Зайнятися виробництвом крохмалю засновник групи компаній «ВИМАЛ» Віктор Лазар вирішив, коли побачив, як на полях Чернігівщині загортають землею бурти картоплі. 25 років тому регіон вважався центром вирощування картоплі. Але економічно доцільної переробки не було. На той момент підприємець мав компанію, яка торгувала машинобудівним та будівельним обладнанням в Україні та країнах ближнього зарубіжжя. Аби придбати міні-лінію з переробки картоплі на крохмаль, довелося брати банківський кредит, заставивши квартиру. Так у 1992 році з’явився перший в Україні приватний завод з переробки картоплі на крохмаль продуктивністю близько 5 т крохмалю на добу.
Історію розвитку підприємства варто розглядати крізь призму подій у крохмальній галузі України та глобальних тенденцій: зубожіння у 1990-х, протистояння контрабанді та імпорту за демпінговими цінами, зародження галузі після вступу України до СОТ і відміни дотацій виробникам ЄС, створення Асоціації виробників крохмалю та відстоювання інтересів, зміни, пов’язані з підписанням асоціації з ЄС, і перші поставки на інші континенти. Пройшовши усі випробування, цех за 26 років перетворився на інноваційний завод потужністю близько 20 т крохмалю на добу. При цьому виробничі площі не збільшилися, зміни відбулися лише завдяки втіленню нових енергоефективних технологій переробки. Продукція заводу відповідає міжнародним стандартам, її знають у понад 25 країнах світу — Євросоюзу, Азії, Африки та Америки.
Нині «ВИМАЛ» — це група компаній, до якої крім крохмального заводу входить аграрне господарство із земельним банком 2500 га, будівельна та імпортно-експортна компанії. Для кожної з них завод є материнською компанією, а на певних етапах був донорською. «Задумки Віктора Лазаря завжди виглядали нереально-фантастичними. У 1992-му — будівництво крохмального заводу, хоча жодних передумов для цього не існувало: переробка знищена, технологій виробництва не було, полиці магазинів заповнила імпортна продукція», — коментує директор крохмального заводу «ВИМАЛ» Сергій Самоненко. У 2008-му, під час фінансово-економічної кризи, Лазар заявив, що заснує будівельну компанію, згадує він, — а зараз це успішне підприємство, яке спеціалізується на будівництві промислових об’єктів, проведенні комунікацій і виготовленні обладнання для переробної промисловості: транспортерів, шнеків, землевідділювачів, миючого обладнання, гідроциклонних установок тощо. Попри перешкоди усі плани вдавалося втілювати, а нові підприємства ставали ефективними. Далі планують лише нарощувати виробництво та зміцнювати позиції у галузі. Зокрема, будують найбільше у Південно-Східній Євразії підприємство з виробництва картопляного крохмалю, яке перероблятиме 1440 т картоплі на добу. Паралельно завод формує коло постачальників картоплі спеціальних крохмальних сортів. За планами засновника, таких заводів буде чотири у різних регіонах країни.
У ЖОРСТКИХ УМОВАХ
Починати переробку без знання технології виробництва, не вивчивши ситуацію в галузі та ринок споживання, було сміливим рішенням, погоджуються зараз на підприємстві. Навіть перший висновок щодо достатньої кількості сировини для виробництва крохмалю виявився недостатньо обґрунтованим. У реальності за неї довелося конкурувати зі свинями — давати сільгоспвиробникам такі ціни, щоб їм було вигідніше картоплю продавати заводу, ніж згодовувати тваринам чи прикопувати на полі. При ціні крохмалю 4,5 грн/кг господарствам могли запропонувати до 30 коп./кг залежно від сезону. Іноземці, коли бачили ту сировину, запитували, скільки фермери платять заводу за утилізацію некондиційної картоплі. З некондиційної сировини отримували й крохмаль відповідної якості — він не міг конкурувати з іноземним ані за якістю, ані за ціною.
Якщо у Європі використовували спеціально виведені сорти з підвищеним вмістом крохмалю 18%, то середня крохмалистість вітчизняної картоплі становила 10%. Почали з якості. На межі 2000-х директор щоденно паралельно з лабораторією робив десятки власних аналізів готової продукції: крохмаль розмішував у склянках води та, виставляючи їх рядком на робочому столі, спостерігав, що спливе та що осяде. Це тривало декілька років і дало розуміння колективу: якість — визначальний показник, що формує ціну продукції. І компромісів тут не може бути. Тому постійно удосконалювали технологію виробництва — краще мили картоплю, фільтрували. Так навчилися виготовляти крохмаль найкращий за якістю не лише в Україні, а й у Росії та Білорусі.
Упродовж кількох років міні-лінія працювала тільки тоді, коли вдавалося дістати сировину. Рентабельність виробництва становила іноді менше відсотка, бо при ціні крохмалю 3 грн/кг завод заробляв на ньому 5 коп. У неурожайному 1999-му сезон переробки тривав лише місяць. «У ті роки ми просто виживали, — пригадує Самоненко. — Ринок заповнили імпортні продукти, і харчова промисловість майже не потребувала крохмалю. Через конкуренцію із 17 вітчизняних виробників крохмалю залишилося лише чотири». При формуванні ціни імпортованого крохмалю для українського ринку від його вартості віднімалися три дотації Євросоюзу — фермеру, переробнику та за експорт, загальна частках яких сягала половини собівартості. Держава спробувала захистити внутрішній ринок за допомогою введення компенсаційного мита в розмірі 100 євро/т, але це тільки стимулювало контрабанду. До того ж був величезний тиск контрабанди, діяли сірі схеми. «Це був диктат зовнішнього ринку в Україні», — каже директор заводу.
Здавалося, у таких умовах цех мав би припинити свою діяльність. Проте засновник прийняв рішення створити нове, більш потужне виробниче підприємство. Тому у 1999-му ввели в експлуатацію лінію з виробництва крохмалю з покращеними споживчими властивостями — желюючий крохмаль, фосфатні, ацетатні крохмалі та декстрин. А ще — вирішили навести лад на ринку.
ВІДНОВЛЕННЯ РИНКУ
Упродовж багатьох років виробникам крохмалю довелося боротися з контрабандою та сірими схемами. Імпортний картопляний крохмаль завозили під виглядом модифікованого, який мав свій код ЗЕД і обкладався символічним митом у 5%. Відрізнити його від картопляного міг тільки вузький фахівець. Довелося шпигувати за сірими імпортерами від завантаження за кордоном і повідомляти митникам номера машин, кілька років «турбувати» листами СБУ, митну службу, президента, Мінагрополітики. Врешті вдалося впровадити на митниці методику ідентифікації крохмалів і вчити їй працівників. Аби здолати другу схему — заниження ввізної вартості крохмалю — почали надавати митникам інформацію про ринкову ціну порошку в різних країнах.
На думку Самоненка, під час вступу України до СОТ відбулося погіршення митного режиму з точки зору ввезення до України: захисне мито 100 євро/т замінили на 15% від митної вартості. Втім, з цього часу почалося формування цивілізованого крохмального ринку: під тиском ЄС у країні посилилася боротьба з контрабандою, на митниці були впроваджені певні технології та процедури, які посилили контроль за переміщенням товарів. «Завдяки усім діям вдалося ретранслювати гроші на ринок картоплярів як плату за їх роботу. Бо у період ввезення крохмалю за сірими схемам на ринку не було справедливої ціни на сировину», — зауважує Самоненко. У 2014-му Україна вперше за багато років повністю задовольнила потреби внутрішнього ринку, виробивши близько 25 000 т крохмалю. Еволюційний процес крохмальної галузі триває. Учасники ринку намагаються сформувати ринок якісної сировини: впроваджують крохмальні сорти та всіляко стимулюють сільгоспвиробників вирощувати їх.
СИРОВИННІ ПЕРИПЕТІЇ
Досі найбільшою проблемою картопляного бізнесу залишається якість сировини. Аби забезпечити власні потреби, «ВИМАЛ» у 2004 році створив сільгосппідприємство «Вимал-Агро», в якому планували вирощувати картоплю з високим вмістом крохмалю для подальшої переробки, зробити господарство насіннєвим. Однак ідея не витримала перевірки часом: картоплярам вигідніше було продати врожай на продовольчий ринок, ніж здавати за 25 коп./кг заводу. Господарство щорічно вирощує близько 300 га картоплі на продовольчий ринок, до 2017 року на завод продавало винятково некондицію. 95% сировини завод закуповує зовні.
«Упродовж багатьох років я казав, що виробництво картопляного крохмалю економічно не доцільне, оскільки не було економіки, яка дозволила би сільгоспвиробнику отримати прибуток від продажу картоплі на крохмальний завод, а переробнику — виготовити з неї крохмаль і вигідно продати його», — наголошує Самоненко. Аби заповнити засіки сировиною, переробники почали створювати умови, за яких вирощування картоплі на переробку було економічно доцільним.
На заводі пробували впровадити практику спільного вирощування картоплі, але обпеклися, оскільки кілька фермерів не виконали поставок, а повернення передоплати довелося чекати досить довго. Тому зараз пропонують фермерам рамкові контракти, не вказуючи навіть обсягів поставок, але гарантуючи сільгоспвиробникам надійний канал збуту та справедливу ціну. Також «ВИМАЛ» намагається стимулювати фермерів тарифною сіткою: за картоплю з вищою крохмалистістю платять більше. За картоплю із крохмалистістю 20% готові платити 3 грн/кг. «Така ціна вигідна картопляру, оскільки при вартості 3 гривні за кілограм і урожайності 50 тонн з гектара картопляр отримує з гектара 150 000 гривень, — розповідає директор «ВИМАЛ». — Картопля дорога у вирощуванні та ризикована культура, але навіть при максимальному розмірі вкладення, яке я знаю, — 90 000 гривень на гектар, фермер залишається у вигоді». До того ж, при вирощуванні картоплі на крохмаль відпадає потреба в сортуванні, пакуванні та й у будівництві сховищ, оскільки її можна везти на завод прямо з поля. Цей сезон другий, коли картоплярі, які зголосилися на співпрацю з переробником, переконалися у її доцільності.
Також переробник намагається впровадити крохмальні сорти в Україні. У 2017 році кілька господарств з Чернігівської та Київської областей уже садили по кілька гектарів крохмальних сортів на пробу. Щоб забезпечити їх посадковим матеріалом, завод започаткував експеримент із вирощування спеціальних крохмальних сортів картоплі. Серед сортів, які добре себе зарекомендували, Карузо (компанії «Солана») із середньою крохмалистість 19%, Курас (компанії «Агріко») — 23%, Світанок Київський — до 18%, Євростарч (компанії «Європлант») із крохмалистістю 22% та інші. Усього дослід триватиме три роки, за цей час планують виростити посадковий матеріал на 200 га товарних посадок. Та й самі виробники почали дослухатися до порад переробників — останніми роками на завод вже надходить картопля, крохмалистість якої досягає 20%.
ЯКІСТЬ — ЗАПОРУКА ЗБУТУ
Крохмаль — продукт широкої сфери використання, його застосовують у кількох галузях: харчовій, паперовій, медичній, текстильній та фармацевтичній. Для експансії на ринок «ВИМАЛ» рухався у кількох напрямах: підвищував якість, нарощував потужності та розширював географію збуту.
У 2009 році на підприємстві впровадили Certificate of Quality Management ISO 9001: 2009 на систему управління якістю. Підприємство відповідає міжнародним нормам сертифікації HACCP. Згодом виробництво отримало сертифікат ISO 22000, що дозволяє виробляти продукцію вищої якості, яка відповідає вимогам фармацевтичної галузі, і стало офіційним постачальником Nestlé.
У 2012-му на заводі встановили обладнання шведської компанії Larsson Sweden і збільшили потужності у чотири рази — до 150 т картоплі на добу. Цього року запустять новий завод, на якому перероблятимуть 600 т картоплі на добу. Згодом потужності доведуть до переробки 1440 т.
У 2015 році завод почав експортувати продукцію до країн Євросоюзу, скориставшись квотою на безмитний імпорт крохмалю, і став найбільшим експортером картопляного крохмалю в Україні, як за обсягами, так і за географією. «Митне оформлення було простим. Допомогло те, що раніше, через недостатню потужність власного виробництва і брак сировини, ми імпортували крохмаль, — ділиться досвідом Самоненко. — Щойно ЄС відкрив квоти, ми запропонували свій товар трейдерам, серед яких у нас уже була хороша репутація. Їх рекомендації замінили нам сертифікати IFS та BRC». Багато продавати не прагнули, оскільки ставили інші завдання: розвідати митний режим і зрозуміти, як продукцію сприймуть на ринку Європи, провести логістику, з’ясувати нюанси менталітету. «Багато чому у веденні бізнесу, оплаті, документації нас навчили китайці, — розповідає Самоненко. — Якщо на турецькому базарі непристойним вважається невміння торгуватися, то у китайців вважається нормальним трішки ошукати, маніпулювати, застосовувати психологічний вплив на свідомість».
Останні роки «ВИМАЛ» експортує не більше 20% продукції, оскільки внутрішній ринок закупає крохмаль за вигіднішою ціною. «Європейські виробники крохмалю у врожайні роки зробили запаси та зараз можуть запропонувати покупцям кращу ціну», — пояснює Самоненко. Є й інші переваги роботи на внутрішньому ринку: виробник уникає додаткових витрат на логістику, а щоб відновити продаж на зовнішніх ринках, достатньо лише оголосити нову ціну в чаті у месенджері чи електронною поштою. Збувають здебільшого гуртовими поставками на підприємства харчової промисловості, роздрібна торгівля становить близько третини споживання. Відновити експортні поставки «ВИМАЛ» планує після того, як вітчизняні виробники крохмалю збільшать обсяги виробництва.
Текст: Лариса Степанушко
