Новини

Агросектор у воєнній економіці: від шоку 2022 року до структурної трансформації

Як українські агрокомпанії перебудували виробництво, експорт і фінансові моделі в умовах війни

До четвертої річниці повномасштабного вторгнення редакція Landlord вирішила проаналізувати, як війна змінила аграрний сектор –  одну з ключових галузей української економіки. За цей час агробізнес пройшов шлях від шоку та екстреної адаптації до структурних змін, які вже сьогодні визначають логіку його розвитку.

Щоб оцінити масштаб трансформацій, редакція поспілкувалася з власниками аграрних компаній, управлінцями, представниками банківського сектору та інвестиційними консультантами. Їхні оцінки дозволили виділити кілька системних тенденцій, що характеризують український агробізнес у воєнних умовах.

Попри значні втрати інфраструктури, логістичні обмеження та постійні ризики безпеки, галузь продемонструвала не лише здатність адаптуватися, а й високий рівень внутрішньої мобілізації. Частково це пояснюється тим, що аграрний сектор увійшов у війну з високим запасом міцності. Як раніше зазначали співрозмовники Landlord, 2021 рік став одним із найуспішніших для аграрного бізнесу за останнє десятиліття, що дозволило компаніям сформувати фінансову подушку та швидше реагувати на кризу.

Учасники ринку також відзначають, що війна змусила бізнес переглянути підходи до управління ризиками, інвестиційних рішень і стратегічного планування. За словами представників галузі, українські агрокомпанії не лише зберегли операційну стійкість, а й продовжили реалізацію інвестиційних проєктів, розширення переробки та вихід на нові ринки. Окремі гравці навіть активізували міжнародну експансію, диверсифікуючи ризики та формуючи нові бізнес-моделі.

Як зауважує один із співрозмовників Landlord, війна стала для українського агробізнесу не лише випробуванням, а й фактором прискореного дорослішання галузі, яка змушена була швидко адаптуватися до умов високої невизначеності та постійного тиску.

Шок 2022 року і мобілізація агробізнесу

До війни аграрний сектор залишався ключовим драйвером економіки України. За даними Національний банк України, частка агросектору у валютній виручці країни стабільно перевищувала 40%, а 2021 рік став одним із найуспішніших за обсягами експорту та врожайності. Саме цей запас міцності дозволив багатьом компаніям витримати перший удар війни.

У 2022 році галузь зіткнулася з одночасною дією кількох кризових факторів: блокуванням морських портів, руйнуванням логістичних маршрутів, втратою частини земель і виробничих потужностей, дефіцитом пального та робочої сили. Значна частина сільськогосподарських територій опинилася під окупацією або в зоні бойових дій, що суттєво скоротило виробничі можливості сектору в перший рік війни.

Втім уже протягом 2022–2023 років стало очевидно, що галузь не лише адаптується, а й змінюється структурно. Керівники аграрних компаній у розмовах з Landlord підкреслювали, що криза змусила бізнес переглянути операційні процеси, прискорити внутрішні рішення і значно підвищити ефективність управління витратами. Саме в умовах війни український бізнес отримав новий драйв розвитку, який у мирний час формувався б значно повільніше. Під тиском ризиків бізнес почав швидше інвестувати у  виробничі рішення, локалізацію технологій і розвиток суміжних напрямів. 

Експорт і логістика як нова норма: переорієнтація маршрутів, інфраструктурні рішення, страхування ризиків, фіксація контрактів

Повномасштабна війна радикально змінила архітектуру українського аграрного експорту. Якщо до 2022 року більшість поставок здійснювалася через морські порти Чорного моря, то їх блокування змусило галузь фактично з нуля вибудовувати альтернативну логістичну систему. Бізнесу довелося одночасно шукати нові маршрути, інвестувати у власну інфраструктуру і змінювати підходи до контрактної роботи з міжнародними партнерами.

Одним із ключових напрямів стала переорієнтація експорту на дунайські порти та наземні маршрути до Європейського Союзу. За даними Міністерство інфраструктури України, у 2022–2023 роках вантажопотік через порти Рені, Ізмаїл та Усть-Дунайськ зріс у кілька разів і став одним із головних каналів експорту зерна та олійних культур. Паралельно компанії розширювали залізничну логістику до країн ЄС, інвестували у перевантажувальні потужності на західному кордоні та будували нові склади для зберігання продукції.

Окремим напрямом трансформації стала зміна підходів до експортних контрактів. Через високі ризики зриву поставок компанії почали ширше застосовувати коротші контрактні горизонти, гнучкі умови постачання та механізми страхування ризиків. Зростання невизначеності у зовнішній торгівлі сприяло поширенню практик страхування логістичних і воєнних ризиків, а також перегляду валютних і платіжних умов контрактів.

Зміни торкнулися і географії зовнішніх ринків. Українські експортери активніше виходили на нові напрямки в Європі, Азії та Африці, компенсуючи втрату частини традиційних маршрутів. Як зазначали представники аграрного бізнесу у коментарях Landlord, диверсифікація ринків стала вимушеним, але стратегічно важливим кроком, який зменшив залежність від окремих каналів збуту та підвищив стійкість експортної моделі.

Одночасно змінилася економіка експорту. Витрати на логістику суттєво зросли, що змусило бізнес оптимізувати виробничі процеси, переглядати структуру культур і підвищувати ефективність управління витратами. В умовах дорожчих перевезень компанії почали більше уваги приділяти маржинальності продукції, швидкості обороту та контролю за ланцюгом постачання.

Переробка і додана вартість: зміщення фокусу від сировини до виробництва продукту

Війна суттєво прискорила структурну трансформацію українського агробізнесу від моделі сировинного експорту до розвитку переробки та виробництва продукції з вищою доданою вартістю. Обмеження логістики, зростання транспортних витрат і нестабільність глобальних ринків зробили продаж сировини менш передбачуваним, тоді як глибша переробка дозволяє зберігати маржинальність і контролювати економіку бізнесу.

У коментарях для Landlord представники бізнесу наголошували, що інвестиції у переробку стали відповіддю на нестабільність експортних каналів. Компанії розширюють потужності з виробництва олії, продуктів харчування, кормів, біоенергетичних продуктів, інвестують у глибшу переробку зернових і олійних культур. Це дозволяє зменшувати залежність від цінових коливань на сировинних ринках і підвищувати стійкість бізнес-моделі.

Водночас зростає роль вертикальної інтеграції. Великі аграрні групи послідовно поєднують рослинництво, зберігання, логістику та переробку в єдиний виробничий цикл. Така структура знижує операційні ризики, забезпечує контроль над ланцюгом постачання і дає можливість працювати з продукцією більш високої маржинальності.

Розвиток переробки супроводжується модернізацією виробничих потужностей. Підприємства інвестують у нові технологічні лінії, автоматизацію процесів і підвищення енергоефективності. За оцінками галузевих експертів, саме інвестиції у технологічне оновлення дозволили частині виробників зберегти конкурентоспроможність навіть за умов зростання собівартості та логістичних витрат.

Паралельно формується нова економіка аграрного сектору, де ключову роль відіграє не лише обсяг виробленої продукції, а глибина її переробки, контроль над ланцюгом створення вартості та здатність працювати з кінцевим продуктом на глобальних ринках.

Вартість грошей і фінансова витривалість: дорожчий капітал і нова дисципліна інвестицій

Війна змінила не лише логістику і виробничі процеси, а й саму економіку агробізнесу. Доступ до фінансування залишився, але правила роботи з капіталом стали жорсткішими, а інвестиційні рішення значно прагматичнішими.

Попри високий рівень ризику, банківська система не припинила кредитування галузі. Навпаки, агросектор зберігає статус одного з ключових напрямів фінансування. За даними Landlord, аграрний портфель Райффайзен Банку становить 18,3 млрд грн, або 26% кредитного портфеля юридичних осіб, тоді як обсяг фінансування агрокомпаній у Credit Agricole перевищив 8 млрд грн, а банк працює з понад 2 500 клієнтами в секторі. Обидві установи декларують подальше зростання кредитування агробізнесу у 2026 році.

Фінансування забезпечується поєднанням банківської ліквідності, державних програм і міжнародних інструментів розподілу ризиків. Базовим джерелом ресурсів для значної частини компаній залишається програма «Доступні кредити 5–7–9%», яка формує нижню межу вартості грошей на ринку. Від початку повномасштабної війни лише Credit Agricole видав агробізнесу 6,8 млрд грн у межах цієї програми та ще 2,1 млрд грн за державними гарантіями. Паралельно працюють інструменти міжнародного фінансування. Станом на 2025 рік загальна сума угод Credit Agricole з ЄБРР та IFC сягнула 440 млн євро, а окремі програми ризик-шерінгу дозволяють розширювати кредитування навіть в умовах воєнної невизначеності.

Водночас війна суттєво змінила структуру ризиків і вартість капіталу. Найбільшим викликом стала проблема забезпечення. Вартість заставних активів, особливо у прифронтових або прикордонних регіонах, значно знизилася, що ускладнює класичні кредитні моделі. Активи, які до 2022 року оцінювалися за стабільною ринковою логікою, сьогодні потребують іншого підходу до оцінки ризику. Це підвищує вимоги банків до структури угод, а також збільшує частку власного капіталу у фінансуванні інвестиційних проєктів.

Кредитні угоди також стали більш структурованими. Банки оцінюють не лише заставу, а передусім стабільність грошових потоків, якість управління бізнесом і здатність компанії витримувати коливання цін, врожайності та логістичних умов. Для інвестиційних проєктів типовим став власний внесок на рівні 20–30%, а горизонт фінансування обмежується трьома-п’ятьма роками, лише для масштабних проєктів можливі довші строки за умови глибокого фінансового аналізу.

Міжнародні фінансові інституції залишаються джерелом довгих грошей, але працюють переважно з великими проєктами і висувають жорсткіші вимоги. Як свідчить практика галузі, такі інструменти спрямовуються передусім у розвиток виробництва, логістики та переробки. Серед прикладів — фінансування IFC будівництва виробничої лінії на соєвому заводі «Астарти» та кредитні програми ЄБРР для логістичних проєктів українських компаній.

Кадри, освіта і нова конкуренція за людей: дефіцит фахівців і внутрішні системи підготовки

Повномасштабна війна загострила проблему, яка формувалася в агросекторі роками — структурний дефіцит кадрів. Мобілізація, міграція населення, демографічні втрати і старіння спеціалістів різко скоротили доступний кадровий ресурс, особливо в технічних та виробничих професіях.

Найбільше це торкнулося інженерних спеціальностей, механізаторів, агрономів і фахівців тваринництва. Частина працівників була мобілізована до війська, частина виїхала за кордон, а система професійної освіти не встигала компенсувати втрати. Внаслідок цього конкуренція за кваліфікованих спеціалістів стала одним із ключових факторів стабільності виробництва.

У відповідь великі агрокомпанії почали формувати власні системи підготовки кадрів. За словами учасників ринку, бізнес дедалі менше покладається на зовнішній ринок праці і інвестує у внутрішню освіту. Компанії створюють корпоративні навчальні центри, внутрішні академії та довгострокові програми розвитку спеціалістів, які охоплюють різні рівні — від молодих фахівців до управлінських команд.

Йдеться не лише про підвищення кваліфікації, а про повний цикл підготовки персоналу. Аграрні компанії розробляють власні навчальні програми для агрономів, інженерів, зоотехніків, спеціалістів із логістики та виробництва, адаптуючи міжнародні практики до українських умов. Окремий фокус робиться на технічних професіях, престиж яких бізнес намагається системно підвищувати.

Паралельно змінюється підхід до утримання команд. У галузі активно впроваджуються мотиваційні програми, системи оцінки ефективності, внутрішні конкурси професійної майстерності та довгострокові моделі розвитку кар’єри. Компанії інвестують у навчання керівників виробничих підрозділів, розвиток управлінських компетенцій і формування кадрового резерву.

Окремим напрямом стала автоматизація виробничих процесів як відповідь на дефіцит людей. Впровадження сучасної техніки, цифрових систем управління та точного землеробства дозволяє зменшувати залежність від ручної праці і компенсувати нестачу персоналу без втрати ефективності.

Технологічність і точність: цифровізація, агродані та контроль ризиків

Війна різко прискорила технологічну трансформацію українського агробізнесу. В умовах нестабільної логістики, дефіциту ресурсів і високих виробничих ризиків компанії зробили ставку на точність управління процесами, цифрові інструменти та роботу з даними.

Одним із ключових напрямів стало впровадження технологій точного землеробства. Агровиробники активно використовують супутниковий моніторинг полів, системи GPS-навігації, сенсори контролю стану ґрунтів і посівів, цифрові карти врожайності та автоматизоване управління технікою. Це дозволяє точніше планувати обробіток, оптимізувати використання насіння, добрив і засобів захисту рослин та знижувати виробничі витрати.

Особливе значення цифровізація отримала в управлінні ризиками. Супутникові дані, аналітика погодних умов і системи дистанційного контролю допомагають оперативно оцінювати стан посівів, прогнозувати врожайність і швидше реагувати на загрози, зокрема погодні коливання або логістичні обмеження. У воєнних умовах такі інструменти стали критично важливими для планування виробництва і фінансових результатів.

Паралельно компанії інвестують у цифрові системи управління бізнес-процесами. Йдеться про інтегровані платформи обліку витрат, контролю використання ресурсів, планування виробничих циклів і управління ланцюгами постачання. Прозорість операцій і доступ до даних у реальному часі дозволяють швидше ухвалювати управлінські рішення та контролювати ефективність на кожному етапі виробництва.

Технологічна модернізація охоплює і виробничу техніку. Оновлення машинно-тракторного парку, автоматизація процесів на фермах і впровадження сучасних систем управління тваринництвом підвищують продуктивність і зменшують залежність від людського фактору, що особливо важливо в умовах кадрового дефіциту.

Окремим напрямом стала адаптація до європейських стандартів виробництва і простежуваності продукції. Цифрові системи контролю якості, облік походження сировини та екологічні практики дедалі більше інтегруються у виробничі процеси, що відкриває доступ до нових ринків і підвищує конкурентоспроможність українських виробників.

Інвестиційний парадокс воєнного часу: стійкість власників і обмежена пропозиція активів

Ще однією характерною рисою українського аграрного ринку у воєнний період став парадоксальний баланс між попитом і пропозицією активів. Попри високі ризики країни та очікування зовнішніх інвесторів щодо масового продажу бізнесів зі значним дисконтом, цього не відбулося.

Як розповів один із інвестиційних банкірів, з яким спілкувалася редакція Landlord, іноземні інвестори часто очікують формування так званого «ринку покупця», виходячи з припущення, що війна змусить власників активно продавати активи. Однак на практиці ситуація виявилася протилежною: якщо аграрний бізнес залишається прибутковим і не потребує значних додаткових інвестицій, власники не поспішають із його продажем. 

Схожі статті

Кнопка "Повернутися до початку