Новини / Інтерв'ю     24 червня 2018 12:21

Україна стане світовим експортером солоду – Олександр Слободян

Двадцять шостого квітня зібрання акціонерів корпорації «Оболонь» вкотре переобрало Олександра Слободяна на посаду президента. Він очолив це підприємство ще на початку 90‑х років минулого сторіччя, теж шляхом виборів генерального директора.

Сьогодні він по праву пишається багатьма досягненнями свого підприємства. Навіть символічними, про які він любить повторювати. Що «Оболонь» у 1992 році отримала як приватна структура свідоцтво Фонду держмайна №1. Що за ці роки його компанія збільшила свою долю на внутрішньому ринку з 5% до 23%. Що «Оболонь» була першим пиво‑безалкогольним підприємством у Радянському Союзі, яке розпочало експорт пива до розвинених країн світу. Що за час його керівництва головний завод став найбільшим пивоварним підприємством у Європі. Його потужності з 10 млн декалітрів пива на рік виросли більше ніж в 11 разів. У 2008 році київський завод «Оболонь» встановив загальноєвропейський рекорд – випустив 111,1 млн декалітрів пива. Другий за потужністю пивзавод корпорації – «Пивоварня Зіберта», розташована у Фастові, розвивалася ще динамічніше. Із застаріло‑ го заводу потужністю 0,5 млн декалітрів на рік – до одного з найсучасніших підприємств України, здатного виробляти 23,5 млн декалітрів пива на рік. Свого часу «Оболонь» придбала декілька невеликих застарілих пиво‑безалкогольних заводів (севастопольський, охтирський, бершадський, олександрійський). У Хмельницькій області з нуля побудувала сучасний солодовий завод потужністю 120 000 т на рік та завод із розливу мінеральних та столових вод. Географія експорту оболонського пива охоплює понад 50 країн світу: Німеччина, США, Чилі, Нова Зеландія, Китай, Південно‑Африканська Республіка, Алжир, Об’єднані Арабські Емірати, Ліван та багато інших. Взагалі близько 70% експорту пива з України – продукція «Оболоні».

З 2006 по 2017 рік корпорація розвивала також аграрний напрям. Підприємство «Оболонь Агро» обробляло майже 13 500 га землі у Чемеровецькому і Городоцькому районах Хмельницької області. Про історію та сьогодення корпорації Landlord і вів розмову з Олександром Слободяном.

– Що вас спонукало у 2006 році придбати сільгосппідприємство?

– Основні гравці ринку – і Carlsberg, і Anheuser‑Busch InBev – мають по три заводи в різних частинах країни, за рахунок чого отримують певні логістичні переваги. Підприємства першого розташовані в Запоріжжі, Києві та Львові, другого – у Чернігові, Харкові, Миколаєві.

Основне виробництво «Оболоні» зосереджене в Києві та Київській області. Нашою перевагою були невеликі солодовні, на яких ми виробляли сировину для власних потреб. Час довів, що виробляти власний солод економічно більш вигідно, ніж купувати. І ми вирішили посилити цю конкурентну перевагу, яка могла б нівелювати логістичні переваги конкурентів.

До того ж власне аграрне підприємство гарантувало нам більш якісний ячмінь. Ми вирішили орендувати землі, які забезпечували наш солодовий завод, розташований у селищі Чемерівці на Хмельниччині. Згодом на базі цих земель з’явилося аграрне підприємство «Оболонь Агро», яке задовольняло потреби солодового заводу на 25%. Ми також вирощували інші зернові та технічні культури, активно розвивали тваринництво.

– Ви отримали очікувану перевагу?

– Звичайно. Солодове виробництво взагалі має великі перспективи. Я впевнений, що Україна приречена стати світовим експортером солоду. У країні вирощується якісний ячмінь, з якого можна виробляти дуже якісний солод. Україна зараз багато експортує товарного ячменю. Але ж експорт солоду – це дещо більше, ніж експорт зерна, це експорт продукції з доданою вартістю. У країні є підприємства двох із трійки світових лідерів із виробництва солоду – компаній Soufflet та Malteurop. Вони продають свій солод як в Україні, так і на експорт.

Багато країн Африки, Азії, Близького Сходу зацікавлені купувати український солод. На жаль, квота на безмитні поставки солоду до країн Євросоюзу становить лише 7000 т на рік – це дуже мало, близько 1% солодових потужностей України.

– «Оболонь Агро» було для вас лише підрозділом із вироблення сировини чи самостійним прибутковим підприємством?

– «Оболонь Агро» було окремою юридичною особою і в цілому вело самостійний прибутковий бізнес. Рослинницький напрям був постійно прибутковим, тваринницький – лише частково і в певні періоди. Наприклад, відгодівля великої рогатої худоби була збитковою, свинарство було близько нуля або з незначним прибутком, молочний напрям завжди давав невеликий прибуток. Надої у нас значно перевищували 6000 л на рік. Але всі прибутки, які заробляло господарство «Оболонь Агро», йшли виключно на його розвиток.

– Чому ж ви наприкінці минулого року позбулися цього прибуткового активу?

– Свого часу ми орієнтувалися на розвиток наших профільних ринків, які дуже швидко зростали. Було важливо не тільки не відставати від темпів росту ринків, а й випереджати їх. Тому ми брали позики, залазили у борги, бо власних ресурсів для такого стрімкого розвитку «Оболоні» бракувало.

У 2014 році стався колосальний форс‑мажор. З цього року для нас закритий експорт до Росії, поставки до анексованого Криму. Ми також постачали великі обсяги продукції на територію Донбасу, яка зараз окупована. Взагалі, якщо враховувати всі види продукції, яку ми виробляємо, ми втратили близько третини ринків. Разом із цим ми позбулися майна, яке залишилося на анексованих територіях: Севастопольський пивзавод, склади, торгове, холодильне обладнання. До того ж сам внутрішній ринок звузився, бо впала купівельна спроможність населення.

На нашу галузь постійно збільшується податковий тиск, акцизи на пиво піднімаються майже щорічно, причому іноді абсолютно несподівано. Наприклад, у 2016‑му зміни до бюджету щодо збільшення акцизу на пиво прийняли наприкінці грудня, а з 1 січня наступного року вони вже були підвищені. Доходить до нісенітниць: безалкогольне пиво з вмістом алкоголю всього 0,5% обкладається акцизом, бо вважається алкогольним напоєм, у той час як квас із вмістом алкоголю 1,2% таким не вважається.

Зерно продавати менш вигідно, ніж продукцію з доданою вартістю. Харчова промисловість виробляє саме таку продукцію. Тому збільшувати для неї податковий тягар недоречно і недалекоглядно.

За всіх цих обставин ми не мали власного ресурсу для покриття боргів перед банками, тому і вирішили продати агрокомпанію – для нас це був вимушений крок. Найбільш ліквідними активами є саме аграрні. Я думаю, покупець не шкодує, що придбав цей актив.

– Ви домовилися з новими господарями «Оболонь Агро» про постачання ячменю на ваш солодовий завод?

– Поки пройшло дуже мало часу для того, щоб вести конкретну розмову про співпрацю з новими господарями. У них свої плани щодо використання придбаного активу. Наскільки я розумію, вони орієнтовані на експорт сільськогосподарської продукції. Ми маємо стабільні партнерські відносини з багатьма іншими агрофірмами. Але спостерігаємо, що великі агрохолдинги орієнтуються виключно на експорт і вирощують лише те, що вигідно продавати безпосередньо на світових ринках.

– Коли налагодиться ситуація, ви плануєте знову повертатися до аграрного бізнесу?

– Умови змінюються, і я бачу, що Україна стає все більш латифундистською. Конкуренція за землю вже дуже велика, і, коли земля стане об’єктом ринку, ця конкуренція ще збільшиться. Тому придбання аграрних активів стане для нас занадто непривабливим у перспективі.

Звичайно, ми не можемо зарікатися. Тим більше експерти говорять про перспективи збільшення ВВП, доходів населення. А оскільки ми працюємо на споживчому ринку, зростання доходів населення дає нам більші можливості для виробництва і продажу нашої продукції, покращення умов бізнесу.

– Які кроки крім продажу непрофільних активів ви плануєте робити для виходу з цих форсмажорних обставин?

– Ми бачимо можливість повернути ситуацію на краще і все робимо для цього. Зокрема, минулого року ми збільшили обсяги експорту в грошовому виразі у півтора рази. Це відбулося за рахунок освоєння нових напрямків, входження на нові національні ринки країн Близького Сходу, Африки, Азії.

Також ми працюємо над збільшенням доходної частини, і за минулий рік наш консолідований дохід зріс на понад 11%. За фінансовими показниками серед основних гравців ринку ми були другими. Якби ми гналися за ринковою часткою, ми б, звичайно, погіршили фінансові показники. Можливо, хтось із наших конкурентів і розраховує на це.

Звичайно, ми працюємо і над зменшенням витратної частини. І залишаючи у своїй структурі солодовий завод, ми розраховуємо зберегти таку конкурентну перевагу, як власний солод: якісний і більш дешевий, ніж у конкурентів.

У результаті всіх цих дій за останні чотири роки ми майже втричі зменшили борги перед банками.

– Ви не вважаєте доречним в умовах звуження ринку збуту позбутися і низки профільних активів?

– Сьогодні ситуація в Україні несприятлива для продажу будь‑яких активів, крім сільськогосподарських. Але головне не це. Як національна корпорація ми дуже обережно підходимо до закриття того чи іншого нашого підприємства. Закриття невеликого заводу із колективом у 100 осіб в якомусь районному центрі – це біда для нього. Поки ми не закрили жодного з наших заводів. Свого часу в Сумській області було чотири пивзаводи, зараз там працює лише Охтирський пивзавод, що входить до нашої корпорації. І досить непогано почувається. Наприклад, ми вже три роки не використовуємо там жодного кубометру газу, завод працює на альтернативних джерелах енергопостачання.

У Бершаді Вінницької області зараз не працює жодне підприємство, крім нашого заводу, який випускає слабоалкогольні та безалкогольні напої. Хоча були пропозиції, особливо з боку молодих менеджерів, які мають досвід роботи в міжнародних компаніях, закрити декілька підприємств. Але ми підходимо до таких питань дуже виважено, бо національна компанія повинна дбати про інтереси людей, які на неї працюють.

– Чому ви так наполегливо повторюєте вислів «національна компанія»?

– З моменту виникнення акціонерного товариства «Оболонь» для нас як акціонерів було принципово залишатися українською компанією. І ми це казали кожному, хто розпочинав переговори про придбання «Оболоні»: «Це наш вибір, і ви повинні його поважати». Для держави теж вигідно, щоб у ній створювався власний середній клас, щоб формувався національний капітал. У жодній країні Центральної та Східної Європи в нашій галузі немає великих національних виробників, крім «Оболоні» в Україні.

– А хто зі світових виробників пива цікавився «Оболонню»?

– Через два тижні після того, як ми приватизувалися у 1992 році, тут був представник компанії Heineken, на той час другого світового виробника пива. Потім приїздили топ‑менеджери Interbrew (Anheuser‑Busch InBev), ВВН (зараз входить у Carlsberg). І так відбувалося протягом усього часу існування нашої корпорації. Пропозиції надходять постійно, і не лише від виробників пива, а й від фінансових структур, різних фондів. Та ми бачимо перспективу залишатися саме національною корпорацією. І ця перспектива відкривається не лише на внутрішньому, але і на світовому ринку.

З 1993 року до сьогодні ми національна компанія на всі 100%. Усі 100% акцій належать українцям, переважна більшість яких – діючі або колишні працівники «Оболоні».

– Скільки у вас зараз акціонерів?

– Коли ми створили закрите акціонерне товариство, у нас було 1187 акціонерів. Власність акціонерного товариства ми поділили пропорційно фонду заробітної плати кожного, хто ставав акціонером. У нас не було великих акціонерів, навіть я як той, хто зробив найбільший внесок у приватизацію підприємства, отримав невеликий пакет акцій відповідно до своєї заробітної плати. На той час він становив 0,14% акцій підприємства.

– Більше тисячі акціонерів, і ні в кого навіть блокуючого пакету. Як можна приймати рішення з таким складом акціонерів?

– У 2002 році, коли сталася спроба поглинання «Оболоні» з боку компанії СКМ, ми створили захисні юридичні структури, і акціонери внесли 42% акцій у статутні фонди чотирьох товариств з обмеженою відповідальністю. Таким чином ми консолідували 42% акцій у цих ТОВ. Ці акції вже не могли бути скуплені ззовні агресивним шляхом, як це робилося в той час. Ще 30% акцій були сконцентровані у двох дочірніх підприємствах. Ці 72% акцій плюс акції вищого керівництва корпорації дали змогу сконцентрувати контроль над акціонерним товариством, і таким чином ми могли приймати на зборах акціонерів практично будь‑які рішення. Це дало змогу стабілізувати ситуацію в акціонерному товаристві.

– Тобто сама спроба поглинання змогла статися тому, що деякі акціонери не були досить дисциплінованими?

– Ті, хто нас атакував, підняли вартість акцій у п’ять разів у порівнянні з ринковою. Це була велика спокуса для людей. І 171 акціонер продав свої акції всупереч чинним на той час законам та статуту нашого акціонерного товариства. Ми тоді теж підняли вартість акцій у п’ять разів, а потім навіть трошки більше, і продавати їх на сторону стало економічно не вигідно. Через п’ять з половиною років рішеннями судів усі ці акції було повернуто акціонерному товариству «Оболонь», а ми повернули цій фінансово‑промисловій групі, яка нас атакувала, гроші за викуплені ними акції.

Це відкинуло нас у розвитку на два‑три роки назад. Тоді ми активно розвивалися і навіть збиралися придбати два пивзаводи за межами України: у Німеччині та Білорусі. Довелось вносити корективи в ці плани, і ми так і не придбали нові підприємства.

– Ви кажете про великий колектив акціонерів, про те, що жодному з них не належить суттєвого пакету, але більшість ЗМІ приписує вам повне володіння корпорацією…

– Так, усі 100% відсотків капіталу «Оболоні» вішають на мене. Я вже багато років є керівником першого рівня, предметно займаюся діяльністю і розвитком корпорації «Оболонь». Природно, що впродовж років відбувався процес певної концентрації: хтось продавав акції, хтось купував, комусь свого часу була потрібна квартира, комусь машина, хтось легковажно поставився до акцій, хтось серйозно.

А оскільки я був лідером і найбільшим генератором ідей в «Оболоні», мені з часом вдалося сконцентрувати дещо більшу долю, ніж в інших акціонерів. Згідно з українським законодавством, якщо в тебе понад 10% акцій, тебе можуть вважати кінцевим бенефіціаром. У мене зараз дещо більше 10% акцій «Оболоні».

– Наскільки точні ЗМІ в оцінюванні ваших статків?

– Перші публікації, де мені приписувалося володіння всією «Оболонню», з’явилися у березні 2002 року, коли мені належав всього 1% акцій підприємства. Ми навіть надсилали ЗМІ офіційні листи за підписом голови наглядової ради, що я не є власником «Оболоні», а лише один з її акціонерів, яких, як і раніше, трохи більше тисячі.

ТЕКСТ: ВЛАДИСЛАВ СИЛИВОНЧИК ФОТО: ОЛЕКСАНДР ЛАРИЧКІН

Читайте також