На Житомирщині смерч знищив теплиці і 100 га лісу

Про це сказав СЕО та власник групи компаній «Укрлендфармінг» Олег Бахматюк, відповідаючи на запитання кореспондента Landlord про його власне ставлення щодо можливого зняття мораторію на продаж сільгоспземель.

«Мені, як крупному гравцю, це не вигідно. Будь-яка зміна на ринку призведе до його викривлення. Але питання ринку землі – питання оцінки самої території», – зазначив Олег Бахматюк.

З його точки зору, оцінка земель дає можливості для внутрішнього та зовнішнього кредитування. Проте, відкриваючи ринок землі, потрібно створити рівні умови для бізнесу, щоб не знищити українських виробників. «Дерегуляція – це не безвідповідальність, – наголосив Олег Бахматюк, підкресливши, що в Україні повинні бути створені умови для появи середнього класу. Разом із тим він висловився за якомога більш вільний ринок продажу сільгоспземель.

«Не можна бути успішним на неуспішній території, – продовжив Бахматюк. – І тому питання землі для мене, як власника великого банку, невигідне. Але воно правильне, воно на часі, воно оцифрує ринок і дасть нові можливості території. Так само і мені з часом дасть нові можливості. Тому що територія стане багатшою.

Читайте: Чому трудова міграція – це добре і як повернути заробітчан в Україну

«Якщо я неефективний – маю зникнути»

Відповідаючи на запитання, чи не боїться він конкуренції, якщо ринок буде відкритим, Бахматюк відповів:

«Не боюсь, якщо я неефективний, я маю зникнути. Найкращий вимір – це конкуренція».

Він зазначив, що в умовах економічної конкуренції, за необхідності підвищувати зарплати, щоб не втратити людей, сталі видатки компанії (незалежно від умов роботи, урожаю) можуть сягнути 40% (хоча раніше стартували з 5%). «Якщо ми до цього не готові, ми не керівники», – підкреслив Бахматюк.

Обмежуючий фактор у ціні – задача держави

На запитання, скільки має коштувати українська земля, власник групи компаній «Укрлендфармінг» відзначив: «Не знаю, можливо, 2-3-4 тисячі доларів». При цьому зауважив, що держава має встановити обмежуючий фактор – ціну, нижче якої не можна продавати».

Нагадаємо, раніше СЕО та власник групи компаній «Укрлендфармінг» Олег Бахматюк розповів про 2 шляхи вирішення проблеми трудової міграції українців.

Про це повідомляє Економічна правда.

Павло Григор’єв вирощує спаржу в с. Воскресенка Херсонської області вже третій рік, і сьогодні його підприємство – «Агроексперт трейд» – належить до найбільших виробників спаржі в Україні.  Компанія має земельний банк 100 га, і одну п’яту площ (20 га) у господарстві відведено під спаржу.

Читайте: Яких працівників шукають в агросфері та скільки їм готові платити

Фермер вважає, що в цього бізнесу є великий потенціал, тож наступного року планує збільшити посівні площі під спаржею у 1,5 разу.

«Ріст попиту на спаржу в Україні ми відчуваємо на собі, саме тому вкладаємо гроші в розширення площ. Я бачу перспективу зростання ринку на найближчі два-три роки», – говорить Павло Григор’єв, один із власників «Агроексперт трейд».

Спаржева математика

У перші 1,5 га спаржі підприємство «Агроексперт трейд» інвестувало $13 тис.

Сьогодні витрати господарства на 1 га спаржі становлять до 8–10 тис. євро залежно від сорту і відстані між міжряддями.

У виробництві багато ручної праці і вартісний процес обробки.

Зібравши спаржу, її треба помити, порізати, відкалібрувати та упакувати. Для цього потрібна спеціальна лінія, яка коштує 70 тис. євро (в Україні така лінія є лише в Каховці, та й ту придбали не новою – була у використанні більше 10 років).

«Агроексперт трейд» планує наступного року вкласти кошти в нове обладнання:

«У 2020 році ми плануємо придбати лінію нової генерації та спеціальну машину для висадки спаржі. Це для нас значні інвестиції», – розповів Павло Григор’єв.

Вартість вирощування пояснює ціну на спаржу: у 2019-му вона становила 170–250 грн за кг.

Особливості вирощування

Спаржа (аспарагус) – це багаторічна рослина, яка росте 10–12 років. Плодоносити починає на другий рік після посадки. Пік урожайності припадає на 4–6-й рік, тоді можна отримати 3–3,5 т пагонів з 1 га.

Висаджують спаржу в землю корінням з одним пророщеним пагоном на відстані мінімум 20 см між рослинами. Ширина міжряддя – 1,5 м. Коріння проростає на глибину також 1,5 м. З огляду на ці особливості виробник спаржі повинен мати у своєму розпорядженні великі площі.

Активний ріст рослини відбувається у червні: за два тижні виростає на 2 м. Пагони зрізають вручну після досягнення розміру 23–25 см.

Спаржа потребує ретельного контролю дозрівання, оскільки якщо пагін вчасно не зрізати, то вже наступного дня він буде перезрілим.

Масштаби виробництва

За останні 5 років площі під спаржею в Україні зросли втричі і зараз становлять 100–120 га, із них 20 га – це площі «Агроексперт трейд». Наступного року компанія планує відвести під аспарагус ще 12 га землі.

Основними каналами збуту спаржі «Агроексперт трейд» зараз є ринки та ресторани в Херсоні, Києві та Дніпрі.  А вже у 2020 р. компанія планує зареєструвати власну торгову марку спаржі і реалізувати її через торговельні мережі.

Landlord раніше повідомляв про те, що в Україні випробують нові гібриди зеленої спаржі.

Фото: «Агроексперт трейд»

Landlord спільно з компанією BASF реалізує медіа-проект «Історія розвитку компанії «Олстас-Льон» Станіслава Котенка», завдяки якому ви зможете дізнатися про те, як одній із провідних українських агрокомпаній вдалося пройти еволюцію від звичайного ТОВ з гуртової та роздрібної торгівлі продовольством і нафтопродуктами до інноваційного сільськогосподарського підприємства.

Про те, як компанія зробила величезний прорив у своєму розвитку, розповів журналістам Landlord генеральний директор групи «Олстас-Льон» Станіслав Котенко.

На відміну від більшості вихідців із буремних дев’яностих, у «Олстас» навчилися будь-який негаразд перетворювати на стимул для розвитку і перемогу. У Менському районі Чернігівської області, де розташовані угіддя компанії, вона стала зразком і прикладом для наслідування іншими фермерськими господарствами із застосування новітніх агрохімічних препаратів, впровадження інноваційних технологій і, врешті-решт, отримання гарних врожаїв.

Читайте: Унікальна модель підвищення ефективності агробізнесу від Станіслава Котенка

На площі у 8500 га «Олстас-Льон» культивує пшеницю, кукурудзу, сою, ріпак. А ось льону, як логічно було б очікувати від підприємства з такою назвою, в активі компанії немає. Точніше — вже немає.

Льон, якого немає

Як розповідає Станіслав Котенко, підприємство було засноване ще у 1991 році, а назва утворена з простої комбінації двох імен засновників. «Тоді мало хто замислювався над такими «розумними речами», як брендинг, торговельний знак або щось подібне… До назв ставилися не дуже серйозно — такі були часи, компанії утворювалися, змінювалися, зникали. Але назва якось прижилася, стала відомою на ринку, і щось змінювати вже не хотілося», — пригадує пан Котенко.

Як починали

«Олстас-Льон» співпрацює з провідними трейдерами вже близько 10 років. Починали, як і багато інших, з торгівлі промисловою та сільськогосподарською продукцією, продуктами харчування — ринок був порожній і готовий проковтнути будь-який товар. Трохи пізніше компанія перейшла на ринок нафтопродуктів — саме тоді й почали закладатися відносини із сільськогосподарськими підприємствами. «Олстас» працював із постачальниками дизпалива і бензину з країн Балтії, а ринком збуту стала серед інших й аграрна галузь.

Переломний момент

Переломним можна вважати 2001 рік.

«Ми придбали Сядринський льонозавод на Чернігівщині, який на той момент був у стані банкрутства, багато вклали у підприємство, зробили технічне переоснащення. Потім почали працювати з колгоспами (точніше з підприємствами, які утворилися на їх базі), — ділиться господар. — За часів Радянського Союзу сировину на завод здавали 74 колгоспи. А на початку 2000-х працювати на партнерських відносинах вже не було з ким. Ми надали господарствам ресурс для вирощування льону — насіння, пальне, добрива, але… виявилося, що половину грошей ми відразу «закопали».

Причина банальна — колишні колгоспи були не здатні забезпечити виконання необхідних технологій при вирощуванні льону, відповідно, не було необхідної якості сировини, не витримувалися ані обсяги, ані строки постачання. Гроші та ресурс, які «Олстас» надавав господарствам, просто зникали. А між тим плани розвивати напрям у компанії були серйозні.

Тому «Олстас» і довелося починати працювати на землі, повністю змінювати спеціалізацію та вирощувати льон самотужки.

«Розпочинали зі 100–200 га, орендованих у тих же колишніх колгоспів, але вже за два-три роки у підприємства був земельний банк у 2000 га. Майже всю льонопродукцію експортували до Китаю, прибуток був гарний, зростала валютна виручка… Але ми швидко зрозуміли, що цей напрям не є перспективним, треба від нього відходити», — пригадує пан Котенко.

Льон — лише у назві компанії

Річ у тім, що вирощування льону — переважно дуже важка ручна праця, яка потребує залучення багатьох робітників. За часів СРСР у кожному селі по хатах розподілялися ділянки льону — родина мала цей льон зібрати, винести з поля, розстелити для вилежування, вручну перевернути. Далі в’язалися снопи й льонотреста перевозилася на льонозавод. В Європі є комбайни для збирання та обертання льону, але вони малопродуктивні, розраховані на ділянки у 20–30 га, та аж ніяк не на тисячі гектарів. Тому льон у всьому світі (а тепер вже й в Україні) — нішева культура, ексклюзив із невеликими обсягами виробництва.

«Ми залучали все менше і менше людей для роботи з льоном у полі, кількість працездатного населення у селах швидко зменшувалася, люди відмовлялися від важкої праці. Ті підприємства, які попри все вирішили залишитися у галузі, здебільшого погано закінчили. «Олстас-Льон» поступово перейшов на вирощування традиційних культур. А згадка про льон у назві компанії так і залишилася», — усміхається пан Котенко.

Відзначимо, що в медіапроекті «Історія розвитку компанії «Олстас-Льон» Станіслава Котенка» ви знайдете унікальний кейс агробізнесу і дізнаєтеся, як компанія зробила величезний прорив у розвитку, повністю змінивши свій профіль.

Про це повідомляє проект IFC «Аграрні розписки в Україні».

У 2019 р. українським фермерам надано можливість залучати кредитні ресурси з-за кордону в межах проекту Міжнародної фінансової корпорації (IFC) «Аграрні розписки в Україні». Така бізнес-модель стала доступного після прийняття на початку року нового закону про валюту та валютні операції.

Читайте: 60 тракторів заблокують трасу М-14: фермери Миколаївщини виходять на акцію протесту

Міжнародні аграрні розписки дозволяють навіть невеликим фермерським господарствам перейти на якісно новий етап: почати співпрацювати з іноземними кредиторами та залучати дешевше фінансування на рівні з агрохолдингами. І, що важливо, це не вимагає додаткової складної підготовки чи штату спеціалістів.

Першими оформили міжнародні аграрні розписки фермери з Чернігівської та Львівської областей.

Міжнародна фінансова аграрна розписка

Сільгосппідприємство «Салікс», яке обробляє близько 300 га земель на Львівщині, вирощує традиційні зернові та олійні культури. Минулого року вперше скористалося аграрною розпискою, а вже цього сезону йому вдалося залучити фінансування в розмірі 1,2 млн грн від кредитора-нерезидента, компанії «Евервелле». Так на початку червня з’явилася перша міжнародна фінансова аграрна розписка.

«Евервелле» – це естонська компанія, яка працює в Україні у сфері зернового трейдингу вже більше 10 років. СП «Салікс» та «Евервелле» успішно співпрацюють понад 3 роки.

Міжнародну розписку видали як супровід до форвардного контракту та додаткове забезпечення на суму отриманої передоплати: за форвардом до кінця серпня «Салікс» зобов’язаний поставити 240 т ріпаку. В заставу за розпискою передали 100 т. Дія розписки завершується наступного року.

Підприємство отримало від кредитора фінансування за ставкою 12% річних з розрахунком у валюті. Заступник директора СП «Салікс» Богдан Цап вважає це однією з переваг міжнародних розписок:

«По-перше, я маю прямий контроль із-за кордону. У мене ціна на сільгосппродукцію, звичайно, вища, ніж тут на ринку. А, по-друге, до нас заходить валюта».

Необхідна умова для оформлення аграрної розписки – ведення прозорої діяльності. Богдан Цап відзначає, що рекомендував іншим фермерам свій досвід, але не всі мають можливість для цього, оскільки багато хто не працює прозоро.

 Міжнародна товарна аграрна розписка

Наприкінці квітня 2019 р. ТОВ «Зорі Обмачева» з Чернігівської області передали естонській компанії «Летофін» товарну аграрну розписку, в рамках якої зобов’язалися здійснити поставку 10,5 тис. т кукурудзи до січня 2020 р.

Аграрна розписка була видана у супровід до форвардного договору на поставку майбутнього врожаю кукурудзи. За нею підприємство отримало пре-фінансування в розмірі близько 40% загальної вартості продукції.

«Зорі Обмачева» та «Летофін» співпрацюють два роки. Тепер українське господарство вирішило розширити співробітництво – перейти до більших партій поставки зернових, зокрема кукурудзи.

Процес оформлення міжнародної розписки тривав не більше 2 тижнів – від початку переговорного процесу до підписання документа.

«Узгоджували деякі технічні деталі, урожайність, вартість продукції в заставі тощо. Щодо документів, то з нашої сторони був потрібним стандартний пакет, як для звичайних аграрних розписок», – розповів комерційний директор «Зорі Обмачева» Іван Іванов.

Переваги аграрних розписок з позиції трейдингових компаній

• Аграрна розписка є зручним інструментом, оскільки в забезпеченні виконання зобов’язань використовується застава майбутнього врожаю – і це цікавіше для трейдера, ніж нерухомість чи техніка.
• Можливість моніторингу врожаю, що дозволяє кредиторам бути більш впевненими в належній якості продукції, що поставлятиметься.
• Простота використання аграрної розписки.

Landlord раніше повідомляв про те, що Мінагрополітики ініціює здешевлення аграрних розписок. Здешевити послуги нотаріусів при оформленні аграрних розписок допоможуть автоматичний обмін даними між РАР та Державним реєстром речових прав на нерухоме майно.

Перший слово взяв Максим Нефьодов, який відзначив, що трудова міграція – це не тільки проблема, але й можливість. За словами чиновника, для українців є великим плюсом те, що вони їдуть за кордон, обмінюються досвідом, культурою, стають освіченішими та орієнтуються в соціальній складовій країн Західної Європи. Утім, для того, аби наші співвітчизники мали бажання повертатися на Батьківщину, потрібно вирішити ряд питань як, бізнесу, так і владі. І це стосується не тільки покращення економічної складової, але й інфраструктури, яка наразі залишає бажати кращого.

«Я радий, що люди ідуть в Польщу, дивляться, як працює економіка ЄС і повертаються назад. А щодо повернення назад їх до України – це і є питання бізнесу, інфраструктури, економіки»,- підкреслив Нефьодов.

Також перший заступник Міністра економічного розвитку та торгівлі додав, що наразі Україна перебуває у жорсткій конкуренції в боротьбі за кадри. Однак при цьому, навіть незважаючи на численні проблеми, має свої переваги:

«Держава зараз в умовах конкуренції за кадри. Нещодавно ми з величезним супротивом здобули полегшення отримання робочих віз для іноземців тих країн, з якими в нас вже існує безвізовий режим. Ми маємо бути відкриті до того що у світі є конкуренція за кадри. Тут, до речі, мені здається, що Україна знаходиться в непоганому місці в цьому конкурентному ланцюжку. Ми в такій зоні, коли якість життя дещо гірша, ніж в розвинених країнах, але не критично. В Україні людина, яка має нормальну освіту й високу ефективність праці, може жити, працювати й отримувати задоволення. Наша мета, аби таких людей було більше», резюмував Нефьодов.

Читайте: Як вирішити проблему зі збутом продукції: садівники Херсонщини об’єдналися в кооператив

У свою чергу, Олександр Жемойда, який на власній шкурі відчув долю мігранта, не один рік навчаючись і працюючи за кордоном, вважає подібний досвід корисним і певній мірі навіть необхідним:

«Я особисто був сам трудовим мігрантом в 2007-му році й 4 місяці мав щастя працювати. Після того, як повернувся – життя було вже іншим. У 24-му віці я заробляв 4 фунти на тиждень, розумів, наскільки важлива кожна копійка, адже за кордоном тобі допомогти нікому. Доводилося працювати більше, але це загартовує. З часом ти звикаєш до їх стандартів життя, підлаштовуєшся й змінюєшся. Коли повернувся в Україну, було вже дещо незвично. Проте вирішив все ж таки залишитися на Батьківщині, адже в Україні  є усі можливості для розвитку».

Також чиновник наголосив, що Україна акцентує увагу на поширенні агропродукції на зовнішні ринки. І хоча в цьому напрямі вітчизняний агросектор вже має певні успіхи, проте темпи нарощування експорту досі залишаються низькими. Особливо з огляду на потужний потенціал, який є в України:

«Приїхав нещодавно знайомий із Канади і питає: «Чому ви погано просуваєте українську продукцію в Канаді? Є російські, сербські товари, але ми хочемо бачити українські магазини!».

Щодо фуд-продукції, то я пишаюся, що ми працюємо в напрямку охоплення зовнішніх ринків більш якісними продуктами харчування. Потрібно розуміти, що нас там чекають, відтак необхідно реагувати швидше», – резюмував чиновник.

Нагадаємо, раніше СЕО та власник групи компаній «Укрлендфармінг» Олег Бахматюк розповів про 2 шляхи вирішення проблеми трудової міграції українців.