Поки світові ринки штормить, український агросектор у 2025 році остаточно розколовся на дві успішні, але кардинально різні філософії виживання. З одного боку – технологічні гіганти-холдинги, що перетворилися на цифрові фортеці з власними портами, біогазовими заводами та штучним інтелектом, який генерує мільйони доларів прибутку. З іншого – гнучкі «горизонтальні» фермери, які захоплюють преміальні ніші Європи, відроджують меліорацію та залишаються останнім «живим» роботодавцем на селі. У цій битві моделей більше немає одного переможця: агросектор 2026 року стає гібридним, де математична точність корпорацій зустрічається з крафтовою незламністю родинних господарств.
Вертикальна інтеграція: стратегія «від поля до порту»
Вертикально інтегровані агрохолдинги (ВІА) залишаються фундаментом українського експорту. У 2025 році їхня головна перевага – контроль ризиків. Коли зовнішні ринки нестабільні, холдинги виграють за рахунок власної логістики, переробки та енергонезалежності.
Сьогодні агрохолдинг – це не просто земельний банк. Це енергетичний хаб та логістичний оператор. В умовах дефіциту електроенергії та складних кордонів виживає той, хто має власний біогазовий завод та свій парк вагонів.
Для великих агрохолдингів у 2025 році логістика остаточно перетворилася з витратної частини на головний стратегічний актив. Досвід компанії ІМК, про який розповідає її гендиректор Олександр Вержиховський, показує, що власна інфраструктура стала єдиною відповіддю на блокування традиційних шляхів.Навесні 2022 року компанія опинилася з 240 тисячами тонн невідвантаженого зерна. Це змусило менеджмент миттєво перебудувати експортні канали через західні кордони та Дунай.Розуміючи, що зовнішня логістика – це «пляшкове горло», компанія реалізувала масштабні проєкти у 2023-2024 роках: закупівля власного парку вантажівок-зерновозів та створення власного вагонного парку.
«Ці інвестиції стали стратегічними. Ми розраховуємо, що вкладення у транспортну інфраструктуру окупляться протягом п’яти–шести років, але фактичний ефект відчуваємо вже зараз. Власна логістика забезпечила незалежність від зовнішніх обмежень і дала змогу стабільно працювати навіть у пікові періоди блокад», зазначає Олександр Вержиховський
Станом на 2025 рік ТОП-10 агрохолдингів України контролюють близько 15% від усієї оброблюваної ріллі, проте забезпечують понад 40% валютної виручки сектору завдяки високій частці переробки (олія, шрот, біопаливо). За підсумками трьох кварталів 2025 року, агрохолдинги забезпечили 59,3% усієї валютної виручки України ($24,7 млрд). Їхня перевага – у володінні повним ланцюгом: від елеватора до власного термінала в портах.
За даними Eavex Capital на вересень 2025 року, котирування найбільших холдингів продемонстрували «змішану динаміку», але Кернел зміг збільшити виручку на 15%, а його показник EBITDA з гектару досяг $515. Це фантастичний результат для вертикальної моделі в умовах війни та логістичних криз
Замість експорту сировини холдинги інвестують у заводи з виробництва біоетанолу та протеїнових концентратів.Використання ШІ для прогнозування врожайності дозволяє великим гравцям знижувати собівартість на 12-15% порівняно з неавтоматизованими колегами.
У 2025 році технологічна перевага агрохолдингів остаточно вимірюється не кількістю тракторів, а якістю алгоритмів. Найяскравішим прикладом є кейс компанії МХП, яка за останні п’ять років довела: штучний інтелект – це не маркетингова іграшка, а інструмент генерації реального прибутку. За словами директора з IT МХП Тараса Гошовського, чистий економічний ефект від впровадження ШІ-проєктів вже обчислюється мільйонами доларів.
«Щодо суми інвестицій у ШІ-проекти, на минулий рік вже була позитивна віддача. У чистому ефекті це були сотні тисяч доларів», – зазначив Гошовський під час Forbes AI Summit. Найдорожчий проект – використання нової ERP-системи від німецької SAP – S4HANA. Це стандартизувало бізнес-процеси, фінанси, виробництво, логістику, продаж і т.д.
У 2025 році провідні українські агрогрупи також відмовилися від жорсткої радянської централізації на користь внутрішньої конкуренції. Прикладом такої трансформації є інвестиційна група TIME, де управління великою кількістю напрямів – від свинарства до переробки – базується на принципі автономності підрозділів. Співвласник групи Юрій Ткаченко пояснює, що початкова ідея створити єдину монолітну структуру виявилася помилковою, оскільки кожне підприємство має свою ринкову специфіку та унікальну команду.
«Ми зрозуміли, що кожне підприємство має боротися за своє «місце під сонцем» – у цьому й полягає сенс ефективності. Ми готові допомагати напрямам, що мають потенціал, але це не благодійність, а бізнес на чітких фінансових умовах», – підкреслює Ткаченко.
Такий підхід дозволяє вертикально інтегрованим структурам уникати головної пастки великого бізнесу – неповороткості. Замість одного громіздкого механізму, холдинг у 2025 році перетворюється на екосистему самостійних гравців, де фінансовий центр групи виступає в ролі «внутрішнього банку», що стимулює дисципліну та відповідальність кожного менеджера за кінцевий прибуток.
TIME також підтверджує ще один тренд 2025 року: вирощувати сировину вже нерентабельно, потрібно замикати цикл. «Майбутнє агробізнесу – за переробкою. Вирощувати сировину вже недостатньо. Щоб бути стійкими й конкурентоспроможними, потрібно замикати цикл – від вирощування до готового продукту».
Горизонтальні компанії: гнучкість та спеціалізація
Горизонтальні компанії (фермерські господарства, кооперативи) у 2025 році стали головними драйверами децентралізації та стійкості. Вони не намагаються володіти всім ланцюгом, а фокусуються на ефективності виробництва на конкретній ділянці.
Горизонтальна модель дозволяє швидше змінювати сівозміну: сьогодні сіють нішеві культури, на які є попит в ЄС, тоді як холдинги роками «затиснуті» у кукурудзяно-соняшниковий цикл. Поки холдинги сіють «велику трійку» (кукурудза, пшениця, соняшник), горизонтальні компанії захопили ринок безглютенових круп, ягід та органічної сої. У 2025 році частка МСБ у виробництві овочів «борщового набору» досягла рекордних 84%
Малі та середні господарства (МСБ) демонструють вищу рентабельність на гектар у сегментах овочівництва, садівництва та органіки. У 2025 році частка МСБ у виробництві продукції з високою доданою вартістю зросла до 35%.
Акцент роблять на на спельту, сою без ГМО, ягоди та фундук — продукти, що орієнтовані на преміальний ринок Європи. Також через високу вартість ресурсів фермери масово об’єднуються для спільної закупівлі добрив та оренди дорогої техніки.Головним трендом 2025 року стало створення Організацій водокористувачів (ОВК). Малі фермери спільно інвестують у насосні станції. Міністерство агрополітики звітує: «У 2025 році кількість зареєстрованих меліоративних кооперативів зросла вдвічі, що врятувало врожай у південних регіонах». Також за даними Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства, в Україні триває реформування сфери меліорації і одним із ключових елементів цього процесу є передача державного гідромеліоративного майна організаціям водокористувачів (ОВК). В Україні вже створено 71 ОВК у 14 областях.
У 2025 році межа між моделями починає стиратися. Холдинги намагаються бути більш «локальними», інвестуючи в громади, а фермери – «глобальними», виходячи на прямі контракти з ЄС.
У 2025 році плодоовочевий сектор став головним майданчиком для інвестицій у фермерство середнього масштабу. Президент Української плодоовочевої асоціації (УПОА) Тарас Баштанник констатує: попри війну, 40% існуючих ягідних проєктів – це абсолютно нові насадження. Проте поріг входу в цей «клуб» суттєво зріс.
Закладення одного гектара лохини наприкінці 2025 року коштує від $30 000, малини та суниці – від $12 000. Для порівняння: будівництво сучасного сховища обходиться інвестору в €550–650 за тонну продукції.
Водночас потрібно сказати, що холдинги краще тримають удар фінансових криз завдяки доступу до міжнародних кредитів подекуди під 4-6%.
Горизонтальні компанії в Україні все ще залежать від державних програм (типу «5-7-9») та грантів, що робить їх вразливішими до бюджетних коливань.
Тут перевага за горизонтальними компаніями. Кожна гривня, зароблена локальним фермером, залишається в громаді. Статистика 2025 року невблаганна: автоматизація холдингів призводить до «знелюднення» полів. Якщо великі гравці завдяки ШІ та безпілотникам скоротили кількість персоналу до 1,2 особи на 1000 га, то горизонтальні компанії залишаються головними роботодавцями». На відміну від холдингів, горизонтальні компанії є основою громад. На кожні 1000 га фермер створює 4-5 робочих місць.
Таким чином Україна дедалі рухається до гібридної моделі. Великі гравці стають «сервісними платформами» для малих: вони надають елеваторні потужності, логістику та експертизу в обмін на стабільні обсяги якісної сировини від фермерів.
