Landlord зібрав оцінки аналітиків про те, як змінюється економіка агробізнесу, структура виробництва, інвестиційні підходи та позиція України на глобальних ринках.
Для українського агроринку 2026 рік стане етапом структурного вирівнювання, – впевнені експерти галузі, з якими поспілкувався Landlord. Це період, коли більшість рішень ухвалюються не з прицілом на масштабування, а з огляду на витримку, точність і здатність працювати в обмеженнях.
Війна перестала бути тимчасовим шоком і перетворилася на фонову умову, закладену в логістику, фінансові моделі, інвестиційні горизонти та операційні процеси. Паралельно з цим агросектор стикається з іншими, не менш системними викликами: зниженням маржинальності зернових, ускладненням торгівлі з ЄС, посиленням вимог до комплаєнсу, зростанням ролі переробки та загостренням конкуренції за ефективні ресурси: від землі до людей.
У цих умовах агробізнес поступово відходить від універсальних рішень. На перший план виходять локальні стратегії, управління на рівні конкретних полів, контроль витрат, точні технології та прагматичні інвестиції. 2026 рік не обіцяє ринку проривів, але чітко окреслює інше: виживатимуть і зберігатимуть позиції ті, хто навчився працювати в режимі керованої стійкості.
Цей матеріал – спроба зібрати цілісну картину того, як аграрний сектор України входить у 2026 рік: через економіку виробництва, структуру культур, роль переробки, управління технологіями й людьми, інвестиційні обмеження та глобальний контекст. З фокусом на те, що реально визначатиме рішення аграріїв у найближчий рік.
Економіка агровиробництва: маржа стискається, ціна помилки зростає
Одна з ключових характеристик аграрної економіки на вході в 2026 рік — це відчутне звуження простору для помилок. Там, де раніше неідеальне рішення можна було «перекрити» ціною чи врожайністю, тепер воно швидко перетворюється на прямі втрати.
Як пояснює Наталія Шпигоцька, старший аналітик Dragon Capital, навіть сезонні фактори цього року мають значно серйозніший вплив на економіку культур, ніж зазвичай. Зокрема, висока вологість кукурудзи — на рівні 30–40% при нормі близько 14% — різко підвищує витрати на сушку. Частина виробників змушена залишати кукурудзу в полі до морозів, намагаючись зменшити витрати, але за умов дорогого пального та електроенергії це рішення не завжди працює на користь економіки.
До цього додається регуляторний тиск. Запровадження 10% експортних мит на сою та ріпак для трейдерів, за словами Наталії Шпигоцької, фактично ламає економіку торгівлі цими культурами для не-виробників. Ситуацію ускладнює і вимога сертифікації EUDR для експорту сої, що в перспективі може призвести до збільшення її пропозиції на внутрішньому ринку та додаткового цінового тиску.
Паралельно ринок стикається з наслідками рішень, ухвалених у попередні сезони. Висока маржинальність переробки олійних у 2023–2024 роках стимулювала активне введення нових потужностей і запуск усіх доступних МЕЗів. У результаті баланс попиту та пропозиції швидко змінився. «Краш-маржа у поточному сезоні практично схлопнулась до нуля, тоді як ще нещодавно вона сягала 100–200 доларів на тонні», — зазначає Наталія Шпигоцька.
З боку операційної економіки цю картину доповнює Оксана Боброва, керівниця напрямку Benchmarking Agrohub. За її оцінкою, у 2026 році агробізнес зіткнеться з подальшим зменшенням маржі у зерновій групі. Структура собівартості зміщується у бік логістики та енергоносіїв, витрати на які зростають із року в рік. Це означає, що навіть за стабільних врожаїв прибутковість дедалі більше залежатиме не від обсягів, а від здатності точно управляти витратами.
Структура виробництва і переробка: між сировинною логікою та інтегрованими моделями
У 2026 році зміни у структурі агровиробництва відбуватимуться не стрибками, а поступово, у межах тих обмежень, які вже сформувалися в логістиці, цінах і доступності переробки. Як зазначає Наталія Шпигоцька, ключовими культурами залишатимуться кукурудза і соняшник, а головне питання для виробників полягатиме не у відмові від них, а у правильному балансі між площами.
З огляду на суттєвий попит з боку переробників та введення додаткових потужностей з переробки олійних, площі під соняшником можуть знову дещо зрости. Водночас це зростання навряд чи буде значним, адже аграрії вимушені враховувати вимоги сівообороту та стан ґрунтів. У цьому сенсі рішення залишаються радше тактичними, ніж стратегічними.
Паралельно триває зміщення акцентів усередині сівозмін. Оксана Боброва звертає увагу на те, що частка кукурудзи поступово скорочуватиметься, передусім у регіонах із високим логістичним плечем. Натомість зростатиме роль сої, ріпаку та культур, інтегрованих у переробку. За її словами, економічний потенціал зберігають культури зі стабільним попитом у ЄС та Азії, а також ті, що дозволяють гнучко управляти витратами завдяки локальній переробці. Культури з низькою маржинальністю або високою залежністю від логістики поступово втрачатимуть привабливість без перегляду бізнес-моделі.
Говорячи про переробку, Наталія Шпигоцька пропонує розділяти її за логікою ринку збуту. Переробка соняшнику, орієнтована на зовнішні ринки, насамперед на експорт соняшникової олії, має реальну економіку завдяки стійкому міжнародному попиту, хоча і працює в умовах низької маржі. Водночас більшість інших напрямів переробки — мукомельна промисловість, крупи, молочна та м’ясна галузі, виробництво яєць — значною мірою залежать від внутрішнього попиту.
Є окремі сегменти, де переробка поєднує експорт і внутрішній ринок, зокрема м’ясо птиці. Проте, за оцінкою Наталії Шпигоцької, Україні знадобляться роки, щоб сформувати стійку нішу у міжнародному балансі цієї продукції, і навряд чи обсяги будуть співставними з експортом соняшникової олії. Аналогічна ситуація характерна і для інших напрямів переробки, орієнтованих на зовнішні ринки.
Серед напрямів, що активно розвивалися останніми роками, окремо виділяються біоетанол і біометан. Водночас їхня економіка залишається чутливою до цін на сировину на внутрішньому ринку та до цін на паливо в Європі, що робить прибутковість цих сегментів нестабільною і сильно залежною від зовнішніх умов.
Технології та люди: управління на рівні даних і команд
У 2026 році технології в агробізнесі остаточно переходять із розряду конкурентної переваги в базову умову роботи. Мова йде не стільки про окремі інструменти, скільки про зміну логіки управління, коли рішення ухвалюються на основі точних даних, а не усереднених показників.
Оксана Боброва описує цей зсув як рух до індивідуалізації технологій. У центрі — облік витрат і результатів на рівні конкретного поля, змінні норми висіву та внесення добрив, таргетоване застосування засобів захисту рослин, карти продуктивності. Додатковим драйвером стають вимоги ЄС до пестицидів: заміна частини звичних препаратів на дозволені аналоги підвищує ціну помилки, тому точні дані та задокументований комплаєнс стають не опцією, а необхідністю.
За словами Оксани Бобрової, такі рішення вже сьогодні дають відчутний економічний ефект: скорочення витрат на добрива на 7–15%, на пальне — на 5–10%, а також приріст маржі на 3–5 відсоткових пунктів. У 2026 році компанії, які не мають базових інструментів внутрішнього бенчмаркінгу та аналітики врожайності, ризикують системно програвати за ефективністю.
Технологічний контур тісно переплітається з управлінням людьми. Дмитро Лєбєдєв, керівник напрямку HR360, Agrohub, звертає увагу на те, що у 2026 році кадровий ринок не зазнає різких змін за чисельністю, проте тиск на витрати на персонал збережеться. Зростання заробітних плат на рівні 10–15% стає вимушеним кроком для компенсації інфляції, а оптимізація штатів триває в межах наявних можливостей бізнесу.
Водночас компанії дедалі уважніше працюють із системами мотивації. Вони глибше аналізують ринкові бенчмарки, шукають перекоси в оплаті праці, орієнтуються на середньо-медіанні показники та пов’язують винагороду з результатами. За словами Дмитра Лєбєдєва, середні компанії, які раніше майже не використовували бенчмаркінг, у 2026 році почнуть активніше вивчати кращі практики, оскільки йдеться про конкуренцію саме за ефективний персонал.
Окремим напрямом стає розширення запиту на залучення ветеранів. Тренд, що раніше був характерний переважно для великих гравців, поступово переходить і до середніх компаній, формуючи новий підхід до кадрової політики в агросекторі.
У цій конфігурації доступ до даних, аналітики та контроль витрат стають спільним знаменником і для технологій, і для HR. За оцінкою Дмитра Лєбєдєва, проблеми з електропостачанням, логістикою та залізницею нікуди не зникли, тому пошук шляхів оптимізації залишатиметься постійним процесом для більшості агрокомпаній.
Земля, інвестиції та глобальні ринки: без різких рухів і без ілюзій
Інвестиційна логіка аграрного сектору у 2026 році залишається стриманою і прагматичною. Масового приходу зовнішнього капіталу ринок не очікує, і це радше усвідомлений стан, ніж тимчасова пауза. За оцінкою Наталії Шпигоцької, ключовими інвесторами й надалі залишатимуться внутрішні гравці. Локальна експертиза, розуміння операційних ризиків і вища толерантність до невизначеності залишаються серйозними бар’єрами для інституційних та стратегічних інвесторів з-за кордону.
На цьому тлі ринок сільськогосподарської землі продовжує рухатися шляхом повільної, але послідовної консолідації. Різких цінових стрибків у 2026 році не очікується, однак конкуренція за якісні земельні активи зберігається. Дмитро Лєбєдєв звертає увагу на те, що компанії зацікавлені в укрупненні земельного банку і готові інвестувати за наявності ліквідності. Причому ця логіка характерна як для малих фермерів і агрохолдингів, так і для приватних інвесторів.
Паралельно зростає інтерес до землі з боку фізичних осіб. В умовах безпекових ризиків земля сприймається як зрозумілий і відносно надійний актив, що підтримує цінову конкуренцію. Водночас, за словами Дмитра Лєбєдєва, поява гравця, який би одномоментно скупив тисячі гектарів, малоймовірна — таких масивів просто немає на ринку.
Що стосується позицій України на глобальних аграрних ринках, то 2026 рік навряд чи принесе структурні зрушення. Як зазначає Дмитро Лєбєдєв, за один рік неможливо кардинально змінити ринки збуту чи відкрити принципово нові логістичні маршрути. Йдеться радше про ситуативні коливання та конкуренцію, зокрема в тих сегментах, де росія намагається заміщати українську продукцію.
Водночас, як зауважує Наталія Шпигоцька, за відсутності перебоїв у роботі портів Україна має потенціал остаточно відновити свої позиції на ринках Африки та Близького Сходу, які були суттєво втрачені після блокування глибоководних портів у 2022 році, однак ескалація атак на портову інфраструктуру наприкінці 2025 року знову створює ризики для стабільності цього каналу експорту.
У підсумку 2026 рік формує для аграрного сектору чітке, хоч і некомфортне середовище. Без різких інвестиційних проривів, без швидкого відкриття нових ринків, але з постійною конкуренцією за ресурси, землю і ефективність. Саме в цих координатах агробізнес і ухвалюватиме свої рішення.
