«Кожна четверта тонна відповідає нормам ЄС»: чому соя залишається головним активом України на ринку Європи
На тлі прогнозів про зниження врожаю сої у 2025 році на 18%, український агросектор проходить етап «професійної фільтрації». Відмова від «сірого» насіння, перехід виробництва на захід та північ України, а також боротьба за премію в $30-40 за не-ГМ продукцію стають новими реаліями галузі. Про це у інтерв’ю Landlord розповідає виконавчий директор у Східній Європі Асоціації «Дунайська Соя» Володимир Пугачов.
На Вашу думку, як змінилась галузь виробництва сої за часів війни? Які головні тренди ви бачите?
Соєвій індустрії пощастило в контексті так званого соєвого поясу, він розміщений в західних і центральних більшій частині регіонів України. Були дуже гарні урожаї сої в Херсонській області, зараз, на жаль, – це неможливо зробити через військові дії, через тимчасову окупацію територій. Але якщо говорити вцілому не лише про вирощування, а й про ринок сої, то очевидно, що відпали продажі сої до певних країн, відбулася переорієнтація експортних ринків, відбулась ще більша орієнтація на ринок Європейського Союзу. Відпав ринок Білорусі, яка була дуже суттєвим споживачем української сої, зважаючи на тваринництво. Плюс також зрозуміло, що через блокаду портів, яка була в період 2022-2023 років, дуже багато компаній, брокерів, трейдерів, переробництв, вибудували досить цікаві і, мабуть, ефективні логістичні маршрути за межами моря.
Через Дунай, або залізницею, хоча до військових часів з точки зору ефективності потреба у цьому була відсутня. Щодо вирощування сої, знову ж таки, ми бачили пік у минулому році, коли дуже багато компаній, навіть на територіях, які не досить придатні до вирощування сої, пробували з нею працювати через високу маржинальність і низьку маржинальність інших культур, але залишилися, насправді, незадоволені урожайністю.
Тому по регіонах вирощування майже не змінився, оскільки, в принципі, основний соєвий пояс — це західні і центральні регіони України. Але в контексті експортних ринків доля Європейського Союзу виросла і змінилися або, назвемо так, розширилися логістичні можливості щодо вивозу сої наземними і річковими шляхами.
Нещодавно вийшов новий ринковий звіт Асоціації “Дунайська Соя”, який прогнозує зниження врожаю сої в Україні на 18% у 2025 році (до 4,8 млн тонн). Які ключові фактори, на Вашу думку, призвели до цього зниження, і чи є ризик, що 2026 рік покаже подібну динаміку і чи можна очікувати такої ж ситуації у наступному сезоні?
Орієнтуючись на досить привабливу маржу, фермери висадили її, причому навіть у регіонах, які за агрокліматичними умовами не підходять під вирощування сої. Плюс використовували сіре несіння, наявне на ринку, і зрозуміло, втратили дуже незадоволені результати минулого року.
Тому цього року певні компанї відмовилися від сої. Тим не менше, професійні компанії, які займаються вирощуванням сої, продовжили висівати сою, продовжили вести її у обороті у операційній діяльності. Тому площі зменшились. Інший чинник, який на це вплинув, це зниження врожайності. Точніше на рівні минулого року, скажімо так, її підвищення не відбулося, пов’язане з низкою факторів, — агрокліматичні умови пізній висів, дуже несприятлива погода при збиранні, ще навіть не всі господарства, не всі компанії дозбирали сою.
Чи буде таке повторення тенденцій у наступному році?
Ми прогнозуємо, що площа буде як мінімум не менше, ніж цього року. Чому соя лишається привабливою культурою? На сою існує попит, сою в Україні вміють вирощувати вже багато поколінь. Тобто це в принципі наша культура вирощування, її закладено у нашу генетичну пам’ять. У зв’язку з цим ми площі як мінімум лишатимуться такими ж, а можливо і навіть будуть збільшуватись у наступному році.
Ваші прогнози щодо посівних площ сою у 2026 році, враховуючи конкуренцію з кукурудзою, соняшником?
Будемо відвертими, конкуренція з кукурудзою, вона, можливо, є, але якщо дивитися на наші основні ринки, Європейський Союз запроваджує певні обмеження на українську кукурудзу, тому питання, для чого її так багато висівати, враховуючи, що її основна маса йде на експорт.
Водночас, ми бачимо досить планомірний розвиток виробництва сої в Україні. Причому, що можна сказати, що тенденція справді є ґрунтовною. Зрозуміло, що є екстремуми, наприклад, як у минулому році, коли дуже сильно відбувається пік вирощування. Але фермермери продовжують працювати з цією культурою, і вона лишиться цікавою. Цифри посівних площ на наступний рік ми не будемо гадати, як мінімум вони будуть не менші, ніж цього року.
Якщо говорити про те, що ось це очікуване різке скорочення експорту індійської не ГМ-соєвого шроту до Європи з причиною посилення правил ЄС щодо пестицидів, як це може вплинути на премію для української не ГМ-соєвого шроту?
Європейський Союз, є в цілому імпортозалежним, і основних постачальників сою їх не так багато. Індія є одним з основних постачальників сої до Європейського Союзу, але враховуючи дуже великий ряд факторів, все ж таки попит на індійську сою більш-менш ситуативний. Знову ж таки, що таке премія на не ГМ-сою – це сформований біржовий товар, і залежить від його ціни на Чиказькій біржі.
Не в контексті виробництва, а специфічним товаром у відсотковому відношенні до загального виробництва сої, а тому премія ця формується від моменту тут і зараз, адже у когось виникає додатковий дефіцит чи додаткова потреба у цій сої. І формується премія на не ГМ-сою. Тому, знову ж таки, від індійської сої ми не виграємо, ми не програємо. У нас є своє місце і потреба в українській сої, в українських виробниках. Є своє місце на ринку Європейського Союзу, на якому вони спокійно працюють, формують додану вартість до загальноєвропейської.
Згаданий вище звіт фіксує зростання цін на не ГМ -сою в районі 5-8% через ралі на глобальних ф’ючерсних ринках. Очікуєте Ви, що цей ціновий тренд збережеться? І взагалі, чи буде саме скориговано ще додатково?
Як я казав, премія вона є досить ситуативною, тому премію прогнозувати досить важко. Що ми бачили, що премія на Євросоюзу, вона зокрема, у неї є певна кореляція від введення в дію регулювання щодо Європейського Союзу. Це було в минулому році, це в принципі простежувалось трохи і в тому році, але вже з меншим впливом. Поясню чому, тому що саме ГМ-виробництво для убезпечення від контамінації, воно є більш закритим, воно є дуже прослідковуваним, а отже не ГМ-виробникам простіше надати всі підтвердні документи і простіше запровадити політики відповідності відповідно до регулювання Європейського Союзу. І, наприклад, це був такий Дуже показовий вплив у минулому році, коли премія на не ГМ-сою могла доходити майже до 30-40 доларів на тонну. Але з моменту, як минулого року Євросоюз ухвалив рішення про відтермінування, премія різко впала. Про відтермінування введення в дію регулювання премія на не ГМ-сою різко впала. Чи подібний тренд у цілому трохи прослідковується у цьому році? Подивимося, коли ж буде фінальне рішення щодо відтермінування, тому що якщо вже непотрібно буде забезпечувати таку простежуваність у торгівлі.
Не можу не запитати про очікування високого врожаю у Південній Америці. Чи очікуєте Ви падіння закупівельних цін в Україні як наслідок того, що справді буде більше врожаю і відповідно соя буде менш привабливою культурою саме через ціну?
В Україні, мабуть, є певне викривлення від такої нормальної ціни. За даними наших колег з інших різних аналітичних агенцій, очікується дуже велика переробка сої в Україні, ледь не до 4 млн тонн. Споживання в Україні залишається досить лімітованим під дією багатьох факторів, зокрема фактора війни, та скорочення населення.
Але продукти переробки української сої, які перероблені в Україні, на 70% їх експортний ринок – це Європейський Союз. Більша половина сої у нас у вигляді соєвих бобів теж виїжджає до Європейського союзу, ну і більша частина переробленої продукції знову ж таки – до Європейського союзу.
Тому, чи говорити про закупівельну ціну на соєві боби, мабуть, доцільно говорити в цілому про додану вартість по всьому ланцюжку виробництва, переробки та торгівлі соєвими продуктами та переробки в Україні, вона залишатиметься сталою, бо українські компанії мають цей ринок. Вони розуміють, з ким працюють. Оскільки близько 70% всієї української сої, чи у форматі сої, чи у форматі соєвих бобів, експортуються до Європейського Союзу.
А як Ви бачите оптимальний баланс між внутрішньою переробкою і експортом у 2026 році, щоб максималізувати додану вартість?
Україна, на жаль, споживає не так багато сої в фінальних продуктах. Чому? Через низьку кількість населення, перше. Друге — через наявність більш дешевого, з однієї точки зору, але з іншої менш поживного соняшникового шроту, оскільки все-таки Україна залишається провідним виробником соняшникової олії.
Україна внутрішньо споживає, ми зараз говоримо не про переробку, а саме, що фінально шрот, він осідає вже в кормах, в продуктах. За різними оцінками на рівні одного мільйона тонн. Це внутрішнє споживання України.
Ця інша вирощена продукція йде на експорт. Неважливо, чи це соєві боби, чи це продукти переробки, все одно вони підуть на експорт. Тобто, це просто питання перерозподілу. Насправді, таких нетто споживачів сої в світі не так багато. З Китаєм питання — це складніша логістика, враховуючи бойові дії, війну і військові ризики. А Європейський Союз, — споживач номер два у світі, який знаходиться досить поруч. І ще й до цього політичного, економічного і фінансового союзу Україна інтегрується.
Враховуючи зростання середніх температур, які стратегії адаптації стануть критично важливими для стабілізації врожайності сої?
Дійсно, клімат змінюється, це вже стало очевидно для всіх. Ми в 2022 році завершили цікаве дослідження і видали його в 2023 році в публічний доступ. Ми це назвали Атлас “Зміна клімату та адаптація виробників сої України”. Тобто, з Національним гідрометцентром, з Інститутом меліорації водних ресурсів ми пропрацювали це питання. Що ми бачимо? Дійсно, оптимальні зони вирощування сої рухаються на північ.
З одного боку, для господарств, які знаходяться в південній частині України, це створює критичні умови. Але, з іншого боку, це і створює додаткові можливості виробникам, які знаходяться більше на півночі. Львівська область, Тернопільська суттєво нарощують посівні площі під соєю. Вирощування переходить з південної частини, і рухається в Україні більше на північ. Аналогічна ситуація в Балканських країнах, в Сербії, і в Молдові. В Балканських країнах, в принципі, вже стоїть питання, чи доцільно їм взагалі займатися сільським господарством. В більш південних регіонах Європи починаються дискусії на подібну тему. І я думаю, що будуть напрацьовані певні рішення, хоча, можливо, вони будуть і не на користь фермерів які вирощують сою.
Наскільки суворо ЄС контролюватиме якість української сої і чи готова галузь до посилення європейських стандартів у 2026 році?
Дуже гарне питання, воно багатошарове. Є шар бізнесовий, є шар політичний, євроінтеграційний, є шар здоров’я населення. Почнемо, мабуть, щось бізнесового, який нам є найближчим. Важко говорити в цілому. Бо це досить різнопланова структура різноманітна структура цих виробників. Це можуть бути такі великі агрохолдинги, це можуть бути такі середні господарства, це можуть бути і зовсім малі,одноосібники, які її вирощують. Зрозуміло, що впровадження різних механізмів, зміна процесів для всіх цих компаній відбувається по-різному, різні стратегії адаптації.
Перший момент очевидний, знову ж таки, йдемо в політичну площину. В політичній площині курс України в Європейський Союз, він закріплений в Конституції. Тобто в якийсь момент все те, що ми говоримо про контроль Європейського Союзу, про вимоги Європейського Союзу, це будуть внутрішні українські закони і внутрішні українські вимоги.. Питання просто, коли це буде, який буде період адаптації.
У нас є, наприклад, “Академія Дунайської Сої”, дуже класний проєкт, в рамках якого ми зустрічаємось з лідерами ринку, з лідерами агрономічної та наукової думки..
В нас є програма Протеїнового Партнерства, це дуже класна річ, яка допомагає підтвердити за допомогою певних стандартів що виробництво в Україні сої повністю відповідає нормам і внутрішнім вимогам Європейського Союзу. І ця програма діє останні три роки, і за ці три роки 25% української не ГМ-сої підтвердили це. Тобто досить немаленький обсяг в структурному розумінні.
В принципі, кожен четвертий легальний виробник, а саме легальними я можу назвати лише виробників не ГМ-сої, впровадив норми Європейського Союзу, причому це підтверджено як незалежним аудитом, так і лабораторними дослідженнями. Таким чином по сої кожна четверта легальна тона в Україні відповідає нормам Європейського Союзу.
Що стосується шару чи площини здоров’я населення Знову ж таки, не будемо забувати, що вся продукція, яка не буде коли Україна буде членом Європейського Союзу, відповідатиме нормам спільноти і не може бути навіть допущена до внутрішнього ринку України. Тому аспект загального здоров’я населення, також бажано враховувати в цьому всьому.
Зрозуміло, що на бізнесі це відобразиться. Знову ж таки, через те, що норми Європейського Союзу будуть нормами України, законодавством України також будуть відсікати продукцію невідповідну ринку. Але як буде система контролю налаштована? Це питання.
Зараз багато говорять про адаптацію законодавства, зокрема і в розрізі того що низка ЗЗР зокрема і для сої буде одномоментно заборонена. Як ви ставитесь до цього?
“Дунайська соя” на щорічній основі, порівнює списки дозволених речовин в Україні, зареєстрованих на сою зі списком дозволених речовин в Європейському Союзі. І можу сказати що ситуація у саме у контексті препаратів по сої не дуже критична. Європейський Союз має чітко, визначені і озвучені заборони на певні діючі речовини. Але частина країн правила не виконує і робить це легально. Приміром, Угорщина просить у Європейського Союзу дозволити так званий emergency use певних діючих речовин на півроку, і продовжує це робити. Тому десикант Дикват угорські фермери використовують, хоч це і заборонено. З одного боку ми маємо імплементувати норми Європейського Союзу, з іншого боку, не будучи членом Європейського Союзу, ми не можемо застосувати цю вимогу по екстреному використанню, оскільки це ж треба нотифікувати органи Європейського Союзу, до яких ми не входимо.
Ви часто спілкуєтесь з європейськими колегами, з міжнародними експертами, виробниками які запитання щодо соєвої України зараз ви отримуєте найчастіше? Яке їх враження від України саме те, що ми у часи повномасштабної війни продовжуємо залишатись експортером?
Розділю на два “табори”. Перші, — це країни, які не дуже знають, що Україна вирощує сою і знають, що тут лише війна. Вони захоплюються підприємствами, які в рамках війни не просто продовжують вести свою операційну діяльність, а ще й задумуються про інвестиції, розширення площ, покращення своїх систем якості, побудову якихось додаткових переробних потужностей, поглиблену переробку виробництво харчових замінників, тваринних протеїнів. Але частина потенційних клієнтів взагалі не знає про те, що в Україні вирощують сою, і це викликає подив. Тому тут є певний пробіл, який і виробники, і асоціації мають виправити.
Розкажіть про основні результати “Дунайської сої” за 2025 рік, що було зроблено, цікавого, які проєкти для аграріїв були реалізовані. Приміром ваш проєкт з приводу компенсації 15% вартості насіння?
Насправді, ми дуже пишаємося цим проєктом. Тому що це приватна ініціатива асоціації. Сюди не підмішані жодні гроші будь-яких грантових організацій.Ми інвестуємо в те, щоб українські невеликі фермери могли стартувати або продовжити виробництво якісної не ГМ-сої. Цей проєкт компенсації існує три останні роки. Його основна ідея показати переваги оригінального сертифікованого насіння порівняне із “сірим” насінням. Зрозуміло, останнє трошки дешевше, а цю різницю в ціні ми і пробуємо компенсувати фермерам. Плюс надаємо додатково як навчання по використанню тест-смужок для збереження від забруднення ГМ. За три роки у нас близько 130 учасників. Ми виплатили порядка 7,5 мільйонів гривень компенсації. Знову ж таки, можна сперечатися, чи це велика чи мала цифра, але ми не дуже велика асоціація. У нас в цілому по всій Європі працює близько 40 людей, в українському офісі – 5. Цей проєкт ми розробили, цей проєкт ми захистили всередині міжнародної організації, змогли показати, як ці переваги України, і дати додаткові фінанси невеликим фермерам.
Другий наш дуже масштабний проєкт, — це програма Протеїнового Партнерства Вона покликана на те, щоби здійснити перехід до європейських норм виробництва, підтвердити це перед незалежними сертифікаційними органами і лабораторно. Також був порахований вуглецевий слід української сої сертифікованої за стандартами “Дунайської Сої” в рамках програми який виявився на 50% меншим, ніж середні значення в Європейському Союзі, що дає певні додаткові переваги. Чому він виявився меншим? Це верифікація відсутність зміни землекористування. Друге, — це все-таки більш ощадливе і професійне агровиробництво. Ну і третє, коли ти покращуєш свої агрономічні знання, то при менших затратах операційних ти отримуєш кращий фінальний результат.
Якою буде Ваша соєва порада українським виробникам?
Тут все просто — вирощуйте сою. Ця культура в нашій генетичній пам’яті. Ми проводили дослідження з колегами, і вважаємо, що Україна святкує 150 років з моменту вирощування сої. Австро-угорський дослідник Фредерик Хаберланд в 1875 році започаткував дослідження сої на континенті Європи, і поля, які він досліджував частина з них були на території сучасної Закарпатської та Львівської областей.
Україна тоді була розділена між кількома імперіями,і у певних регіонах навіть південних були поля сої.. По врожайності дуже незрозуміло, бо ми дуже боїмося помилитися, бо ми знайшли дані пуд на аршин, якщо все вірно то врожайність була досить непогана — в районі двох тонн з гектару на той період. Тому, мабуть, що все-таки вміють українці працювати соєю, тож давайте далі з нею працювати і розширювати. Бо є перспективи, і є потреба в цьому. І тут не лише економічно, а й, мабуть, політично, якщо Україна буде суттєвим гравцем Європейського Союзу.
