Овруцький елеватор: Що сьогодні являє собою проект, у який шість років тому ніхто не вірив
Заходячи на Полісся, керівництво групи компаній UkrLandFarming одразу вирішило будувати елеватор, що працює за схемою «поле — елеватор — порт». Під Овручем у селі Радчиці знайшли зручне місце — занедбаний ще у 1990-ті комбікормовий завод, розташований поблизу залізниці. Викупили його та побудували колію, що поєднала елеватор із залізничною магістраллю. Переобладнали склади, встановили дві зерносушарки Cimbria AEG-40 потужністю до 24 т на годину. У листопаді 2012 року вже прийняли першу кукурудзу. Поступово добудували 13 силосів, придбали потужну сушарку GSI.
«Експерти вважали, що будувати елеватор в Овручі на 100 000 тонн дуже ризиковано, він себе не окупить», — згадує операційний директор UkrLandFarming Галина Ковток. Але компанію це не лякало, оскільки будували його у власному кластері, отже, перш за все розраховували на свої культури. До того ж підтяглися сторонні фермери. Щороку вони заповнюють 40% зберігаючих потужностей підприємства. За словами директора елеватора Людмили Тітарчук, залежно від обсягу зібраного врожаю тієї чи іншої культури (наприклад, цього року в компанії очікують високий урожай соняшника та кукурудзи), частка власного зерна на елеваторі може збільшуватися.
Аби доправляти врожай з поля до елеватора без втрат, в UkrLandFarming розробили та встановили на комбайни систему, що розпізнає водіїв вантажівок за принципом «свій/чужий». Доки водій не буде ідентифікований, вивантаження зерна з бункера комбайна не розпочнеться. Відтак у компанії точно знають, хто, скільки тонн і куди везе. До встановлення системи особливо заповзятливі водії іноді губили дорогою по декілька тонн пшениці. Дивлячись в очі, знизували плечима та виправдовувалися: утрусилося! Навантажена машина ставала легшою, а компанія несла збитки. Після встановлення ідентифікаторів урожай почав потрапляти на елеватор у повному обсязі.
Перед воротами черга з вантажівок. Нетерпляче гуркочуть деякі мотори, намагаючись огорнути смородом вихлопів і споруду адміністративної будівлі, і величезні сосни, і троянди, що ростуть на території. Та упіймавши якийсь особливий ритм роботи, заведений на підприємстві, заспокоюються та далі вже не квапляться. Кожна з вантажівок, потрапляючи на територію, перш за все їде на автоматичні ваги, розташовані поруч з лабораторією. Поки машину зважують, з кузова беруться проби зерна. Робиться експрес-аналіз, встановлюється клас пшениці, вміст клейковини, білка, аналізується вологість. «Знаючи вологість, ми розуміємо, куди зерно подавати, чи треба його сушити. Коли вологість становить 13,5–13,6%, вважається, що пшениця суха», — зазначає Тітарчук. Сухе зерно висипають на яму, звідки його подають на очисні машини та далі вже на силос за класом.
«Проби сирого зерна ми зберігаємо добу, після сушіння — дві доби, коли відправляємо партії, знову аналізуємо стан. Проби з вагонів зберігаємо три місяці, з авто — два», — продовжує екскурсію Тітарчук. Вона прийшла працювати на елеватор ще у 2012-му на посаду завідувача лабораторією, а вже через рік очолила підприємство.
«Мабуть, гарно бути директором елеватора: влітку працюєш, взимку відпочиваєш!» — каже хтось із присутніх. Почувши це, Тітарчук сміється. «Лише здається, що директор елеватора — сезонна робота. Тут працюєш увесь рік. Спочатку приймаєш врожай, потім допрацьовуєш. У січні починаємо у великій кількості відвантажувати соняшник і кукурудзу, — описує вона. — Потім ремонтуємо обладнання. На це йде майже три місяці. А наприкінці червня — на початку липня вже починаємо знову приймати зерно».
Овруцький елеватор компанії UkrLandFarming не дуже великий, проте має аж 13 силосів. За словами Тітарчук, це дозволяє маневрувати: розкладати зерно по класах так, щоб було зручно не лише компанії, а й стороннім фермерам.
Від елеватора до станції компанія проклала 2,2 км власного залізничного полотна та придбала маневровий тепловоз, який має право виїздити на станцію. «Там на 12-й колії для нас лишають вагони. Чіпляємо їх, забираємо сюди, тут зважуємо на власних залізничних вагах, за необхідності запінюємо. Якщо колія вільна, нас попереджають по рації. Тоді відвантажуємо партію і витягаємо на станцію. Одночасно можемо вантажити шість вагонів», — розповідає директор елеватора, показуючи на довжелезний состав, майже готовий до відправлення.
«Дуже дорого коштувала залізниця й усі переходи та стопи, які треба було ставити. Довелося робити великі капіталовкладення до будівництва елеватора, — згадує Ковток. — Та водночас у нас з’являлася можливість вчасно відвантажувати. Це дозволяло зробити елеватор оперативним, мобільним, таким, що робить більше одного оберту. Лише тоді він заробляє й окупає вкладені інвестиції».
Та сьогодні більшість переваг, пов’язаних з мобільністю, нівелює «Укрзалізниця», що не забезпечує аграріїв то вагонами, то тягою. «Автоматичний розподіл не працює. Проблема з тягою шалена. Але й проблему з вагонами ми також, на жаль, відчуваємо. Середній вік багатьох з них добігає 30 років. Вони старі, з дірками, — скаржаться в UkrLandFarming. — Але доводиться радіти тому, що дають, бо свої вагони купувати економічно недоцільно. Великий термін окупності — 14 років — не дозволяє робити такі інвестиції». Чи чують в «Укрзалізниці» усі ці скарги? Напевно що так. Адже радять аграріям із центру України забирати зерно машинами. «Перевезення врожаю з Умані на Миколаїв вантажівками збільшує вартість кожної тонни зерна на 250 гривень. Нас як виробників це не влаштовує. Та іноді іншого виходу просто немає», — зазначає Ковток. А минулого року, наприклад, компанії довелося возити врожай у порт аж з Тернополя, додає вона.
На початку вересня на овруцькому елеваторі розпочали приймати соняшник і будуть приймати аж до першої декади жовтня. Трохи пізніше піде кукурудза.
За словами Тітарчук, соняшник в роботі найважчий, особливо в дощові роки, оскільки в нього волога незбалансована, а питома вага менша. «По кількості приймаєш 800 тонн, а допрацьовуєш, як 1400–1600 тонн іншої культури: пшениці чи кукурудзи», — пояснює вона.
Зазвичай соняшник сушать у маленьких сушарках, так само, як просо та льон. А от для пшениці та кукурудзи вмикають потужну GSI. Але навіть вона не здатна на диво. «Якщо кукурудза поступає з вологістю 28–30%, скільки її не суши, вона не матиме товарного вигляду. Зернина набуде невластивого кольору, почне лопатися. А при вологості у 36% при сушінні взагалі розіб’ється вщент, — розповідає Тітарчук. — Такою вологою кукурудза стає лише, якщо її збирати взимку. Отже тому, хто хочеш мати гарний врожай у коморі, раджу поквапитися!».
Текст та фото: Марина Брикимова
