господарство, приносить користь сільським жителям та збагачує сільські райони.
Серед цікавих офіційних цифр те, що у 2025 році Китай зібрав 714,9 млн тонн зерна (+1,2%). Пріоритет — «стабілізація виробництва зерна та олії та розвиток диверсифікованих потужностей постачання».
Частка власної селекції насіння в КНР сягнула 95%. Конференція закликала до «проривів у критичних агротехнологіях» та впровадження «нових якісних продуктивних сил».
Серед іншого Китай звітує про запуск 62 типів роботів, включаючи «системи точного годування та роботів для фенотипування полів». Китай переходить від стратегії «закупівель для виживання» до стратегії «модернізації та відродження села». Це означає довгострокове планування, де імпорт зерна розглядається лише як тимчасовий буфер, а не постійна опора. Ну а для українських експортерів (зокрема йдеться про кукурудзу та шрот) це означає, що Пекін буде посилювати протекціонізм.
На конференції також було наголошено на необхідності вжити всіх можливих заходів для забезпечення стабільного зростання доходів фермерів та вдосконалення механізмів підтримки доходів зерновиробників. «Хоча забезпечення постачання ключової сільськогосподарської продукції залишається пріоритетом, майбутні зусилля будуть більше зосереджені на підвищенні якості та ефективності для кращого задоволення споживчого попиту, зумовленого зростанням рівня життя», – зазначив науковий співробітник Інституту розвитку сільських районів Китайської академії соціальних наук Лі Госян.
Квоти Китаю
Раніше китайська влада офіційно встановила обсяги імпорту в межах тарифних квот (TRQ) на 2026 рік на тому ж рівні, що й у 2025-му. Це свідчить про стабільну, але стриману політику. Офіційне підтвердження квот на 2026 рік було опубліковано Національною комісією з розвитку та реформ КНР (NDRC) у жовтні 2025 року. Китай зафіксував обсяги на рівні минулих років, що є частиною його довгострокових зобов’язань перед СОТ. Пшениця рівні 9,64 млн тонн, кукурудза на рівні 7,2 млн тонн та рис на рівні 5,32 млн тонн.
За даними USDA та внутрішніх китайських джерел, імпорт кукурудзи в маркетинговому році 2025/26 може впасти до 8 млн тонн (проти 20+ млн у попередні роки) через рекордний власний врожай у 298 млн тонн. Пекін активно заохочує використання внутрішніх запасів.
Незважаючи на загальну напруженість, Китай підписав угоди про купівлю 25 млн тонн сої з США щорічно до 2028 року. Проте Бразилія залишається домінуючим постачальником, забезпечуючи близько 27% всього агроімпорту КНР.
Що стосується пшениці, то імпорт очікується на рівні 6 млн тонн. Китай проявляє інтерес до канадської та американської пшениці через потребу у високопротеїнових сортах.
Пекін змінює стратегію резервів
При цьому ціни на кукурудзу на світових біржах відреагували миттєво і зафіксували найбільше одноденне падіння за останній місяць. Основною причиною ведмежого тренду стали сигнали з Китаю щодо перегляду політики управління державними зерновими резервами та рекордні показники внутрішнього врожаю.
Як пише провідне видання Bloomberg, ф’ючерси на кукурудзу суттєво просіли на тлі новин про те, що Китай — найбільший світовий імпортер — фокусується на стимулюванні використання власних запасів замість зовнішніх закупівель.
Офіційний Пекін підтвердив успішне завершення збиральної кампанії 2025 року з рекордними показниками. Це дозволяє КНР почуватися впевненіше та зменшити активність на спотовому ринку США та Бразилії.
Пекін активізує ротацію державних запасів, що збільшує пропозицію зерна на внутрішньому ринку Китаю. Це автоматично тисне на ціни та знижує потребу в імпортних квотах.
Для українських агрохолдингів, які планують експортну стратегію на початок 2026 року, ця новина є тривожним сигналом. Якщо Китай активно розпродає власні резерви, попит на українську кукурудзу в січні-березні може бути мінімальним. Водночас світове падіння котирувань у Чикаго автоматично потягне вниз ціни в українських портах. Експортерам доведеться або притримувати зерно, або погоджуватися на нижчу маржу. На фоні падіння цін Бразилія, завдяки своїй новій логістиці, намагатиметься «закрити» залишки китайських квот швидше за інших, що посилює тиск на українську логістику.
«Логістична петля» від Пекіна
Паралельно з внутрішньою модернізацією, Пекін завершує будівництво власної логістичної петлі в Південній півкулі. Це прямий виклик не лише США, а й Україні.
Порт Чанкай у Перу — це гігантський проєкт вартістю $3,5 млрд споруджений корпорацією COSCO Shipping. Є ключовим хабом для експорту сої та ресурсів з усього регіону безпосередньо до Китаю.
Як пише видання Global Times, морським маршрутом Чанкай-Шанхай оброблено 5,35 мільярда юанів ($760 млн) імпорту та експорту, а вантажообіг досяг 197 000 тонн після першого року роботи.Завдяки цьому маршруту торгівля Шанхаю з Перу зросла на 47,1 % в річному обчисленні за перші 10 місяців цього року. Запуск маршруту Чанкай-Шанхай скоротив час доставки між Китаєм та Перу з попередніх 35-40 днів до лише 23 днів, що зменшило логістичні витрати приблизно на 20 відсотків.
Порт Чанкай – це важливий проект в рамках ініціативи «Пояс і шлях», спільно побудованої Китаєм та Перу. Порт, перший «розумний» порт Південної Америки, є моделлю взаємовигідної співпраці між двома країнами та яскравим прикладом співпраці Китаю та Латинської Америки. На тлі зростаючої волатильності на світових ринках цей більш стабільний торговий канал дозволяє Перу та іншим латиноамериканським економікам брати участь у світовій торгівлі з більшою впевненістю.
Порт Сантус у Бразилії також у фокусі уваги. Адже китайська COFCO International інвестувала $285 млн, щоб контролювати чверть експорту бразильської сої.
Нова логістика знижує витрати Бразилії на 20–25%, що робить їхню продукцію значно дешевшою за українську чи американську.
Китайська стратегія «диверсифікації» — це погана новина для великого експорту. Пекін купує в тих, у чию інфраструктуру він інвестував.
«Втратити ринок з понад мільярдом споживачів легко, а повернути його дуже складно, особливо коли нові торгові маршрути вже влиті в бетон»,— попереджають американські фермери, чиї позиції вже похитнулися.
Якщо Бразилія через китайські порти постачатиме сою та кукурудзу дешевше, Україна перетвориться на «спотовий ринок» — у нас купуватимуть лише під час форс-мажорів.
Поки українські холдинги воюють за виживання, Китай впроваджує «інтелектуальне обладнання та нову якість продуктивних сил», знижуючи собівартість тонни продукції. Як зазначає дослідник Лі Госян (CASS): «Майбутні зусилля фокусуватимуться на підвищенні якості, щоб відповідати зростаючим стандартам життя». Китай вимагатиме не просто об’ємів, а преміальної якості.
Китайська «Аграрна фортеця» — це виклик, який неможливо ігнорувати. У 2026 році виграє той, хто перестане бути просто «житницею» і стане частиною глобального технологічного ланцюжка.
