НЕБЕЗПЕЧНИЙ ВАНТАЖ
Із ростом попиту на хімікати виникне і дефіцит складських площ.
В Україні на початок 2017 року було сертифіковано під органічне виробництво лише 410 550 га, або 1% від загальної площі сільськогосподарських угідь. Отже, переважна більшість аграріїв використовує спеціальні синтетичні засоби для захисту рослин від хвороб та шкідників. Журнал Landlord з’ясовував: де і як зберігаються хімікати, без яких сьогодні не обходиться сільськогосподарське виробництво, та які проблеми виникають у зв’язку з цим.
КІЛЬКІСТЬ ТА ЯКІСТЬ
Зберігання засобів захисту рослин (ЗЗР), як і будь‑яких хімікатів, потребує особливих умов. Деякі із ЗЗР небезпечні для людей та тварин. До того ж при порушенні правил зберігання, температурних режимів вони можуть зіпсуватися і втратити свої властивості. Найбільш шкідливими для пестицидів виявляються низькі температури. Під їх впливом може відбутися розшарування ЗЗР, випадіння осаду, що зрештою призведе до закупорювання розпилювачів та фільтрів обприскувачів. Щоб уникнути цього, температура у спеціалізованому приміщенні, де зберігаються хімікати, не повинна опускатися нижче 5 °C. Вони мають зберігатися на спеціалізованих опалювальних складах. Згідно зі СНіП 11‑108‑78 «Склади сухих мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин» у холодну пору року температура повітря у таких складах повинна триматися на рівні 8–10 °C, відносна вологість — не перевищувати 75%. Виробники ЗЗР радять зберігати їх продукцію у щільно закритих оригінальних упаковках і не використовувати тару з‑під хімікатів повторно.
На території України знаходиться 1631 склад для зберігання пестицидів і агрохімікатів. Їх загальна ємність перевищує 200 000 т. Відповідно до Державних санітарних правил
«Транспортування, зберігання та застосування пестицидів у народному господарстві» (ДСанПіН 8.8.1.2.001‑98) зберігання ЗЗР на складі допускається лише після отримання ним відповідного паспорта. Паспортизація складів здійснюється щорічно.
На початок січня 2018‑го, згідно з річним звітом Головного управління фітосанітарної безпеки Держпродспоживслужби, із усього обсягу приміщень було паспортизовано лише 631 склад. За словами заступника начальника відділу захисту рослин Департаменту фітосанітарної безпеки, контролю в сфері насінництва та розсадництва Держпродспоживслужби Володимира Калашнікова, усі ці склади знаходяться у приватній власності: належать виробникам, дистриб’юторам та великим агрохолдингам. Дані щодо загальної площі або ємності паспортизованих складів у Держпродспоживслужбі не розголошують. Але зазначають, що сьогодні їх вистачає для зберігання того обсягу хімікатів, який використовується в Україні.
Зберігання ЗЗР на непаспортизованих складах законом заборонено. У Держпродспоживслужбі наголошують, що ця умова обов’язкова для виконання, і ЗЗР в Україні зараз зберігаються лише на згаданому 631 складі. Та за словами Калашнікова, кількість придатних складів та стан, у якому вони перебувають, постійно змінюються. «Перш за все через економічні аспекти, — підкреслює експерт. — Бо господарству треба фінансувати не лише утримання складу у відповідному стані, а й його ремонт, охорону».
ДЕ ЗБЕРІГАТИ, АБИ ЗБЕРЕГТИ
У радянські часи склади з хімікатами не охороняли — їх ніхто не брав, бо не було ринку збуту. Тепер крадіжкою ЗЗР та насіння, особливо з приватних складів, нікого не здивуєш.
Склади знаходяться переважно за межами населених пунктів і стають легкою здобиччю для грабіжників. Нерідко бувають навіть організовані злочини із застосуванням зброї. «У такому випадку навіть охорона об’єкту не може зупинити зловмисників.
Тому більшість аграріїв не поспішає перевозити придбану продукцію до господарств, — пояснюють у компанії Bayer. — До того ж малі та середні господарства переважно взагалі не мають спеціалізованих складів. Отже, ЗЗР зберігає у себе постачальник майже до моменту застосування». «У країні практично немає спеціалізованих логістичних компаній, що надають послуги зі зберігання хімікатів, — розповідає заступник начальника відділу розвитку продуктів та сервісів ЗЗР компанії «Укравіт» Сергій Сальніков. — Відтак дистриб’ютори самі оформлюють собі невеличкі склади».
Зберігання своїх ЗЗР довіряє дистриб’юторам невелике підприємство «Агрокрай», що на Хмельниччині. Компанія обробляє понад 1500 га землі. Вирощує кукурудзу, пшеницю, сою. Заявки на придбання хімікатів подає заздалегідь, а отримує продукцію безпосередньо перед внесенням. «Постачальники привозять ЗЗР у господарство невеликими партіями, — розповідає директор компанії Олег Білявець. — Вивантажують в окреме приміщення, пристосоване в нашому господарстві для короткотривалого зберігання хімікатів. Там ми змішуємо препарати. Перевіряємо партію, оцінюємо роботу препарату. А вже тоді обробляємо рослини».
Це дозволяє Білявцю та його партнерам уникати взаємних обвинувачень, якщо препарат не подіє. «Ніхто не зможе сказати, що ми порушили правила зберігання: що засіб перегрівся або перемерз, — зазначає він. — Аби ми й самі на це не нарікали, працюємо лише з тими постачальниками, у яких впевнені».
Керівник компанії «Ріко‑Агро» з Черкащини Леонід Вовк взагалі купує ЗЗР безпосередньо перед внесенням. Каже, що на кінцеву вартість препаратів це не дуже впливає. «Ціна на ЗЗР більше залежить від коливання курсу гривні, ніж безпосередньо від часу покупки», — пояснює він. Зате аграрію не доводиться взагалі перейматися питаннями зберігання хімікатів. Жоден з опитаних журналом Landlord невеликих аграріїв не планує будувати власний склад, призначений для довготривалого зберігання ЗЗР. Для них це доволі суттєва інвестиція, яка навряд чи себе окупить.
У середньому будівництво одного квадратного метра спеціалізованого складу для зберігання ЗЗР, як розповіли в компанії ALFA Smart Agro, коштує близько $400. «Будівництво власних складів є одним із напрямів розвитку для великих виробників ЗЗР, що інвестують на далеку перспективу», — пояснює менеджер зі зв’язків із громадськістю ALFA Smart Agro Тетяна Терентьєва.
СПРАВА ГІГАНТІВ
Зовсім інший підхід застосовують великі агрохолдинги. Найбільша в Україні за розміром земельного банку група компаній UkrLandFarming для зберігання ЗЗР використовує склади власного дистрибуційного напряму. Сумарно це близько 180 000 кв. м площі, майже 22 000 м власного залізничного полотна. Компанія навіть надає свої склади в оренду третім особам. У агрохолдинга є регіональні склади, склади підприємств. Крім того, за словами директора з розвитку бізнесу компанії Олександра Руденка, у Білій Церкві є сертифікований склад, який забезпечує передрозподільчий процес зберігання ЗЗР для всього агробізнесу ULF.
Централізовано для усіх своїх підрозділів купує ЗЗР та добрива й «Агропросперіс». Група працює у 14 регіонах країни, обробляючи понад 400 000 га землі. Спеціалізується на вирощуванні пшениці, кукурудзи, соняшника, ріпака, сої. Для зберігання агрохімії орендує склади у форматі відповідального зберігання і власне оренди у Вінницькій, Київській, Харківській, Сумській областях.
«Наявність надійного зберігача з якісними складськими приміщеннями та добре налагодженим сервісом із приймання та відвантаження безпосередньо біля виробництва в регіонах України — справжня проблема, — розповідають у компанії. — Складів у регіонах мало, часто вони не пристосовані для зберігання ЗЗР».
Загалом, відсутність спеціалізованих складів у регіонах відмічають багато експертів. Що ж являє собою сучасна інфраструктура для зберігання ЗЗР?
РИНОК ТА ЙОГО ГРАВЦІ
Усі наявні на ринку приміщення для зберігання ЗЗР можна розподілити на два типи. До першого належать нові склади класу «А». Їх будували логістичні, транспортні компанії з урахуванням усіх санітарних норм та вимог для надання професійних послуг зі зберігання. До таких транспортних компаній належать «Рем Транс», «Ренус», «Ост‑Вест Експрес» та інші. До того ж вітчизняні виробники ЗЗР та імпортери створюють розвинуті розповсюджувальні мережі та за необхідності будують власні невеликі склади в регіонах. Це дозволяє їм вчасно доставляти ЗЗР сільгоспвиробникам.
Складів класу «А» в Україні небагато, значна їх кількість зосереджена в Київській області біля таких населених пунктів, як Нижня Дубечня, Обухів, Біла Церква, Сквира. Серед них є буквально декілька складів, які будували великі постачальники під свої потреби. До другого типу належать колишні рай‑ агрохіми, де ЗЗР зберігалися ще з радянських часів. Їх будували поблизу господарств у кожному районі. Деякі з них і досі паспортизуються та використовуються. Також деякі дистриб’ютори облаштували під зберігання ЗЗР склади, які спочатку не були для цього призначені. Ці приміщення вже не нові та потребують суттєвих капіталовкладень у ремонт. Стан багатьох із них залишає бажати кращого, хоча вони використовуються і можуть мати усі дозвільні документи. За словами спеціалістів «Агропросперісу», у пікові сезони (переважно навесні) складських площ обох типів не вистачає. Дефіцит якісних спеціалізованих приміщень класу «А» особливо відчутний у Західній Україні.
Сальніков звертає увагу на відсутність у держави чіткої позиції у сфері контролю за виконанням вимог зберігання та корумпований підхід у видачі санітарних паспортів. «Усе це призводить до того, що 90% складів пристосовані для зберігання ЗЗР лише на папері», — зазначає він. Відтак, на його думку, в країні є потреба у наданні комплексних послуг: від брокерського супроводу до зберігання і транспортування ЗЗР.
У МАСШТАБАХ КРАЇНИ
Сьогодні паспортизовані склади використовуються на 99%. «На загально‑ українському рівні достатньо розвинута мережа митно‑ліцензійних складів та лояльні умови для імпортерів та дистриб’юторів, — розповідає Руденко. — У публічній площині останні роки ця проблема не піднімалася, і це свідчить про прийнятні умови зберігання ЗЗР на рівні дистриб’юторів та підприємств — кінцевих споживачів». На думку Руденка, поточні обсяги імпортованих ЗЗР, які потрапляють на митно‑ліцензійні склади, збалансовані по термінах поставок та розмитнень. Поставки відбуваються майже завжди вчасно. Але при збільшенні обсягів внесення все‑таки виникне потреба в розвитку інфраструктури складських приміщень.
Спеціалісти компанії Bayer звертають увагу на те, що в Україні поряд зі зберіганням ЗЗР, що перебувають в обігу, існує необхідність зберігати значні обсяги непридатних ЗЗР, а також продукції, термін придатності якої вийшов. І зберігати її також треба на спеціальних складах. Адже незалежно від вичерпання терміну дії, пестициди лишаються небезпечними для людей та навколишнього середовища.
У Bayer наголошують, що в Україні відсутні чинні ліцензії та діючі потужності, які були б здатні забезпечити належне знищення непридатних ЗЗР в екологічно дружній спосіб із дотриманням відповідних технологій та екологічних стандартів. Міністерство екології та природних ресурсів України рекомендує здавати непридатні пестициди на відповідальне зберігання до спеціалізованих складських приміщень. Втім потужності таких приміщень не безмежні й вже вкрай переповнені.
Одним із варіантів оперативного вирішення цієї проблеми могло б бути надання дозволу на перевезення таких ЗЗР за кордон для належної утилізації на спеціалізованих заводах. «Це можна забезпечити, скориставшись міжнародним механізмом транскордонного переміщення небезпечних відходів, — зазначають спеціалісти Bayer. — Проте, цей альтернативний варіант, на превеликий жаль, в Україні не працює ще з 2013 року».
Україні ще у спадок від Радянського Союзу, за словами Калашнікова, лишилося 25 000 т непридатних ЗЗР. Напередодні проведення футбольної першості Євро–2012 із держбюджету були надані кошти на їх утилізацію.
17 000 т хімікатів було вивезено до Польщі та знищено. 8000 т так і лишилися на українських складах. Більше кошти з бюджету на утилізацію не виділялися. За словами Калашнікова, поки в Україні не існує власного підприємства для утилізації ЗЗР. Варіанти та можливості його будування розглядала компанія Syngenta, але конкретного проекту ще не існує.
Поки наявні складські потужності витримують навантаження. Але якщо у майбутньому не буде прийнято відповідних дій, у тому числі і з боку держави, потреба у будівництві нових великих складських приміщень для зберігання ЗЗР однозначно постане.
ТЕКСТ: МАРИНА БРИКИМОВА
