Українська цукрова галузь прискорила структурні зміни: нова роль фермерів, інвестиції в інфраструктуру та зміна експортної географії

Останні роки стали періодом помітної трансформації для української цукрової галузі. Війна, логістичні обмеження та відкриття європейського ринку змусили виробників працювати в іншій операційній моделі, ніж та, що існувала до 2022 року.

Однією з ключових змін стала нова структура постачання сировини. Якщо раніше основу забезпечували власні посіви великих холдингів, то зараз дедалі більшої ваги набувають фермерські господарства. У низці компаній частка «партнерського буряка» вже перевищує половину, а подекуди сягає ста відсотків. Це наближає ринок до європейської моделі та формує інший баланс впливу між учасниками ланцюга виробництва.

Водночас війна змусила підприємства інвестувати у стійкість та гнучкість. Хтось будує силоси для зберігання цукру, хтось переходить на зберігання сиропу з подальшою переробкою. Деякі заводи розвивають ширший виробничий цикл — від цукру до біоетанолу, біогазу та біометану. Це дозволяє краще управляти ризиками й планувати продажі в умовах нестабільності.

Суттєво змінилася і географія експорту. Традиційні ринки Центральної Азії стали менш доступними через подорожчання логістики та конкуренцію з російським цукром. Це змусило виробників переорієнтуватися на інші напрями. У 2024 році український цукор постачався більш ніж у 60 країн — від європейських держав до Близького Сходу. Екзотичні ринки, як-от Шрі-Ланка чи Індонезія, залишаються радше ситуативними можливостями, а стабільними напрямами є ті, де працює проста логістика.

Сукупність цих факторів формує нову конфігурацію ринку. Галузь стає гнучкішою, більш диверсифікованою та краще підготовленою до роботи за європейськими правилами.

Детальніше про структурні зміни, інвестиції та нову логіку розвитку галузі — в інтерв’ю з Яною Кавушевською, керівницею асоціації «Укрцукор».