Український цукор і ЄС: як різке зростання експорту змінило правила гри та чому ринку потрібна передбачуваність
Вихід українського цукру на європейський ринок у 2022–2023 роках став одним із найвідчутніших факторів, що вплинув на всю галузь. Після відкриття кордонів для української агропродукції в ЄС потрапило майже 500 тисяч тонн цукру з України — обсяг, який значно перевищував звичні для цього ринку масштаби.
Європейська система є консервативною та вибудуваною на передбачуваності. Фермери заздалегідь укладають контракти на посіви буряка, виробники планують переробку, торгові доми працюють із тими самими партнерами десятиліттями. Раптове збільшення імпорту порушило цей баланс і викликало різку реакцію європейських фермерських об’єднань.
Проблему загострила некерованість експорту з українського боку. До ЄС міг постачати практично будь-хто, включно з трейдерами без досвіду. У європейському сприйнятті це виглядало як неконтрольований потік, що входить у чутливий сектор без зрозумілих правил.
Переговори щодо нової квоти стали ключовим моментом. Україна отримала 100 тисяч тонн на рік — більше, ніж довоєнний рівень, але у чітко визначеній моделі: працювати можуть лише виробники. ЄС позитивно сприйняв упорядкування експорту, оскільки така логіка відповідає його внутрішнім принципам: відповідальність, прозорість, прогнозованість.
Ці процеси стали важливим уроком для України. Європейський ринок залишається найбільш привабливим у плані цін і стабільності, але доступ до нього можливий тільки за умови роботи в зрозумілих рамках. Для українських виробників це означає необхідність планування, внутрішньої координації та дотримання правил, які у Європі формувалися десятиліттями.
Детальніше про європейську специфіку, нові правила, географію експорту і виклики галузі — в інтерв’ю з Яною Кавушевською, керівницею асоціації «Укрцукор»
