Новини    28 жовтня 2018 14:03

Як UkrLandFarming побудував елеватор, у який ніхто не вірив


Овруцький елеватор: Що сьогодні являє собою проект, у який шість років тому ніхто не вірив

Заходячи на Полісся, керівництво групи компаній UkrLandFarming одразу вирішило будувати елеватор, що працює за схемою «поле — елеватор — порт». Під Овручем у селі Радчиці знайшли зручне місце — занедбаний ще у 1990-ті комбікормовий завод, розташований поблизу залізниці. Викупили його та побудували колію, що поєднала елеватор із залізничною магістраллю. Переобладнали склади, встановили дві зерносушарки Cimbria AEG-40 потужністю до 24 т на годину. У листопаді 2012 року вже прийняли першу кукурудзу. Поступово добудували 13 силосів, придбали потужну сушарку GSI.

Основу овруцького елеватора становлять 13 силосів та велика сушарка

«Експерти вважали, що будувати елеватор в Овручі на 100 000 тонн дуже ризиковано, він себе не окупить», — згадує операційний директор UkrLandFarming Галина Ковток. Але компанію це не лякало, оскільки будували його у власному кластері, отже, перш за все розраховували на свої культури. До того ж підтяглися сторонні фермери. Щороку вони заповнюють 40% зберігаючих потужностей підприємства. За словами директора елеватора Людмили Тітарчук, залежно від обсягу зібраного врожаю тієї чи іншої культури (наприклад, цього року в компанії очікують високий урожай соняшника та кукурудзи), частка власного зерна на елеваторі може збільшуватися.

Директор овруцького елеватора Людмила Тітарчук

Аби доправляти врожай з поля до елеватора без втрат, в UkrLandFarming розробили та встановили на комбайни систему, що розпізнає водіїв вантажівок за принципом «свій/чужий». Доки водій не буде ідентифікований, вивантаження зерна з бункера комбайна не розпочнеться. Відтак у компанії точно знають, хто, скільки тонн і куди везе. До встановлення системи особливо заповзятливі водії іноді губили дорогою по декілька тонн пшениці. Дивлячись в очі, знизували плечима та виправдовувалися: утрусилося! Навантажена машина ставала легшою, а компанія несла збитки. Після встановлення ідентифікаторів урожай почав потрапляти на елеватор у повному обсязі.

Щороку фермери заповнюють 40% зберігаючих потужностей підприємства

Перед воротами черга з вантажівок. Нетерпляче гуркочуть деякі мотори, намагаючись огорнути смородом вихлопів і споруду адміністративної будівлі, і величезні сосни, і троянди, що ростуть на території. Та упіймавши якийсь особливий ритм роботи, заведений на підприємстві, заспокоюються та далі вже не квапляться. Кожна з вантажівок, потрапляючи на територію, перш за все їде на автоматичні ваги, розташовані поруч з лабораторією. Поки машину зважують, з кузова беруться проби зерна. Робиться експрес-аналіз, встановлюється клас пшениці, вміст клейковини, білка, аналізується вологість. «Знаючи вологість, ми розуміємо, куди зерно подавати, чи треба його сушити. Коли вологість становить 13,5–13,6%, вважається, що пшениця суха», — зазначає Тітарчук. Сухе зерно висипають на яму, звідки його подають на очисні машини та далі вже на силос за класом.

«Проби сирого зерна ми зберігаємо добу, після сушіння — дві доби, коли відправляємо партії, знову аналізуємо стан. Проби з вагонів зберігаємо три місяці, з авто — два», — продовжує екскурсію Тітарчук. Вона прийшла працювати на елеватор ще у 2012-му на посаду завідувача лабораторією, а вже через рік очолила підприємство.

«Мабуть, гарно бути директором елеватора: влітку працюєш, взимку відпочиваєш!» — каже хтось із присутніх. Почувши це, Тітарчук сміється. «Лише здається, що директор елеватора — сезонна робота. Тут працюєш увесь рік. Спочатку приймаєш врожай, потім допрацьовуєш. У січні починаємо у великій кількості відвантажувати соняшник і кукурудзу, — описує вона. — Потім ремонтуємо обладнання. На це йде майже три місяці. А наприкінці червня — на початку липня вже починаємо знову приймати зерно».

На елеваторі одночасно можна вантажити шість вагонів

Овруцький елеватор компанії UkrLandFarming не дуже великий, проте має аж 13 силосів. За словами Тітарчук, це дозволяє маневрувати: розкладати зерно по класах так, щоб було зручно не лише компанії, а й стороннім фермерам.

Від елеватора до станції компанія проклала 2,2 км власного залізничного полотна та придбала маневровий тепловоз, який має право виїздити на станцію. «Там на 12-й колії для нас лишають вагони. Чіпляємо їх, забираємо сюди, тут зважуємо на власних залізничних вагах, за необхідності запінюємо. Якщо колія вільна, нас попереджають по рації. Тоді відвантажуємо партію і витягаємо на станцію. Одночасно можемо вантажити шість вагонів», — розповідає директор елеватора, показуючи на довжелезний состав, майже готовий до відправлення.

«Дуже дорого коштувала залізниця й усі переходи та стопи, які треба було ставити. Довелося робити великі капіталовкладення до будівництва елеватора, — згадує Ковток. — Та водночас у нас з’являлася можливість вчасно відвантажувати. Це дозволяло зробити елеватор оперативним, мобільним, таким, що робить більше одного оберту. Лише тоді він заробляє й окупає вкладені інвестиції».

Та сьогодні більшість переваг, пов’язаних з мобільністю, нівелює «Укрзалізниця», що не забезпечує аграріїв то вагонами, то тягою. «Автоматичний розподіл не працює. Проблема з тягою шалена. Але й проблему з вагонами ми також, на жаль, відчуваємо. Середній вік багатьох з них добігає 30 років. Вони старі, з дірками, — скаржаться в UkrLandFarming. — Але доводиться радіти тому, що дають, бо свої вагони купувати економічно недоцільно. Великий термін окупності — 14 років — не дозволяє робити такі інвестиції». Чи чують в «Укрзалізниці» усі ці скарги? Напевно що так. Адже радять аграріям із центру України забирати зерно машинами. «Перевезення врожаю з Умані на Миколаїв вантажівками збільшує вартість кожної тонни зерна на 250 гривень. Нас як виробників це не влаштовує. Та іноді іншого виходу просто немає», — зазначає Ковток. А минулого року, наприклад, компанії довелося возити врожай у порт аж з Тернополя, додає вона.

На початку вересня на овруцькому елеваторі розпочали приймати соняшник і будуть приймати аж до першої декади жовтня. Трохи пізніше піде кукурудза.

За словами Тітарчук, соняшник в роботі найважчий, особливо в дощові роки, оскільки в нього волога незбалансована, а питома вага менша. «По кількості приймаєш 800 тонн, а допрацьовуєш, як 1400–1600 тонн іншої культури: пшениці чи кукурудзи», — пояснює вона.

Зазвичай соняшник сушать у маленьких сушарках, так само, як просо та льон. А от для пшениці та кукурудзи вмикають потужну GSI. Але навіть вона не здатна на диво. «Якщо кукурудза поступає з вологістю 28–30%, скільки її не суши, вона не матиме товарного вигляду. Зернина набуде невластивого кольору, почне лопатися. А при вологості у 36% при сушінні взагалі розіб’ється вщент, — розповідає Тітарчук. — Такою вологою кукурудза стає лише, якщо її збирати взимку. Отже тому, хто хочеш мати гарний врожай у коморі, раджу поквапитися!».

Текст та фото: Марина Брикимова

Ще немає новин у цій стрічці ...