Новини     3 місяці тому,   Landlord

Аграрний туризм може дати фермеру до 70% додаткового доходу


Понад 35 років фермери у США та Європі активно розвивають агротуризм, який об’єднує відразу кілька видів подорожей: екотуризм, сільський і кулінарний туризм, етнотуризм і заміський відпочинок. Щороку кількість бажаючих зануритися у екзотику сучасного села – здебільшого це мешканці мегаполісів – збільшується, і кожен отримує позитивні емоції та унікальний досвід. Сім’ї з дітьми, компанії друзів – свіже повітря та домашню кухню, цікаві екскурсії, полювання на гриби чи рибалку кулінарні тури та майстер-класи, пов’язані з приготуванням страв місцевої кухні, різними видами ремесла. Існує інша категорія туристів – ті, хто вирвався зі світу цифр і абстракцій, і прагне долучитися до створення чогось реального. Такі обирають або релакс подалі від людей, або зміну виду діяльності: роботу в полі чи на фермі, вчаться доглядати за тваринами та збирати урожай, освоюють ази переробки, будують будинки з соломи.

Основний інтерес господаря, який вирішив зайнятися цим видом туризму – у створенні додаткового джерела доходу для підтримки рентабельності свого господарства. Це – диверсифікація діяльності та, як наслідок, підвищення стабільності господарства, що особливо важливо взимку або у неврожайні роки. До того ж він дає можливість сільгоспвиробникам налагодити збут своєї продукції. Агротуризм у Європі приносить фермерам до 70% доходу, тому чимало бізнесменів виділили його в окремий напрямок діяльності і активно розкручують. У ЄС підрахували, що на одному ліжко-місцю фермери заробляють стільки ж, як на одній корові. Тому не дивно, що лише в Італії за 10 років кількість ферм, що регулярно приймають туристів, збільшилася всемеро. Зараз цей напрямок туризму в ЄС приносить туристичній індустрії до 20% доходів, тому до нього ставляться помірковано з точки зору фіскальних служб. Зокрема, у Польщі у власному господарстві можна без оподаткування здавати в оренду туристам до п’яти кімнат.

В Україні агротуризм лише зароджується: досі тривають дискусії стосовно поняття «аграрний туризм» та послуг у ньому, законодавчо не визначено оподаткування, відсутні фахівці з розвитку цього виду туризму. Ці та інші фактори призвели до того, що ринок розвивається стихійно та безсистемно ось уже 20 років. Наразі потенціал в України величезний: у сільській місцевості нараховується близько 200 000 садиб, які могли би надавати високоякісні послуги у сфері сільського туризму. Загальний обсяг потенційного доходу від розвитку сільського туризму в Україні, за оцінками експертів, може перевищувати 500 млн гривень на рік.

Особливості національного агротуризму

Здебільшого в Україні агротуризм розвивається у окремих регіонах або на окремій фермі, виноробні чи сироварні. Тобто, там, де фермери зрозуміли, що турист – це потенційний споживач їхньої продукції, а організація екскурсії на виробництво чи у господарство є місточком довіри, найдієвішою рекламою, яка дозволяє налагодити збут вироблених ними продуктів. Просування своєї продукції через різноманітні атракції практикують господарства та компанії у різних регіонах. Наприклад, виробник органічної молочної продукції завод ОМіlk, що на Житомирщині, організовує дні відкритих дверей для туристів: показує, як працює виробництво, проводить майстер-класи. Козина «Доообра ферма» на Київщині запрошує на екскурсії у своє господарство: розповідає про те, як що організовано на фермі, пропонує скуштувати свою продукцію, дозволяє дорослим та дітям гладити та годувати козенят, подоїти козу. Мало хто з відвідувачів, отримавши позитивні емоції та залучившись до праці, повертається додому без придбаного шматка сиру. Також сири власника цієї ферми Тараса Ложенка разом з виробами інших сироварень можна продегустувати у київському Музеї сиру, паралельно поринувши в цікавий екскурс про історію сироваріння. На Львівщині теж діє подібний формат: у Майстерні з виробництва козиного сиру «Шеврет» крім екскурсії та дегустації туристам запропонують прогулятися зі стадом кіз по полю, а дітям – покататися на віслюку.

Екскурсію реально і варто з економічної точки зору організувати навіть на старті проекту. Це довели на фермі «Дві Катерини», що у селі Орів на Львівщині. Доля звела місцеву мешканку Катерину Ільків – багатодітну вдову, яка опинилася з дітьми на вулиці, і Катерину Лісову з Луганщини, у якої бандити відібрали успішний аграрний бізнес. Починали жінки з однієї пристаркуватої кози, а молоко та сири реалізовували через інтернет-сайти та знайомих. Поступово організували ферму, придбали трактора, організували переробку. Копчений сир Катерин визнали унікальним в Україні сирні сомельє з «Кумпеля», у пивоварні Роберта Домса й ресторації Бачевських. Разом із іншими підприємцями з місцевого туристичного кластера Катерини взяли в оренду закинуті лабораторії молочної продукції, де планують організувати осередок бойківських ґаздів: ткацьку, ковальську хати, будинок знахаря — все, що може бути цікавим туристу. А поки не зібрали необхідної суми на реконструкцію, використовують атмосферу закинутості цієї місцевості у квестах та екскурсіях, додаючи у сценарій елементи містики та детективу. До речі, тих, хто запізнюється, Катерини «змусять» подоїти та погодувати корів. Туристи, які отримали драйв від пригоди, а на додачу продегустували їхні сири та інші смаколики, в захваті.

На екофермі «Климівка» у Кіровоградській області, де вирощують баранчиків романської породи, мають сад і пасіку, акцент роблять на сільському релаксі. Її засновник Андрій Клименко чимало попоїздив по світу і тепер у себе пропонує туристам крім комфортабельного відпочинку, спортивних розваг, рибалки та бані на дровах, катання на квадроциклах, відвідати невеличкий зоопарк зі свійськими тваринами. Приїздять сюди міські жителі і влітку, і на зимовий відпочинок.

У користі агротуризму переконалося подружжя пасічників Людмила та Віктор Переста з Закарпаття. Вони довго не погоджувалися на пропозицію свого знайомого організувати лекції та дегустацію меду. А коли зголосилися, то майже два роки шукали формат атракції, адже пасіка – не є безпечним місцем та ще й розташована далеко від міста. Зрештою організували «Медовий дім» у Мукачево і уже понад вісім років проводять у ньому лекції про життя бджіл, дегустацію медів та напоїв, розповідають про іншу продукцію, яку виробляють. Для демонстрації використовують вулик зі скляними стінками, а через слухову трубочку дають послухати гул рою у вулику.

Останнім часом ягідні господарства запрошують на збір врожаю: туристи задоволені, бо мають змогу самі збирають плоди з поля, а фермер у виграші, бо і урожай зібрано, і на логістиці зекономив. Можна замовити агротур з включенням сільськогосподарських робіт. Наприклад, на вихідні влаштуватися на збір винограду у Херсонській області, скориставшись послугами регіональних турагентств.

Спектр смаків Закарпаття

Важливий аспект агротуризму полягає у тому, що він сприяє виявленню, становленню та розвитку регіонального продукту. В Європі такий підхід дозволяє місцевим виробникам успішно конкурувати з транснаціональними корпораціями, а виробництво регіонального продукту часто стає основою економіки регіону. Його активно використовують на Закарпатті: виявляють регіональні продукти, а агротуризм роблять основним каналом їх просування та збуту. Вдалий приклад застосування такого підходу – діяльність громадської спілки «Карпатський смак», у яку об’єдналися понад 20 виробників агропродукції чотирьох областей українських Карпат. Вони організували гастрономічний туристичний маршрут: проводять на території садиби Зарічево гастрономічні екскурсії та дегустації продукції, розповідають про Карпати, традиції, автентичність та особливості господарювання їх жителів. Туристам пропонують продукцію різних виробників під єдиною ТМ «Смак українських Карпат»: аперитив, м’ясна та сирна тарілки, мариновані овочі та гриби, хліб, паштет, соки з дикоростучих та традиційних фруктів, продукти бджільництва, лекварі та джеми, чай. Зареєстрована ТМ – це такий собі маркер, що забезпечує та просуває якість регіональної карпатської харчової продукції. За словами спеціаліста з маркетингу Спілки Олександра Коваля, принципи гастрономічного туризму дуже прості. «Спробувавши продукт у місцях його виробництва, турист зможе міцно зв’язати в своїй пам’яті і своїй уяві смак, аромат, історію та легенди, – каже він. – Виробники, завдяки спілкуванню з професіоналами, починають чіткіше зрозуміти, як продавати якісну продукцію, як працювати з каналами продаж, як реагувати на запити та тренди ринку, встановити нові професійні контакти, що переросли у продажі, покращити позиціювання, упаковку та підвищити ефективність своїх господарств».

Ще одна «золота жила» для розвитку агротуризму в регіоні – пивоваріння, адже Закарпаття має давні традиції і в цій галузі. Ще у ХІ столітті, коли територія входила до складу Угорського королівства, у місцевих монастирях варили пиво і використовували його, як ліки. У 1568 році в замку Мукачево діяла перша пивоварня. Пиво використовували, як грошову одиницю для розрахунків за охорону замку німецьким солдатам. За останні роки культура пивоваріння в Закарпатті досить активно розвивається та відроджується. Створено та працює коло 10 приватних пивоварень, де варять крафтове пиво, розробляються екскурсійні тури з дегустацією, проводять з’їзди крафтових пивоварів та фестивалі пива. А де реалізують пиво – там і страви до нього.

Придунайська Бесарабія

Одещину туристи здебільше пов’язують з відпочинком на морі. Хоча останнім часом любителі нових вражень відривають для себе зовсім іншу Бесарабію: різноманіття кухонь народів, які тут живуть – греків, молдован, болгар, гагаузів, німців, євреїв, традиції виноробства і вівчарства, відкривають для себе історію краю. Тому місцеві агротуристичні проекти – вираження любові й пристрасті до рідної землі та її щедрості, вони завжди креативні і, як правило, зроблені на кошти інвесторів. На півдні області, у селі Криничному понад 13 років тому з’явилася сімейна виноробня «Колоніст». Її заснував Іван Плачков – нащадок болгарських колоністів, які оселилися в XVIII століття, рятуючись від Османської імперії. Одним з занять болгар стало виноробство, його традиції передаються із покоління в покоління, як і філософію споживання ігристого напою. У господарстві гармонічно поєднують застосування найкращих світових технологій вирощування, використання сучасного обладнання з древніми традиціями. На виноробні туристам пропонують крім дегустації та екскурсії на виробництво з частуванням і розвагами, ще й долучитися до збору урожаю та чавленні грон босими ногами у «шарабанах» під запальну музику, як це робили у давнину.

Неподалік від виноробні у Тарутинському районі на місці молдавських сіл Фрумушика-Нова і Рошія розташувалося господарство «Фрумушика-Нова». Тут народився Андрій Паларієв – тато і дідусь нинішніх власників. З 2006 року його нащадки активно відроджують виробництво та життя: збудували вівцекомплекс на 5000 голів каракульських овець, переробляють м’ясо, виготовляють бринзу. Тут ведуть поглиблену селекційно-племінну роботу над створенням заводських стад овець чорної, сірої і суворих забарвлень, а високоякісний каракуль використовується для пошиття хутряних виробів в Україні та за кордоном. Для туристів у «Фрумушика-Нова» господарі облаштували національні подвір’я IX-XX століття Бессарабії, спорудили меморіальний комплекс «Пагорб пам’яті» – у пам’ять про знедолених жителів, яких виселили звідси за радянських часів, картинну галерею, поставили церкву, пасіку та корчму. Тут є міні-зоопарк, діти можуть покататися на поні, а дорослі – провести вечір у дегустаційному залі за келихом домашнього вина, покуштувати бринзу та мед, прогулятися лавандовим полем, поплавати у басейні, повправлятися на стрілецькому стенді та у риболовлі, пополювати на фазана.

По сусідству, у зоні Дунайського біосферного заповідника з’явилася «Бринзарня» та міні-готель з екзотичною назвою «Куба далеко? Куба близько!». Тут є козина ферма, кілька корів, а на подвір’ї – козенята, кури, качки, поросята, віслюк. Туристи з міста, які побували тут, кажуть, що тепер їхні діти знають, що яйці беруться не з супермаркету, а молока – не з пакета. Назву «бринзарня» придумав актор і телеведучий Антін Мухарський, який відпочивав тут з дітьми. Над назвою готелю мудрували цілою компанією, один з учасників мозкового штурму щойно повернувся з Куби і під носа мугикав пісню «Куба далеко». Так і виникла ідея, яка була втілена у відповідному інтер’єрі. Згодом переконалися: незвичайна назва спонукає їх зробити дзвінок і дізнатися, у чому суть. Насправді концепція господарства не викликала питання. Господарка Лариса Титикало – прихильниця руху slow food: за автентичну їжу, відродження кулінарних традицій корінних народів, використання екологічно чистих, сільських продуктів, а головне – ставлення до їжі як до ритуалу, коли за столом збирається вся родина і всі найважливіші справи обговорюються за обідом. Тому туристам тут подають страви, приготовані з продуктів з власного городу та ферми липованської, молдавської, болгарської кухні.

Цікаво, що ще кілька років тому тут готували бринзу лише з овечого молока, а до козячого молока та м’яса навіть не доторкувалися. За легендою, кози у античні часи «з’їли Грецію»: вони об’їли кору на оливкових деревах, обгризли молоді пагони, а решту затоптали копитами. Тварин звинуватили у бідній рослинності Греції та виселили на наше узбережжі. Тут їх випасали у степах, робили сир і, замочивши його у морській воді, аби не зіпсувався, відправляли додому. Так народився рецепт бесарабської бринзи. Кози прижилися та розмножилися, однак репутацію мали «підмочену» і мало хто з місцевих жителів займався їх вирощуванням. На думку Титикало, займатися розведенням кіз вигідніше, ніж овець, оскільки вони дають більше молока, дуже чистоплотні. Щодня «Бринзарня» має близько 120 л молока, влітку усе молоко та бринзу споживають туристи. Аби розкрити «потенціал» продукту і спонукати споживачів купувати бринзу не лише як готовий продукт, а й як сировину, Титикало експериментує з рецептами: замочує бринзу у вині, готує з неї пасту, додає різні трави та овочі, подає у складі різноманітних салатів і випічці. Цією смакотою пригощає на фестивалях, дегустаціях, аби привчити споживати бринзу. Бесарабська бринза часто мандрує за кордоном, включена до «Ковчегу смаку» – світової спадщини продуктів. Аби відродити народні рецепти, Титикало провела велику дослідницьку роботу та видала книгу «Бесарабія. Кулінарна мандрівка», яка містить розповіді про цікаві місця і старовинні рецепти місцевих народів. Надалі господарка планує збільшувати поголів’я козлів, розширити асортимент сирів, облаштувати дегустаційну залу, аби розширити туристичний сезон з квітня по листопад. Аби втілити задумане у життя, шукає партнера.

З приставкою «агро»

За висновками організатора проекту «Тур де ферм» Мирослави Павлюк, зараз більшість молодих господарств будуються з розрахунком на розвиток агротуризму в тому числі. Наприклад, на козиній фермі на Львівщині «Мукко» туристу передбачені умови для комфортного відпочинку та можливості без втручання у виробництво побачити процес виготовлення сиру від кози до тарілки на столі. Є зал для дегустації, відео-лекція про особливості догляду за козами, магазин для купівлі продукції, майданчик для дитячих ігор та  відкритий майданчик для молодняка – можливість контактувати з тваринками. «Це і особливість і відмінність від більшості інших типових ферм старшого покоління, яким приходиться в існуючому форматі вишукувати, де туриста «погуляти та покормити»», – каже вона. І додає, що нині туриста цікавить посмакувати нові страви, відвідати місця, де можна побачити небуденні речі, дізнатися, звідкіля береться їжа. Тому фермер може і потихеньку відкриває «завісу» свого життя та запрошує на дегустації з екскурсіями.

Під Києвом члени кооперативу «Родинний добробут», які вирощують у теплицях салати, овочі та зелень, лише починають розвивати агротуризм. Цього року ті, хто бажає долучитися до збору урожаю як волонтер, можуть зупинитися у… сараї, де лежанки встелені різним сіном. Годують працівників лише тим, що виробляється у кооперативі – городиною, молочними продуктами з ферми. Зараз теплиці займають 3000 кв. м, але територія дозволяє розширити діяльність до 5 га. Як розповів голова кооперативу Антон Дундій, оскільки попит на агротуризм зростає, планують облаштувати міні-готель, влаштувати контактний зоопарк, організовувати для туристів рибалку та збір грибів, майстер-класи з виготовлення сиру, ковальства та виготовлення виробів з дерева. На його думку, найближчі кілька років вітчизняні туристи «споживатимуть» усе, що їм пропонуватимуть фермери. А далі їздитимуть до тих, хто запропонує цікаві та різноманітні програми. «Українці у плані розваг більш балувані, ніж європейці, – каже Дундій. – Якщо європейці задовольняться, наприклад, дегустацією сиру з вином, то нашим співвітчизникам цього буде замало».

Як зазначає Олена Бородіна, завідувач відділу економіки і політики аграрних перетворень Інституту економіки та прогнозування НАН України, туризм на селі можна організувати будь-де, взявши за основу оригінальну і водночас просту ідею. Вирощуєте равликів – влаштуйте равликові перегони. Поруч живе колоритний майстер – залучіть його до проведення майстер-класів. Маєте пасіку – підготуйте цікаві розповіді про життя бджіл, корисність меду, культури споживання, майте за пазухою парочку тематичних ігор для аудиторії – розмалювання вуликів, баночок для меду, посадки дерев. На фермі для дітей можна організувати тактильну зону: помістити у глечики різну городину – петрушку, кріп, чи насіння гороху, квасолі, цибулі тощо і хай діти спочатку на дотик, а потім на запах з закритими очима вчаться розпізнавати їх. Наприклад, польський фермер зробив головним героєм своєї екскурсії «Чорне золото села» коров’ячий гній. Туристам показують коров’ячу ферму, розповідають про особливості травлення у цих тварин, процес дифузії поживних речовин і про отримання екологічно чистого добрива.

Головне – подивитися на звичні для села речі нетрадиційно, знайти «родзинку» власної послуги і надавати її на належному рівні, додати прості сільські розваги – катання на санчатах чи возі, дати туристам можливість долучитися до роботи на землі. А далі – постійно розширювати спектр агротуристичних продуктів і послуг, впровадити нові види – агроготелярство, агророзваги та агроспорт, агротерапія та інші. Тобто, пропонувати те, що суттєво відрізняється від швидкоплинного стилю міського життя і крутиться навколо продукту.

Поки що розвитку агротуризму найбільше заважають відсутність інфраструктури і замкнутість фермерів, які не готові і не бажають ділитись своїми успіхами. «Більшість фермерів не знають, як це бути туристом, бо не подорожують», – пояснює Павлюк. Вона радить ставати більш відкритими до споживача: створювати свої сторінки в інтернет середовищі, віртуальних спільнотах. «Бо ринок – це не лише умови та правила у просуванні продукції, найперш – це побудова довіри. Найліпше її будувати через відкритість: показати як фермер робить свій найкращий продукт для найулюбленішого покупця», – каже Павлюк.

Перейняти у світу

Поки Україна лише починає розвивати агротуризм, країни Європи та США уже сформували власну модель агротуризму, залежно від менталітету жителів і попиту на послуги. У Штатах за певну суму туристу дозволять доглядати за худобою на ранчо, навчать запрягати коня та верховій їзд, сплавлятися по гірських річках. Одним із популярних трендів є риболовля – це ціла індустрія від продажу черв’яків до будиночків на зимову рибалку. Взагалі США – рай для агротуристів, бо ферм тут багато і сезонним працівникам завжди раді. За роботу працівник отримує кімнату на ранчо, харчування разом з господарями і невелику грошову винагороду.

Агротуризм у Європі має зовсім іншу специфіку: тут багато сімейних ферм та сироварень, виноробних господарств, оливкові та лавандові поля. Тому вдало зайнята ніша і створення унікального і цікавого продукту для туристів стали запорукою успішного розвитку агробізнесу в країнах ЄС. Наприклад, у Великобританії дуже популярні агротури вихідного дня. Яппі з Лондона їдуть до хати під стріхою власноруч збирати курячі яйця і платять за це дзвінкою срібною монетою. Головна фішка – кінні та піші прогулянки, останнім часом до них додалася рибалка і занурення в якусь історичну епоху. Французи роблять акцент на кулінарії та виноробстві: туристи можуть повправлятися у приготуванні страв місцевої кухні та отримують допуск до винного льоху. Оскільки туристи у Франції, Італії та Іспанії люблять всяке ретро, тому місцеві фермери старанно реставрують старовинні млини, садиби, винні погреби. Агротуризм в Польщі, Словаччині і Угорщині – це можливість краще пізнати культуру та звичаї, а також попрацювати на м’ясних і молочних фермах.

У Мінську подружжя фермерів вирішило здавати кімнати свого сільського будинку в оренду. Оскільки потенціальні орендарі у чергу не шикувалися, фермери включили у проживання різні опції із свого буденного життя: подоїти козу, пополоти бур’яни на грядці та… полити гусей. Тепер кімнати у їх будинку майже ніколи не пустують, а фермери отримують за послуги гостинності додаткові кошти та реалізовують свою продукцію.

В Іспанії діє національна програма з розвитку цього виду відпочинку під назвою Turismo Rural. Туристам запропонують долучитися до роботи на фермі – допомогти пасти корів чи підстригти овець, зібрати врожай в саду, дізнатися як виростити екологічно чисті продукти, виготовити домашні продукти – джем, йогурт, сир тощо, навчать «тихому полюванню» на ягоди і гриби, розводити рибу, гончарній справі тощо. Агротуризм в Фінляндії має більший ухил у бік активного веловідпочинку і риболовлі на берегах озер.

У Німеччині послуги агротуризму надають малі сімейні підприємства, тому об’єктів для такого виду проведення часу – безліч. Любителі тварин можуть пожити на кінних фермах, а потім – відпочити на місцевому фестивалі. У деяких регіонах країни агротуризм має форму спільної роботи з фермером, коли житло і їжа туристу надаються в обмін на його працю на фермі чи у полі. Така модель отримала популярність у багатьох країнах Європи і навіть оформлена у вигляді окремого напрямку під назвою «Добровільні працівники на органічних фермах» або WWOOF, що об’єднує понад 50 країн. Пропозиції попрацювати на них можна знайти як в туристичних агенціях, так і на спеціальних міжнародних сайтах, де за певну суму запропонують на вибір кілька ферм у різних країнах, куди готові прийняти заявника.

Зловивши хвилю, Євросоюз розглядає багатоаспектний туризм, який базується не на конкретній садибі чи наданні послуг. «У його основі ідея, навколо якої формується туристичний кластер села, – розповідає Бородіна. – Маленькі бізнеси надають послуги сільського туризму: одна родина приймає та поселяє туриста, інша надає послуги харчування, третя виробляє етнічні продукти і влаштовує дегустації. Ще хтось – займається організацією атракцій: спостереженням за птахами, збором лікарських рослин, грибів». Усе це здійснюється в межах одного населеного пункту. Такий мультидисциплінарний туризм передбачає заробіток на оборотах, оскільки село надає комплекс послуг групам людей. Так формується принципово новий туристичний продукт, який відповідає новим трендам економічного росту: створення доданої вартості у сфері надання послуг.

Текст: Лариса Степанушко

Отримуйте щоранку на пошту свіжі новини та найцікавіше чтиво!



Читайте також