Елліна Юрченко, голова Центру аналізу політики «Зміст»
Український агросектор звик говорити про євроінтеграцію мовою стандартів, експорту і безпечності продукції. Але найближчі зміни стосуватимуться не лише того, що ми виробляємо, а й того, як сам аграрний сектор буде організований. І саме тут на багатьох чекає неприємне відкриття: нові правила ЄС вимагатимуть не лише відповідності продукції, а й відповідності самих організацій, які претендують на представництво виробників.
У праві ЄС організації виробників, асоціації організацій виробників і міжгалузеві організації — це не декоративна надбудова. Це повноцінні учасники Спільної аграрної політики, механізмів спільної організації ринків, підтримки виробників, ринкового регулювання та маркетингових стандартів. Вони повинні бути репрезентативними, мати зрозуміле врядування, правила членства, звітність, фінансову дисципліну і здатність виконувати конкретні функції — від концентрації пропозиції та переговорів із покупцями до контролю якості, просування продукції та участі у механізмах підтримки.
Для України це означає просту річ: євроінтеграція змінює не лише вимоги до виробника, а й вимоги до тих, хто говорить від його імені. Великі аграрні асоціації вже давно є драйверами цього процесу. Вони мають експертизу, ресурси, доступ до консультацій і розуміння логіки реформ. А от для багатьох малих, регіональних і галузевих об’єднань тема досі звучить як щось абстрактне і відкладене на потім.
Саме в цьому і проблема. Поки частина організацій вважає, що час ще є, законодавство поступово рухається вперед. В Україні досі немає комплексної рамки для організацій виробників за моделлю acquis ЄС, але наближення до цих вимог уже є невідворотним. Законодавчі ініціативи у цій сфері з’являються з 2022 року. Частина з них була недосконалою і створювала ризики концентрації репрезентативної функції в руках великих гравців, фактично відсуваючи малих виробників від впливу на аграрну політику. Проте головний висновок незмінний: ці зміни не зникнуть. Вони будуть повертатися знову, бо цього вимагає сама логіка євроінтеграції. Наразі у Верховній Раді вже зареєстровані нові законодавчі ініціативи, а ймовірність ухвалення однієї з них у найближчій перспективі є високою.
Тому питання вже не в тому, чи буде трансформація. Питання в тому, хто встигне до неї підготуватися.
Для малих і регіональних аграрних організацій це означає дуже конкретний виклик. Чи відповідають вони майбутнім вимогам до репрезентативності? Чи мають належну управлінську структуру? Чи розуміють, яку роль організація виробників може відігравати у ринковому регулюванні, колективних переговорах, контролі стандартів, простежуваності, підтримці членів і взаємодії з державою? Якщо ні, то є ризик, що нові правила почнуть діяти швидше, ніж ці організації встигнуть адаптуватися. А це вже не просто брак знань. Це ризик втрати суб’єктності. Бо якщо малі й регіональні організації не будуть готові, хтось інший говоритиме від імені тих, кого вони мали б представляти.
Саме тому сьогодні потрібні не лише законопроєкти, а й системна підготовка самих організацій до нової моделі. Йдеться про розуміння логіки Спільної аграрної політики ЄС, механізмів спільної організації ринку, маркетингових стандартів, політики якості, правил торгівлі, вимог у сфері продовольчої безпеки, безпечності продукції, біобезпеки та здоров’я тварин. Для окремих секторів — фруктів і овочів, молока, вина, хмелю, рибної продукції та аквакультури — це ще й додаткове спеціальне регулювання, яке потрібно розуміти заздалегідь.
Саме з цієї потреби і виріс проєкт «ЗГУРТ». Його сенс — допомогти регіональним та галузевим аграрним організаціям перейти від загального інтересу до євроінтеграції до практичного розуміння того, що саме зміниться для них і що потрібно робити вже зараз. Бо в цій історії найбільший ризик — не зміни самі по собі. Найбільший ризик — виявитися неготовими в момент, коли ці зміни вже почнуть діяти.
