Виконавчий директор у Східній Європі Асоціації «Дунайська Соя» Володимир Пугачов
Український ринок сої зараз перебуває у точці трансформації. Прогнози щодо зниження врожаю на 18% у 2025 році (до 4,8 млн тонн) багатьох змусили похвилюватися. Проте чи справді це криза, чи просто «очищення» ринку від непрофесійних гравців? Розбираємося як нам виграти битву за європейського споживача.
Минулий сезон став холодним душем для тих, хто погнався за швидкою маржею. Висів сої у непридатних регіонах та використання «сірого» насіння призвели до розчарування. У 2025-му на полі залишилися професіонали. І хоча площі дещо скоротилися, якісний підхід стає пріоритетом.
Ми прогнозуємо, що у 2026 році площі під соєю як мінімум не зменшаться. Чому? Бо кукурудза під тиском обмежень в ЄС, а соя — це ліквідний товар, який наші сусіди готові купувати вже сьогодні.
Часто кажуть, що нам важко конкурувати з Бразилією та її 170 млн тонн врожаю. Європейський Союз споживає орієнтовно, близько 40 млн тонн сої щорічно. З яких внутрішнє виробництво Європейського Союзу коливається в районі 3 мільйонів. Наприклад, на цей рік ми прогнозуємо 2,9 мільйона, на минулий це було 3,3 мільйона тонн. Всю цю різницю треба чимось покривати.
Наразі кожна четверта легальна тонна сої в Україні вже відповідає нормам ЄС, що підтверджено незалежними аудитами. Це шлях, яким має піти вся галузь Премія на не ГМ-сою — річ ситуативна (минулого року вона сягала $30-40 на тонні), але стратегічно саме «чиста» соя дає нам доступ до стабільного збуту.
Насамперед, ринок не такий великий. Якщо взяти Бразилію, то лише близько двох мільйонів тонн — це не ГМ виробництво. Навіть за великого бажання споживати лише не ГМ-сою, її не так багато де взяти.Тут велику роль могла б зіграти Україна, Проте, на жаль, в Україні наразі діє старий неефективний державний контроль за вимогами законодавства щодо контролю ГМ. А отже, в Україні є сіре, нелегальне насіння із ГМ, тому вцілому Україна не може суттєво наповнити потребу у не ГМ-сої і експортувати її до Європейського Союзу.
Та й насправді тут можна говорити не про конкуренцію, а про взаємодоповнення. Бразилія загальне виробництво 170 мільйонів тонн, Україна загальне виробництво — 6 мільйонів тонн.
Україна знаходиться у Європі, є кандидатом на вступ до Євросоюзу. З іншого боку, з Бразилією є угода про вільну торгівлю, ну, не лише з нею, а зі країнами Меркосур, але зрозуміло, що Бразилія, Аргентина, в основній масі також усі задіяні, і на них буде вплив від угоди Меркосур.
З таких переваг, які неочевидні, у Європейському Союзі є політики, спрямовані на перехід, є зелений курс, незважаючи на певні процеси спрощення, і процеси перегляду, він лишається, багато європейських компаній, звертають увагу на таку річ, як карбоновий слід або вуглецевий слід вирощеної продукції. І тут у зв’язку меншим логістичним плечем української продукції є суттєва перевага. Наша перевага — у логістиці та екології. За останніми дослідженнями, вуглецевий слід української сої, сертифікованої за стандартами Дунайської сої (означає, що соя: не ГМ, вирощена сталим способом, з верифікацією відсутності зміни знеліснення та землекористування), — на 50% менший, ніж середні показники в ЄС. Це наш «золотий квиток» у світ Green Deal.
Утім, питання зрозумілості України, це саме те, над яким треба працювати досить активно, тому що країни Латинської Америки наразі більш зрозумілі для країн Європейського Союзу.
Історично, наприклад, такі країни, як Португалія, Іспанія, Франція, Нідерланди, їм ближче та зрозуміліше країни Латинської Америки, ніж Україна. Ви не повірите, спілкуючись із певними партнерами Франції, вони навіть до кінця не знають, що Україна вирощує сою. Потрібно працювати на промоцію продукції, показувати, що це є, і це регіональне, плюс воно має такі переваги, враховуючи політику Європейського Союзу.
