Як я розпрощалася з вічною боротьбою із небажаним волоссям

Життя можна поділити на дві епохи: “до лазерної епіляції” і “після”. У першій я щоранку починала зі стратегічного планування: що голити, що залишити “на завтра”, а що можна сховати під джинсами та спідницею. У другій – я просто живу.

Цю історію почну з того, що мене завжди дратувало не саме волосся, а нескінченна боротьба з ним. Бритви? Доброго ранку, подразнення. Віск? Вітаю, мій внутрішній мазохісте. Шугаринг? Так, дякую, але я б не хотіла добровільно платити за те, щоб мене катували.

Одного разу мене добив момент, коли я на важливу зустріч одягнула чорну сукню, впевнена у своїй ідеальності. А потім глянула на ноги при денному світлі й зрозуміла, що вони нагадують дрібношерстого кота. У ту мить я сказала собі: “Все, досить”.

Перший візит, перші сумніви

Я почала гуглити салони лазерної епіляції на Оболоні https://www.dsnews.ua/ukr/novosti_kompaniy/lazerna-epilyaciya-na-oboloni-u-kiyevi-vid-epilaser-03022022-450231 й натрапила на Epilaser. Відгуки позитивні, місце поруч, ціни не космічні. Але все одно сумнівалася: раптом боляче? Раптом не допоможе? Раптом я потраплю в секцію “як не треба робити лазерну епіляцію” на Ютубі?

Але записалася. Приїхала. Салон стильний, стерильний, а косметолог відразу заспокоїла: “Ні, не буде пекла, як у відео 2010-х”.

Мене оглянули, сказали, що моє волосся ідеально піддається лазеру (ура, хоч десь пощастило!), і почали процедуру. Що я відчула? Ну, уяви, ніби хтось легенько клацає гумкою по шкірі – саме такою була біль. Навіть приємніше, ніж шугаринг (який, нагадую, ніби твоя шкіра вирішила втекти від тебе назавжди).

Перше “ОГО”

Наступного ранку я чекала якогось миттєвого дива, але волосся не розчинилося у повітрі. Пройшов тиждень – і тут почався магічний момент: воно стало випадати само! Я просто приймала душ і бачила, як зникає ворог, з яким я билася роками.

Через три тижні волосся виросло знову, але рідше. Косметолог пояснила, що потрібно ще кілька сеансів, щоб впіймати всі фази росту. Я чесно пройшла шість разів – і в результаті мої ноги залишилися в минулому, а не в щоденному графіку гоління.

Що маю тепер?

• Гладку шкіру, яку не треба мучити бритвами.
• Економію часу – ніяких щоденних “тут трохи, там трохи”.
• Жодного подразнення – мої ноги дякують.
• А ще – абсолютний спокій. Бо тепер я знаю: хоч завтра пляж, хоч сукня – все буде ідеально.

Якби я могла порадити щось собі у минулому, то сказала б: “Не мучся. Іди на лазер”. І добре, що я врешті послухала себе.

Аліна Вербенко, 29 років