Біогазові технології здатні значно поліпшити економіку аграрних підприємств

Сучасне європейське сільське господарство та біогазові технології вже стали нероздільними поняттями. За оціночними даними Європейської біогазової асоціації, близько у 50% європейських фермерських господарств встановлені біогазові установки (БГУ). За словами Віктора Бобровського, директора «СКБ Ватра», що поставляє в Україну біогазові технології компанії agriKomp, тільки у Німеччині налічується близько 10 000 фермерських БГУ різної потужності.

Частка біогазу у поставках первинної енергії у Данії, як розповідає голова правління Біоенергетичної асоціації України Георгій Гелетуха, вже доходить до 22% — фактично країна впритул підійшла до повного заміщення природного газу очищеним біогазом.

Що маємо

Біогазовий сектор України залишається нерозвинутим через низку факторів. У квітні 2018 року загальна потужність вітчизняних БГУ, за інформацією Біоенергетичної асоціації України, сягала лише 40,6 МВт. При цьому, як уточнює Гелетуха, приблизно половина біогазових потужностей припадає на станції, встановлені на полігонах твердих побутових відходів, тобто міських звалищах. На агросектор і харчову промисловість припадає близько 20 МВт потужностей.

І це при тому, що вже зараз за рахунок біогазових технологій агропідприємці можуть замістити близько 4,6 млрд куб. м природного газу на рік, що повністю покриває потребу українського сільського господарства.

Затрати і тарифи

Однією з причин слабкого розвитку виробництва і використання біогазу в Україні можна вважати необізнаність аграріїв щодо переваг біогазових технологій. Та ця проблема другорядна. На першому місці знаходиться економіка — і загальні економічні умови в Україні, і державна політика підтримки біогазового напряму (на відміну від європейських країн) аж ніяк не сприяють масовому встановленню БГУ.

По-перше, встановлений «зелений» тариф на електроенергію з біогазу (0,124 євро за 1 кВт) є чи не найнижчим у Європі й може бути вигідним лише для об’єктів великої потужності. По-друге, інвестиції у БГУ найбільші серед проектів відновлювальної енергетики і, можливо, енергетики в цілому.

За словами генерального директора «Зорг Біогаз Україна» Ігоря Реддіха, розмір інвестицій під ключ для БГУ потужністю 10 МВт становить 1800 євро за 1 кВт. Але при зниженні встановленої потужності розмір коштів у перерахунку на 1 кВт починає швидко зростати. Для БГУ у 2,5 МВт інвестиції становлять вже 2500 євро за 1 кВт, у 1 МВт — близько 3500 євро за 1 кВт. Для малих БГУ інвестиції зростають до 7000 євро за 1 кВт.

А далі, як зауважує Реддіх, усе впирається у термін окупності БГУ. Реалії України такі, що інвестори зацікавлені в об’єктах з окупністю два-три роки. Таку окупність можуть забезпечити БГУ потужністю 2,5–3 МВт. Можна розглядати як привабливі і БГУ від 1 МВт з окупністю до чотирьох років, розповідає Реддіх, але треба зважати, що господарство повинно мати достатню сировинну базу (тобто відходи). «Наприклад, БГУ у 1 МВт сировиною може забезпечити ферма не менш ніж на 10 000 голів великої рогатої худоби. А, скажімо, для окупності за два-три роки станцію потужністю 2,5 МВт необхідно щодобово забезпечувати 120 т бурякового жому. Якщо термін окупності становить п’ять-шість років, замовники відмовляються від проектів, незважаючи на те що у валюті такі проекті кредитуються під 5,25–6,5% на рік, навіть є приклади у 3,3% на рік», — каже Реддіх. Вдалими прикладами інсталяції БГУ, на його думку, були перша черга біогазової станції «Теофіполь» на 5 МВт із прогнозованою окупністю у два роки (до 2019-го), біогазовий завод «Астарти» з проектною потужністю 150 000 куб. м біогазу на добу з цукрового жому і відходів переробки сої.

За прогнозом Реддіха, у 2018–2019 роках в Україні буде побудовано (або розпочнеться будівництво) ще до 10 БГУ великої потужності. Замовниками будуть агрохолдинги із земельним банком від 20 000 га (біогазові заводи на 10–15 МВт), великі птахівники і виробники молока (до 10 МВт), цукрові заводи (2,5–7 МВт). Наприклад, на Гнідавському цукровому заводі зараз розглядають можливість встановлення БГУ. За словами заступника директора заводу Людмили Стемковської, інвестиції у модернізацію заплановані на рівні 15 млн євро. У першу чергу підприємство планує запустити установки віджиму та очищення жому для отримання добрив, а потім розглянути питання з БГУ.

Крім того, перспективною для БГУ залишається ніша спиртзаводів, вважає Реддіх, адже середній український спиртзавод за рахунок встановлення біогазової станції може за рік економити до 165 млн куб. м природного газу і має власну сировинну базу для БГУ.

Місце для малих

Втім, є в Україні і БГУ малої потужності. Прикладом може бути біогазова установка компанії «Деміс-Агро» на 100 кВт. Але там була особлива ситуація — свинокомплекс на 10 000 голів, розташований поруч із житловими будинками. Підприємство, інвестуючи у БГУ, насамперед вирішило екологічну проблему — прибрало неприємний запах. Є приклад спиртзаводу «Зелений гай», який встановив біогазову установ-ку на 125 кВт потужності для утилізації відходів виробництва.

Незважаючи на те що проекти були реалізовані ще до введення «зеленого» тарифу на електроенергію з біогазу, ці установки окупилися за п’ять-шість років.

Постає питання: чи можна взагалі в існуючих українських умовах зробити малі БГУ економічно привабливими? Почнемо з головного: терміну окупності. На жаль, для БГУ потужністю 100–300 кВт меншим за шість-вісім років, за підрахунками БАУ, його зробити не можна. Валютні банківські кредити для будівництва біогазових станцій під не-великі відсотки зараз, наприклад, видає Райффайзен Банк Аваль (від 3,3% на рік), Укргазбанк розглядає можливість такого кредитування під 7–7,5% на рік. Але йдеться про об’єкти великої потужності з коротким терміном окупності.

Як розповідає технічний директор Ecodevelop Михайло Лободін, компанія побудувала і запустила дослідний біогазовий комплекс малої потуж-ності (333 кВт) у селі Бзов Київської області. Власне експеримент полягає в тому, щоб познайомити аграрні господарства з біогазовими технологіями. Проект коштував 1,5 млн євро і має розрахунковий термін окупності шість-вісім років. Сировинною базою є власна ферма на 950 корів, і додатково підприємство закуповує 8 т силосу на добу. Добове виробництво біогазу становить 3600 куб. м. БГУ може виробляти на рік 2,64 МВт/год електроенергії та 3,16 МВт/год тепло-вої енергії. Крім того, додатковий дохід буде отриманий за рахунок виробництва рідких і твердих добрив — до 28 000 т на рік (добрива є природним «відходом» роботи будь-якої біогазової станції).

Але навіть за цих умов отримати кредит під будівництво Бзовської БГУ було дуже важко. На переконання Лободіна, «зелений» тариф для малих БГУ треба негайно подвоювати.

Взагалі ж, за підрахунками «СКБ Ватра», для роботи біогазової станції встановленою електричною потужністю, скажімо, 75 кВт за умови використання тільки рідкого гною необхідно мати ферму на 500 голів великої рогатої худоби. Якщо у БГУ використовувати і твердий, і рідкий гній, може бути достатньо стада орієнтовно у 300 голів. При додаванні біогазовий реактор 20% кукурудзяного або трав’яного силосу установка такого розміру може бути встановлена в господарстві з близько 200 голів великої рогатої худоби.

Як уточнює Бобровський, розмір інвестицій, а також термін окупності будь-якого проекту залежать від низки факторів: місця розміщення БГУ, кліматичних умов, наявної інфраструктури та інтенсивності використання вироблених БГУ ресурсів. За певних умов ефективність невеликого проекту може бути порівнянна з великим.

Європейське стимулювання

Досвід ЄС показує, що у більшості європейських країн фермерські господарства встановлюють БГУ потужністю у 50–100 кВт, це вигідно і є масовим явищем. Причина такого парадоксу дуже проста — вона полягає у рівні стимулювання біогазового напряму. По-перше, європейські країни розглядають БГУ як засіб боротьби з викидами парникових газів, передусім метану (станція збирає і утилізує метан, який може потрапити до атмосфери). Середня ставка за кредитами на біогазові й біометанові станції — 0,5% річних. Але на місцевому рівні вона може бути встановлена і нижче.

По-друге, європейські країни, де діє «зелений» тариф на електрику з біогазу (або аналог), встановлюють його диференційованому вигляді — най-вищий тариф видається для установок малої потужності.

По-третє, деякі країни ЄС встановили премії за продаж біометану (тобто очищеного біогазу) у розподільчі мережі низького тиску. Окремо реалізуються проекти самих БГУ, окремо — біометанових станцій, які проводять очистку газу до товарних показників. Прибуток розподіляється у пропорції відповідно до частки метану у біогазі, який поступає на біометанову станцію. Наприклад, у Німеччині у 2015–2016 роках вже діяло 185 біометанових станцій, у Великій Британії — 80, Швеції — 61.

Так, у Німеччині діє «зелений» тариф на електроенергію з біогазу у 0,134–0,237 євро за 1 кВт/год плюс технологічний бонус у 0,03 євро за 1 кВт/год у разі, якщо біогаз очищується. Аналогічне стимулювання застосоване в Австрії, де базовий «зелений» тариф на електроенергію з біогазу становить 0,156–0,186 євро за 1 кВт/год, а технологічний бонус — 0,02 євро за 1 кВт/год.

В Італії діє премія до ринкової ціни на природний газ — за чистий біометан доплачується 0,796 євро за 1 куб. м.

У Данії премія за чистий біометан становить 0,735 євро за 1 куб. м. А у Великій Британії на біогаз діє одразу дві премії: до ринкової ціни на електроенергію (0,1–0,116 євро за 1 кВт/год) і за біометан (0,56 євро за 1 куб. м). Наслідком введення премій на біометан у низці європейських країн стала зміна структури використання БГУ.

У 2010 році (коли встановлювалися премії), за даними Європейської біогазової асоціації, у мережу поставлялося 300 млн куб. м біометану. За прогнозами асоціації, зробленими ще у 2016-му, до 2020 року цей об’єм повинен був вирости до 6,5 млрд куб. м. Але фактично така планка буде досягнута вже у 2018-му.

Наведені приклади є найбільш показовими — у перелічених країнах введений режим найбільшого сприяння біогазовим проектам. Нижчий рівень стимулювання проектів БГУ, ніж в Україні, мають тільки дві країни ЄС. Це Португалія із «зеленим» тарифом 0,115–0,117 євро за 1 кВт/год і Словаччина — 0,058–0,102 євро за 1 кВт. Але навіть там тариф поділений залежно від потужності установки.

Проте, як вважає Реддіх, навіть за цих умов певні перспективи існують, і саме у розвитку виробництва біометану.

У 2020 та 2023 роках «зелений» тариф на електроенергію з біогазу двічі буде знижено на 10%, як і всі інші «зелені» тарифи. Зниження тарифу на 20%, яке буде відбуватися на фоні зростання цін на природний газ (а всі підстави так вважати існують) зробить біометанові проекти привабливими. Як тільки природний газ споживачеві буде коштувати$500–600 за 1000 куб. м, з’явиться економічний інтерес у закупівлі біометану.

ТЕКСТ: МИХАЙЛО ДИКАЛЕНКО

Сподобався цей матеріал?
Підтримайте його автора!

Підтримати