Хмельницька макаронна фабрика: автоматизація, кошерний сертифікат, експорт і не тільки. Відверта розмова про переробку в Україні
Переробка зернових, додана вартість, експортний потенціал та відмова від сировинної стратегії — все це звучить як мантра, коли йдеться про майбутнє українського агропродовольчого сектору. 2025 рік мав стати плацдармом для запуску нових переробних потужностей, проте факти й реальність завжди складніші за плани на папері.
Що насправді криється за бізнес-привабливістю переробки зернових? Як побудувати експортну стратегію під час війни та чи чекають на українську продукцію в Європі?
Сьогодні говоримо про досягнення, труднощі та плани на майбутнє з Вікторією Грек, директоркою ТОВ «Хмельницька макаронна фабрика». Історія підприємства розпочалася ще в 1988 році, а споживачам продукція фабрики добре знайома під народним брендом «Тая» та новинками з твердих сортів пшениці «Cantare» та «Grano Nativo».
| Назва | ТОВ «Хмельницька макаронна фабрика» |
| Рік заснування | 1988 |
| Спеціалізація | Виробництво макаронних виробів |
| Керівник | Вікторія Грек, директорка |
| Бренди | «Тая», «Gantare», «Grano Nativo» |
| Потужність | 60 тонн продукції за добу (142 тис. умовних пачок) |
| Персонал | Близько 80 працівників |
| Позиція на ринку | Входить до ТОП-5 лідерів ринку України |
| Сертифікація | FSSC 22000, Kosher (єдиний виробник у своїй ніші в Україні) |
| Географія експорту | Країни ЄС, зокрема: Польща, Чехія, країни Балтії, Німеччина, Нідерланди, Франція, Іспанія, Швеція, Данія та ін. — експорт складає 20% від загального обсягу виробництва. |
Вікторіє, сьогодні фабрика входить до ТОП-5 лідерів ринку. Розкажіть про ключові управлінські рішення, що дозволили перетворити спадок початку 2000-х на сучасну фабрику.
Ключові рішення — це поставити собі амбітні цілі та йти до них. Ми вирішили, що маємо бути в ТОП-5 виробників за три роки і зробили це. Модернізація підприємства — це один із багатьох кроків, що мав на меті підвищити операційну ефективність і відповідати сучасним вимогам ринків, споживачів тощо.
Технологічне оновлення змінило й управлінські підходи, але основний період змін припав на повномасштабну війну. Які антикризові кроки дозволили не просто втриматися, а й наростити оберти у ці роки?
Жодні зміни не відбуваються одночасно, в один день. Це завжди певний комплекс рішень та їх імплементація, а також зовнішні фактори, що впливають на ситуацію. Але війна, безумовно, стала каталізатором втілення змін. Ми у стислі терміни переглянули операційну модель, гнучкіше підійшли до планування виробництва, оптимізували логістичні маршрути, забезпечили безперервність постачання, тощо. Ми диверсифікували напрямки, свідомо йшли на розширення продуктового портфеля та відкриття нових ринків, інших каналів продажів.
Давайте зафіксуємо масштаб фабрики станом на сьогодні. Якщо говорити мовою цифр, які у вас виробничі потужності та штат?
Потужність наших макаронних ліній нині дозволяє виробляти 60 тонн продукції за добу. Загальний штат, задіяний у виробничих процесах, складає близько 80 працівників.
Давайте поговоримо про внутрішній ринок. Які тренди сьогодні формують попит українців і як це впливає на вашу товарну та експортну стратегію? Як змінюється структура споживання макаронної продукції?
Українці за споживанням відрізняються від європейців: в Україні споживання макаронної продукції — 4 кг на душу населення, а у країнах Європи — понад 10 кг. Наші дослідження показують, що переважна більшість українців (45%) споживає макарони 2–3 рази на тиждень. При цьому варто зазначити, що на відміну від європейців, наші споживачі мають власні традиції та рецепти з макаронною продукцією. Попри непросту економічну ситуацію, останніми роками збільшується частка споживання преміальних макаронних виробів із твердих сортів пшениці. Саме тому ми маємо два нові бренди — «Сantare» та «Grano Nativo», які виробляємо виключно з твердих сортів пшениці і які, до речі, ми досить успішно експортуємо у країни Європи.
Сировина відіграє одну з ключових конкурентних ролей. Україна має досить обмежену пропозицію сировини твердих сортів. Оскільки ви працюєте з національними постачальниками, скажіть, які, на ваш погляд, перспективи наростити внутрішнє виробництво твердих сортів пшениці?
Так, ми одними з перших макаронних виробництв почали співпрацю саме з українськими борошномелами. Тут можу додати, що в Україні це лише початок шляху і, авжеж, надалі кількість вирощуваного зерна твердих сортів пшениці буде тільки збільшуватися. І це мета нашої співпраці — фермерів, борошномелів і переробників.
Настільки висока конкуренція на внутрішньому ринку — і за споживача, і за ресурси?
Дуже висока. На внутрішньому ринку ми конкуруємо не тільки з іншими українськими виробниками, але і з великою кількістю імпортованої продукції. І, повірте, значна частка — це точно не Італія, а, наприклад, Туреччина. Але ж не всі дивляться уважно на маркування. Якщо говорити про ресурси, то макаронне виробництво потребує чітко вибудованих процесів, але водночас і певної гнучкості.
Існує стереотип, що справжня паста — лише італійська. У чому, з погляду технології, ваша продукція вже наздогнала або й перегнала імпортні аналоги?
Це справді стереотип. Взагалі макарони — це універсальний продукт, його вживають по всьому світу. Якість залежить у першу чергу від сировини та обладнання, на якому вони виробляються. До речі, в цьому лідери також не італійці… Найкраще обладнання для макаронів у світі — це швейцарська компанія Buhler, і, авжеж, ми виробляємо свій продукт саме на таких лініях.
Коли йдеться про ЄС, часто виникає запитання, а чи нас там чекають? Якими були ваші очікування і якою виявилася реальність виходу на європейські полиці?
Наші очікування були достатньо прагматичними: ми розуміли, що вихід на європейські ринки — це не про бажання, а про відповідність стандартам. І реальність підтвердила це на всі 100%. По-перше, сертифікація. Без міжнародно визнаних систем управління безпечністю харчових продуктів, таких як FSSC 22000, з вами навіть не розмовлятимуть. Для ЄС це базовий рівень довіри, а не конкурентна перевага. Сертифікат — це не папірець, а щоденна виробнича дисципліна: простежуваність сировини, контроль процесів, аудит постачальників, прозорість виробництва. По-друге, адаптація продукту. ЄС — це не один ринок, а десятки різних. Вимоги до складу, форм, порцій, маркування, мови етикетки, пакування можуть суттєво відрізнятися. Тому успіх там — це не універсальний продукт, а гнучкість і готовність підлаштовуватися під конкретні вимоги споживача. Тож, якщо коротко, Європа відкрита, але дуже вимоглива. І потрапляють туди не ті, хто голосно заявляє про свої експортні амбіції, а ті, хто системно інвестує у якість, сертифікацію та довіру.
Які пропорції внутрішнього та зовнішнього ринків у вас сьогодні? Які напрямки вважаєте найперспективнішими?
Зараз частка експорту в нашому портфелі сягає 20%, і основний напрямок — це країни ЄС. Через війну морська логістика стала занадто дорогою для нашої продукції, що унеможливлює постачання на віддалені ринки. Авжеж, важлива і ціна продукту — це перше, на що звертають увагу. Але мушу сказати, що якість не менш важлива, бо ціна може допомогти з пошуком покупця перший раз, але якщо говорити про постійні контракти та плідну тривалу співпрацю, на перший план виходить якість продукту і менеджменту.
Держава активно закликає аграріїв іти в переробку. Спираючись на власний досвід, порадьте, як новачкам будувати експортну політику, щоб не «прогоріти» на старті.
Я швидше можу навести більше десяти аргументів зі свого досвіду, чому новачкам не варто йти в макаронний бізнес. Але конкуренція підштовхує до розвитку не тільки окремого бізнесу, а й галузі загалом. Я б точно радила уважно дослідити ринок і прорахувати бізнес-модель. Ще один принциповий момент, який часто недооцінюють, — неможливо побудувати сильну переробку без якісної сировинної бази. Перш ніж масово закликати аграріїв іти в переробку, держава має стимулювати вирощування якісної пшениці — з високим вмістом білка, стабільними показниками та прогнозованою якістю. Без цього переробник просто не зможе створити продукт, конкурентний на європейських ринках.
Роль держави — надважлива: регулювання, підтримка фермерів, правильні економічні стимули, а не лише гучні заклики. Спочатку — якісна сировина й аграрна політика, потім — масштабна переробка. Інакше ми так і залишимось країною сировинного експорту, а не повноцінним гравцем європейського продовольчого ринку.
Ви нещодавно отримали сертифікат Kosher, це така нішева історія. Чому пішли на цей крок і які конкретні ринки він вам відкриває?
Єдина можливість постачати продукцію в Ізраїль — це мати підтверджений рабинатом Ізраїлю сертифікат Kosher. Ясна річ, аудит і умови його отримання досить суворі. Тож я можу з гордістю сказати, що ми — єдиний виробник макаронних виробів в Україні з таким сертифікатом.
Логістика після 2022 року — болюча тема. Наскільки зміна маршрутів вплинула на собівартість і чи реально зараз планувати довгі експортні контракти?
Логістика після 2022 року стала одним із ключових факторів, що безпосередньо впливають на собівартість української продукції. Для нас морська логістика сьогодні майже недоступна: за багатьма напрямками вартість фрахту дорівнює або навіть перевищує вартість самого товару. В таких умовах говорити про економічно доцільний експорт у країни Південної Америки, Африки чи Азії, з якими ми активно працювали до повномасштабної війни, наразі не доводиться — нині ці ринки для нас фактично закриті. Саме тому ми переорієнтували експортну стратегію на автомобільну логістику і країни, до яких можемо дістатися суходолом. Це, в першу чергу, європейські ринки, де логістика залишається прогнозованою, контрольованою і хоча б частково планованою за витратами.
Що стосується довгострокових експортних контрактів, то сьогодні вони можливі лише за умови максимальної гнучкості. Фіксація цін на тривалий період без урахування логістичних ризиків — надто невигідно для виробника. Тому більшість контрактів зараз будується із коротшим горизонтом планування, з переглядом умов та чіткими логістичними застереженнями. Не ідеально, але це єдина реалістична робоча модель у нинішніх умовах.
Які ризики для переробного бізнесу ви вважаєте найгострішими сьогодні?
Сьогодні для переробного бізнесу ризиком є все й одразу — і енергетика, і кадри, і сировина, й регуляторна політика. Виклики змінюються буквально щодня, а собівартість зростає хаотично, часто — абсолютно непрогнозовано. У таких умовах довгострокове планування виглядає радше вправлянням у гнучкості: п’ятирічні стратегії ми змушені переглядати щоквартально. Чесно кажучи, я переконана, більшість європейських компаній просто не витримала б такої турбулентності.
Ми, як і багато українських виробників, продовжуємо працювати й робити свою справу. Але, з огляду на жорстку конкуренцію з імпортною продукцією, додаткова державна підтримка для українських переробників сьогодні була б не розкішшю, а інструментом виживання. Саме тому ми разом зі спілкою «Борошномели України» беремо участь в обговоренні змін до програми «Національний кешбек» — щоб заохотити українців обирати продукт українського виробництва.
Чи є у переробці «підводні камені», які зазвичай недооцінюють інвестори? Про що майже ніхто не говорить, але з чим зіштовхується кожен виробник?
Це не просто «камені» — це справжні айсберги, приховані під водою. І перший із них — це неправильна фінансова оцінка інвестиційних проєктів. Дуже часто компанії переоцінюють очікувану маржинальність, помиляються у прогнозованих об’ємах, некоректно розраховують термін окупності й не беруть до уваги реальні операційні витрати по всьому ланцюгу. У підсумку проєкти, що на папері виглядають надзвичайно привабливими, на практиці виявляються набагато менш ефективними. Не варто порівнювати вартість зерна та готових макаронних виробів на полиці супермаркетів, не враховуючи увесь ланцюг і його витрати. Другий такий «підводний камінь» — той факт, що основний обсяг продукції реалізується через національні мережі, які все більше переваги віддають власним торговим маркам і власному імпорту, від чого умови співпраці стають усе жорсткішими.
Як складається ситуація із людськими ресурсами? Інженерний склад — це ж переважно чоловіки?
Зараз конкуренція за технічних спеціалістів через війну рекордно висока. Якщо зняти рожеві окуляри, то можна сказати, що ми втрачаємо найцінніше: досвід, знання, голови й руки, що будували промисловість десятиліттями. Авжеж, ми залучаємо фахівців із прифронтових міст, забезпечуючи їм релокацію та роботу в безпечніших умовах, активно працюємо з вишами та молоддю, і це вже дає свої плоди. Однак ситуація на ринку праці вкрай важка. Для нас це не лише спосіб підсилити команду, а й можливість зберегти людський капітал — те, без чого жодне відновлення економіки просто неможливе.
Хмельницька макаронна фабрика працює вже 37 років. Які ваші стратегічні цілі на найближчі 3–5 років? Куди рухається компанія?
Ми продовжимо інвестувати у технології, автоматизацію та енергоефективність, аби підвищувати продуктивність і конкурентоспроможність. Другий ключовий фокус — розширення асортименту й перехід до продукції з вищою доданою вартістю. Ми бачимо значний потенціал у спеціальних лінійках і продуктах, орієнтованих на вимоги сучасних споживачів. І третій напрям — зміцнення позицій на міжнародних ринках. Ми вже працюємо з експортом і плануємо суттєво збільшити його частку у портфелі.
Яку одну пораду ви дали б тим, хто зараз планує будувати завод? І що б ви хотіли почути 10 років тому?
Тим, хто сьогодні планує будувати завод, я би порадила одне — одразу йти в максимальну автоматизацію. Людей усе менше, собівартість зростає непередбачувано, а ручна праця — це ризик, який бізнес більше не може собі дозволити.
А 10 років тому я б хотіла почути просту істину: автоматизація — не розкіш і не «потім», а питання виживання. Хто цього не зрозумів вчасно, той сьогодні наздоганяє ринок у надто складних умовах.
І насамкінець. Вікторіє, керувати таким виробництвом — це непроста задача. Розкажіть про ваше особисте джерело енергії та мотивації не зупинятися.
Мій головний ресурс — це рух. Спорт допомагає тримати баланс і холодну голову, навіть коли навколо панує хаос. А мотивацію дає вміння помічати й цінувати маленькі перемоги — в роботі, в команді, у щоденних рішеннях. Саме з них і складається довга дистанція.
Бліц
Яка ваша улюблена страва з макаронів?
Наразі мій фаворит — тальятеле з лісовими грибами.
Скільки пачок макаронів виробляє фабрика за добу?
142 тис. умовних пачок за добу.
Які три слова описують ваш бізнес сьогодні?
Вдосконалення. Послідовність. Розвиток.
