Українські фермери об’єднуються для зберігання зерна: кооперація, рукави і власні елеватори замість великих інвестицій
Аграрії дедалі частіше кооперуються і будують власну інфраструктуру — сушарки, склади, банки для зберігання — або переходять на мобільні технології, як-от зберігання в рукавах.
Останні роки українські фермери все активніше інвестують у власну інфраструктуру для зберігання та доробки зерна, а також об’єднуються, щоб оптимізувати витрати. У фокусі — сушарки, склади, технологія рукавного зберігання і кооперація з сусідами. Це дозволяє їм залишатися незалежними від дорогих послуг великих елеваторів і підвищувати маржу.
За словами комерційного директора компанії «Волинь-Зерно-Продукт» (ТМ «Вілія») Тараса Коваценка, вже щонайменше п’ять років серед фермерів триває активне будівництво власних складських приміщень та сушарок. Одночасно посилюється кооперація між сусідами — і це дає змогу економити кошти.
«Маючи власну сушарку, фермер спочатку доводить до базової кондиції власний урожай, а потім досушує сусідам», — пояснює Коваценко в коментарі для Latifundist.com.
Подібну тенденцію підтверджує і директор компанії SOLAGRO Сергій Щербань. За його словами, як тільки в господарстві з’являються «живі гроші», фермери вкладаються у збільшення ємностей для зберігання — хоча б на 1–3 тисячі тонн. Це особливо актуально для тих, хто ще до війни інвестував у дорогі вузли — зокрема, приймання й очищення зерна.
Альтернатива силосам — зберігання в рукавах
Окрім стаціонарних елеваторів, аграрії все активніше використовують рукавне зберігання зерна. Така технологія дозволяє швидко та дешево збільшити обсяг зберігання, без необхідності зводити нові сховища. Як зазначає співзасновник заводу «Планета Пластик» Костянтин Ващенко, ця модель є вигідною для багатьох фермерських господарств.
«Один власник елеватора якось сказав: “Переді мною була дилема — поставити ще одну сушку чи “банку” для зберігання? Обрав сушку. Нею я доводжу зерно до базисної вологості, запаковую в рукави — і воно надійно зберігається”. Для когось рукави — миттєве розширення потужностей, для когось — повноцінна бізнес-модель замість капітальних витрат», — пояснює Ващенко.
Цей підхід дозволяє фермерам бути гнучкими — у розпал сезону частково зберігати зерно в полімерних мішках, уникаючи простоїв і черг на великих елеваторах.
У компанії «Вілія» також використовують гібридну модель. Якщо основні елеватори не справляються з обсягами, фермери сушать кукурудзу до базової вологості і запаковують її в рукави.
«Якщо елеватори справляються, то ми рукавів не застосовуємо. Але бувають моменти, коли потік перевищує потужності, тоді ми частково використовуємо рукави», — зазначає Тарас Коваценко.
Чому це працює?
Кооперація між аграріями, використання мобільних технологій та поступова відмова від повної залежності від елеваторних послуг — це не просто тренд, а вимушена стратегія виживання в умовах війни, економічної турбулентності та логістичних викликів.
Українські фермери демонструють гнучкість і готовність адаптуватися — будують локальні сушарки, зберігають зерно в рукавах, створюють мініелеватори або об’єднуються в кооперативи, щоб зменшити витрати на логістику та зберігання. Саме така модель може стати базою для майбутнього агросектора — більш ефективного, самостійного та стійкого до криз.
Нагадаємо, українські елеваторні та логістичні компанії зіткнулися з гострою кризою через надмірні потужності та дефіцит зерна – на ринку зараз вдвічі більше можливостей для перевалки, ніж є вантажу. Тарифи впали до рекордних $6 за тонну, що призвело до жорсткої конкуренції та нульової рентабельності бізнесу.
